Постанова № 6526974, 11.03.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2009 р.                                                                       справа № 28855/08/0570

час прийняття постанови: 14-15

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді

при секретарі                                                  

при секретарі Яковецькій О.В.

за участю представника позивача Касьянова М.М.

представника відповідача Волкової О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в м. Донецьку, по вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Приватного підприємства „Албір” до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

          Приватне підприємство „Албір” звернулось до суду з адміністративним позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000022344/0 від 14.06.2006 р. про зменшення приватному підприємству „Албір” суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при проведенні повторної позапланової перевірки податковим органом були допущені порушення вимог п. 8 ч. 6 ст. 11-1 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” в тій частині, що повторна позапланова перевірка повинна бути ініційована не ДПА в Донецькій області, а органом, який проводив попередню позапланову перевірку. Повторна позапланова перевірка проводилась на підставі наказу Жовтневої МДПІ м. Маріуполя № 465 від 15.05.2006 р., який не містить в собі ніяких посилань на наявність службового розслідування або порушеної кримінальної справи у відношенні посадових осіб, які проводили попередні перевірки.

          Крім того, позивач зазначає, що ним правомірно при оподаткуванні операцій з надання транспортно-експедиційних послуг нерезидентам податок на додану вартість визначався за ставкою 0% відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість”.

          В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

          Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що оскільки фактично послуги з навантаження та розвантаження експортних вантажів здійснювались Маріупольським морським торговельним портом на митній території України, у позивача відсутнє право оподатковувати такі операції за нульовою ставкою.

          Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач Приватне підприємство „Албір” є суб’єктом господарювання, зареєстроване в якості юридичної особи на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, державна реєстрація проведена виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 23.02.2001 р. (а.с. 181 т. 1), включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 31317706 (а.с. 182 т.1), здійснює господарську діяльність на підставі статуту (а.с. 184-187 т.1), є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість № 08738774, виданого 9 березня 2001 р., № 100044120, виданого 04.06.2007 р.

Відповідач Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція м. Маріуполя є суб`єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України „Про державну податкову службу в Україні” повноваження.

Наказом керівника Жовтневою МДПІ м. Маріуполя № 465 від 15.05.2006 р. була призначена позапланова виїзна перевірка ПП „Албір” за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2005 р. з питань правильності визначення заявленою суми податку на додану вартість до відшкодування з бюджету (а.с. 11 т.1).

На підставі зазначеного наказу Жовтневою МДПІ м. Маріуполя була проведена виїзна позапланова перевірка ПП „Албір” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2005 р., за результатами якої був складений акт № 855/23-7/31317706 від 05.06.2006 р., в якому податковим органом зроблений висновок про порушення ПП „Албір” вимог п. 1.4 ст. 1, п. 6.2, 6.5 ст. 6, п.п. п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, внаслідок чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 369475,7 гр., в тому числі, по періодам: липень 2005 р. – 5011,70 грн., серпень 2005 р. – 30061 грн., жовтень 2005 р. – 61833 грн., листопад 2005 р. – 69352 грн., грудень 2005 р. – 203218 грн. (а.с. 12-75 т.1, 15-47 т.2).

          На підставі даного акту Жовтневою МДПІ м. Маріуполя було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022344/0 від 14.06.2005 року про зменшення суми бюджетного відшкодування позивачу за зазначені податкові період на загальну суму 369475,70 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 369475,70 грн. (а.с. 10 т.1).

Суд вважає зазначене рішення суб’єкта владних повноважень протиправним з наступних підстав.

Податковий орган в акті перевірки вказує, що порушення позивачем податкового законодавства полягає в тому, що фактично послуги з навантаження та розвантаження експортних вантажів здійснювали Маріупольській морський торговельний порт та ТОВ „СРЗ” на митній території України, тому ПП „Албір” безпідставно була застосована нульова ставка податку на додану вартість при оподаткуванні відповідних операцій.

Судом встановлено, що позивач на підставі укладених з нерезидентами договорів про транспортно-експедиційне обслуговування № 08.07.2002 р. № 20-07/02, від 04.11.2003 р. № 22-11/03, від 01.07.2005 р. № 01-07 (а.с. 86-97 т.2), договору доручення від 01.10.2004 р. № 18-10/04 (а.с. 80-85 т.2) на протязі квітня-грудня 2005 р. надавав послуги з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів наступним нерезидентам: Московському представництву фірми „Юніферт Інтернасіональ” (Ліван), „Metcoal S.A.” (Швейцарія), фірмі „FERROCHEM” (Швейцарія), „Veraco LLC” (США). З метою виконання своїх зобов’язань за зовнішньоекономічними контрактами позивачем були укладені договори з Державним підприємством „Маріупольський морський торговельний порт” від 23.12.2004 р. № 25-5/106/12, від 23.12.2004 р. № 25-6/106/14, від 21.09.2005 р. № 25-6/1-6/11 та ТОВ „СРЗ” від 26.02.2004 р. № 33 (а.с. 36-79 т. 2).

Зазначені підприємства операції з навантаження та перевантаження вантажів оподатковували податком на додану вартість за ставкою 20%.

Позивач ПП „Албір” сплачувало вартість виконаних робіт з урахуванням податку на додану вартість і в подальшому виставляло власні рахунки нерезидентам, оподатковуючи відповідні господарські операції податком на додану вартість за ставкою 0%.

В судовому засіданні також встановлено, що вартість наданих на митній території України супутніх експорту транспортно-експедиційних послуг нерезидентам з боку ПП „Албір” була включена до митної вартості товарів у відповідних вантажно-митних деклараціях.

Зазначені обставини визнані в судовому засіданні сторонами, тому у відповідності до ч. 3 ст. 72 КАС України не підлягають доказуванню в судовому засіданні.

Спірним між сторонами є питання правомірності застосування позивачем нульової ставки податку на додану вартість.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно п. 6.1 ст. 6 об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Пункт 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлює, що при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

Визначення терміну „супутні послуги” наведене у п. 1.14 ст. 1 цього Закону, відповідно до якого Супутні послуги - послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, у відповідності до ст. 274 Митного кодексу України, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

          Стаття 1 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність” визначає, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Зазначені правові норми встановлюють, що експедитор може виконувати свої зобов’язання перед нерезидентом як самостійно, так і шляхом залучення третіх осіб.

Транспортно-експедиційна послуга є за своїм змістом роботою, що безпосередньо пов’язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

В даному випадку позивачем від свого імені, але за дорученням і за рахунок контрагентів-нерезидентів було укладено з підприємствами-резидентами України (ДП „Маріупольський морський торговельний порт”, ТОВ „СРЗ”) договори про надання послуг з навантаження та перевантаження товарів, що відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України є комісійною діяльністю.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство з питань оподаткування не пов’язує застосування нульової ставки податку на додану вартість з місцем поставки товарів та місцем поставки послуг.

Отже, експедитор ПП „Албір” відповідно до зазначених вимог мав право виконувати зобов’язання із залученням ДП „Маріупольський морський торговельний порт” та ТОВ „СРЗ”. При цьому, оскільки саме ПП „Албір” є стороною у зовнішньоекономічному контракті, то саме ця особа операцію з поставки послуги нерезиденту повинно оподатковувати податком на додану вартість за ставкою 0%.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідачем в судовому засіданні не доведено, що оскаржуване рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин.

          Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, діяв на підставі, в межах повноважень, що передбачені законодавством, з метою, з якою це повноваження надане, але діяв не у спосіб, що передбачений законами, не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, упереджено, фактично без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.

          З урахуванням викладених обставин, суд задовольняє позов, визнає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправними.

          Як зазначалось вище, позивач в позові також вказує на порушення податковим органом вимог п. 8 ч. 6 ст. 11-1 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” в тій частині, що повторна позапланова перевірка повинна бути ініційована не ДПА в Донецькій області, а органом, який проводив попередню позапланову перевірку.

          Суд вважає ці доводи позивача такими, що не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Статтею 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, зокрема, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

У відповідності до п. 8 ч. 6 ст. 11-1 зазначеного Закону позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї обставини, зокрема, у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

          Судом встановлено, що наказом № 442 від 05.05.2006 р. начальника Жовтневої МДПІ м. Маріуполя було призначено службове розслідування щодо посадових осіб Жовтневої МДПІ м. Маріуполя по факту підтвердження правомірності застосування нульової ставки оподаткування податковим на додану вартість при проведенні планової документальної перевірки ПП „Албір” (а.с. 9 т.2). В матеріалах справи наявний акт службового розслідування (а.с. 10-14 т.2).

          Отже, податковим органом були дотримані усі необхідні передумови для призначення позапланової перевірки за підставами, встановленими п. 8 ч.6 ст. 11-1 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”.

Крім того, суд бере до уваги ту обставину, що посадові особи податкового органу були допущені позивачем до проведення позапланової виїзної перевірки.

          Згідно ст. 94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

          Позов Приватного підприємства „Албір” до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задовольнити.

          Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0000022344/0, прийняте Жовтневою міжрайонної державною податковою інспекцією м. Маріуполя 14.06.2006 р., про зменшення приватному підприємству „Албір” суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства „Албір” судові витрати в розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

          Повний текст постанови виготовлений 16 березня 2009 р.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Шальєва В.А.