Рішення № 65269798, 02.03.2017, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13982/16-ц

Провадження № 2/344/934/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

02 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Польської М.В.

при секретарі c/з: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.

У позовній заяві зазначено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 з 2010 року. Відповідач являється колишнім чоловіком доньки позивача, близько двох років не проживає у квартирі, у 2014-муро ці відповідач розлучився із донькою позивача.

Представник позивача подала до суду заяву, в якій просила позов задовольнити, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не прибув і про причину своєї неявки суд не повідомив.

За письмової згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 224 ЦПК України.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судовому засіданні, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.1 ст.224 ЦПК України.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником двохкімнатної квартири АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу № 2708 від 15.11.2010 року (а.с.6).

Згідно будинкової книги, копія якої долучена до матеріалів справи відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с.14-17).

У матеріалах справи міститься копія договору найму житлового приміщення від 16.10.2012 року (а.с.7), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 і ОСОБА_3, за яким позивач постійно та безоплатно здавала доньці (ОСОБА_4) та відповідачу в піднайм житлову площу у своїй квартирі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.11.2014 року було розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.9).

Позивач у позовній заяві зазначила, що їй не відоме місце проживання відповідача, оскільки останні два роки він не проживав у квартирі, яка належить позивачу.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК).

Члени сімї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Законом, на який зроблено посилання в частині першій статті 405 ЦК, не може бути ЖК УРСР. Застосування положень ЖК УРСР до цих відносин не виключається. Але переважно підлягають застосуванню норми глави 32 ЦК. Це зумовлено тим, що для регулювання відносин між власником житла та членами його сімї законодавець використав правову конструкцію (сервітут), яка раніше до цих відносин не застосовувалась. Тому хоча положення житлового законодавства і підлягають переважному застосуванню до житлових відносин на підставі статті 3 ЖК УРСР, до правовідносин із приводу сервітуту вони можуть застосовуватись лише за аналогією.

З урахуванням цього треба визнати, що стосовно права членів сімї власника помешкання на користування ним чинним є правило частини першої статті 405 ЦК, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які мають право займати члени сімї. Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Оскільки інше не встановлено чинними законами, договором, заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, відсутність члена сімї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що призводить до втрати членом сімї права користування помешканням.

Відповідно до ст.. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця

проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

З огляду на те що вказаний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, повязані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст.7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши разом з тим вимогу про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.03.2016 року по справі №825/1335/13-а.

Ч.3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, відповідно до ст.405 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,60, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_3.

Зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1,з житлового приміщення, яке знаходиться за адресою м.Івано_Франківськ, вул.. Коновальця, 23/26.

Заочне рішення може бути переглянути за письмовою заявою відповідачів протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Польська М.В.