Рішення № 65266391, 02.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2087/17

Головуючий у першій інстанції Целух А. П.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,

при секретарі: Поліхрановій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на автомобіль, -

В С Т А Н О В И Л А:

22.04.2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_5, по якому просив визнати дійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «БМВ 330 СІ», 2000 року випуску, VIN код НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, та визнати за ним право власності на вказаний автомобіль.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що у квітні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі продажу, предметом якого є автомобіль марки «БМВ 330 СІ», 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

19.04.2014 року позивач передав ОСОБА_5 гроші у розмірі 185 000 грн., факт передачі яких, був оформлений між сторонами у простій письмовій формі у вигляді розписки, написаній та підписаній власноручно ОСОБА_5, який зобов'язався переоформити авто на ім'я позивача. Також відповідач надав позивачеві технічний паспорт на автомобіль, ключі від автомобілю та нотаріально посвідчену довіреність від 19.04.2014 року на розпорядження вказаним автомобілем.

Таким чином, між сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу автомобіля у простій письмовій формі. Після спливу одного року, а саме, у квітні 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_5 з приводу нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу автомобіля, але відповідач повідомив позивачеві, що у зв'язку із сімейними обставинами у нього немає можливості нотаріально укласти договір для подальшого переоформлення права власності на ім'я позивача. У березні 2016 року позивач хотів власними силами переоформити автомобіль на своє ім'я, але дізнався від працівників ДАІ, що у грудні 2015 року, тобто більш ніш через рік після того як він придбав вищевказаний автомобіль, державним виконавцем відділу ДВС винесено постанову та накладено арешт на рухоме майно ОСОБА_5, який на підставі довіреності здійснив продаж вищезазначеного автомобіля, у зв'язку з чим позивач не може розпорядитися майном, він не може провести перереєстрацію придбаного ним автомобіля, за який позивачем були сплачені грошові кошти та який фактично належить йому з квітня 2014 року, позивач позбавлений можливості зареєструвати за собою право власності на вказаний автомобіль. Крім цього, нещодавно позивачу стало відомо, що вказаний автомобіль знаходиться під арештом, накладеним державним виконавцем відділу ДВС.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14.07.2016 року, з виправленими описками ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05.09.2016 року, позов задоволений, визнано дійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «БМВ 330 СІ», 2000 року випуску, VIN код НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1 та визнано за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки «БМВ 330 СІ», 2000 року випуску, VIN код НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, 28.09.2016 року ОСОБА_2. подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, по який просить рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування районним судом обставин у справі.

Зокрема, апелянт посилається на те, що автомобіль БМВ був придбаний під час шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, вона згоди на відчуження транспортного засобу не надавала.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати або змінити рішення суду.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

Оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст. 212 ЦПК України з врахуванням положень ст. ст. 57-66 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих до суду самими учасниками процесу.

Згідно до п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно до ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Задовольняючи позов, суд перщої інстанції виходив з достатності підстав для визнання договору купівлі-продажу автомобілю дійсним та визнання за ОСОБА_4 права власності на автомобіль.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

З матеріалів справи вбачається, що:

- 19.04.2014 року між сторонами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі продажу, предметом якого є автомобіль марки «БМВ 330 СІ», 2000 року випуску, VIN код НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується розпискою від 19.04.2014, згідно якої ОСОБА_5 за продаж вказаного автомобіля отримав від позивача грошові кошти в розмірі 1850000,00 грн.

-Крім того, ОСОБА_5 видав нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_4, якою уповноважив останнього на вчинення повного переліку дій, які притаманні власнику (продаж, міна, оренда, зняття з обліку в ДАІ тощо).

-Також, на ім'я страхувальника ОСОБА_4 оформлено страховий поліс № АІ/2435663 від 03.11.2014 року, на автомобіль БМВ 330 СІ, 2000 року випуску, VIN код НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_4 та визнаючи за ним право власності на вказаний автомобіль марки «БМВ 330 СІ», реєстраційний номер НОМЕР_1, суд першої інстанції виходив з того, що вказаних обставин достатньо для визнання вказаного договору купівлі-продажу дійсним та визнання за ОСОБА_4 права власності на вказаний автомобіль.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14.07.2016 року набрало законної сили.

Між іншим, колегія суддів звертає увагу на наступні фактичні обставини у справі, які були встановлені судом апеляційної інстанції.

Так, з 19.07.2003 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.03.2012 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 розірвано.

22.09.2015 року ОСОБА_2. звернулась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10.03.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про розподіл спільного сумісного майна подружжя задоволені частково, визнано за ОСОБА_2, в порядку поділу майна подружжя право власності в розмірі 1/2 частини на автомобіль марки «BMW 330СІ», номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_3, та 1/2 частини на автомобіль марки «TOYOTA CELІKA», номерний знак НОМЕР_2, кузов НОМЕР_4, стягнуто судові витрати, в іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07.07.2016 року заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10.03.2016 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про розподіл спільного сумісного майна подружжя задоволені частково; визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль марки «TOYOTA CTLICA», номерний знак НОМЕР_2, кузов НОМЕР_4, та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 компенсацію різності часток автомобілів у розмірі 111 343 грн.; припинено право спільної власності на автомобілі: марки «BMW 330CI», номерний знак НОМЕР_1, кузов НОМЕР_3 та марки «TOYOTA CTLICA», номерний знак НОМЕР_2, кузов НОМЕР_4; стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 997,50 грн.

Таким чином на момент продажу вищезазначеного транспортного засобу, вказаний автомобіль являвся спільною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України) та розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 68 СК України).

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» після розірвання шлюбу розпорядження спільним сумісним майном здійснюється колишнім подружжям виключно за взаємною згодою, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладання другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

Апелянт відповідної згоди не надавала.

Крім того, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу транспортного засобу не є обов'язковим, а тому підстав визнавати договір купівлі-продажу транспортного засобу не вбачається.

В момент продажу транспортного засобу, на автомобіль може бути видана довідка-рахунок, сторони договору знімають та ставлять відповідно автомобіль на облік та реєструють у органах ДАІ.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що в засіданні судової колегії, представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 пояснив, що рішення апеляційного суду Одеської області від 07.07.2016 року, яким виділено ОСОБА_2 автомобіль «Тойота», а ОСОБА_5 автомобіль «БМВ» з зобов'язанням ОСОБА_5 виплатити ОСОБА_2 компенсацію у різниці вартості автомобілів в сумі 111343 грн. - не виконано. Крім того, ОСОБА_5 відчужив і автомобіль «Тойота», виділений ОСОБА_2 та автомобіль БМВ, який виділений самому ОСОБА_5 Іншого майна за рахунок якого можна було б виконати рішення суду у примусовому порядку за ОСОБА_5 не рахується.

Таким чином, ОСОБА_5 не виплатив компенсацію у різниці вартості автомобілів та відчужив транспортний засіб БМВ, який був йому виділений за рішенням суду, частину вартості якого він повинен був компенсувати ОСОБА_2 При цьому на автомобіль «БМВ» був накладений арешт, що унеможливлювало відчуження автомобіля в передбаченому законом порядку.

Після визнання за ОСОБА_4 права власності на автомобіль «БМВ», останній звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову і зняв накладений арешт.

Про дані обставин апелянту стало відомо від державного виконавця.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_5, не була виплачена компенсація за рішенням суду, а іншого майна у ОСОБА_5 немає і виконати рішення суду про поділ майна подружжя та виплату компенсації буде фактично неможливо або вкрай утруднено.

Вищевикладені обставини підтверджують порушення прав та інтересів апелянта, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та з неповно з'ясованими обставинами у справі.

З матеріалів цивільної справи не вбачається, що позивачем по справі були надані належні допустимі письмові докази на підтвердження доводів та позовних вимог.

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Вказана норма забороняє зловживання правом, розрізняючи види останнього, а саме навмисне завдання шкоди іншій особі у процесі реалізації свого права та зловживання правом, пов'язане з використанням недозволених форм його реалізації, але у рамках загального дозволеного типу поведінки щодо даного права.

Зловживання правом тягне за собою застосування санкції, яка передбачає відмову в охороні неналежно здійснювального права. Право на захист є складовою частиною самого суб'єктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб. Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно частини 3 ст.640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або його державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Підстави та порядок набуття права власності на транспортні засоби чітко визначені чинним законодавством.

Так, статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» встановлено обов'язкову державну реєстрацію, перереєстрацію, та облік транспортних засобів та їх власників, що здійснюються відповідними підрозділами Державтоінспекції МВС України, що забезпечують безпеку дорожнього руху. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Крім того, відповідно до «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, у редакції чинної на момент укладення спірного правочину , передбачено порядок набуття права власності на транспортний засіб з обов'язковою реєстрацією (перереєстрацією) власником придбаного транспортного засобу на підставі документів, що підтверджують право власності.

Вищезазначеним Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстраціі), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до ; транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов'язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Відповідно до п. 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі подання документів, які підтверджують відсутність можливості своєчасного її проведення власниками транспортних засобів (хвороба, відрядження або інші поважні причини). Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) у підрозділах Державтоінспекції (крім транспортних засобів, зареєстрованих до набрання чинності цим Порядком) та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби; копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин; довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального рахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску; акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача; митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в підрозділах Державтоінспекції транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; договір фінансового лізингу; акт про проведений аукціон або постанова та акт про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби.

Для проведення перереєстрації транспортних засобів, зазначених в абзаці другому цього пункту, до підрозділів Державтоінспекції подаються засвідчені підписами сторін, що скріплені печатками, акти приймання- передачі транспортних засобів із зазначенням їх кольору, марки, моделі, року випуску, ідентифікаційних номерів складових частин (далі - реквізити), а для проведення перереєстрації транспортних засобів у разі їх відчуження документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби, разом із зазначеними актами.

Судова колегія звертає увагу на те, що сторонами при укладенні договору відчуження транспортного засобу зазначений порядок було порушено, оскільки до органу державної автоінспекції власник транспортного засобу із відповідною заявою з доданням документів, що підтверджують правомірність придбання спірного автомобілю не звертався (довідка рахунок відповідної форми, видана СПД, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів, засвідчений у встановленому порядку договір тощо).

Втім, як вбачається з документів, доданих до апеляційної скарги, власник транспортного засобу ОСОБА_5 на час укладення договору у квітні 2014 року і в подальшому апріорі не міг звернутися до нотаріуса за посвідченням договору купівлі-продажу та до органів ДАІ для зняття автомобіля з обліку для продажу на території України. (а. с. 44).

Дані обставини судом першої інстанції не встановлювалися і не перевірялися.

Крім того, районний суд у якості правого обґрунтування набутого висновку про визнання договору купівлі-продажу автомобіля між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - дійсним, послався на ст. 220 ЦК України, не врахувавши, що договір купівлі-продажу автомобіля не передбачає обов`язкового нотаріального посвідчення. Також є помилковим посилання суду першої інстанції на ст. 392 ЦК України, оскільки норма даної статті надає можливість власнику пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тобто норма даної статті регулює правовідносини власника з іншою особою, яка не визнає такого права. В даному випадку позивач юридично право власності на автомобіль не набув, а намагався визнати за собою таке право в судовому порядку. При таких обставинах ст. 392 ЦК України не підлягає застосуванню.

Крім того, у разі укладення договору майна, яке є спільною власністю подружжя, вважається, що продавцем є обидва співвласники, а оскільки такими співвласниками є подружжя, то вважається, що один з подружжя діє за згодою іншого подружжя. Проте, автомобіль БМВ вже після його фактичного відчуження іншій особі, виступав предметом спору та поділу майна між подружжям і ОСОБА_5 при вирішенні даної справи про поділ майна не повідомляв суду про відчуження даного автомобілю. Рішення суду про поділ майна вступило в законну силу.

На час розгляду справи в суді і ухвалення оскаржуваного рішення від 14.07.2016 року на предмет спору - автомобіль БМВ ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 22.09.2015 року був накладений арешт, який після ухвалення рішення у встановленому порядку скасований не був. Тобто на час ухвалення судом рішення про визнання права власності на автомобіль, останній перебував під арештом.

Враховуючи всі обставини справи в сукупності, у задоволенні вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на автомобіль - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра

Копія вірна

Суддя апеляційного суду

Одеської області О.М. Таварткіладзе