Постанова № 6526863, 23.07.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 липня 2009 р.                                                                       справа № 2а-9991/09/0570 час прийняття постанови: Донецький окружний адміністративний суд в складі: головуючого                                                  судді Абдукадирової К.Е. при секретарі                                                   Лакушевій Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь» м. Макіївка

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені

за участю представників:

від позивача: Чебаненка Є.О. – за дов. від 8 січня 2009 року

від відповідача: Архипова О.В. – за дов. від 2 лютого 2009 р

          ВСТАНОВИВ:

Донецьке регіональне відділення Фонду соціального захисту населення інвалідів звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році, у сумі 81129,96 грн., та пеню у сумі 1784,75 грн., разом - 82914, 71 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році, оскільки зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік (арк. справи 6), що наданий відповідачем до Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 743 особи. Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Виходячи з вищевикладеного, позивач вважає, що на підприємстві повинно бути працевлаштоване 30 інвалідів. Фактично ж, за даними звіту на підприємстві працювало 18 інвалідів. Таким чином, відповідачем не виконано норматив по створенню 12 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що надсилав до центру зайнятості відомості про вакансії інвалідів, надавав оголошення до засобів масової інформації, товариства інвалідів, таким чином, вважає, що були прийняті у сі передбачені діючим законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, тому посилання та вимоги позивача відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вважає необґрунтованими та безпідставними.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 30936954.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року) Фонд соціального захисту інвалідів як урядовий орган державного управління (та його територіальні відділення) відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-12 (надалі - Закон України № 875), саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Стаття 19 зазначеного Закону встановлює для підприємств (об’єднань), установ і організацій (далі – підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 20 Закону України № 875, підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Виходячи з процесуального принципу певності, передбаченого статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлені певні докази (вимоги) створення робочого місця інваліда, які визначені зокрема пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 року, і передбачають атестацію робочого місця спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введенню в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Кількість інвалідів – штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях відповідача у 2008 році повинно бути працевлаштовано 30 інваліда. Фактично ж, за даними звіту працювало 18 інваліда. Таким чином, на думку позивача, відповідач не виконав норматив по створенню 12 робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Згідно розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році, становить 82914,71 грн.

Відповідачем адміністративно-господарські санкції відповідачем несплачені, тому на підставі частини 2 статті 20 Закону та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 „Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, порушення термінів сплати, тягне за собою нарахування пені, яка складає станом на 9 червня 2009 року 1784,75 грн. Загальна сума позову з урахуванням пені становить 82914,71грн., тому просить стягнути вказану суму.

Суд вважає безпідставними посилання позивача стосовно того, що відповідач в порушення вимог Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №314 від 3 травня 1995 року не створив 12 робочих місць для інвалідів і тим самим порушив вимоги ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в України” не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та не представив доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 Положення про робоче місце та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 3 травня 1995 року, робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

В силу статті 5 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.

Відповідно до статті 16 Закону України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року у випадках, передбачених законодавством. Власник зобов’язаний організувати навчання перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико - соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 3 травня 1995 року, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їх здібностей та професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.

Таким чином, чинне законодавство України пов’язує виконання підприємствами, організаціями зобов’язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою працевлаштування.

Матеріали справи свідчать про те, що, відповідач повідомляв органи працевлаштування про наявність вільних робочих місць для інвалідів (аркуші справи) У зв'язку із наявністю вакансій відповідач надсилав до Макіївського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій, копії яких долучені до матеріалів справи, оголошення до засобів масової інформації, товариства інвалідів. Випадків відмови відповідача у працевлаштуванні інваліда не було, що не спростовано позивачем.

Згідно з частиною першої статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року №875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади - з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Цей припис Закону конкретизовано в пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року №314, згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості , органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Обов’язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в пунктах 11-13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.

Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Заявлені до стягнення санкції є адміністративного-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.

Стосовно заявленої до стягнення пені у розмірі 1784,75 грн., суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 20 Закону України № 875 пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Відсутність факту сплати доводить відсутність об’єкту обчислення пені, що доводить передчасність та безпідставність її пред’явлення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році у сумі 81 129 грн. 96 коп. та пені у сумі 1784 грн. 75 коп. відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 липня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 24 липня 2009 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

          Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Абдукадирова К.Е.