Ухвала суду № 65253474, 07.03.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 676/3014/16-ц

Провадження № 22-ц/792/430/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області у складі:

головуючого судді Купельського А.В.,

суддів: Спірідонової Т.В., Янчук Т.О.,

за участю секретаря: Кошельника В.М.

сторін: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживачів та стягнення коштів,

в с т а н о в и л а :

У червні 2016 року ОСОБА_2, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначав, що 20 жовтня 2015 року на основі оголошення в місцевій газеті звернувся до представника відповідача з питанням придбання трактору МТЗ-82.1.26. Представник ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» пояснила, що трактор МТЗ-82.1.26 коштує 195 000 грн., при цьому слід сплатити на рахунок товариства перший внесок 50 000 грн., укласти договір фінансового лізингу. Після укладення договору фінансового лізингу представник відповідача пояснила, що першочерговий внесок за транспортний засіб складає 10 638 доларів США. Після цієї інформації позивач зрозумів, що його навмисно ввели в оману. Позивач бажав придбати транспортний засіб, загальною вартістю 195 000 грн., а не 500 000 грн.

Намагаючись врегулювати даний спір в добровільному порядку, позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення коштів, внесених ним на рахунок товариства згідно договору фінансового лізингу №001176 від 20 жовтня 2015 року, однак, відповіді на претензію не отримав, гроші позивачеві не повернуто.

Також позивач вважає, що йому такими діями відповідача завдано моральної (немайнової) шкоди, яку оцінює у 100 000 грн.

У зв'язку з цим просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу №001176 від 20 жовтня 2015 року, укладений між ним та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», зобов'язати відповідача відшкодувати на користь позивача сплачені ним грошові кошти у сумі 50 600 грн. як незаконно отримані внаслідок укладеного фіктивного договору, стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. та грошові витрати на отримання правової допомоги у розмірі 5 000 грн.

Ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2016 року, яка була змінена ухвалою колегією суддів судової палати Апеляційного суду Хмельницької області від 3 листопада 2016 року, накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» у межах ціни позову 155 600 грн.

Ухвалою місцевого суду від 20 грудня 2016 року відмовлено в задоволенні заяви представника ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про скасування заходів забезпечення позову.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001176 від 20 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто». Стягнуто з останнього на користь ОСОБА_2 50 000 грн. внесену суму платежу, 600 грн. комісії банку, 275,60 грн. судового збору. Стягнуто з відповідача на користь держави 551,20 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, скасувати заходи забезпечення позову та стягнути на його користь з позивача судові витрати.

Вважає, що судом порушено численні норми матеріального права.

Посилається на те, що всупереч ст. ст. 2, 3 ЗУ „Про регулювання ринку фінансових послуг" надана перевага загальному закону, а не спеціальному. ЗУ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним Законом. Цей Закон визначає, що положення ЗУ „Про захист прав споживачів" є загальним Законом, який може застосовуватись лише у разі відсутності певного нормативного регулювання.

Всупереч ЗУ „Про захист прав споживачів" сплутано продавця товарів з надавачем послуг. Як відмічає апелянт, лізингоодержувач доручив лізингодавцю самостійно обирати предмет лізингу на підставі загальної специфікації, визначеної договором. Здійснено невірний правовий аналіз договору. Судове рішення жодним чином не відображає позицію відповідача, викладену у запереченнях, що свідчить про порушення принципів рівності й диспозитивності.

Як зазначає апелянт, судом невірно було встановлено, що відповідач продав авто (за текстом апеляційної скарги) через газету „Хотинські Вісті", адже товариство таких оголошень не розміщувало, оскільки не має такого авто. Відповідач надає послуги непрямого лізингу, а отже, авто буде придбане у майбутньому у третьої особи (продавця).

Як стверджує апелянт, суд у рішенні безпідставно вказує на дисбаланс прав та обов'язків. Також суд безпідставно вважає, що лізингоодержувач не знає обсяг своїх фінансових зобов'язань, що порушенням є те, що сторони не погодили постачальника. Всупереч цьому апелянт зазначає, що закон не передбачає погодження постачальника, оскільки купівля транспортного засобу буде відбуватись у майбутньому і невідома доля постачальника на момент підписання договору.

Також, апелянт не погоджується з висновком суду про те, що адміністративний платіж є несправедливою умовою договору.

Суд у рішенні не застосував ст. 217 ЦК України, у якій йдеться, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини. Тому позивач мав би обґрунтувати, чому договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Статтею 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Як вбачається із змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення Договору. Згідно додатку №1 до Договору розмір адміністративного платежу становить 2127,66 доларів США.

З огляду на положення статті 16 Закону - адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Про те, що адміністративний платіж не є лізинговим платежем, свідчить і той факт, що у спірному Договорі у розділі "визначення термінів", лізинговий платіж і адміністративний платіж мають свої окремі визначення, із яких також випливає, що адміністративний платіж не підпадає під визначення лізингового платежу (ст.16 ЗУ "Про фінансовий лізинг").

Вказану обставину підтверджує і той факт, що пунктом п.12.1 оспорюваного Договору лізингу передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем комісія за організацію даного договору лізингоодержувачем не повертається.

Стаття 627 ЦК України передбачає свободу договору, яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 20 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ТзОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» в особі представника ОСОБА_4 укладено договір фінансового лізингу №001176, предметом якого є транспортний засіб - трактор МТЗ-82.1.26.

Згідно п. 4.1 договору лізингодавець надає в користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 120 днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця «Адміністративного платежу», «Авансового платежу», у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.6 ст. 9 даного договору.

Згідно квитанції від 20 жовтня 2015 року ОСОБА_2 того ж дня сплатив на рахунок ТзОВ „Лізингова компанія „Ваш Авто" 50 000 грн. та комісію банку по сплаті вказаних коштів у розмірі 600 грн. (а.с. 21).

У статті 11 оспорюваного договору визначені умови переходу від лізингодавця до лізингоодержувача права власності на предмет лізингу (викуп предмета лізингу).

Згідно пунктів 12.1; 12.13 Договору лізингоодержувач не має права відмовитись від запропонованого предмета лізингу та повинен пристати на пропозицію відповідача, а у разі відмови договір може бути розірваний. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає, крім того на лізингоодержувача накладаються додаткові фінансові санкції.

Відповідно до п. 3.2.7 Договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати оспорюваний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови Продавця здійснити продаж/або поставку Предмета лізингу та у разі не обрання предмета лізингу лізингоодержувачем протягом одного року. У такому випадку, лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п.12.1 ст.12 Договору, що стосується обсягу повернення коштів, а адміністративний платіж взагалі поверненню не підлягає.

Таким чином, за невиконання договірного зобов'язання лізингодавець не несе відповідальності перед лізингоодержувачем, а навпаки одержує від нього вигоду.

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що в оспорюваний договір включені несправедливі умови, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Порушення відповідачем положень ст. 19 ЗУ „Про захист прав споживачів", як зазначено у рішенні місцевого суду, знайшло вираження у тому, що товариство при укладенні з позивачем договору фінансового лізингу завуалювало призначення першого адміністративного платежу у розмірі 42 360 грн. під „платіж згідно договору фінансового лізингу", який за умовами договору не повертається в жодному випадку.

Отже, суд першої інстанції встановив невідповідність положень договору фінансового лізингу від 20 жовтня 2015 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд мотивував своє рішення тим, що умовами договору відшкодування моральної шкоди не передбачено.

З таким висновком погоджується колегія суддів Апеляційного суду.

Необгрунтованим є посилання апелянта, що всупереч ст. ст. 2, 3 ЗУ „Про регулювання ринку фінансових послуг" надана перевага загальному закону, а не спеціальному. Заначене суперечить ст. 627 ЦК України. ЗУ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є спеціальним Законом, цей Закон визначає, що положення ЗУ „Про захист прав споживачів" є загальним Законом, який може застосовуватись лише у разі відсутності певного нормативного регулювання. Без дотримання вимог Закону «Про захист прав споживачів» відпаде необхідність в існуванні вимог Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Посилання апелянта, що судом сплутано продавця товарів з надавачем послуг, є надуманим.

Не може бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта, що судом невірно було встановлено, що відповідач продав авто через газету „Хотинські Вісті". В матеріалах справи наявна копія газети, надана позивачем про продаж трактора МТЗ821 (а.с. 28). Суд у своєму рішенні зазначав про продаж трактора, а не автомобіля.

Твердження апелянта, що суд у рішенні безпідставно вказує на дисбаланс прав та обов'язків сторін договору, що лізингоодержувач не знає обсяг своїх фінансових зобов'язань, що порушенням є те, що сторони не погодили постачальника, спростовуються матеріалами справи та умовами договору, які судом належним чином проаналізовані.

Необгрунтованим є незгода апелянта з висновком суду про те, що адміністративний платіж є несправедливою умовою договору.

З огляду на положення статті 16 Закону України „Про фінансовий лізинг" - адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Про те, що адміністративний платіж не є лізинговим платежем свідчить і той факт, що у спірному Договорі у розділі "визначення термінів", лізинговий платіж і адміністративний платіж мають свої окремі визначення, із яких також випливає, що адміністративний платіж не підпадає під визначення лізингового платежу (ст.16 ЗУ "Про фінансовий лізинг").

Вказану обставину підтверджує і той факт, що пунктом п.12.1 оспорюваного Договору лізингу передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем комісія за організацію даного договору лізингоодержувачем не повертається.

Необгрунтованим є посилання апелянта, що суд у рішенні не застосував ст. 217 ЦК України, у якій йдеться, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений і без включення до нього недійсної частини. Тому позивач мав би обґрунтувати, чому договір має бути визнаний недійсним в цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом N 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг".

Стаття 18 Закону N 1023-XII "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону "Про захист прав споживачів" ).

У зв'язку з тим, що судом встановлено цілу низку положень договору, які порушують права позивача, що зумовлює зміну інших положень договору, судом договір визнано недійсним повністю.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні будь-які докази на підтвердження того, що суд, приймаючи рішення, порушив чинне законодавство.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прохання апелянта скасувати заходи забезпечення позову не може бути задоволенні, оскільки вони прийнятті для забезпечення виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги, ретельно досліджені судом, висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Оскільки рішення суду правильне, обґрунтоване, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити.

Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /підпис/ А.В. Купельський

Суддя: /підпис/ Т.В. Спірідонова

Суддя: /підпис/ Т.О. Янчук

З оригіналом згідно:

суддя Апеляційного суду

Хмельницької області А.В. Купельський

____________

Головуючий у першій інстанції: Семенюк В.В. Категорія: 19

Доповідач: Купельський А.В.