Постанова № 65282276, 06.03.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/2350/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Полтавської обласної ради - Кашпіровського М.А.,

представника третьої особи - Чуй А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради, третя особа: ТОВ "Агротехсервіс" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської обласної ради, Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехсервіс" про визнання протиправною бездіяльності щодо невжиття заходів для реального виконання пункту 6.6 Плану приватизації державного майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства, затвердженого наказом голови Фонду комунального майна Полтавської області від 24.02.1994 №79-п, пунктів 4 та 5.2 договору купівлі-продажу державного майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства від 28.02.1994.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року провадження по справі закрито.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року вказану ухвалу суду скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Мотивуючи свої вимоги, позивачі вказують, що з 1989 року вони вселилися до кв. АДРЕСА_1 (на даний час будинку й квартирі присвоєно нову адресу: АДРЕСА_1), де вони мешкають і до нині. У 1994 році відбувалася приватизація майна державних підприємств, у зв'язку з чим рішенням сесії Полтавської обласної ради від 20.12.1993 було дозволено приватизацію майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства (нині - ТОВ "Агротехсервіс"). В порушення Плану приватизації державного майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства, затвердженого наказом голови Фонду комунального майна Полтавської області від 24.02.1994 №79-п вказане підприємство в односторонньому порядку відмовилося виконувати свої зобов'язання в частині проведення приватизації квартир, а відповідачі не застосували заходів, направлених на належне виконання умов Плану приватизації й договору купівлі-продажу ТОВ "Агротехсервіс". Така протиправна бездіяльність останніх, на думку позивачів, призвела до унеможливлення приватизації спірного помешкання, яке перебуває на балансі ТОВ "Агротехсервіс".

Представник позивачів у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Полтавська обласна державна адміністрація у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав до суду клопотання про перенесення судового засідання.

В ході судового розгляду представник Полтавської обласної державної адміністрації проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність фактів порушення прав позивачів з боку даного відповідача. Також зазначив, що ТОВ "Агротехсервіс" наразі є приватним підприємством, яке не належить до сфери управління облдержадміністрації. До того ж, Полтавська обласна державна адміністрація не є учасником спірних правовідносин, тому й дії чи бездіяльність даного відповідача не могли породити для учасників договору будь-яких правових наслідків, що свідчить про невірний спосіб захисту порушеного права, обраного позивачами.

Представник Полтавської обласної ради у судовому засіданні проти задоволення позову також заперечував, посилаючись на ту обставину, що обласна рада не була і не є учасником договірних правовідносин, а тому й не могла порушити прав позивачів, про захист яких ті позиваються.

Ухвалою суду від 09 липня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено ТОВ "Агротехсервіс".

Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав відсутності доказів порушення прав позивачів у сфері публічно-правових відносин, оскільки фактично вони намагаються довести у судовому порядку наявність майнових прав на спірне житло шляхом подання цивільних позовів, за якими до теперішнього часу у різних судах загальної юрисдикції здійснюється провадження за правилами цивільного судочинства.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

З пояснень позивачів та їх представника суд встановив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 мешкають за вказаною адресою з 1989 року (до 2007 року будинок значився під номером 10-а, кв. 1).

Вказаних обставин не заперечували й інші учасники процесу.

Наказом голови Фонду комунального майна Полтавської області від 24.02.1994 №79-п було затверджено План приватизації державного майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства, відповідно до пункту 6.6 якого комісія з приватизації зобов'язала організацію орендарів (Орендне Решетилівське ремонтно-транспортне підприємство), за згодою мешканців житлових будинків, що знаходяться на балансі підприємства провести їх приватизацію у відповідності до чинного законодавства, або за відсутності згоди забезпечувати їх належне утримання (а.с. 11-19, т.1).

З метою реалізації умов Плану приватизації 28.02.1994 між Фондом комунального майна Полтавської області (продавець) та організацією орендарів Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства (покупець) було укладено договір купівлі-продажу державного майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства (а.с. 20-250, т.1), за змістом якого продавець продає, а покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства, яке розташоване у південно-східній частині АДРЕСА_2 загальною площею земельної ділянки цілісного майнового комплексу 7,68 га на основі Державного акту на право постійного користування землею. Пунктом 5.2 вказаного договору покупця зобов'язано виконувати умови договору купівлі-продажу, що витікають із затвердженого органом приватизації плану приватизації, зокрема: провести, за згодою мешканців житлових будинків, приватизацію квартир, що знаходяться на балансі підприємства у відповідності до чинного законодавства, або за відсутності згоди забезпечувати їх належне утримання.

Посилаючись на факт невиконання ТОВ "Агротехсервіс" (правонаступник Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства) умов договору купівлі-продажу, позивачі вважають це наслідком протиправної бездіяльності відповідачів, які не звернулися з письмовою вимогою (претензією) до підприємства про передачу квартири АДРЕСА_1 до комунальної власності; не прийняли на сесії чи виконкомі рішення, яким би зобов'язали підприємство передати квартиру до комунальної власності; не звернулися до суду з вимогою до підприємства виконати умови пункту 6.6 Плану приватизації і пунктів 4, 5.2 договору купівлі-продажу; не звернулися до органів внутрішніх справ та прокуратури з вимогою притягнути керівництво ТОВ "Агротехсервіс" до відповідальності за порушення умов договору з Державою.

Надаючи правову оцінку заявленим у позові вимогам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З наведеного визначення випливає, що саме захист порушеного права у сфері публічно-правових відносин є визначальним критерієм для встановлення наявності публічно-правового спору, який може бути підставою для задоволення або відмови у задоволенні позовної вимоги.

Як свідчить зміст позовної заяви, позиція позивачів ґрунтується на обставинах неналежного виконання умов договору купівлі-продажу державного майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства від 28.02.1994, укладеного між Фондом комунального майна Полтавської області, як продавцем, та організацією орендарів Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства, як покупцем.

За наслідками вивчення умов даного договору суд встановив, що ні позивачі, ні відповідачі не входять до числа його учасників, зміст договору не покладає на будь-кого з інших осіб, крім його учасників, зобов'язань з виконання його положень.

На вимогу суду першої інстанції пояснити зміст порушеного права з боку відповідачів, захист якого переслідує даний адміністративний позов, представник позивача пояснив, що таким чином він захищає суспільний інтерес задля приведення процедури приватизації конкретно визначеного майна у відповідність до укладеного договору з метою уникнення в державі прецедентів щодо порушення договорів.

Проте, яке ж право позивачів у сфері публічно-правових відносин є порушеним з боку відповідачів ні самі позивачі, ні їхній представник суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, суд знаходить очевидним той факт, що заявники даного адміністративного позову переслідують єдину мету, яка пов'язана із набуттям ними права приватної власності на помешкання, в якому вони зареєстровані до теперішнього часу.

На користь даного висновку свідчать надані представником третьої особи копії судових рішень у цивільних справах за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5 стосовно будинку по АДРЕСА_1.

Незважаючи на це, заявники навмисно, вказуючи відповідачами Полтавську обласну раду та Полтавську обласну державну адміністрацію, заявляють про факт бездіяльності, доказів якої суду не надали.

Єдиним доказом у справі про обставини звернення позивачів до суб'єктів оскарження є скарга ОСОБА_6 від 24.05.2014 на бездіяльність, адресована до Полтавської обласної ради та Полтавської обласної державної адміністрації (а.с. 26, т.1).

Вказана скарга була розглянута адресатами у встановлені строки з наданням відповіді заявникам (а.с. 27, 28, т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Вимога позивачів щодо спонукання відповідачів вжити дієвих заходів на виконання умов договору, учасниками якого є треті особи, задоволенню не підлягає з огляду на приписи статті 36 Закону України від 09.04.1999 №586-XIV "Про місцеві державні адміністрації", відповідно до якої місцеві державні адміністрації здійснюють функцію управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління. При цьому місцеві державні адміністрації не втручаються у господарську діяльність підприємств, установ і організацій, крім випадків, визначених законом.

Аналогічну норму містить й Закон України 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", частиною першою статті 18 якого передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

З огляду на приведене слід зробити висновок, що відсутність факту порушення прав заявників з боку відповідачів є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

При цьому, Вищим адміністративним судом України за результатами розгляду даної справи в ухвалі від 19 травня 2016 року наголошено на наступному.

Суди попередніх інстанцій вказали про відсутність факту порушення прав позивачів, оскільки ні вони, ні відповідачі не є сторонами договору купівлі-продажу від 28 лютого 1994 року, укладеного між Фондом комунального майна Полтавської області та організацією орендарів Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства .

Відповідно до Указу Президента України від 19 лютого 1994 року N 56/94 "Про єдину систему органів приватизації в Україні" була створена єдина система органів приватизації в Україні шляхом реорганізації:

регіональних відділень Фонду державного майна України в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду державного майна України;

районних та міських органів приватизації - у представництва Фонду державного майна України в районах та містах.

Пунктом 5 даного указу передбачалась, що регіональні відділення Фонду державного майна України та представництва Фонду державного майна України в районах та містах у питаннях приватизації майна, що перебуває у власності Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць, підзвітні відповідно Верховній Раді Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним та міським Радам народних депутатів.

Отже, внаслідок реорганізації (злиття) Фонд комунального майна Полтавської області був перетворений у регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській області, що, у свою чергу, у питаннях приватизації був підзвітний Полтавській обласній раді народних депутатів.

З матеріалів справи вбачається саме рішенням сесії Полтавської обласної ради народних депутатів була дозволена приватизацію майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства. Дана обставина судами першої та апеляційної інстанцій не встановлена, рішенню правової оцінки надано не було.

А тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновок судів попередніх інстанцій щодо неналежності відповідача (Ради) є передчасним. Крім того, зазначаючи, що позивачі та відповідачі не є сторонами у договорі купівлі - продажу від 28 лютого 1994 року, укладеного між Фондом комунального майна Полтавської області та організацією орендарів Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства, суди не встановили правонаступників сторін даного договору.

Окрім того, з договору купівлі - продажу від 28 лютого 1994 року, укладеного між Фондом комунального майна Полтавської області (Продавець) та організацією орендарів Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства (Покупець), вбачається, що продавець купує, а покупець продає державне майно, що знаходиться по АДРЕСА_2. Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, квартира позивачів, з приводу якої вони звернулись до суду, знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Даній обставині суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки.

Також необхідно зазначити, що у своєму позові ОСОБА_6 та ОСОБА_5 наголошують саме на бездіяльності відповідачів, однак суди, встановлюючи відсутність протиправної бездіяльності відповідачів, не встановили фактів звернення позивачів до Ради, ОДА, чи надавались на дані звернення відповідачами відповіді, їх зміст.

За таких обставин, судами не досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій унеможливлюють постановлення законного та обґрунтованого рішення в даній справі, оскільки без їх виправлення неможливо повно, всебічно та об'єктивно дати оцінку спірним розпорядженням.

У зв'язку з викладеним, дана справа була направлена до першої інстанції на новий розгляд.

Так, при новому розгляді справи суд першої інстанції зазначає, що, дійсно, рішенням сесії Полтавської обласної ради народних депутатів була дозволена приватизацію майна Орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що ч.2 ст.3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04 березня 1992 року №2163-XI (в редакції Закону України № 89/97-ВР від 19 лютого 1997 року «Про приватизацію державного майна»), яке в редакції, чинній на момент здійснення купівлі-продажу містила наступне: «дія цього Закону не поширюється на: приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, що фінансуються з державного бюджету, в тому числі об'єктів сфери охорони здоров'я, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

У відповідності до вимог ч.2 ст.24 Закону України «Про приватизацію державного майна»: «За рішенням державного органу приватизації об'єкти соціально-побутового призначення в разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об'єктів можуть передаватися місцевим радам згідно з законодавством. У разі неможливості утримання за рахунок коштів місцевого бюджету об'єктів соціально-побутового призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства, що приватизується, зазначені об'єкти можуть безоплатно передаватися господарському товариству, створеному працівниками підприємства відповідно до статті 8 цього Закону, до складу якого ввійшло не менш як 50 відсотків працівників підприємства, за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу.

Враховуючи, що житлові будинки по АДРЕСА_1 були збудовані за кошти підприємства, яке в подальшому було приватизоване трудовим колективом, в інвентаризаційні відомості № 9 було, зокрема, серед інших обґрунтовано включено і зазначені житлові будинки.

Отже, приватизація житлового фонду Решетилівського РТП правонаступником якого є ТОВ "Агротехсервіс" відбулась у відповідності до вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Надаючи оцінку посилання на невстановлення правонаступників по спірному договору, суд зауважує наступне.

Як зазначалось раніше, Рішенням 2 сесії Полтавської обласної ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року, яке прийнято на виконання зазначеного Указу Президента України, діяльність Фонду комунального майна області припинено, правонаступником визначено регіональне відділення.

Фондом комунального майна області передано справи по приватизації до Регіонального відділення ФДМУ по Полтавській області в тому числі справу по приватизації орендного Решетилівського ремонтно-транспортного підприємства. Функції забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю покладено саме на Фонд державного майна України.

Щодо зауважень в частині адреси спірного майна, суд зауважує, що самими позивачами у своїх поясненнях від 16 серпня 2016 року (вх.№ 14481/16 від 18 серпня 2016 року) підтверджувалось, що згідно договору від 28 лютого 1994 року було продано майно по АДРЕСА_2. Однак, самі позивачі були зареєстровані станом на момент виникнення спірних правовідносин за адресою АДРЕСА_1.

Натомість у спростування пояснень позивачів про однаковість будинків по таких адресах третьою особою долучено до матеріалів справи копію Рішення виконавчого комітету Решетилівської селищної ради від 27 квітня 2007 року №227 "Про зміну юридичної адреси", відповідно до якого будникам, що знаходяться під одним номером (10-а) присвоєно нові номери для належного їх розмежування, у тому числі й 10-В (а.с. 241-242, т.2).

Стосовно покликань на встановлення фактів звернення позивачів до Ради, ОДА, чи надавались на дані звернення відповідачами відповіді, їх зміст, суд зауважує, що ОДА надано належним чином завірені копії звернень позивачів та відповідей на них (а.с.16-96, т. 2). В межах такого листування вказаний відповідач неодноразово наголошував на відсутності у останнього повноважень втручатись в діяльність третьої особи з підстав, викладених у запереченнях по даній справі.

Виходячи з системного аналізу встановлених обставин при новому розгляді суд першої інстанції зауважує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачами при зверненні до суду з цим позовом не обґрунтовано у чому саме полягає порушення їх прав та законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на бездоказовість заявлених ОСОБА_6, ОСОБА_5 вимог щодо бездіяльності Полтавської обласної ради та Полтавської обласної державної адміністрації, суд приходить до висновку про безпідставність адміністративного позову, у зв'язку з чим такий задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради, третя особа: ТОВ "Агротехсервіс" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 13 березня 2017 року.

Суддя С.С. Бойко