Постанова № 6529918, 22.09.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22.09.2009 р.                     № 2а-6876/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Пасічнику О.П., вирішив адміністративну справу

за позовомКиївського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт»

простягнення штрафних санкцій у розмірі 832387, 10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2005 рік в розмірі 101 748, 00 грн., за 2006 рік в розмірі 281274, 00 грн. та пеню в розмірі 37 549, 10 грн., за 2007 рік в розмірі 402164, 00 грн. та пеню в розмірі 9652, 00 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача подав письмові заперечення, в яких вказував на те, що при нарахуванні адміністративно-господарських санкцій позивачем не було враховано низку обставин, які мають значення для вирішення справи, а також було допущено помилки при обчисленні розміру зазначених санкцій.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було проведено перевірку ТОВ «БКФ «Граніт»щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, реєстрації у відділенні Фонду, подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, своєчасного та повного надходження адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України, за результатами якої 03.07.2008 було складено акт №71-б та нараховано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2005 рік в розмірі 101748, 00 грн., за 2006 рік в розмірі 281 274, 00 грн. та пеню в розмірі 37549,10 грн., за 2007 рік в розмірі 402164, 00 грн. та пеню в розмірі 9652, 00 грн.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Як видно з матеріалів справи, у 2005 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 532 особи; середньооблікова кількість інвалідів–штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, становила 21 особу, тоді як середньооблікова кількість працевлаштованих інвалідів становила 9 осіб.

Водночас, судом встановлено, що відповідач протягом 2005 року регулярно повідомляв Святошинський районний центр зайнятості шляхом подання звітів про наявність вакансій за формою №3-ПН, копії яких знаходяться в матеріалах справи, про наявність вільних вакансій для інвалідів, а саме: підсобного робітника, маляра, електрика, арматурника тощо. Проте, Святошинським районним центром зайнятості протягом 2005-2007р.р. до відповідача не було направлено на працевлаштування жодної особи із встановленою інвалідністю.

З аналізу викладених норм чинного законодавства видно, що на підприємства, установи, організації покладено обов’язок з самостійного працевлаштування інвалідів, зміст якого визначений статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, у відповідності до якого працевлаштування здійснюється за зверненням інваліда безпосередньо до працедавця, або за направленням від державної служби зайнятості. При цьому, зміст зобов’язання з працевлаштування не містить обов’язку працедавця здійснювати безпосередній пошук інвалідів з метою працевлаштування.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Враховуючи, що при розгляді справи встановлено, що відповідачем протягом 2005 року було виконано всі вимоги, покладені на нього законом, з приводу працевлаштування осіб-інвалідів, суд приходить до висновку, що відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а відтак, на нього не може бути покладена адміністративна відповідальність за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2005 рік.

Крім того, судом враховується, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2005 рік порушено вимоги ст.250 ГК України, яка поширювалась на спірні правовідносини та передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч 1, 2, 3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3, 5, 6 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Судом встановлено, що у 2006 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 652 особи; середньооблікова кількість інвалідів–штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, становила 26 осіб; середньооблікова кількість працевлаштованих інвалідів становила не 12 (як зазначено в Акті перевірки), а 13 осіб, що підтверджується відповідними документами, наданими відповідачем.

Частинами 1, 3, 4, 5 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Як підтверджено матеріалами справи, у 2006 році відповідачем в порушення вимог наведених положень законодавства було створено та працевлаштовано 13 інвалідів, замість необхідних 26 осіб. Належних доказів того, що відповідачем вживалися заходи зі створення робочих місць для інвалідів та інформування про це відповідних органів, що дало б цим органом можливість вжити заходів з працевлаштування інвалідів, суду не надано.

Таким чином, розмір штрафних санкцій, що повинні бути виплачені відповідачем за робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів протягом 2006 року і не зайняті ними, відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” складає 261194, 00 грн.

Крім того, відповідно до п. 3.4 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 року № 233, нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно, тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Зобов’язання відповідача по сплаті адміністративно-господарської санкції мало бути виконано до 15.04.2007, а тому пеня нараховується за період з 16.04.2007 по 16.10.2007.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З огляду на те, позовна давність для звернення до суду з позовною вимогою про стягнення пені за несплату адміністративно-господарських санкцій за 2006 рік сплила 17.04.2008, тобто до моменту подання позову, а також враховуючи, що відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення пені за несплату адміністративно-господарських санкцій за 2006 рік.

Крім того, судом встановлено, що позивачем допущено помилку в обчисленні розміру адміністративно-господарської санкції за недотримання встановленого нормативу місць для працевлаштування інвалідів за 2007, а саме, неправильно визначено середньооблікову кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність —замість 15 осіб, фактичне працевлаштування яких підтверджується матеріалами справи, вказано 12.

Враховуючи, що норматив місць для працевлаштування відповідачем інвалідів у 2007 році становив 26 осіб, розмір штрафних санкцій, що повинні бути виплачені ним за робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів протягом 2007 року і не зайняті ними, відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” складає 315991, 50 грн., а не 402 164, 00 грн., як вважає позивач.

Відповідному зменшенню до 7584, 00 грн. підлягає також розмір пені за несплату адміністративно-господарської санкції за 2007 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач позов в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік в розмірі 261 194, 00 грн., за 2007 рік в розмірі 315 991, 50 грн. та пені в розмірі 7584,00грн. визнав, в іншій частині подав обгрутовані заперечення. Доказів, які б спростовували доводи відповідача, викладені в запереченні, позивач суду не надав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) згідно ч. 4 ст. 94 КАС України стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт»(01032, м. Київ, вул.Вєтрова, 11; ідентифікаційний код 30023823) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31219230700001 ГУ ДКУ в м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, код призначення платежу 50070000;01) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік в розмірі 261 194, 00 грн. (двісті шістдесят одну тисячу сто дев’яносто чотири гривні).

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-комерційна фірма «Граніт»(01032, м. Київ, вул.Вєтрова, 11; ідентифікаційний код 30023823) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31219230700001 ГУ ДКУ в м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 24262621, код призначення платежу 50070000;01) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2007 рік в розмірі 315 991, 50 грн. (триста п'ятнадцять тисяч дев’ятсот дев’яносто одну гривню 50 коп.) та пеню в розмірі 7584, 00 грн. (сім тисяч п’ятсот вісімдесят чотири гривні).

4.          У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяК.С. Пащенко