Ухвала суду № 65274285, 06.03.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22ц/790/981/17 Головуючий І інстанції -

Справа: № 638/19617/15-ц Хайкін В.М.

Категорія: аліменти Доповідач - Хорошевський О.М.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді - Хорошевського О.М.

суддів: Піддубного Р.М.,

Пилипчук Н.П.

за участю секретаря - Гончар А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Жовтневого відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - Жовтневого ВДВС ХМУЮ) про стягнення заборгованості зі сплати аліментів.

В обґрунтування зазначала, що 11.07.2003 року нею з ОСОБА_4 було укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народився син - ОСОБА_5.

У вересні 2005 році шлюбно-сімейні стосунки припинились. Оскільки відповідач ігнорував свої батьківські обов'язки стосовно утримання дитини, це питання було вирішено у судовому порядку.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.05.2006 року була затверджена мирова угода, згідно якої відповідач зобов'язався сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 500,00 грн. щомісяця, починаючи з 21.03.2006 року й до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.12.2006 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Аліменти на утримання сина так відповідачем і не виплачувались. Позивач зазначає, що ОСОБА_4 до неї та членів її родини постійно скоював протиправні дії, тому вона тривалий час не зверталась до відповідача про вимагання виконання умов мирової угоди від 24.05.2006 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 02.10.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09.12.2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів відмовлено.

12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист по справі № 2-3151/2006, який 14.02.2015 року нею було пред'явлено до Жовтневого ВДВС ХМУЮ.

Постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ХМУЮ Мінькової В.В. відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-3451/2006 року від 12.02.2015 року про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на утримання сина у твердій грошовій формі у розмірі 500,00 грн. щомісячно, починаючи з 21.03.2006 року.

Проте, незважаючи на наявність виконавчого провадження, відповідач до цього часу продовжує свідомо ухилятись від сплати аліментів на утримання дитини, про що свідчить лист Жовтневого ВДВС ХМУЮ, витяг з кримінального провадження № 120115220500001821.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 203878,48 грн., а також зобов'язати державного виконавця Жовтневого ВДВС ХМУЮ Мінькову В.В. привести розрахунок заборгованості з аліментів, яку повинен сплатити ОСОБА_4 на користь позивача у відповідність до вимог чинного законодавства України, тобто скласти розрахунок з урахуванням індексації відповідно до вимог ч. 2 ст. 184 СК України та ч. 4 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження», а також пені, що передбачено ч. 1 ст. 196 СК України.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване, та таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Посилається на ті ж самі доводи, що були викладені у позовній заяві.

А саме, зазначає, що ст. 184 СК України передбачає можливість визначення розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі.

Частина друга ст. 184 СК України передбачає, що визначений судом у твердій грошовій сумі розмір аліментів підлягає індексації відповідно до закону.

Вказує, що за весь період прострочення сплати аліментів індексація ні органом державної виконавчої служби, ні судом не проводилась.

Просить ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду, доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02.2016 року (справа № 638/9926/15-ц), позовні вимоги про звільнення ОСОБА_4 від сплати заборгованості по аліментам за період з 16.02.2012 року по 01.03.2015 року в розмірі 18232 грн. 14 коп., яка нарахована державним виконавцем Жовтневого ВДВС ХМУЮ Міньковою В.В. на підставі виконавчого листа № 2-3151/2006, виданого 12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 21.03.2006 року й до досягнення дитиною повноліття - залишені без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 за довіреністю ОСОБА_8 задоволено: рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.02.2016 року скасовано; позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, звільнено ОСОБА_4 від сплати заборгованості по аліментам за період з 16.02.2012 року по 01.03.2015 року в сумі 18232 грн.14 коп., яка визначена державним виконавцем Жовтневого ВДВС ХМУЮ Міньковою В.В. на підставі виконавчого листа № 2-3151/2006, виданого 12.02.2015 року Дзержинським районним судом м. Харкова.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.10.2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2016 року залишено без змін.

Так, вищенаведеним рішенням суду Апеляційної інстанції, що має преюдиціальне значення для вирішення даної справи, встановлено, що ОСОБА_4 звернувся до суду з тих підстав, що заборгованість виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначена норма передбачає звільнення платника від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти. Тобто, норма частини 3 статті 197 СК України регулює випадки, коли заборгованість виникла у зв'язку з обставинами, пов'язаними з одержувачем аліментів, а не діями (бездіяльністю) інших осіб (органів виконавчої служби, банків, адміністрації організації) у якій працює боржник. При цьому поведінка платника аліментів, який не виконує добровільно рішення суду не має вирішального значення.

В рішенні суду від 30.10.2015 року зазначено, що виконавчий лист про примусове стягнення аліментів з позивача було отримано ОСОБА_3 в лютому 2015 року, а тому суд прийшов до висновку, що заборгованість по аліментам у ОСОБА_4 виникла у тому числі і з вини позивача, яка своєчасно не пред'явила виконавчий лист про стягнення аліментів до виконання. Судом також у рішенні зазначено, що ОСОБА_4 намагався приймати участь у матеріальному забезпеченні свого сина, однак з вини матері грошові кошти не отримувались (а.с. 85-88).

Тобто, вищенаведеними судовими рішення, які набрали законної сили було встановлено, що з вини одержувача аліментів не був отриманий протягом більше шести років виконавчий документ і не пред'явлений до виконання.

Апеляційний суд Харківської області у рішенні від 21.03.2016 року встановив, що ОСОБА_3 не доведено поважність причин не пред'явлення виконавчого листа до виконання. Посилання на наявність чисельних звернень до правоохоронних органів як ОСОБА_3 та її батьків, так і ОСОБА_4 не є свідченням наявності поважної причини, а є свідченням наявності конфлікту між батьками дитини, яка в силу свого малолітнього віку не може зрозуміти, чому її батьки так вороже ставляться один до одного. А тому судова колегія віднеслась критично до обґрунтувань непред'явлення виконавчого листа до виконання у зв'язку зі страхом розправи з боку позивача.

Після пред'явлення виконавчого листа до виконавчої служби ОСОБА_4 за вказаний період частково вніс суму щодо погашення заборгованості, а саме 3000, 00 грн., що підтверджує квитанція №164 від 15.12.2015 року, 500, 00 грн., що підтверджує квитанція №0.0.485479607.1 від 05.01.2016 року (а. с. 75).

Згідно розрахунку, складеного державним виконавцем Жовтневого ВДВС ХМУЮ Міньковою В.В., заборгованість по аліментам станом на 01.04.2016 року становить 0 грн. 00 коп., оскільки рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21.03.2016 року боржника ОСОБА_4 звільнено від сплати заборгованості за період з 16.02.2012 року по 01.03.2015 року у сумі 18232, 14 грн. (а. с. 107).

Також з розрахунку вбачається, що ОСОБА_4 вніс на рахунок з обліку депозитних сум грошові кошти для подальшого перерахування стягувачеві: у лютому 2016 року у розмірі 1000, 00 грн. + 500, 00 грн. +1000, 00 грн., у березні - 500 грн. Таким чином заборгованість по аліментам станом на 01.04.2016 року становить 0 грн. 00 коп.

Також у матеріалах справи наявні: квитанція №14536298-1 від 12.04.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №14791657-1 від 10.05.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №2_32 від 06.06.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №15732401-1 від 12.08.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №15941045-11 від 05.09.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №16278851-1 від 07.10.2016 року на суму 500, 00 грн., квитанція №16579884-1 від 08.11.2016 року на суму 500, 00 грн. (а. с. 168-170).

У відповідності до пункту 22 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена статтею 196 Сімейного кодексу України, відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 Сімейного кодексу України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Доказів того, що відповідач був своєчасно повідомлений про відкриття виконавчого провадження, у межах якого підлягали примусовому стягненню аліменти на дитину суду надано не було.

Таким чином підстави для стягнення з відповідача неустойки відсутні.

Що стосується вимог про зобов'язання державного виконавця провести індексацію сум, що повинен сплачувати відповідач, судова колегія доходить наступного.

За правилами ч. 2 ст 184 СК України розмір аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Така індексація здійснюється державним виконавцем у якого знаходиться виконавче провадження.

У разі незгоди з діями державного виконавця або у разі бездіяльності виконавця зацікавлена особа має можливість оскаржити це в порядку передбаченому розділом VII ЦПК України.

Суд першої інстанці, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вірно прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає; а тому підстави для скасування рішення від 17.11.2016 року відсутні.

З огляду на викладене, та керуючись ч. 1 ст. 308 ЦПК України судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий - О.М. Хорошевський

Судді - Р.М. Піддубний

Н.П. Пилипчук