Ухвала суду № 65267653, 14.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1216/16-ц Головуючий у І інстанції Потабенко Л. В.Провадження № 22-ц/780/1746/17 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 26 14.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

14 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Гуля В.В., Іванової І.В.,

за участю секретаря: Тимошевської С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 січня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним,-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (надалі ПАТ КБ «Приватбанк» та /або банк) звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 21.02.2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір б/н, згідно якого банк надав, а відповідач отримав кредит в сумі 2000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач отримавши кошти за даним договором кредиту свої зобов'язання по своєчасному поверненню кредиту та відсотків за користування кредитом не виконує, порушуючи вимоги ст. 525, 526, 1054 ЦК України.

На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 690 грн. 39 коп., яка складається з 1 999 грн. 31 коп. заборгованості за кредитом, 14 079 грн. 63 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 150 грн. заборгованості за пенею та комісією, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 961 грн. 45 коп. штрафу (процентна складова), а також стягнути судові витрати в сумі 1378 грн. 00 коп.

Відповідач ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому просить визнати договір б/н від 21.02.2013 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 недійсним із моменту підписання. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що даний договір був укладений із значним порушенням чинного законодавства, адже на час укладення договору, позивач страждав на хронічне захворювання - шизофренію, ускладнену зловживанням канабіоїдів, потребував госпіталізації, не усвідомлював своїх дій, не міг адекватно ними керувати, постійно перебував під дією особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено. Підписаний кредитний договір не був виявом внутрішньої волі ОСОБА_2, він не повністю розумів що відбувається, оскільки на той час відбулося загострення шизофренії, перебував у важкому фізичному та психічному стані. Тому просив визнати укладений кредитний договір недійсним.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 січня 2017 року відмовлено в задоволені первісного позову, зустрічний позов задоволено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду скасувати в зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що на момент укладення кредитного договору відповідач мав повну цивільну дієздатність та усвідомлював значення своїх дій, не був визнаний у судовому порядку недієздатним, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави визнавати кредитний договір недійсним.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що вони знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, доведені та підлягають задоволенню, оскільки спірний договір укладений коли ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір б/н, згідно якого банк надав, а відповідач отримав кредит в сумі 2000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до розрахунку заборгованості від 29.02.2016 року, у ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» наявна заборгованість у розмірі 20690 грн. 39 коп., яка складається з: 1999 грн. 31 коп. заборгованості за кредитом, 14079 грн. 63 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3150 грн. заборгованості за пенею та комісією, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 961 грн. 45 коп. штрафу (процентна складова).

Відповідно до ст. 202 ч. 1, ст. 207 ч. 2 ЦК України, договір є правочином, спрямованим на набуття позивачем цивільних прав та обов'язків з поруки і вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно вимог ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Відповідно до правового висновку, сформованого Верховним Судом України у постанові №6-131цс14 від 17.09.2014 року, відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно роз'яснень, які містяться в п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності. Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами.

Як вбачається з висновку судово-психіатричної експертизи № 289 ц від 07.12.2016 року, ОСОБА_2Д, страждає на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії, за своїм психічним станом ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не може. 21.02.2013 року за своїм психічним станом ОСОБА_2 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, вказаним висновком експертизи підтверджено, що на момент укладення оспорюваного правочину, а саме 21.02.2013 року, ОСОБА_2 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Крім того, психічне захворювання ОСОБА_2, яке впливає на неможливість усвідомлення ним своїх дій та їх наслідків підтверджується сукупністю інших доказів, які наявні в матеріалах справи та дослідженні судом.

13.02.2013 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області було застосовано до ОСОБА_2 примусові заходи медичного характеру з госпіталізацією до психіатричної лікарні із звичайним наглядом.

03.08.2016 року Обухівська районна лікарня видала ОСОБА_2 довідку № 78 про те, що він знаходиться на стаціонарному лікуванні м. Глеваха з 28.05.2013 року по 20.04.2015 року, та перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра Української РЛ з 2005 року.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки спірний договір укладений коли ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними то вимоги про визнання кредитного договору недійсним підлягають задоволенню.

Доводи апелянта в апеляційній скарзі про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження і повністю спростовуються дослідженими належними та допустимими доказами по справі.

За таких обставин, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303,307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: