Рішення № 65260851, 09.03.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 140/1667/16-ц Провадження № 22-ц/772/343/2017Головуючий в суді першої інстанції Слободяник Т. В.Категорія 39 Доповідач Луценко В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого - Луценка В.В.,

суддів - Денишенко Т.О., Сопрун В.В.,

при секретарі - Торбасюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Немирівської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Немирівської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4, яка приходиться бабусею позивачки ОСОБА_2, після смерті якої відкрилась спадщина, яка складається із житлового будинку з господарчими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1.

04.04.1995 року відповідач ОСОБА_3, який приходиться батьком ОСОБА_2, прийняв зазначену спадщину за законом.

Взимку 2016 року під час сімейного конфлікту ОСОБА_2 дізналась про те, що її бабуся ОСОБА_4 залишила заповіт на належне їй майно на ім'я позивачки.

26.01.2016 року ОСОБА_2 звернулась до Байраківської сільської ради та отримала дублікат заповіту, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно позивачці ОСОБА_2

Враховуючи наведене ОСОБА_2 просила визнати свідоцтво про право на спадщину за законом видане на ім'я відповідача ОСОБА_3 недійсним.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2016 року позов задоволено.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Немирівської державної нотаріальної контори 04.04.1995 року на прізвище ОСОБА_3, на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, недійсним.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 оскаржує його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та вимог процесуального права, а тому просив його скасувати, ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, пояснення та заперечення сторін, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про те, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовільнити або в позові відмовити (ст.214 ЦПК України).

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть (а.с.10).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складалась з житлового будинку з господарчими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1.

Згідно довідки виданої сільським головою Назимко Р.Г. відповідач ОСОБА_3 з дня свого народження, в тому числі й на момент смерті своєї матері ОСОБА_4, проживав та продовжує проживати в АДРЕСА_1.

З спадкової справи №116/1995 (а.с.17-23) вбачається, що 04.04.1995 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Немирівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом.

04.04.1995 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, що складається з житлового будинку з господарчими будівлями, що розташований в с. Байраківка, Немирівського району, Вінницької області.

Матеріалами справи встановлено, що за життя ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно ОСОБА_2, що підтверджується засвідченим дублікатом заповіту (а.с.7).

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася до набрання чинності ЦК України, суд вважає за необхідне застосовувати до даних правовідносин при вирішенні цього спору норми ЦК УРСР 1963 року.

Згідно з положеннями ст.524, 525 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

У відповідності до ст.534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У відповідності до положень ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він, зокрема, подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, а відтак, в силу положень ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню та обставина, що позивачу було відомо про дату смерті ОСОБА_4.

Згідно з ч.3 ст.553 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

У відповідності до ч.1 ст.550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Згідно з положеннями п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1983 року №4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачений ст.549 Цивільного кодексу України шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску.

В позовній заяві ОСОБА_2 вказує на те, що про існування заповіту ОСОБА_4 їй стало відомо лише взимку 2016 року, проте дана обставина не змінює факту того, що нею без поважних причин був порушений строк на прийняття спадщини визначений ст.549 ЦК УРСР.

Верховний Суд України в п.24 постанови №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» вказав, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Більш детально роз'яснення вимог закону у цій частині викладено в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» в якому зазначено, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Разом з тим, ОСОБА_2 у своїй позовній заяві не ставить питання про поновлення строку для прийняття спадщини.

Статтею 1301 ЦК України визначені підстави і порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено , що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.

Відповідно до абз.3 п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво відповідно до ст.1301 ЦК України про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним; визнання відмови від спадщини недійсною; визнання шлюбу недійсним; порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом не маючи на це права через існування заповіту, проте судова колегія з таким висновком суду погодитись не може. Оскільки ОСОБА_2 пропустила строк на звернення з заявою про прийняття спадщини за заповітом, то право на отримання спадщини за законом перейшло до ОСОБА_3, який й отримав свідоцтво про право на спадщину.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.04.1995 року було видано з будь-якими порушеннями вимог закону.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 звернулась до суду з заявою про застосування строків позовної давності (а.с.26), проте вказана заява задоволенню не підлягає, у зв'язку з наступним.

Відповідно до абз.3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, є недоведеними, то судова колегія приходить до висновку, про необхідність відмови у задоволенні позову по суті заявлених вимог.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2, щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом є безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин рішення суду в силі залишатись не може і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Одночасно з тим, судова колегія роз'яснює ОСОБА_2 її право на звернення до суду з позовом про поновлення строку для прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Розподіл судових витрат між сторонами у справі провести у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, судова колегія,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовільнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2016 рокускасувати.

Ухвалити нове рішення у справі, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Немирівської державної нотаріальної контори, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3судові витрати в сумі 606,32 гривень.

Рішення суду набуває законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів.

Суддя-доповідач: __ Луценко В.В.

Судді: __ Денишенко Т.О.

__ Сопрун В.В.