Ухвала суду № 65294467, 09.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/8747/15-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.Провадження № 22-ц/780/1157/17 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 38 09.03.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Журби С.О., Коцюрби О.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності на частку в спільній частковій власності на майно,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності на частку в спільній частковій власності на майно - квартиру АДРЕСА_1 залишено без задоволення.

На обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачі та відповідач є співвласниками квартири АДРЕСА_1 та їх частки у праві власності на дану квартиру є рівними та становлять по 1/5 частині за кожним.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи позивачів про те, що частка відповідача ОСОБА_6 у праві власності на дану квартиру є незначною.

Також, в судовому засіданні не було беззаперечно встановлено, що спільне користування позивачами та відповідачем квартирою АДРЕСА_1 є неможливим.

Доводи позивачів про те, що припинення права власності відповідача на спірну частину квартиру не завдасть йому істотної шкоди у зв'язку із тим, що він до цього часу не користувався і не користується своєю часткою квартири спростовується належними та допустимими доказами, а саме постановами про відкриття виконавчого провадження ВП №51559272 від 05 липня 2016 року, відповідно до якої головним державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №367/242/16-ц, виданого 16 червня 2016 року Апеляційним судом Київської області про вселення ОСОБА_6 в квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, ВП №51559411, відповідно до якої головним державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 367/242/16-ц, виданого 16.06.2016 року Апеляційним судом Київської області про зобов'язання ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_6 у здійсненні ним права користування 1/5 частиною вказаної квартири, співвласником якої він є.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження чи спростування позовних вимог суду надано не було.

За таких обставин суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для припинення права власності ОСОБА_6 на частку в спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 та для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Просять рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Суд, з'ясувавши обставини і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про право власності на житло №609/9 від 10 січня 1996 року, виданого виконкомом Ірпінської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 26 грудня 1995 року №135 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 належить на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 ( а.с. 15 ).

Між співвласниками не досягнуто домовленості щодо володіння та користування зазначеним майном, унаслідок чого спір щодо цього неодноразово був предметом розгляду судових інстанцій.

Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 листопада 2014 року, яке набрало законної сили, визначено, що частка ОСОБА_6 та частки співвласників ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 за свідоцтвом про право власності на житло №609/9 від 10 січня 1996 року, виданого виконкомом Ірпінської міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 26 грудня 1995 року №135 становлять по 1/5 частині за кожним ( а.с. 16-17 ).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 01 червня 2016 року серед іншого, ОСОБА_6 вселено в квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_6 у здійсненні ним права користування 1/5 частиною вказаної квартири, співвласником якої він є ( а.с. 177-179 ).

Згідно постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №51559272 та ВП №51559411 від 05 липня 2016 року головним державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №367/242/16-ц, виданого 16 червня 2016 року Апеляційним судом Київської області ( а.с. 72, 74, 78 ).

При цьому, ОСОБА_6 проживає в спірній квартирі та має відкритий особовий рахунок №516001, отримує послуги із водопостачання за особовим рахунком №43279, уклав із Публічним акціонерним товариством «Київобленерго» договір на користування електроенергією за яким відкрито о/р №200515188 ( а.с. 79, 80 ).

01 грудня 2015 року відповідач направив ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 нотаріально посвідчену заяву про відчуження належної йому частини квартири за ціною 379 950 грн., що є еквівалентом 15 000 доларів США ( а.с. 19, 20 ).

Опісля цього, позивачі 22 грудня 2015 року звернулись до суду із зазначеними позовними вимогами, а 08 вересня 2016 року ОСОБА_2 сплатив 78 000 грн. на користь ГУ ДКУ у Київській області ( а.с. 3-4, 93 ).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог і, з додержанням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 365 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 213-215 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення по справі.

При цьому, дав відповідну оцінку належних і допустимих доказів у справі згідно положень ст. 212 ЦПК України.

А тому, доводи апелянтів про незаконність та необгрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 322, 358, 364, 365 ЦК України, на думку апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у суді другої інстанції.

Посилання апелянтів про те, що оплата комунальних послуг здійснюється виключно позивачами, спростовується наявними в матеріалах справи квитанціями, згідно яких відповідач проводив оплату вартості спожитої електроенергії за липень, серпнь, листопад 2014 року, січень, березень 2016 року ( а.с. 98, 99, 102, 111, 112, 113 ).

При цьому, з точки зору суду другої інстанції, названа обставина при вирішення спору між сторонами правового значення не має.

Доводи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з приводу неможливості спільного володіння і користування спірною квартирою із відповідачем, на переконання апеляційного суду, позивачами на виконання вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України не доведені.

Окрім цього, враховуючи технічну характеристику житла, рішення №174 Гостомельської селищної ради Київської області від 10 грудня 2004 року про надання дозволу на оформлення самочинно побудованих приміщень ІІІ, площею 20 кв.м., ІУ - 4,9 кв.м. згідно якого загальна площа становитиме 76,3 кв.м., а житлова - 37,1 кв.м., суд апеляційної інстанції вважає зазначені доводи необгрунтованими, які спростовуються названими по справі доказами ( а.с. 13, 14, 67, 68, 69, 138, 139 ).

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне, окрім іншого, зазначити і те, що частка відповідача у спільному майні, враховуючи кількість співвласників, не є незначною як того вимагають положення ст. 365 ЦК України.

Тим паче, що матеріали справи не містять будь-яких даних про наявність у відповідача іншого житла.

Відтак, припинення права власності, з точки зору суду другої інстанції, завдасть істотної шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї, зокрема, ОСОБА_8, з якою ОСОБА_6 08 листопада 2013 року уклав шлюб ( а.с. 70 ).

Інші доводи, викладені в апеляції, зокрема про те, що відповідач у даній квартирі не проживає, своє майно не утримує та не користується ним, на переконання апеляційного суду, не спростовують висновки суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог і не є підставою для задоволення апеляційних вимог, оскільки спростовуються довідкою про його проживання ( а.с. 79 ), яку суд відносить до числа достовірних відповідно до положень ст. 212 ЦПК України.

Окрім іншого, зазначені доводи у відповідності до положень ст. 365 ЦК України правового значення для правильного вирішення спору не мають.

Надані позивачами докази на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема, листи, акти, квитанції, повідомлення, заява ( а.с. 94, 95, 96, 97, 100, 101, 103, 104, 105, 106,107, 108, 109, 110, 113-124, 126, 127, 128, 129, 132 ), на переконання апеляційного суду, не спростовують висновок місцевого суду про необгрунтованість заявлених позовних вимог.

А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 грудня 2016 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності на частку в спільній частковій власності на майно залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

О.П. Коцюрба