Ухвала суду № 65260926, 14.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 130/1775/16-ц Провадження № 22-ц/772/503/2017Головуючий в суді першої інстанції Шепель К. А.Категорія 57Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

14 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Іващука В.А.,

з участю секретаря судових засідань Безрученко Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" на заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,-

встановила:

ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.

В обґрунтування позову посилався на те, що 28.07.2016 року між ним та ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" було укладено договір фінансового лізингу №005095, предметом якого був автомобіль "KIA SPORTAGE".

На виконання зобов'язань він сплатив на рахунок ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" кошти в сумі 124012 грн., із зазначенням призначення платежу - "адміністративний платіж".

Проте після сплати вказаної суми позивач виявив, що змінилась ціна предмету договору з 248024 грн. на 510120 грн.

Крім того, як з'ясувалось пізніше за умовами договору лізингу автомобіль йому буде переданий ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" протягом 30 днів та після сплати 50% вартості предмета лізингу, комісії за передачу автомобіля, а здійснена вже оплата 124012 грн. це адміністративний платіж, який є першочерговим одноразовим та має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію та ведення договору.

Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу та стягнути на його користь кошти в розмірі 124012 грн., які він сплатив в день підписання договору як адміністративний платіж вважаючи цю суму складовою частиною вартості автомобіля, оскільки вважає, що його ввели в оману, завуалювавши умови договору.

Заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №005095 від 28 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" .

Стягнуто з ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" на користь ОСОБА_3 сплачені кошти в розмірі 124012 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Не погодившись із рішенням ТОВ "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Особи, які беруть участь у справі, повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами 28 липня 2016 року укладено договір фінансового лізингу №005095, відповідно до умов якого предметом фінансового лізингу є автомобіль KIA SPORTAGE, Comfort, об'єм/тип двигуна 1,6/ бензин, тип КПП механічна.

Укладаючи даний договір сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу, на момент укладення договору за цим договором становить 20323,51 доларів США з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату укладення даного договору, становить 510120,20 грн. з ПДВ (п. 8.2 договору).

Авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 50% від вартості предмета лізингу зазначеному у договорі та специфікації (п. 9.2 договору).

На виконання спірного договору позивачем ОСОБА_3 було сплачено кошти в розмірі 124012 грн., при цьому правова природа зазначеного платежу в квитанції визначена як адміністративний платіж.

Розглядаючи справу по суті суд першої інстанції встановивши наявність несправедливих умов договору лізингу, дисбалансу прав та обов'язків на користь лізингодавця, використання нечесної підприємницької діяльності та недотримання вимог закону про обов'язковість нотаріального посвідчення договору, дійшов до вірного висновку про задоволення позову.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані положеннями Цивільного Кодексу України про договір, зокрема, про договір лізингу, Законом України "Про фінансовий лізинг", а також Законом України "Про захист прав споживачів", оскільки договір укладено з фізичною особою, що є споживачем послуг.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" (далі - Закон) визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк, не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом частини 1 та 2 статті 16 цього Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Спірним договором фінансового лізингу №005095 від 28 липня 2016 року визначено, що адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається в додатку №1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Пунктом 1.7 даного договору встановлено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору.

Так, відповідно до статті 17 Закону загальна сума лізингових платежів за договором лізингу - це сукупність всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу. Під лізинговим платежем за період розуміється вартість послуг лізингодавця, що надаються відповідно до договору лізингу за передбачені умовами договору лізингу періоди протягом строку лізингу, до складу якої входить відшкодування витрат лізингодавця, пов'язаних з придбанням і передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, що здійснюється шляхом нарахування амортизації, відшкодування інших витрат, пов'язаних зі здійсненням лізингової угоди, а також дохід лізингодавця.

Момент початку надання послуги лізингоодержувачу визначається моментом передачі предмета лізингу у тимчасове володіння і користування лізингоодержувачу.

Під виплатами за договором лізингу розуміються суми, що підлягають сплаті лізингодавцю потягом строку дії договору лізингу. Величина та строки виплат, а також спосіб їх здійснення визначаються договором лізингу з урахуванням даного Закону.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж, пов'язаний з укладенням самого договору фінансового лізингу, а тому така складова першого лізингового платежу як адміністративний платіж сплачений позивачем виходить за межі переліку лізингових платежів, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі Закон) містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Положеннями спірного договору №005095 від 28.07.2016 року передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати предмет лізингу та передати в користування лізингоодержувачу на строк та умовах договору, а останній користується предметом лізингу на умовах даного договору (пункт 1.3 договору).

У пунктах 8.2, 8.3 оспорюваного договору вказана погоджена сторонами вартість предмета лізингу. На момент укладання договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості лізингу становить 510120 грн.

У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладання договору, сторони домовились, що беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток №3 до даного договору із визначенням щомісячних лізингових платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент його купівлі та передачі (пункт 10.4 договору).

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни (пункт 10.5 договору).

За змістом пункту 10.13 договору в період дії договору розмір лізингової плати може індексуватись та змінюватися залежно від, зокрема: зміни законодавства, зміни розміру податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних із конвертацією гривні, тощо.

Отже, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Однак, не врахувавши зазначені норми закону, відповідач не надав можливості позивачу захистити свої права та інтереси у випадку їх порушення відповідачем або ж відмовитись від договору, натомість, його умовами передбачив можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору з ініціативи останнього. Так, відповідно до п. 12.1. ст. 12 лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

У той же час, договором не передбачена така відповідальність лізингодавця перед споживачем, що призводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно до якого лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону України "Про захист прав споживачів".

Даний закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Зазначене відповідає правовому висновку, зробленому Верховним Судом України 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 216 ЦПК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 Постанови від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у справі" відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України ).

Отже із системного аналізу зазначених норм вбачається, що розглядаючи ту чи іншу справу, суд у разі виявлення ознак нікчемності правочину може застосувати відповідні правові наслідки за власною ініціативою, тобто навіть тоді, коли такі вимоги не містяться в позові.

Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позову, судом першої інстанції вірно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, в повній мірі досліджені та оцінені докази, надані сторонами, та правильно застосовані норми матеріального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно з статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" відхилити, а заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.Судді: Згідно з оригіналом: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Іващук В.А. Стадник І.М.