Ухвала суду № 65286664, 07.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 р.Справа № 591/5053/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бенедик А.П. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання - Дорошенко Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою виконавчого комітету Сумської міської ради на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 26.12.2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень, -

В с т а н о в и л а:

28.09.2016 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, діючи на підставі довіреності, яка посвідчена 27.09.2016 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ворошиною Л.В., № за реєстром 757 (т. 1, а.с. 9), від імені позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (т. 1, а.с. 49) просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача - виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.09.2016 року: № 473 «Про організацію проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Суми» та № 474 «Про проведення конкурсу з визначення підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Суми».

В позовній заяві зазначено про порушення відповідачем процедури прийняття зазначених регуляторних актів, оскільки їх проекти, а також аналізи регуляторних впливів до них не були оприлюднені у встановлену законом порядку.

А також про те, що позивач вважає, що в наслідок протиправної бездіяльності відповідача порушено його право на інформацію, на участь у місцевому самоврядуванні, на подання зауважень та пропозицій щодо оприлюднених проектів регуляторних актів. Не оприлюднення відповідачем спірного рішення завадило йому подати свою кандидатуру до включення в конкурсний комітет для визначення підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Суми від громадської організації, членом якої він є.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 26.12.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Судове рішення вмотивовано висновком суду про порушення відповідачем процедури прийняття регуляторного акту, оскільки проект регуляторного акту, в порушення вимог ст. 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», відповідачем не був оприлюднений у встановленому законом порядку.

Висновок суду про наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача ОСОБА_1 вмотивований тим, що обмеження щодо сфери діяльності громадської організації для делегування, чи участі їх представників у конкурсному комітеті з визначення підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу при проведені конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в законодавстві відсутні. Доводи представника відповідача про те, що позивач не має права вчиняти жодних дій від імені громадської організації не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 26.12.2016 року та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

03.03.2017 року до суду надійшла нотаріальна посвідчена заява представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 01.03.2017 року про відмову позивача від адміністративного позову (т. 2, а.с. 78), з якої вбачається, що приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Мокренко Л.Ю. засвідчено справжність підпису ОСОБА_2, перевірено його особу і повноваження.

Заявник вказує на те, що, проаналізувавши зміст апеляційної скарги, вважає її обґрунтованою. Також повідомляє, що виконавчим комітетом Сумської міської ради під час опублікування оспорюваних проектів рішень дотримано вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Відповідачем не було порушено прав ОСОБА_1 щодо можливості внесення пропозицій та зауваження до оспорюваних проектів рішень та не завдано порушень подання своєї кандидатури до включення в конкурсний комітет для визначення підприємства у здійснення функцій робочого органу при проведенні конкурсу.

У зв'язку з наведеним, з підстав, встановлених ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України, просить суд визнати постанову Зарічного районного суду м. Суми від 26.12.2016 року по справі № 591/5053/16-а нечинною та закрити провадження по даній справі.

Належним чином повідомлені про даті, час і місце апеляційного розгляду справи сторони до Зарічного районного суду м. Суми (ухвалою суду від 28.02.2017 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про його участь та участь особи, інтереси якої від представляє у режимі відеоконференції) та до суду апеляційної інстанції не прибули (т. 2, а.с. 50, 67-68, 71, 73-76).

Згідно з ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість прийняття відмови ОСОБА_1 від адміністративного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положення ч. 1 ст. 51, ст. 194 КАС України передбачають, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 та ч. 3 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом (п. 2 ч. 1 ст. 157). Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається (ч. 3 ст. 157).

Перевіряючи повноваження представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, колегія суддів зазначає, що згідно матеріалів справи: 27.09.2016 року приватним нотаріусом Сумського МНО Ворошиною Л.В. посвідчена довіреність, № за реєстром 757, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2, зокрема, представляти його інтереси в усіх судових органах України (в т.ч. в адміністративних судах) та вести від його імені адміністративні справи, в тому числі з правом відмовлятися повністю або частково від позовних вимог.

Згідно п. 4 глави 4 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, який зареєстрованим Мінюстом України 22.02.2012 року за № 282/20595, перевірка повноважень представників осіб за довіреністю або за законом здійснюється за довіреністю або документом, що підтверджує повноваження законного представника.

Нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 Закону, а також перевіряє його дієздатність та обсяг наданих йому повноважень.

Дійсність нотаріально посвідченої довіреності перевіряється нотаріусом за Єдиним реєстром довіреностей, за винятком довіреностей, які посвідчено або видано за кордоном компетентними органами іноземних держав, за умови їх легалізації уповноваженими органами. < > За результатами перевірки дійсності довіреності (її дубліката) виготовляється витяг з Єдиного реєстру довіреностей, який додається до примірника правочину, що залишається у справах нотаріуса.

Як убачається із заяви ОСОБА_2, що подана від імені позивача ОСОБА_1 про відмову від адміністративного позову та посвідчена 01.03.2017 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Мокренко Л.Ю., № за реєстром 315, повноваження представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Ворошиною Л.В. від 27.09.2016 року, зареєстрованою за № 757, приватним нотаріусом Мокренко Л.Ю. перевірена.

Таким чином, станом на 01.03.2017 року позивач ОСОБА_1 не скасував повноваження, що були надані ним 27.09.2016 року ОСОБА_2

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 не повідомляв суди першої або апеляційної інстанцій про те, що дії його представника ОСОБА_2 суперечать його інтересам.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 57 КАС України не можуть бути представниками в суді особи, які беруть участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок (ч. 1 ст. 57). Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи (ч. 2 ст. 57).

Враховуючи дану правову норму, колегія суддів не приймає до уваги заяву представника відповідача - виконавчого комітету Сумської міської ради від 13.12.2016 року щодо недопущення до участі у судовому процесі ОСОБА_2 в якості представника позивача в зв'язку з конфліктом інтересів (т. 1, а.с. 73).

Відповідно до ч. 4 ст. 112 КАС України суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відтак, за приписами вказаної процесуальної норми, вирішуючи питання про прийняття відмови позивача від позову, адміністративний суд зобов'язаний перевірити чи не суперечить така відмова законодавству та чи не порушуються внаслідок цього чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України, ст.ст. 2, 6 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. <...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні обставини впливають на його правове становище, тобто із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Колегія суддів зауважує, що фактично позивач обґрунтовує позовні вимоги метою усунення порушень прав громадської організації завчасно висунути його кандидатуру до включення до складу конкурсного комітету з визначення підприємства (організації) для здійснення функцій робочого органу при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування в м. Суми.

Частиною 9 ст. 44 Закону України 05.04.2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт», в редакції Закону, що була чинною на час прийняття оспорюваних позивачем рішень, визначалося, що для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, відповідальних за безпеку дорожнього руху, а також громадських організацій у сфері автомобільного транспорту.

Пунктом 1 «Загальна частина» Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року № 1081, в редакції, що була чинною на час прийняття оспорюваних позивачем рішень, визначено, що перевізник-претендент - автомобільний перевізник, який в установленому порядку подав заяву та документи для участі в конкурсі.

Таким чином, колегія вважає, що оспорювані рішення відповідача створюють правові наслідки виключно третіх осіб (підприємства, установи, громадської організації тощо) і тому не могли спричинити порушення прав та законних інтересів позивача. Доказів зворотного судам першої та апеляційної інстанції позивачем та його представником не надано.

Інші доводи позивача ОСОБА_1 стосовно наявності об'єктивних фактів його перебування у публічно-правових правовідносинах з відповідачем по справі та фактів порушення відповідачем його прав, свобод чи інтересів, у зв'язку з прийняттям оспорюваних рішень, судом першої інстанції до уваги не прийняті, і судове рішення з цього приводу позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржувалося. Докази в обґрунтування таких тверджень позивачем та його представником судам першої та апеляційної інстанцій надані не були.

В своїх письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 вказує, що відповідач під час судового розгляду не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що оспорювані рішення приймались у порядку, межах та спосіб визначений чинним законодавством для розгляду регуляторного акту, та звертає увагу суду апеляційної інстанції на наявність ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.06.2014 року по справі № К/9991/25819/12, правові висновки, викладені в цьому судовому рішенні, пропонує врахувати під час розгляду справи (т. 1, а.с. 208-209).

Колегія суддів зазначає про відсутність підстав для надання правової оцінки рішенням, що прийняті відповідачем 06.09.2016 року, оскільки дійшла висновку, що позивачем не доведені факти порушення, невизнання або оспорювання відповідачем його прав, свобод або інтересів як учасника адміністративних правовідносин, у зв'язку з прийняттям цих рішень.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на визначене представником позивача - ОСОБА_2 в заяві від 01.03.2017 року про відмову від адміністративного позову стосовно того, що відповідачем не було порушено право позивача ОСОБА_1 щодо можливості внесення пропозицій та зауважень до оспорюваних проектів рішень та не завдано порушень щодо подання своєї кандидатури до включення в конкурсний комітет для визначення підприємства у здійсненні функцій робочого органу при проведені конкурсу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 203 КАС України якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Аналізуючи вищезазначене в його сукупності, колегія суддів приходить до висновку про можливість прийняття відмови позивача ОСОБА_1 від адміністративного позову та закриття провадження у справі. Судовим розглядом порушень чиїх-небудь прав, свобод та інтересів не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків, визначених ч. 2 ст. 203 КАС України. Таким чином, колегія суддів скасовує в апеляційному порядку постанову Зарічного районного суду м. Суми від 26.12.2016 року і закриває провадження у справі № 591/5053/16-а.

В порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Керуючись ч. 1 ст. 41, п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 195, ч. 1 ст. 194, 196, п. 4 ч. 1 ст.198, ч. 1 ст. 203, ст.ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Прийняти відмову позивача ОСОБА_1 від адміністративного позову у справі № 591/5053/16-а.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 26 грудня 2016 року по справі № 591/5053/16-а скасувати в апеляційному порядку, провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень суб'єкта владних повноважень закрити.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Мельнікова Л.В.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Донець Л.О.

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 13.03.2017 року