Ухвала суду № 65294621, 09.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 375/372/16-ц Головуючий у І інстанції Литвин О. В.Провадження № 22-ц/780/209/17 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 47 09.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

09 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 08 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог - орган опіки та піклування Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, -

встановила:

Звернувшись до суду із позовом, позивач посилається на те, що він перебував з 25 вересня 2010 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який розірваний за рішенням суду і від якого вони з відповідачем мають малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 2015 року він з відповідачем не проживає через погіршення стосунків між ними і їх син залишився проживати разом з матір'ю у будинку її батьків.

Зазначає, що відповідач перешкоджає йому спілкуватися з дитиною, а з грудня 2015 року взагалі залишила своє постійне місце проживання в смт.Рокитне та виїхала у невідомому напрямку, на його телефонні дзвінки не відповідає. Він звертався з приводу зникнення дитини до органів поліції, а також з приводу сприяння у спілкуванні з дитиною до органу опіки та піклування Рокитнянської РДА. На разі, розшук дитини здійснено не було, а орган опіки та піклування виніс розпорядження про встановлення днів його побачень з сином лише щонеділі з 10 по 19 годину, тоді як він просив встановити такі дні з понеділка по четвер з 15 год. по 20 год. та з 15 год. щосуботи по 20 год. щонеділі і чим явно порушив його законні права та обов'язки щодо виховання сина.

Зазначає також, що з дня винесення органом опіки та піклування рішення по даний час ОСОБА_3 щоразу порушувала вимоги останнього і що підтверджується висновком Рокитнянського ВП ГУ РІП Київської області від 6 березня 2016 року, талоном повідомленням №45 від 20 березня 2016 року та талоном повідомленням №46 від 27 березня 2016 року.

Просить зобов'язати відповідача не перешкоджати йому брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином, надавати вичерпну інформацію про стан дитини, місце його знаходження, захворювання, попередньо про його оздоровлення та інше, а також визначити способи його участі у вихованні сина та спілкування з останнім шляхом:

щотижневого побачення з понеділка по п'ятницю з 14.00 години до 20.00 години;

перебування дитини з 14 години суботи до 20 годину неділі з батьком за місцем проживання останнього;

проведення часу батьком разом з дитиною за місцем проживання останньої протягом 2х днів (з 9 години першого дня по 20 годину останнього дня) на разі знаходження або проживання дитини за межами смт Рокитне;

спільного відпочинку з сином за межами місця проживання;

необмеженого спілкування з сином у день його народження особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування, а також проведення часу з сином у цей день з 9 по 16 годину;

права забирання сина з дому/дитячого садка/школи особисто.

Також просить зобов'язати відповідача, надати йому за два дні до дня зустрічі з сином точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування дитини, а у разі настання таких змін, повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин.

До початку розгляду спору по суті судом першої інстанції позивач доповнив свої позовні вимоги, прохаючи також стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в сумі 500.00 грн. та моральну шкоду в сумі 15000.00 грн..

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 08 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 надавати ОСОБА_2 можливість приймати участь у вихованні сина та спілкуванні з сином - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Встановлено спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_4 до досягнення дитиною 18-ти річного віку шляхом побачень без присутності матері ОСОБА_3 в першу та третю суботи та неділі місяця з 10:00 години до 20:00 години, обов'язкового побачення в день народження дитини на протязі чотирьох годин, а також два тижні влітку для проведення спільного відпочинку з дитиною за попереднім узгодженням періоду такого відпочинку між батьками за виключення днів хвороби малолітнього ОСОБА_4, якщо це підтверджується довідкою медичного (лікувального) закладу.

Визначено місце спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 за місцем проживання матері - ОСОБА_3.

В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 551,20 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат по оплаті судового збору.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_3 також подала апеляційну скаргу, в якій послалась на незаконність та необґрунтованість даного рішення, а також ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині встановлення способу участі ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони спору мають малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 2015 року внаслідок різкого погіршення стосунків сторони стали проживати окремо і відповідач стала проживати за місцем проживання своїх батьків в смт.Рокитне Київської області по вул. Космонавтів, 46. З грудня 2015 року відповідач разом із сином залишила вказане місце проживання та разом із сином поїхала на відпочинок та лікування в санаторій «Карпати» м. Трускавець Львівської області, де перебували до кінця січня 2016 року.

Позивач намагався встановити місце перебування дитини шляхом звернення до батьків відповідача, але останні таку інформацію йому не надали і що зумовило його звернення 16.12.2015 року до Рокитнянського відділу ГУ НП України в Київській області із заявою про зникнення дитини та встановлення її місця знаходження. Вказана заява була розглянута по суті із наданням відповіді позивачу, що після закінчення відпочинку мати з сином повернуться до смт. Рокитне. Разом з тим, як встановлено у судовому засіданні і що підтвердив представник відповідача, відповідач до даного часу до свого останнього відомого місця проживання не повернулася і місце її перебування з дитиною залишається бути невідомим до цього часу. Не повідомив про нього на прохання суду і представник відповідача.

Також з метою сприяння у встановленні днів побачення з дитиною та участі у її вихованні позивач звернувся 08.12.2015 року до органу опіки та піклування Рокитнянської РДА Київської області, розпорядженням якого від 17.02.2016 року № 45 було встановлено дні побачення позивача з дитиною щотижня у неділю з 10 до 19 години. Вказане розпорядження, зміст якого носить рекомендаційний характер, відповідачем не виконується до цього часу. На разі, судом не здобуто жодного належного та допустимого доказу обставини отримання копії останнього відповідачем.

Позивач від утримання свого малолітнього сина не ухиляється та сплачує відповідно до судового рішення аліменти.

Викладене підтверджується показами в судовому засіданні позивача, його представника, представників відповідача, третьої особи, свідка ОСОБА_5 та дослідженими у судовому засіданні письмовими матеріалами справи, якими є:

?заява позивача до органу опіки та піклування Рокитнянської РДА про встановлення днів побачення з дитиною від 08.12.2015 року (а.с. 9);

?витяг із протоколу № 13 засідання районної комісії з питань захисту прав дитини від 18.12.2015 року (а.с.10);

? заява позивача до органу опіки та піклування Рокитнянської РДА про встановлення днів побачення з дитиною від 08.02.2016 року (а.с. 11);

?Розпорядження Рокитнянської РДА Київської області від 17.02.2016 року № 45 (а.с. 12);

?довідка дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Малятко» від 08.02.2015 року № 2 (а.с. 13);

?висновок Рокитнянського ВП ГУ НП України в Київській області від 16.12.2015 року (а.с. 14);

?лист-повідомлення Рокитнянського ВП ГУ НП України в Київській області від 09.03.2016 року № 1220 на імя ОСОБА_2 (а.с. 15);

? висновок Рокитнянського ВП ГУ НП України в Київській області від 06.03.2016 року (а.с. 16);

?талони-повідомлення про прийняття Рокитнянським ВП ГУ НП України в Київській області заяв позивача № 45 від 20.03.2016 року та № 46 від 27.03.2016 року (а.с. 17);

?свідоцтво про шлюб сторін спору (а.с. 18);

?свідоцтво про народження дитини сторін спору (а.с. 19);

?висновок Рокитнянського ВП Миронівського ВП ГУ НП України в Київській області від 12.04.2016 року (а.с. 55-56);

?постанова про відкриття виконавчого провадження № 50745548 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання їх малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та квитанції про сплату аліментів (а.с. 58);

?довідка практичного психолога І-ї категорії ОСОБА_7 від 15.01.2016 року відносно особи малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 73-74);

?акт обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_3 від 09.12.2015 року (а.с. 76);

?заключення консультації психолога санаторію «Карпати» щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 22.12.2015 року (а.с. 122-123);

?лист Рокитнянської РДА Київської області на імя ОСОБА_2 від 18.08.2016 року № 472;

?квитанція про сплату аліментів від 08.09.2016 року.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у 15 та 16 статтях ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За вимогами ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 11 вказаного Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Відповідно до статті 60 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань.

З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду спору по суті.

Судом встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами спору, випливають із сімейних відносин та мають регулюватися положеннями глави 13 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Згідно до ст. 150 СК України, «батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя».

З огляду на зазначені вимоги діючого сімейного законодавства України позивач має цілковите право на спілкування зі своїм малолітнім сином та участь у його вихованні.

На разі, як вбачається із встановлених обставин спору, позивач намагається виконувати свої батьківські обв'язки, тоді як відповідач своєю поведінкою, яка виразилися у залишенні нею з дитиною свого місця проживання та виїзду в невідомому напрямку на протязі тривалого періоду часу та не повідомленні батька про місце перебування дитини, перешкоджає позивачу у здійсненні своїх законних прав щодо їх малолітньої дитини, чим порушує вимоги ст.157 СК України в тім, що той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини, а тому звернення позивача до суду із позовом відповідає вимогам статті 159 вказаного Кодексу в тім, що якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, що проживає окремо у спілкуванні з дитиною та у її вихованні зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Доказів того, що спілкування позивача з дитиною перешкоджає нормальному розвиткові дитини в судовому засіданні не здобуто, а посилання з цього приводу представника відповідача на негативні стосунки сторін спору між собою та позивача із батьками відповідача на переконання суду на увагу не заслуговують.

Частиною другою ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про охорону дитинства», «батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини».

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікована Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України, «регулювання сімейних відносин мас здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї».

За викладеного, з огляду на системний аналіз ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст.ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини.

Доводи позивача щодо необхідності його побачення з дитиною у заявленому ним розмірі часу і, зокрема, щодо встановлення судом побачень з дитиною щотижнево з понеділка по п'ятницю з 14:00 до 20:00 години, суд вважає необґрунтованими, оскільки дитина має дошкільний вік і у зазначений період час має перебувати у дошкільному закладі і що спричинить порушення навчально-виховного процесу, який здійснює той чи інший дошкільний заклад, де перебуватиме дитина і що не сприятиме загальному розвитку дитини.

З огляду на стосунки, що склалися між батьками дитини, можливого негативного впливу на дитину стосунків батьків та психологічний стан дитини, що підтверджується наявними у матеріалах справи висновками психологів, не знаходить суд обґрунтованою і вимогу позивача про можливість перебування дитини за місцем проживання позивача з ночівлею.

При цьому суд враховує права матері щодо спілкування з дитиною у вільний час, оскільки вона є працездатною людиною і такий час у неї обмежений. Зважаючи на викладене, за переконанням суду позивач може забирати дитину до себе з ночівлею виключно за домовленістю з матір'ю дитини.

На разі, суд знаходить можливим та необхідним забезпечити позивачу право на спільний відпочинок з дитиною у літній період протягом двох тижнів за попереднім узгодженням періоду такого відпочинку із матір'ю дитини, виключаючи таке спілкування у дні хвороби малолітнього ОСОБА_4, якщо це підтверджується довідкою медичного (лікувального) закладу.

З огляду на викладене, суд , враховуючи інтереси дитини, її вік, стан здоров'я, психологічний стан, беручи до уваги, що батьки дитини є працездатними і матимуть певний графік роботи та режим останньої, керуючись принципом розумності та справедливості, суд вважає, що спілкування позивача з дитиною не повинно бути перешкодою в установленому життєвому ритмі дитини та змушувати її до додаткових зусиль у виконанні рішення суду, а тому приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення шляхом встановлення побачень позивача зі своїм сином без присутності матері в першу та третю суботи та неділі місяця з 10:00 години до 20:00 години, обов'язкового побачення в день народження дитини на протязі чотирьох годин, а також двох тижнів влітку для проведення спільного відпочинку з дитиною за попереднім узгодженням періоду такого відпочинку між батьками за виключенням днів хвороби малолітнього ОСОБА_4, якщо це підтверджується довідкою медичного (лікувального) закладу.

Суд вважає, що встановлення такого перебігу побачення позивача з дитиною буде справедливим та сприятиме як інтересам батька, так і дитини.

Суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому визначає місцем спілкування та побачення позивача з сином виключно місце проживання матері, а саме населений пункт, в якому вона проживає за виключенням спільного літнього відпочинку з дитиною.

Відповідно до положень статі 1166 та 1167 ЦК України для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди необхідна сукупність таких обов"язкових умов як наявність шкоди; протиправність дій заподіювача шкоди; причинний зв"язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; вина в заподіянні шкоди.

На разі, позивачем не подано суду жодного належного та допустимого доказу заподіяння йому відповідачем матеріальної шкоди і про відсутність яких він особисто заявив у судовому засіданні, а тому така його вимога не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в сумі 15000.00 грн., то останню суд також вважає необґрунтованою і такою що не підлягає задоволенню, оскільки його посилання в обґрунтування такої вимоги на вжиття ним на протязі семи місяців до звернення до суду із позовом заходів для побачення з дитиною (звернення до органів поліції, органів опіки та піклування), що у нього постійно мають місце стресові стани не заслуговують на увагу суду з цього приводу, так як самі по собі не дають суду підстави вважати встановленою обставину заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди.

Більше того, як пояснив у судовому засіданні сам позивач, докази обставини його постійного перебування у стресовому стані відсутні, а його посилання в обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди на неможливість його працевлаштування у зв'язку із пошуками дитини суд вважає абсурдним.

Позов таким чином підлягає частковому задоволенню.

Щодо доводів апеляційних скарг, то вони не містять жодних доказів які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції судового рішення.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Мельник Я.С.

Матвієнко Ю.О.