Постанова № 65252660, 07.03.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2017 р. Справа№ 910/13212/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

секретар судового засідання Найченко А.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник Савченко В.І. (довіреність № 13-юр від 25.01.2017);

від відповідача: представник Шилова К.В. (договір про надання юридичних послуг № 6 від 01.12.2016)

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

на рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2016

у справі № 910/13212/16 (суддя: Зеленіна Н.І.)

За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з

обслуговування житлового фонду Шевченківського району

м. Києва"

до Приватного підприємства "Бонвояж"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва"(надалі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Бонвояж" (надалі -ПП «Бонвояж», відповідач) про визнання договору про постачання теплової енергії № ТЕ/20/10-14 від 19.12.2014 недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.10.2016 у справі №910/13212/16 позивачеві у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Оскаржуване рішення, на думку скаржника, підлягає скасуванню у зв'язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права. Так у скарзі апелянт зазначає, що оспорюваний ним договір суперечить вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про теплопостачання».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Коршун Н.М., судді: Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.

Відповідач скористався правом, наданим йому статтею 96 ГПК України, через відділ документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду 14.12.2016 надав відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 №09-52/6552/16, у зв'язку зі звільненням у відставку головуючого судді (судді-доповідача) Коршун Н.М., справу № 910/13212/16 передано на повторний перерозподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи №910/13212/16 від 19.12.2016, для розгляду вказаної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 вищезазначеною колегією суддів апеляційну скаргу у справі № 910/13212/16 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 25.01.2017.

25.01.2017 в судовому засіданні в порядку статті 77 ГПК України було оголошено перерву до 22.02.2017.

22.02.2017 у зв'язку з поданням представником позивача клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги, та задоволення вказаного клопотання, в судовому засіданні було оголошено перерву до 07.03.2017 та продовжено розгляд справи на п'ятнадцять днів у відповідності до статті 69 ГПК України.

07.03.2017 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2015 р. відповідно до рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

На підставі п. 4.4. розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», додатку 3 до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є балансоутримувачем комунальної власності в частині переданого йому у господарське відання.

19.12.2014 між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (в тексті договору - Абонент) та Приватним підприємством «Бонвояж» (в тексті договору - Енергопостачальна організація) укладено Договір про постачання теплової енергії № ТЕ/20/10-14 (надалі - Договір), за умовами п.1.1. якого відповідач взяв на себе зобов'язання постачати позивачеві теплову енергію в гарячій воді згідно Додатку №4 до Договору, а останній зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у строк, передбачений Договором.

Відповідно до п. 9.1. Договору, такий укладений до 31.12.2014 з правом пролонгації Договору до закінчення опалювального сезону 2014-2015 років.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір має ознаки договору про надання послуг, за яким згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Таким чином, укладення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та ПП «Бонвояж» Договору про постачання теплової енергії № ТЕ/20/10-14 від 19.12.2014 було спрямоване на отримання останнім послуг та обов'язку здійснювати плату за отримані послуги.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач свої вимоги обґрунтовував невідповідністю укладеного договору приписам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (в редакції, згідно зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 № 1198-VII) (надалі - Закон 1875-IV), додавши при цьому, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» містить визначення ряду термінів, які вживаються у наступному значенні:

- балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

- виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

- виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

За приписами частини 4 статті 19 Закону 1875-IV виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Стаття 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає балансоутримувачеві або уповноваженій ним особі право на укладання з власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем договорів на надання житлово-комунальних послуг, за виключенням послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). Договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Положеннями статті 26 Закону визначено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідачем наведених приписів дотримано не було та змушено позивача укласти договір на постачання теплової енергії № ТЕ/20/10-14 від 19.12.2014, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. Водночас, заявив, що надання йому як стороні цього договору статусу «абонента» не відповідає змісту Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про теплопостачання», відповідно до яких постачання теплової енергії відбувається саме споживачам на підставі договору.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується судова колегія, вирішуючи спір та дійшовши висновків про безпідставність заявлених вимог, виходив з приписів статей 509, 526 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 ГК України, згідно яких суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; статей 626, 629 Цивільного кодексу України, відповідно до яких договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що під час дії договору позивач не порушував питання щодо його недійсності, а на противагу його твердженням стосовно того, що договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, судом правильно встановлено, що на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачеві в опалювальний період 2014-2015 років теплову енергію загальною вартістю 2 045 513,86 грн, а за аналогічний період 2015-2016 років - вартістю 5 163 982,99 грн, що пітверджується наявними у справі копіями актів здачі-прийняття робіт, підписаними сторонами договору.

Крім того, факт отримання позивачем послуг за спірним договором та часткова їх оплата підтверджуються рішенням Господарського суду міста Києва від 18.08.2015 у справі 910/1465/15 за позовом ПП «Бонвояж» до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії №ТЕ/20/10-14 від 19.12.2014.

До того ж, судова колегія звертає увагу на лист позивача від 17.09.2015 в якому останній ініціював відповідачеві пропозицію щодо продовження дії спірного договору на час опалювального періоду 2015-2016 років шляхом укладання додаткової угоди.

Стаття 6 Цивільного кодексу України надає сторонам право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначалося вище, місцевий господарський суд мотивовано та обґрунтовано вказав на те, що підписання сторонами актів здачі-прийняття робіт та доручення до матеріалів справи банківських виписок про перерахування позивачем грошових коштів на виконання спірного договору є свідченням того, що спірний договір укладений з метою реального настання правових наслідків та підтверджує, зокрема, волевиявлення з боку КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на укладення договору.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним.

Стосовно доводів позивача у скарзі про неврахування місцевим господарським судом положень статей 19 та 25 Закону України «Про теплопостачання», судова колегія вважає за необхідне зауважити, що наведені норми не встановлюють обов'язку теплопостачальної організації постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, а лише надають вказаній організації таке право.

Посилання скаржника на лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 04.06.2014 № 107/0164-14-0.25, в якому мова йде про те, що ПП «Бонвояж» має укладати прямі договори безпосередньо зі споживачами послуг, не спростовує висновків суду, адже даний документ є актом ненормативного характеру.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2016 у справі №910/13212/16 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва" має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва" на рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2016 у справі №910/13212/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 04.10.2016 у справі №910/13212/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13212/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська