Ухвала суду № 65294955, 13.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1611/17

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Гірняк Л.А., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2016р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, як законної представниці, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, за участю 3-ої особи без самостійних вимог - органу опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, -

встановила:

12 березня 2014р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, визнання права власності, виділ у натурі земельної ділянки та зняття з реєстрації.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказала, що вона є власником 3\4 частин житлового будинку та 3\4 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1, 3\4 частин житлового будинку АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці площею 0,25га за вказаною адресою, що перебуває у фактичному користуванні співвласників цього житлового будинку.

Відповідачка ОСОБА_2 є власником 1\4 частини житлового будинку та 1\4 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, та 1\8 частини житлового будинку АДРЕСА_2.

Позивач ОСОБА_3 стверджувала, що є спір щодо користування спільною частковою власністю, тому вона звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Після проведення по справі судової будівельно-технічної експертизи позивач ОСОБА_3 остаточно уточнила позовні вимоги і просила суд:

-припинити право власності ОСОБА_2 на 1\8 частку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що є спільним майном співвласників, розташованому за адресою: АДРЕСА_2;

-припинити право власності ОСОБА_2 на 1\4 частку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що є спільним майном співвласників, розташованому за адресою: АДРЕСА_1;

-припинити право власності ОСОБА_2 на 1\4 частку земельної ділянки, що є спільним майном співвласників, розташованому за адресою: АДРЕСА_1;

-визнати за нею (ОСОБА_3.) право власності на 1\8 частку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташовану за адресою: АДРЕСА_2;

-визнати за нею (ОСОБА_3.) право власності на 1\4 частку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

-визнати за нею (ОСОБА_3.) право власності на 1\4 частку земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1;

-виділити у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 6,25 соток, розташовану в АДРЕСА_1 у рахунок компенсації за неможливість виділити їй 1\4 частку житлового будинку АДРЕСА_1;

-визнати за нею (ОСОБА_3.) право власності на земельну ділянку площею 16,29 соток, розташовану в АДРЕСА_3;

-стягнути з неї (ОСОБА_3.) на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1\8 частину будинку АДРЕСА_2 в сумі 25120 грн.;

-зобов'язати Овідіопольський РС ГУДМС в Одеській області зняти з реєстрації ОСОБА_2, зареєстровану за адресою АДРЕСА_2 (том 1 а.с.203-205).

Рішенням Овідіопольського районного суду від 20 липня 2015р. позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково (том 1 а.с.225-232).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2015р. було скасовано рішення суду від 20 липня 2015р. і у задоволені позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2 на час ухвалення рішення суду першої інстанції вже не була співвласником майна, розподіл якого здійснив суд, оскільки відповідач ОСОБА_2 за договорами дарування від 17 березня 2015р. подарувала 1\4 частку земельної ділянки і 1\4 частку житлового будинку, які розташовані по АДРЕСА_1 на ім'я малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, від імені якого діяла його мати ОСОБА_4 (том 1 а.с.278-282, 246-250, 251-254).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015р. було скасовано рішення Овідіопольського районного суду від 20 липня 2015р. і рішення апеляційного суду Одеської області від 10 вересня 2015р. з направленням справи на новий судовий розгляд (том 2 а.с.30-32).

При новому розгляду справи позивач ОСОБА_3 зменшила свої позовні вимоги та остаточно просила суд:

-припинити право власності ОСОБА_2 на 1/8 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

-стягнути з неї (ОСОБА_3.) на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй на праві власності 1/8 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 у розмірі 40120 грн., що становить ринкову вартість частки ОСОБА_2, внесених ОСОБА_3 на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області;

-визнати за нею (ОСОБА_3.) право власності на 1/8 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

-стягнуто з ОСОБА_2 на користь її (ОСОБА_3.) судові вирати в сумі 2243 грн. ( том 2 а.с.85-87).

При новому судовому розгляду справи ухвалами суду від 29 березня 2016р. і від 05 травня 2016р. судом до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_4, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5, і у якості 3-оі особи, яка не заявляє самостійних вимог, було залучено орган опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації (том 2 а.с.78 82).

Рішенням Овідіопольського районного суду від 14 червня 2016р. позов ОСОБА_3 було задоволено (том 2 а.с.102-105).

Судом припинено право власності ОСОБА_2 на 1/8 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй на праві власності 1/8 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі 40120 грн., що становить ринкову вартість частки ОСОБА_2, внесених ОСОБА_3 на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/8 частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові вирати в сумі 2243 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на те, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив її позов, порушив при цьому норми матеріального і процесуального права, та не прийняв до уваги усі обставини по справі (том 2 а.с.108-109).

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, представників ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_3 є власницею 3\4 частин житлового будинку АДРЕСА_1, та 3\4 частин житлового будинку АДРЕСА_2, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га за вказаною адресою, яка не приватизована і перебуває у фактичному користуванні співвласників цього житлового будинку (а.с. 10-23 т. 1).

Відповідачка ОСОБА_2 була власницею 1\4 частини житлового будинку та 1\4 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1, яку за договором дарування від 17 березня 2015р. вона подарувала малолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2., від імені якого діяла мати ОСОБА_4 (а.с. 246-254 том 1).

Також відповідачка ОСОБА_2 є власницею 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с. 193 том 1).

Позивач ОСОБА_6 просила припинити права власності ОСОБА_2 на 1/8 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з неї на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за вказану належну їй частину будинку, і визнати за нею право власності на вказану 1/8 частину зазначеного будинку.

Згідно висновку судово-технічної експертизи, проведеної ОНДІСЕ № 2369/2444/2445/24 від 02 грудня 2014р. визначено, що ринкова вартість 1\4 частини від успадкованої 1\2 частини жилого будинку АДРЕСА_2 складає 1668 доларів США та включає в себе частину будинку площею 17,37 кв.м, вартість господарських будівель і споруд.

Також встановлено, що провести поділ спадкового майна у вигляді 1\2 частини вказаного будинку з виділом спадкоємцю ОСОБА_2 1\4 її частини, як ізольованої квартири з можливістю самостійного функціонування у складі необхідних жилих і підсобних приміщень, які б відповідали нормативно-технічним і санітарним вимогам, діючим на території України - не уявляється можливим та виділення на долю у справі власності на будинок тільки споруджень господарського значення є неприпустимим. Сума грошової компенсації за невиділену 1\4 частину будинку площею 17,37 кв.м та 1\4 частину від спадкового майна у вигляді 1\2 частини надвірних будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_2 - становить 1668 дол. США (а.с.85-107 том 1).

Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо : частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У відповідності до ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками - право спільної часткової власності на нього припиняється.

Згідно із ст. 391 ЦК України - власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» звернуто увагу на те, що при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, це можливо - якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація, яка визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи і при відсутності згоди власника, що виділяється зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Вказана позиція була відображена в рішенні Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010р. у справі «Руденко проти України» (заява № 35041/05), в якому зокрема зазначено, що положення ст. 365 ЦК є достатньо чітким, не дає підстав для суперечливого тлумачення і відображає конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану, і як свідчить відповідна практика національних судів - вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена Законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3, яка відповідно до вимог закону на підставі ухвал суду першої інстанції від 01 липня 2015р. і від 01 червня 2016р. внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області суму грошової компенсації за неподільну в натурі 1/8 частину вищевказаного спірного будинку у загальному розмірі 40120 грн., що відповідає гривневому еквіваленту грошового розміру 1/8 частки спірного будинку, що належить ОСОБА_2 визначеного вказаним вище висновком експертизи, і яку належить стягнути з позивачки, яка внесла вказану суму, як грошову компенсацію за 1/8 частку зазначеного житлового будинку з припиненням її права власності на вказану частку будинку і визнання за ОСОБА_3 права власності відповідно до вимог ст. 365 ЦК України, яка передбачає, що згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється на депозитний рахунок суду), що мало місце в даному випадку (а.с. 202,219 т. 1, 93,96 том 2).

Судова колегія повністю погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, який відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до вимог п.п.1,2,3 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія вважає, що відповідач та її представник не надали суду першої та суду апеляційної інстанції відповідні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову ОСОБА_3

Слід зазначити, що представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції фактично не навів доводів з яких слід скасувати рішення суду, та послався на те, що ОСОБА_2 бажає отримати від позивачки не 40120 грн., а 41633 грн. 28 коп., що на думку судової колегії є безпідставним, та вказана різниця суми компенсація, яку слід стягнути на користь ОСОБА_2, є незначною. При таких обставинах судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, та вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2016р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: Л.А.Гірняк

Т.В. Цюра