Постанова № 6529697, 06.10.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"06" жовтня 2009 р.                                                                       № 2а- 37722/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонова М.О.

за участю секретаря судового засідання Свіргун О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Аквамарин"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

пропро визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПП «Аквамарин»звернувся до суду з позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 17 жовтня 2008 року № 0001610854/0, № 0001620854/0, від 17 листопада 2008 року № 0001610854/1 та № 0001620854/1, від 28 січня 2009 року № 0001610854/2 та № 0001620854/2 та стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову позивач вказав, що податкові повідомлення - рішення від 17 жовтня 2008 року № 0001610854/0, № 0001620854/0, від 17 листопада 2008 року № 0001610854/1 та № 0001620854/1, від 28 січня 2009 року № 0001610854/2 та № 0001620854/2 винесені відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з’явився та підтримав позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з’явився та з позовними вимогами не погодився у повному обсязі, вказавши, що оскаржені податкові повідомлення-рішення винесено ним у відповідності до вимог чинного законодавства України та просив суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Судом встановлено, що у період з 18.08.2008р. по 29.09.2008р. працівниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові проводилась виїзна планова перевірка приватного підприємства „Аквамарин", з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 30.06.2008 року, за результатами перевірки було складено акт від 06.10.2008 року № 2060/23-1/31634863

Перевіркою було встановлені порушення п.п.7.4.1 . п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»із змінами та доповненнями, ПП «Аквамарин» занижено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 159383 грн.; порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, ПП «Аквамарин»занижено податок на прибуток за 2007р. на суму 199229грн.; порушення абз.2 п.п. 5.4.4 п.5.4 ст.5 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, завищені валові витрати по декларації за 2007 рік на суму 4250 грн., по декларації з податку на прибуток за І півріччя 2008 року н суму 574002грн.

На підставі Акта перевірки, СДШ по роботі з ВПП у м. Харкові були прийняті податкові повідомлення - рішення, якими встановлені наступні порушення:

№ 0001610854/0 від 17 жовтня 2008 року (п.п.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9. п.З., абз.2 п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст.5 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями);-

№ 0001620854/0 від 17 жовтня 2008 року (п.п.7.4.1., п.п.7.4.5.,п.7.4. ст. 7 Закону України „ Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, зі змінами та доповненнями).

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки, та вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, ПП „Аквамарин" було пройдено процедуру адміністративного оскарження передбачену ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181, що підтверджено запереченням на Акт перевірки та відповідними скаргами на податкові повідомлення - рішення. Рішеннями органів податкової служби було відмовлено в задоволені заперечень та відповідних скарг, а відповідні повідомлення -рішення без змін.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вража, що позов підлягає задоволенню з наступних відстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо порушень п.п.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9. п.З., абз.2 п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст. 5 Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, а саме завищенні витрати по деклараціях з прибутку ПП „Аквамарин" за перевіряємий період на суму 343 793,00 грн., то з вказаними порушеннями суд погодитись не може, оскільки як було встановлено судом згідно з договором реалізації від 3 січня 2007 року №19-р-2007. укладеним з TOB ТД «СОЛО»(постачальник), приватне підприємство «Аквамарин»в 2007 році по накладним отримало від TOB ТД «СОЛО»алкогольні напої на загальну суму 956299 грн.20коп.. в тому числі 159383 грн.20 коп. податок на додану вартість. В оплату за отриманий товар ПЛ «Аквамарин»в 2007 році перерахувало з рахункового рахунку грошові кошти в сумі 1054438 грн. 65 коп.

Витрати на придбання у TOB ТД «СОЛО»алкогольних напоїв у сумі 796916 грн. ПП «Аквамарин»включило до складу валових витрат, в тому числі за І квартал 2007 року - у сумі 115616.. за півріччя 2007 року - у сумі 341 16 грн., за 3 квартали 2007 року - у сумі 796916 грн., за 2007 рік - у сумі 796916 грн.

Також, у зв'язку з придбанням товарів, ПП «Аквамарин»віднесено ПДВ у сумі 159383,20грн. по податковим накладним, виписаним TOB ТД «СОЛО»(за січень лютий, квітень, травень, червень та серпень 2007 року) до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся.

Суд зазначає, що фактичність, товарність операцій сторонами по справі не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У відповідності до ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

3гідно зі ст. 58 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному Законом.

Згідно приписів ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»визначено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу висновків Верховного Суду України, вміщених в у п.6 Постанови N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" до угод, укладених з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, тощо. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав та з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожному конкретному випадку при визнанні угоди недійсною суди повинні встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Враховуючи, що визнаний відповідачем правочин між позивачем та ТОВ «ТД Соло» на думку відподача є нікчемним, суд зазначає, що оскільки правочин з якого виникло господарське зобов'язання укладені юридичними особами, проявом вини юридичної особи у договірних відносинах є виключно винні дії уповноважених органів та посадових осіб. Органи юридичних осіб формуються з фізичних осіб, а вина визначається як психічне ставлення особи до скоєного протиправного діяння та його наслідків. Отже за змістом ст. 92 ЦК України доведення умислу у діях юридичної особи можливе через доведення умислу у діях фізичних осіб, які діяли від імені юридичної особи.

Суд зазначає, що зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів також вказаних доказів у відповідності до вимог ст.. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Суд зазначає , що доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та ТОВ «ТД Соло» на укладання таких договорів в моментїх укладання суду відповідачем не надано.

Так , підприємство вважається створеним з дня його державної реєстрації, ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні». Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно ст. 91 ЦК України Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Суд зазначає, що на час укладення угоди між позивачем та ТОВ «ТД Соло» " останній знаходився в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , а також був платником податку на додану вартість.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, мовлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з вище викладено суд приходить до висновку, що відповідачем не наведено та не надано доказів наявності підстав, з якими закон пов’язує настання наслідків никчемності угоди передбачених ст. 215 ЦК України, а тому суд не може погодиться з висновком відповідача, що правочин укладений між позивачем та ТОВ «ТД Соло» є нікчемними та суперечить інтересам держави та суспільства.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" ...не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.."

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з і придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Підпунктом 7.2.4 п.7.2 ст.7 вказаного Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники ПДВ.

Отже виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкові накладні, які виписані ТОВ «ТД Соло» на виконання договору є чинними оскільки ТОВ «ТД Соло» на час виконання угоди був платником ПДВ, а отже має права видавати вище зазначені податкові накладні.

Крім цього суд зазначає, що посилання відповідача на той факт, що ТОВ «ТД Соло» не здає податкову звітність, не знаходиться за юридичною адресою та не має трудових ресурсів не є обґрунтованим оскільки по-перше: відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.97 N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. А в абзаці 2 цього ж підпункту зазначається, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Позивач під час судового засідання надав всі необхідні документи, по-друге: у відповідності до вимог ст.. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а отже не подача податкової звітності, не знаходження за юридичною адресою, наявність трудових ресурсів контрагента позивача не може свідчити про недійсність укладених та виконаних угод, укладених з моменту державної реєстрації контрагента до моменту виключення його з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних, бо будь які докази тому ,що ТОВ «ТД Соло», не здійснював господарські операції відповідачем у відповідності до ст.. 71 КАС України суду надано не було.

Відносно твердження відповідача, щодо завищення валових витрат при здійсненні операцій з придбання послуг від ПП Коваленко М.С.то з вказаним твердженням суд погодитись не може оскільки як було встановлено судом, що ПП «Аквамарин», який виступає «Замовником», було укладено договір №1Р від 01.01.2007р про надання послуг з ФОП Коваленко М.С„ предметом якого є надання рекламних та мерчандайзингових послуг, зазначених в Додатках до договору, у супермаркетах «Юсі».

Згідно зазначеного договору, вартість послуг зазначається в Додатках до Договору, оплата ПП Коваленко М.С. здійснюється готівковими коштами.

Протягом періоду, що перевіряється, до договору №1Р від 01.01.2007р. були укладені додаткові угоди, в яких визначалась вартість послуг по проведенню кожної з акцій.

Вартість послуг, зазначена в Додаткових угодах до договору №1Р від 01.01.2007р.. підтверджується Кошторисами витрат на проведення рекламних акцій, підписаними головним бухгалтером ПП «Аквамарин». Зазначені кошториси містять перелік заходів, які будуть проведені в ході рекламної акції, та загальну суму витрат.

За результатами проведених рекламних та святкових акцій складені та підписані акти виконаних робіт.

Всього за період з 01.01.2007р. по 30.06.2008р. ПП Коваленко М.С. надано послуг по договору №1Р від 01.01.2007р. із додатковими угодами на суму 650 000 грн. (без ПДВ). ПП «Аквамарин»сплачено ФОП Коваленко М,С, готівкових коштів на суму 660 000 грн.

Облік операцій з ФОП Коваленко М.С. ведеться по рахунку бухгалтерського обліку 3771 «Розрахунки з іншими дебіторами-постачальниками». На кінець періоду, що перевіряється, існує дебіторська заборгованість ПП «Аквамарин»по розрахунках з ФОП Коваленко М.С, у сумі 10 000 грн.

Вартість послуг, отриманих від ФОП Коваленко М.С, ПП «Аквамарин»включило до складу валових витрат в декларації з податку на прибуток за 2007 рік у сумі 40 000грн.. по декларації за півріччя 2008р. - у сумі 610 000 грн.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 283/97, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно п. 4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, передбачених ст. 5 Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих з врахуванням положень ст. 8 і ст. 9 Закону.

Валові витрати виробництва та обігу на підставі п. 5.1 ст. 5 цього Закону - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону N 283/97 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацією та проведенням прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбанням та розповсюдженням подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним п. 7.11 цього Закону та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 5.4.4 п. 5.4 цієї статті).

Згідно п.п. 5.4.4. п. 5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР із змінами та доповненнями, до складу валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Як було встановлено судом вище 01.01.2007 р. між ПП «Аквамарин»та ПП Коваленко М.С. укладено договір N 1Р.

Відповідно до п. 1.1 Договору N 1Р ПП Коваленко М.С. надає рекламні та мерчандайзингові послуги зазначені в додатках до договору у супермаркетах «Юсі», а саме поздоровлення дітей , дегустація акционной продукції, розповсюдження рекламних листівок, розіграш на право придбання акційних товарів за спеціальними цінами, акційний товар для реалізації по спеціальній ціні 0,01 грн.

Відповідно до Акта здачі-прийому виконаних робіт (послуг) ПП Коваленко М.С. повністю виконано зобов'язання перед позивачем за Договором N Н-1/2003. Р

Як вбачається з матеріалів справи, витрати по Договору N 1Р позивач відніс до складу валових витрат.

Також суд зазначає, що відповідно до пп. 5.4.4 статті 5 Закону про податок на прибуток витрати, пов'язані з безкоштовною роздачею зразків товарів або безкоштовним виконанням робіт чи послуг з рекламною метою, можуть бути віднесені до складу валових витрат у сумі, що не перевищує 2 % від оподатковуваного прибутку за попередній звітний квартал.

Виходячи з положень вище зазначеного пункту суд зазначає, що законодавець визначив, що для правильного визначення витрат необхідно визначити, що безкоштовна роздача товарів або виконання робіт чи послуг здійснюється в межах рекламних заходів та як безкоштовна роздача товарів, виконання робіт чи послуг вплинуть на результати податкового обліку.

Отже для правильного податкового обліку рекламних заходів, у межах яких передбачається безкоштовна роздача матеріальних цінностей, необхідно визначитися в тому, які товари, що роздаються безкоштовно, потрапляють під дію «2 %»обмеження при формуванні валових витрат. У формулюванні, даному в другому абзаці пп. 5.4.4 статті 5 Закону про податок на прибуток, згадується про зразки товарів, а не про товари взагалі. У зв'язку з цим суд зазначає, що Законом передбачене 2 % обмеження валових витрат у випадках безкоштовної роздачі зразків товарів, тобто тих товарів, які суб'єкт підприємницької діяльності виробляє, продає чи буде виробляти, продавати в майбутньому.

Також суд зазначає, що до товарно-матеріальних цінностей, що беруть участь у рекламних заходах, належать матеріальні цінності, виготовлені спеціально для проведення рекламної кампанії ( до таких відносяться рекламні листівки та буклети, календарі, блокноти тощо, та продукція, що виготовляється, і товари, що продаються суб'єктом підприємницької діяльності.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що матеріальні цінності, що спеціально виготовляються для проведення рекламних заходів, повинні використовуватися виключно з рекламною метою, а отже вартість таких матеріальних цінностей є для суб'єкта підприємницької діяльності рекламними витратами і в повному обсязі можуть бути віднесена до складу валових витрат. При цьому рекламні матеріали (наприклад, календарі, блокноти) не повинні використовуватися з метою продажу.

Отже суд приходить до висновку, що вартість придбаного товару (виключно для цілей рекламних заходів), вартість послуг сторонніх організацій (наприклад, рекламних агентств) з виготовлення і розміщення рекламної інформації, вартість виготовлення і розповсюдження рекламних матеріалів (за умови, що такі матеріали не будуть використані для продажу), вартість придбання товарів з метою проведення рекламних акцій (за умови наявності на таких товарах рекламної інформації, а також їх використання виключно з рекламною метою) є рекламними витратами і повною мірою відносяться до складу валових витрат.

Також суд зазначає, що у відповідності до положень пп. 5.4.4 статті 5 Закону про податок на прибуток встановлює жорстке обмеження величини рекламних витрат, а саме лише вартість зразків товарів або продукції, що безкоштовно роздаються з рекламною метою (які суб'єкт підприємницької діяльності виготовляє чи продає), а також вартість робіт чи послуг, що безкоштовно виконуються в рамках надання рекламних послуг, відноситься до складу валових витрат у сумі, що не перевищує 2 % оподатковуваного прибутку попереднього звітного кварталу.

Отже суд приходить до висновку, що оскільки рекламні послуги не були безкоштовними, а були надані позивачу за плату то вартість таких рекламних послуг правомірно внесена до валових витрати, оскільки до валових витрати в розумінні пп. 5.4.4 статті 5 Закону про податок на прибуток може бути внесено суму, що не перевищує 2% від оподаткованого прибутку за попередній звітний період лише вартість саме товарів які були використані для проведення рекламної акції або безкоштовних послуг чи робіт які були виконані з рекламною метою.

Відповідно до пп. 4.4.1 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення від 17 жовтня 2008 року № 0001610854/0, № 0001620854/0, від 17 листопада 2008 року № 0001610854/1 та № 0001620854/1, від 28 січня 2009 року № 0001610854/2 та № 0001620854/ 2 винесено Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові з порушенням норм чинного законодавства України.

Судові витрати підлягають стягненню у відповідності до вимог ст.. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Аквамарин" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним –задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 17 жовтня 2008 року № 0001610854/0, № 0001620854/0, від 17 листопада 2008 року № 0001610854/1 та № 0001620854/1, від 28 січня 2009 року № 0001610854/2 та № 0001620854/2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Аквамарин" код. 31634863 суму сплаченого судового збору в розмірі 3 (три) гривні 40 копійок. .

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку

Повний текст постанови виготовлено 09.10.2009 року.

Суддя                                                                                           Спірідонов М.О.