Рішення № 65266281, 02.03.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/698/17

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,

при секретарі: Поліхрановій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 18 листопада 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Марфін Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2011 року Публічне акціонерне товариство „Марфін Банк" звернулося до Малиновського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

30.06.2011 року Малиновським районним судом м.Одеси ухвалено по справі заочне рішення, яке ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 13.09.2013 року скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с.47-50; 68).

02.09.2015 року уточнивши свої вимоги, представник ПАТ „Марфін Банк" - Денисенко Л.М. просив стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ПАТ „Марфін Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 273375, 51 доларів США, з яких:

- 174583,13 доларів США - поточна заборгованість за наданим кредитом;

- 98792,38 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків;

та 7 965 065,07, з яких:

- 1 237 415,74грн. - заборгованість за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом;

- 6 485 892,01грн. - заборгованість за пенею за несплату процентів;

- 241 757,33грн. - штраф.

Позовні вимоги представник ПАТ „Марфін Банк" мотивує тим, що 08.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитним договір №00355F2, згідно з яким позичальнику було надано кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у сумі 213720,72 долари США, з терміном погашення кредиту до 07.08.2028 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,9% річних за фактичний період користування Кредитом на суму залишку заборгованості за Кредитом, на наступні цілі: придбання нерухомості - 5-ти кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 100 000,00 доларів США; споживчі потреби у сумі 80 000,00 доларів США, а також у сумі 33 720,72 доларів США на сплату страхових внесків у випадку та в порядку передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 Кредитного договору.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №00355F2 від 08.08.2008 року між банком та відповідачем 08.08.2008 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі.

Оскільки відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, встановлених кредитним договором, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 18 листопада 2015 року позовну заяву ПАТ „Марфін Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором №00355F2 від 08 серпня 2008 року, станом на 02 вересня 2015 року в розмірі 273 375 доларів США 51 цент (з яких: 174 583,13 доларів США - поточна заборгованість за наданим кредитом; 98 792,38 доларів США заборгованість по сплаті відсотків), а також стягнуто 7 965 065 гривень 07 копійок (з яких: 1 237 415,74грн. - заборгованість за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом; 6 485 892,01грн. - заборгованість за пенею за несплату процентів; 241 757,33грн. - штраф).

Вирішено питання стосовно судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 18 листопада 2015 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам, у повній мірі, не відповідає.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що:

- 08.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитним договір №00355F2, згідно з яким позичальнику було надано кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у сумі 213720,72 долари США, з терміном погашення кредиту до 07.08.2028 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 11,9% річних за фактичний період користування Кредитом на суму залишку заборгованості за Кредитом, на наступні цілі: придбання нерухомості - 5-ти кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 100 000,00 доларів США; споживчі потреби у сумі 80 000,00 доларів США, а також у сумі 33 720,72 доларів США на сплату страхових внесків у випадку та в порядку передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 Кредитного договору.

- в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №00355F2 від 08.08.2008 року між банком та відповідачем 08.08.2008 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

- через невиконання зобов'язань за кредитним договором №00355F2 від 08.08.2008 року у відповідачки станом на 02.09.2015 року склалася заборгованість перед ПАТ «Марфін Банк», яка згідно з представленим розрахунком заборгованості (а.с.181-182,184-189) становить 273375,51 доларів США та 7965065,07грн., з яких: 174583,13 доларів США - поточна заборгованість за наданим кредитом; 98792,38 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків;1237415,74 грн. - заборгованість за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом; 6485892,01 грн. - заборгованість за пенею за несплату процентів; 241757,33 грн. - штраф.

Задовольняючи позов, стягуючи заборгованість за кредитним договором в межах заявлених вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Районний суд виходячи з аналізу ст. 526, 533, 1054 ЦК України, ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, обгрунтовано вважав, що зобов'язання, яке виникло за кредитним договором, укладеного в іноземній валюті, за наявності позивача банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, підлягає виконанню позичальником у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті».

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15.

Встановивши, що ПАТ «Марфін Банк» отримав банківську ліцензію № 66 та дозвіл з додатками на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2,4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с.29-31), суд першої інстанції вірно вважав, що позивач мав право здійснювати операції з іноземною валютою, зокрема видавати кредит в іноземній валюті.

Суд першої інстанції дослідив на підставі приєднаних до справи документів, що відповідач в межах укладеного кредитного договору отримав кредит у розмірі передбаченому договором.

Згідно з абз 2, 3 п. п. 1.1. кредитного договору позичальник зобов`язується щомісяця в період з 26 числа поточного місяця до 10 числа наступного місяця сплачувати 1980,31 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, ща складається із заборгованості по Кредиту та відсоткам.

Відповідно до п.2.3.3 сторони дійшли згоди про те, що Банк на власний розсуд має право змінити умови цього договору та вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати комісій, відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення зокрема у випадках затримання сплати частини Кредиту та/або відсотків щонайменше за один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми Кредиту більш як на 10%; несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту, іншого істотного порушення умов даного Договору.

Пункт 2.3.3. кредитного договору від 08.08.2008 року про право Банку на дострокове стягнення у передбачених договором випадках кореспондується з п. 2.2.10 про зобов'язання позичальника у передбачених договором випадках достроково погасити заборгованість перед банком у повному обсязі.

Зокрема Позичальник повинен повернути Банку суму кредиту в повному обсязі, комісію, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі виконати інші зобов'язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від Банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення даного договору, вимога Банку втрачає чинність.

Строк виконання зобов`язань боржника за кредитним договором від 08.08.2008 року встановлено 07.08.2028 року.

Тобто вказаний строк не настав.

Однак станом на 14.03.2011 року прострочена заборгованість відповідача за кредитним договором від 08.08.2008 року становила за тілом кредиту 13411,50 доларів США, по процентам 11646,87 доларів США. Загальна заборгованість складає 186257,21 доларів США, в тому числі по основному боргу 172845,71 доларів США.

Враховуючи, що боржник порушив свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів згідно із затвердженим графіком та виникла прострочена заборгованість по тілу кредиту та сплаті процентів, банк у відповідності до п.2.3.3. кредитного договору та ст. 1050 ЦК України використав своє право та 14.03.2011 року направив боржнику та поручителю письмове повідомлення про погашення заборгованості. У разі непогашення простроченої заборгованості на протязі 30 днів з дати відправлення позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту - до 14.04.2011 року. Дана вимога Банку отримана позичальником ОСОБА_2 особисто під підпис 23.03.2011 року (а. с. 19).

Проте у визначений строк вимога Банку позичальником виконана не була.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання відповідно до ст.611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець, має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Отже, районним судом вірно встановлено, що:

- сторони уклали кредитний договір від 08.08.21008 року в іноземній валюті, які отримані позичальником у розмірі зазначеному у кредитному договорі - 180 000 доларів США;

- банк мав право на здійснення операцій з іноземною валютою;

- відповідач не виконав свої зобов'язання у передбаченому кредитним договором розмірі та у строки, встановлені договором щодо сплати періодичних платежів, які включали тіло кредиту та проценти за користування кредитом;

- банк виконавши досудову процедуру врегулювання спору, визначену кредитним договором, використав своє право на дострокове стягнення заборгованості та виплати всіх платежів за кредитним договором у повному обсязі.

Встановивши вказані обставини та дослідивши представлені докази, районний суд дійшов вірного висновку, про обгрунтованість вимог про стягнення заборгованості за тілом кредита та відсотків за користування кредитом у заявленому розмірі.

В якості доводів апеляційної скарги відповідач вказав, що не отримував кредит в розмірі, що зазначив позивач у позовній заяві.

Районний суд створив всі необхідні умови для повного та всебічного розгляду справи, за клопотанням відповідача призначив судово-економічну експертизу, яка не була проведена у зв'язку з ненадходженням від відповідача протягом кількох місяців оплати за проведення експертизи відповідно до виставленого рахунку (т. 1 а. с. 134-135).

Крім того, у клопотанні від 17.11.2016 року про витребування доказів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, представник відповідача зазначила, що відповідачем визнається отримання кредиту в сумі 100 000 доларів США, а не 180 000 доларів США, як заначено у позові. Водночас зі змісту раніше поданого до Приморьского районного суду м. Одеси у жовтні 2015 року позову про визнання кредитного договору від 08.08.2008 року недійсним, представник ОСОБА_2 не заперечувала, що ОСОБА_2 було отримано за кредитним договором 180 000 доларів США, за якими Банком було здійснено розрахунок сукупної вартості кредиту. В якості підстав недійсності кредитного договору ОСОБА_2 не зазначав, що розмір кредиту, зазначений у кредитному договорі (180 000 доларів США) не відповідає розміру фактично виданих йому кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не отримував кредит в розмірі зазначеному позивачем у позовній заяві, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не відповідають встановленим у справі обставинам, не узгоджуються з документальними доказами, які приєднані до матеріалів справи, достовірність яких відповідачем в установленому порядку не спростована.

Доводи апеляційної скарги про невірність розрахунку заборгованості за тілом кредиту та відсоткам за користування кредитом, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не засновані на встановлених у справі обставинах, не підтверджені відповідними належними доказами, правильність розрахунку, представленого позивачем, відповідачем не спростована.

При таких обставинах, відсутні підстави для скасування або зміни рішення районного суду в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за тілом кредита та відсотків за користування кредитом.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про неправомірне не затосування судом першої інстанції позовної давності до заборгованості за тілом кредиту та відсоткам за користування кредитом, то судова колегія звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.3.2 кредитного договору передбачена черговість погашення зобов`язань передбачених кредитним договором в наступній послідовності: 1); 3) сума комісій; 4) сума неустойки; 5) сума кредиту. Погашення за кожним видом платежу відбувається в залежності від терміну її прострочення: у першу чергу погашаються прострочені платежі за кожним видом заборгованості; у дургу чергу поточні платежі за кожним видом заборгованості.

Як вже зазначалося граничний строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором - 07.08.2028 року, боржником останні платежі за кредитним договором, що передували зверненню позивача до суду за стягнення заборгованості у травні 2011 року, були здійснені: за тілом кредита 15.10.2010 року - 189,10 доларів США; за процентами 27.04.2011 року - 3000 доларів США, що визнано позивачем (т. 1 а. с. 186). Після звернення Банку до суду і відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено оплату на погашення тіла кредиту 27.21 доларів США 12.03.2012 року і того же дня сплачено 3000 доларів США на погашення відсотків. Відомостей та документальних доказів про оплату заборгованості за кредитом після 12.03.2012 року - відсутні.

У разі неналежного виконання позичальником своїх договірних зобов'язань щодо повернення кредиту, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме така правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України № 6-2520цс15 від 06 квітня 2016 року.

Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб'єктивного складу відносин (ст. 257 ЦК України).

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скороченими, або продовженими.

Для окремих видів вимог встановлюється скорочений строк позовної давності або більший строк. Зокрема, як зазначено в п.1 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється строк в один рік.

Без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року №6-738цс15.

З матеріалів справи вбачається, що до ухвалення районним судом оскаржуваного рішення, від представника відповідача надійшли заперечення проти позову, де вона, зокрема, посилалася на невірність розрахунку неустойки і не врахування, що сплив строк позовної давності. Крім того, представник відповідача у запереченнях на позов вказала, що заборгованість за кредитним договором розрахована таким чином, що неможливо визначити реальний розмір заборгованості за кредитним договором та правильно застосувати строки позовної давності. (т. 1 а с. 164).

Отже, подані відповідачем заперечення, де зазначено про сплив строку позовної давності, по суті є заявою про застосування строку позовної давності, яка зроблена стороною до ухвалення судом першої інстанції рішення.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до висновку, що обставини, викладені у запереченнях проти позову, як щодо безпідставності заявлених вимог так і щодо спливу строку позовної давності, не знайшли свого підтвердження та не доведені відповідачем у встановленому порядку.

Як вже зазначено стороною здійснено відповідну заяву до ухвалення судом рішення.

До суду з позовом до боржника Банк звернувся 11.05.2011 року.

Дані дії Банком здійснені до спливу 3-х років з часу укладення кредитного договору від 08.08.2008 року, тобто в межах загального строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції банком уточнювалися позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо вимог про заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом.

Що стосується вимог про стягнення пені, то пеня позивачем розрахована з часу виникнення прострочення платежів за кредитним договором - з 11.12.2008 року по тілу кредита та з 01.09.2008 року за процентами.

Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 листопада 2014 року №6-160цс14.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що стороною до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті заявленого позову, зроблено заяву про застосування позовної давності, тягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

До суду позивач звернувся 11.05.2011 року.

Тому стягнення пені обмежується останніми 12 місяцами, що передували зверненню Банку до суду, тобто з 11.05.2010 року і з подальшими врахуваннями уточнення вимог про стягнення пені за тілом кредиту та за процентами під час розгляду справи в суді.

При цьому слід враховувати, що за час розгляду справи суді ухвалювалося зачоне рішення, яке в подальшому було скасовано за заявою відповідача. При новому розгляді справи, суд зупиняв провадження у справі у зв'язку з призначенням судово-екномічної експертизи за клопотанням відповідача.

Вирішуючи справу та стягуючи кредитну заборгованість з відповідача на користь ПАТ «Марфін Банк», суд погодився з розорахунком пені за весь період стягнення без врахування заяви сторони про застосування позовної давності та звернув стягнення в доларах США за курсом НБУ на день розрахунку заборгованості, при цьому не звернувши уваги на таке.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15.

Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від у справі № 6-145цс14 від24.09.2014 року.

Пеня сплачується щоденно, тому пеня за кредитним договором, предметом якого є платежі в іноземній валюті, має перераховавуватися за курсом НБУ у гривню щоденно з наростаючим підсумком за весь період стягнення.

Проте, суд першої інстнації погодився з розрахункуком, де пеня визначена з наростаючим підсумком в іноземній валюті за весь період нарахування і перерахована у гривню за курсом НБУ, який був день розрахунку заборгованості.

При таких обставинах, враховуючи невірне застосування судом позовної давності та стягнення пені шляхом підсумку заборгованості в доларах США та застосуванням курсу НБУ за курсом на день проведення перерахунку, рішення суду першої інстанції в цій частині не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Як вбачається з розрахунку пені за тілом кредиту та процентам, проведеного ПАТ «Марфін Банк» на відповідну ухвалу апеляційного суду Одеської області, позивачем, виходячи з того, що пеня нараховується за кожний день, застосований курс національної валюти за кожний день обчислення пені протягом періоду її нарахування з наростаючим підсумком у національній валюті.

Як вбачається з розрахунку Банк обчислив пеню у на підставі п. 4.1. кредитного договору, яким передбачено стягнення пені за кожен день прострочення будь-якого з зобов'язань в розмірі 0,3№ від суми. Сплата пені здійснюється в гривні за курсом НБУ на дату нарахування на рахунок, зазначений у п. 1.2. цього Договору.

Тобто, прострочена заборгованість * курс НБУ на відповідний кожен день періоду, за який розраховується пеня * ставку пені передбачену договором - 0,3% в день * кількість днів.

При цьому судова колегія звертає увагу, що ставка пені за договором - 0,3% в день від суми прострочення значно перевищує максимальний розмір ставки пені, передбаченої ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у періоді, за який обчислюється пеня.

Однак Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року

№ 7-рп/2013 по справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

При таких обставинах застосуванню при розрахунку заборгованості підлягає ставка пені за кредитним договором від 08.08.2008 року - 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно представленого розрахунку за період з 03.09.2014 року по 01.09.2015 року включно пеня за прострочення платежів за тілом кредиту складає 344 940 грн. 02 коп. Пеня за прострочення процентів по тілу кредиту за період з 03.09.2014 року по 01.09.2015 року включно складає 1 817 803 грн. 75 коп.

Як вбачається, розрахунок здійснений за останні 12 місяців, що передували уточненню вимог станом на 02.09.2015 року. Розрахунок пені за іншій період, вимоги по якому заявлялися, зокрема з 11.12.2008 року по тілу кредита та з 01.09.2008 року за процентами, банком не виконано, хоча ухвалою апеляційного суду Одеської області позивач зобов'язувався це зробити. Уточнення позовних вимог на стадії апелояційного розгляду справи не допускаються.

Враховуючи наведене, не здійснення банком розрахунку заборгованості за пенею у відповідності до правовї позиції Верховного Суду України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, є підставою для набуття судовою колегією висновку про недоведеність вимог про стягнення пені за тілом кредиту за період з 11.12.2008 року по 31.08.2014 року включно та стягнення пені за процентами за користування кредитом з 01.09.2008 року по 01.09.2014 року включно.

Оскільки період розрахунку заборгованості по пені не перевищує 12 місяців, що передували даті уточнення вимог, судова колегія виходячи з вірності самого розрахунку, вважає, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення пені за тілом кредиту за період з 03.09.2014 року по 01.09.2015 року включно в сумі 344 940 грн. 02 коп. та стягнення пені за прострочення процентів по тілу кредиту за цей же період в сумі 1 817 803 грн. 75 коп.

В іншій частині вимог про стягнення пені за тілом кредиту за період з 11.12.2008 року по 02.09.2014 року включно та стягнення пені за процентами за користування кредитом з 01.09.2008 року по 02.09.2014 року включно слід відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

Що стосується шрафу, про стягнення якого в сумі 241 757 грн. 33 коп., заявлені вимоги, то судова колегія звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору від 08.08.2008 року передбачено нарахування пені при порушенні позичальником протягом дії даного договору будь-якого із зобов'язань передбачених п. п. 1.1., 2.2.2., 2.2.3. 2.2.4., 2.2.7.1 даного договору за кожний прострочений платіж за кожним окремим зобов'язанням пеню у розмірі 0,3% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не менше 20 грн.

Відповідно до п. п. 4.2 при порушенні клієнтом строків платежів щодо будь-якого з грошових зобов'язань передбачених цим договором більше ніж на 60 днів, клієнт зобов'язаний сплатити на першу вимогу Банку штраф в розмірі 10% від суми простроченого платежу у за курсом НБУ на день платежу.

Як вбачається з представленого позивачем розрахунку заборгованості Банком розрахована пеня за прострочення платежів за тілом кредиту та процентами за користування кредитом за період з 03.09.2014 року до 01.09.2015 року включно.

Штраф нарахований станом на 02.09.2015 року за прострочення платежу за тілом кредиту більше 60 днів з 04.07.2015 року по 01.09.2015 року в розмірі 1788,40 доларів США, виходячи з 10% від суми заборгованості - 17883,96 доларів США.

Також за цей же період Банком нарахований штраф в сумі 9302,14 доларів США за прострочення платежу за тілом кредиту більше 60 днів з 04.07.2015 року по 01.09.2015 року, виходячи з 10% від суми заборгованості - 93021,43 доларів США.

Тобто, умовами спірного договору (п. 4.1), передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за прострочення (порушення строків виконання, несвоєчасне виконання) грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення за ставкою пені передбаченою кредитним договором 0,3% в день від суми заборгованості.

У той самий час, згідно з пунктами 4.2.. кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків платежів щодо будь-якого з грошових зобов'язань передбачених цим договором більше ніж на 60 днів.

Тобто застосування і штрафу і пені пов'язано з порушенням позичальником строків виконання грошових зобов'язань за договором.

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором в даному випадку це стосується одних і тих самих видів платежів - тіла кредиту та пені.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання районним судом положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2003 цс 15 від 21.10.2015 року, який у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні таких норм права.

Підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України в даному випадку судова колегія не вбачає.

Тому у задоволенні вимог про стягнення штрафу в сумі у розмірі 241 757,33грн. за прострочення платежів за тілом кредиту та за процентами за кредитом за період з 04.07.2015 року до 02.09.2015 року слід відмовити.

Таким чином, судова колдегія доходить висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованості за кредитним договором № 00355F2 від 08 серпня 2008 року, станом на 02 вересня 2015 року в розмірі 7 965 065 гривень 07 копійок, в частині заборгованості за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом у розмірі 1 237 415,74грн., заборгованості за пенею за несплату процентів у розмірі 6 485 892,01грн. та стягнення штрафу у розмірі 241 757,33грн. за прострочення платежів за тілом кредиту та за процентами за кредитом за період з 04.07.2015 року до 02.09.2015 року - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення заборгованості по пені за кредитним договором №00355F2 від 08 серпня 2008 року, станом на 02 вересня 2015 року в розмірі 2 162 743 грн. 77 коп., з яких 344 940 грн. 02 коп. - заборгованості за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом та 1 817 803 грн. 75 коп. - заборгованості за пенею за несплату процентів. В решті вимог про стягнення пені за тілом кредиту за період з 11.12.2008 року до 02.09.2014 року включно, про стягнення пені за процентами за кредитом за період з 01.09.2008 року по 02.09.2014 року включно та у вимогах про стягнення штрафу у розмірі 241 757,33грн. за прострочення платежів за тілом кредиту та за процентами за кредитом за період з 04.07.2015 року до 02.09.2015 року. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 18 листопада 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованості за кредитним договором № 00355F2 від 08 серпня 2008 року, станом на 02 вересня 2015 року в розмірі 7 965 065 гривень 07 копійок, в частині заборгованості за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом у розмірі 1 237 415,74грн., заборгованості за пенею за несплату процентів у розмірі 6 485 892,01грн. та стягнення штрафу у розмірі 241 757,33грн. за прострочення платежів за тілом кредиту та за процентами за кредитом за період з 04.07.2015 року до 02.09.2015 року - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованість по пені за кредитним договором №00355F2 від 08 серпня 2008 року, станом на 02 вересня 2015 року в розмірі 2 162 743 грн. 77 коп., з яких 344 940 грн. 02 коп. - заборгованість за пенею за несплату заборгованості за наданим кредитом та 1 817 803 грн. 75 коп. - заборгованість за пенею за несплату процентів.

Відмовити у задоволенні вимог про стягнення пені за тілом кредиту за період з 11.12.2008 року до 02.09.2014 року включно, про стягнення пені за процентами за кредитом за період з 01.09.2008 року по 02.09.2014 року включно та у вимогах про стягнення штрафу у розмірі 241 757,33грн. за прострочення платежів за тілом кредиту та за процентами за кредитом за період з 04.07.2015 року до 02.09.2015 року.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра