Постанова № 65252578, 07.03.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2017 р. Справа № 907/762/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого суддіДубник О.П.

суддівЗварич О.В.

ОСОБА_1

при секретаріЛагутіні В.Б.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) Центр Квітка від 05.01.2017р. (вх. № 01-05/194/17 від 16.01.2017р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 р.

у справі № 907/762/16 (суддя Ремецькі О.Ф.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) Енергополіс, м. Київ

до відповідача 1: Підприємства Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва, м. Київ

до відповідача 2: ТОВ Центр Квітка, м. Київ

про: визнання відносно Підприємства Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва, протиправним здійснене без згоди ТОВ Енергополіс відчуження у власність ТОВ Центр Квітка спального корпусу В в цілому загальною площею 2399,3кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка Полонини, будинок 1 а;

визнання відносно ТОВ Центр Квітка права власності за ТОВ Енергополіс на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу В, загальною площею 2399,3кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка Полонини, будинок 1 а (реєстраційний номер обєкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №41905821240),

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 директор; ОСОБА_3 представник (довіреність у матеріалах справи);

від відповідача 1: не зявився (належно повідомлений);

від відповідача 2: не зявився (належно повідомлений).

Судом розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст.20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходило, у звязку з чим хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2017р прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 15.02.2017р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017р. відкладено розгляд апеляційної скарги на 07.03.2017 року, вказано позивачу надати суду лист відповідача 2 ТОВ Центр Квітка від 27.02.2014 року, а відповідачам копії статутів.

На виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017р. відповідачем 2 через канцелярію суду подано письмові пояснення б/н від 03.03.2017р. (вх. №01-04/1712/17 від 06.03.2017р.) з додатками.

Відповідачі 1,2 участі уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи розпискою про відкладення розгляду справи від 15.02.2017р. та списком згрупованих рекомендованих відправлень від 17.02.2017р.

06.03.2017р. на електронну адресу суду від представника ТОВ Центр Квітка ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 06.03.2017 року (вх. № 01-04/1727/17 від 06.03.2017 року), в якому просив відкласти розгляд справи на інший день у звязку з зайнятістю у іншому судовому засіданні 07.03.2017р. у Київському апеляційному адміністративному суді та відсутністю інших представників у відповідача 2.

Колегія суддів вирішила клопотання відхилити, зважаючи на встановлені строки розгляду справи.

Як видно із вищезазначеного клопотання, відповідачу 2 було відомо про те, що розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.03.2017р. і він міг забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Відповідно до п 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 15.02.2017р. явка в судове засідання представника відповідача 2 обовязковою не визнавалась, представником було надано усні пояснення у судовому засіданні 15.02.2017р. та подано 06.03.2017р. письмові пояснення б/н від 03.03.2017р. (вх. №01-04/1712/17 від 06.03.2017р.) з додатками.

Також у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 р. у справі №907/762/16 (суддя Ремецькі О.Ф.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ТОВ Енергополіс право власності на частку в розмірі 5295/10000 частки спального корпусу В, загальною площею площею 2399,3кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка Полонини, будинок 1 а (реєстраційний номер об'єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №41905821240). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд керувався вимогами ст.ст. 15, 16, 202, 203, ч.ч. 4, 5 ст. 267, ст.ст. 321, 328, 509, 1132, 1134 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (надалі ГК України) та прийшов до висновку про те, що позивачем повністю проведено оплату за інвестиційним договором №7, то він є власником частки пропорційної до внесених коштів (вкладу) від остаточної вартості реконструйованого обєкта. Оскільки до набрання рішенням Господарського суду м. Києва у справі №5/160-8/41, яким визначалась вартість обєкту інвестування після проведених робіт, позивач не мав можливості встановити власну частку в об'єкті інвестування та як наслідок звернутись до відповідача 1 з вимогою виконати всі наступні етапи зобов'язання відповідача 1 щодо розподілу часток у праві спільної часткової власності на об'єкт інвестування суд визнав причини пропуску позовної давності поважними та в силу вимог ч. 5 ст. 267 ЦК України вважав за доцільне захистити порушені права позивача. Щодо вимоги про визнання відносно Підприємства Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва, протиправним здійснене без згоди ТОВ Енергополіс відчуження у власність ТОВ Центр Квітка спального корпусу В в цілому загальною площею 2399,3кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка Полонини, будинок 1 а суд дійшов висновку, що фактично такі вимоги не відповідають встановленим законом або договором способам захисту прав, а спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції суду, який, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ТОВ Центр Квітка оскаржило таке в апеляційному порядку.

Апелянт, зокрема, зазначає, що питання поважності причин пропуску позовної давності позивачем розглядалось судом у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015р. справі №907/584/14. Стверджує, що обставини встановленні рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015р. справі №907/584/14 є преюдиційними та не підлягають доказуванню. Посилається на те, що у матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують факт переходу до ТОВ Центр Квітка зобовязань по інвестиційному договору №7, оскільки ці зобовязання не передавались ТОВ Центр Квітка як правонаступнику підприємства Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва в частині прав та обовязків. Вважає, що інвестиційний договір за своєю правовою природою не підпадає під ознаки договору про спільну діяльність, а також що даний договір не був зареєстрований в податковому органі.

Просить суд скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 р. у справі №907/762/16, прийняти нове рішення, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Енергополіс просить залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 р. у справі №907/762/16 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначає, зокрема, що відповідач 2 створений відповідачем 1 в результаті виділення майна, а згідно статуту відповідача 2 він є правонаступником всіх прав та обовязків відповідача 1.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивом на неї, оцінивши зібрані по справі докази, та дослідивши фактичні обставини у справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, при цьому, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

07.05.2004 року між TOB Енергополіс (довіритель) та Підприємством Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м.Києва (центр) було укладено Інвестиційний договір №7 (про інвестування у нежитлове будівництво), за умовами якого Центр зобовязувався своїми силами та засобами, за власний рахунок та залучених від Довірителя коштів реконструювати обєкт інвестування - спальний корпус №2 санаторію Квітка полонини, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин (а.с. 23-24, т. 1).

ОСОБА_5 пп. 3.1.5. п. 3.1 Інвестиційного договору №7 Довіритель має право після закінчення інвестування отримати у власність частку загальної площі Санаторію, пропорційну його частці в інвестуванні за цим договором.

30.12.2005р. між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору №7 від 07.05.2004р., якою сторони продовжили строк інвестування до 31.12.2006 р. (п.3 Додаткової угоди). Додаткова угода є невідємною частиною Інвестиційного договору №7 від 07.05.2004р.

Свої зобов'язання за Інвестиційним договором №7 позивач виконав та вніс свою частку в розмірі 2 292 000 гривень, що підтверджується платіжними документами про безготівкові перерахунки коштів та актом звірки розрахунків між сторонами від 27.06.2013 року. Окрім того, матеріали справи містять двосторонній акт звірки розрахунків від 27.06.2013 проведений між позивачем та відповідачем 1 по інвестуванню реконструкції санаторію "Квітка Полонини" спального корпусу №2, в якому сторони зафіксували, що за період з 03.06.04 по 27.02.07 позивачем перераховано відповідачу 1 суму 2 292 000,00 грн., в т. ч. суму 1 897 000,00 грн. з призначенням платежу на виконання інвестиційних програм, згідно з інвестиційним договором №0601/1 від 01.06.03, та суму 395 000,00грн. - перерахування коштів у довірче управління, згідно з договором №7 від 07.05.04р. (а.с. 31-34, т.1).

Відповідач 1, як учасник за Інвестиційним договором №7 вніс свою частку, що складається з вартості старої будівлі спального корпусу №2 санаторію Квітка полонини, загальною площею 699кв.м., вартістю 324157 грн. та коштів.

У результаті здійснення сторонами спільної діяльності було створено новий об'єкт нерухомості - спальний корпус В санаторію Квітка полонини, загальною площею 2 399,3кв.м., який став спільною частковою власністю учасників такої спільної діяльності.

ОСОБА_5 пп.4.3.1, 4.3.2, 4.3.3 п. 4.3 Інвестиційного договору №7, відповідач 1 зобов'язувався після закінчення спорудження санаторію та здачі його в експлуатацію визначити частку позивача в реконструкції санаторію пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначити загальну площу спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію, тощо, яка відповідає частці фінансування позивача в загальному обсязі інвестування; передати у власність позивача вказані площі протягом 30 днів з моменту введення санаторію в експлуатацію.

ОСОБА_5 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта від 20.06.2007р. спальний корпус №2 в с. Солочин, 1а, Свалявського району був введений в експлуатацію (а.с. 28-30, т.1).

Створений в результаті здійснення сторонами спільної діяльності Обєкт інвестування став спільною частковою власністю її учасників з наступними частками сторін - 5295/10000 позивач (2292000* 100%/4 328 636 =52*95%) та - 4705/10000 відповідач 1 (2036636* 100%/4 328 636=47.05%)

Відповідно до розподільчого балансу від 22 лютого 2013 року, затвердженого Київським міським відділенням Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ», у результаті виділу ТОВ «Центр Квітка» за актом приймання-передачі об'єкта нерухомого майна від 9 квітня 2013 року передано нерухоме майно - спальний корпус «В» загальною площею 23 99,3 кв. м, розташований за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій «Квітка полонини», будинок 1а.

15 квітня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області прийнято рішення про реєстрацію за ТОВ «Центр Квітка» права власності на спірне майно, номер запису про право власності 694296. Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 квітня 2015 року його вартість становить 4 328 636,00 грн.

ОСОБА_5 розділу 1 статуту відповідача 2, зареєстрованого 01.03.2013 року, він є правонаступником відповідача 1, а отже відповідно і прийняв на себе права і обов'язки відповідача 1 в частині набутого майна та договорів, що такого майна стосуються.

У рішенні Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року у справі №907/584/14 за позовом ТОВ "Енергополіс" до відповідача підприємства "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва", третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Центр Квітка" про визнання права власності та зобовязання вчинити певні дії відмовлено у задоволенні позовних вимог. Щодо вимоги позивача виконати умови договору - зобов'язати підприємство "Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва" виконати інвестиційний договір № 7 від 07.05.2004 року (про інвестування у нежитлове будівництво) в натурі та передати у власність ТОВ "Енергополіс" 53,72 процента спального корпусу "В", загальною площею 2399,3 кв. м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій "Квітка Полонини", будинок 1"а", без виділення цієї частки в натурі, то суд зазначив, що строк позовної давності, у межах якого могла бути заявлена вимога про виконання зобовязання по договору №7 від 07.05.04, слід вважати таким, що сплив у 2010 році, тому в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити (а.с. 53-57, т.1).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року у справі №907/584/14 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року в частині про відмови в задоволенні позову в частині визнання права власності на частку в обєкті інвестування в розмірі 53,72 % та визнано за ТОВ Енергополіс право власності на частину обєкту інвестування (спальний корпус В, загальною площею 2399,3 кв. м., розташоване за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка полонини, будинок 1 а) у розмірі 52,37 % без виділення в натурі, виходячи з того, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки його відлік починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, а позивач отримав відмову відповідача 1 тільки 27.02.2014 року, після чого він звернувся до суду за захистом своїх прав (а.с. 58-62).

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року у справі №907/584/14 залишено без змін (а.с. 63-65, т.1).

Постановою Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 20.04.2016 року скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 22.12.2015 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року залишено в силі, виходячи з того, що за Інвестиційним договором №7 зобов'язання відповідача - передати Позивачеві у власність його частку протягом 30 днів з моменту введення Санаторію (Об'єкту інвестування) в експлуатацію має чітко визначений строк виконання, після якого минув трирічний термін для звернення до суду. Такими висновками Верховний суд України фактично допустив встановлення строків виконання зобов'язань, визначених пунктами 4.3.1, 4.3.2 та 4.3.4, без виконання яких неможливо виконати зобов'язання за пунктом 4.3.3 договору (а.с. 66-69, т.1). Такі висновки Верховного суду України, в силу приписів ст. 111-28 ГПК України, мають враховуватися судами при розгляді справ.

Позивач вважає передачу у власність відповідачем 1 до відповідача 2 об'єкту інвестування в цілому протиправним, оскільки позивач є співвласником об'єкту інвестування і будь-яке відчуження або обтяження об'єкту інвестування мало відбуватися виключно за згоди позивача. Позивачем жодна згода на передачу об'єкта інвестування у власність відповідача 2 не надавалась. Оскільки ні відповідачем 1, ні відповідачем 2, частка позивача у спільному майні (Об'єкті інвестування) так і не визначена і відомості не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та позивачем виконано всі умови договору про спільну діяльність. Вважає доведеним порушення його прав (співвласника майна), яке підлягає захисту шляхом визнання розміру його частки у праві спільної часткової власності на об'єкт інвестування. Разом з тим, позивач не заперечуючи з приводу наведених відповідачем 1 у своєму клопотанні обставин пропуску строку позовної давності, просить суд визнати причини його пропуску поважними та здійснити судовий захист порушеного права позивача.

ОСОБА_5 ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

ОСОБА_5 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

07.05.2004 року між TOB Енергополіс та підприємством Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м.Києва було укладено Інвестиційний договір №7 (про інвестування у нежитлове будівництво).

ОСОБА_5 ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Таким чином, сторонами був укладений договір простого товариства та правовідносини за ним регулюються нормами статей 1132-1143 ЦК України.

ОСОБА_5 ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ст. 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

ОСОБА_5 ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

За укладеним договором про спільну діяльність за №7 від 07.05.2004 між його учасниками (сторонами по справі) виникли відносини спільної часткової власності, в якій кожному з учасників згідно з умовами договору простого товариства належить частина майна пропорційна їх вкладам.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

ОСОБА_5 ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки позивачем виконано всі умови договору про спільну діяльність, він є титульним володільцем предмета договору, тому невиконання відповідачем 1 зобовязання щодо визначення частки ТОВ "Енергополіс" в реконструкції санаторію (об'єкту інвестування) пропорційно загальним фактичним витратам на фінансування реконструкції; визначення загальної площі спальних кімнат (номерів для відпочинку), кімнат соціальної сфери обслуговування санаторію (об'єкту інвестування), тощо, яка відповідає частці фінансування ТОВ "Енергополіс" в загальному обсязі інвестування; передачі ТОВ "Енергополіс" у власність вищевказаних площ протягом 30 днів з моменту введення Санаторію (об'єкту інвестування) в експлуатацію; наданню ТОВ "Енергополіс" усіх необхідних документів на ці площі, а також сприяння йому в оформленні права власності на ці площі, що свідчить про невиконання обовязків відповідача, які визначені згідно укладеного Договору, а саме в п. 4.3 (зокрема, п.п. 4.3.1, 4.3.2, 4.3.3, 4.3.4), порушують права іншого учасника договору (співвласника майна), які підлягають захисту.

Підприємство Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва шляхом виділу створило нову юридичну особу - ТОВ Центр Квітка, якому в порушення умов Інвестиційного договору №7 без згоди позивача, безоплатно за розподільчим балансом та актом приймання-передачі нерухомого майна, передає Об'єкт інвестування в цілому.

15.04.2013 року державним реєстратором Свалявського районного управління юстиції прийнято рішення про реєстрацію за відповідачем 2 права власності на Об'єкт інвестування в цілому, номер запису 694296. ОСОБА_5 відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вартість Об'єкту інвестування складає 4 328 636 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що передача у власність відповідачем 1 до відповідача 2 Об'єкту інвестування суперечить ст. 358 ЦК України, оскільки, розпорядження об'єктами спільної власності відбувається за згодою всіх співвласників. Позивач є співвласником Об'єкту інвестування і будь-яке відчуження або обтяження Об'єкту інвестування мало відбуватися виключно за згоди позивача, а позивачем жодна згода на передачу Об'єкта інвестування у власність відповідачу 2 не надавалась.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи статуту відповідача 2, зареєстрованого 01.03.2013 року, він є правонаступником відповідача 1, а отже відповідно і прийняв на себе права і обов'язки відповідача 1 в частині набутого майна та договорів, що такого майна стосуються.

Враховуючи те, що частка позивача у спільному майні (Об'єкті інвестування) так і не визначена, а відомості не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачем виконано всі умови договору про спільну діяльність, суд приходить до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача (співвласника майна) шляхом визнання розміру його частки у праві спільної часткової власності на Об'єкт інвестування.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі за №6-104цс13 (постанова Верховного Суду України від 18.12.2013 у справі за № 6-104цс13) зазначено, що відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

ОСОБА_5 зі статтею 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Для майнових вкладів учасників договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їхньої спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності.

Враховуючи те, що позивачем повністю проведено оплату за договором, то він є власником частки пропорційної до внесених коштів (вкладу) від остаточної вартості реконструйованого обєкта. ОСОБА_5 з Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час державної реєстрації, а саме 15.04.2013, вартість обєкта становила 4 328 636,00 грн., а також те, що документально підтверджено внесення позивачем коштів у розмірі 2 292 000,00 грн., частка позивача становить 52,95 %.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення вимоги позивача та визнання права власності ТОВ Енергополіс на частку в розмірі 5295/10000 (п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять десятитисячних) частки спального корпусу В, загальною площею 2399,3кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка Полонини, будинок 1 а (реєстраційний номер об'єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №41905821240).

Щодо застосування позовної давності, про що просив відповідач 1, то суд зазначає наступне.

ОСОБА_5 ж з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Факт того, що позовна давність, у межах якої позивачем могла бути заявлена вимога до Підприємства Центр соціально-трудової реабілітації м.Києва про визнання права власності за Інвестиційним договором №7 від 07.05.2004 року, спливла 20.07.2010 року, встановлений судовим рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року у справі №907/584/14, що набрало законної сили, а тому згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, не потребує доказування.

ОСОБА_5 ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Визначаючи поважною причину пропуску позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази. За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем.

ОСОБА_5 п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р. позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

В обґрунтування поданого ним суду клопотання про поважність причин пропуску позовної давності позивач вказує на те, що виконати зобов'язання за пунктом 4.3.3 відповідач 1 міг виключно тільки після визначення частки позивача в загальному обсязі фінансування в порядку пункту 4.3.1 та площі кімнат в порядку пункту 4.3.2 договору. При цьому, визначення частки позивача можливо провести тільки на підставі балансової вартості Об'єкта інвестування, яка не могла остаточно бути визначена через наявність судового спору з генеральний підрядником - Закритим акціонерним товариством Будівельне управління №21 (справа №5/160-8/41 Господарського суду м.Києва) щодо кінцевої вартості підрядних робіт. Судовий спір з генеральним підрядником будівництва був закінчений тільки 15.04.2013 року, після чого позивачем була заявлена відповідна вимога до відповідача 1, оскільки позивачеві не було відомо про створення шляхом виділення відповідача 2 та передачі Об'єкту інвестування в цілому за розподільчим балансом у власність відповідача 2. Письмова відмова відповідача 2 була отримана 27.02.2014 року, після чого позивач звернувся до суду та вважав, що відлік строку позовної давності розпочався з 27.02.2014 року.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.06.2015 року у справі №907/584/14, залишеним в силі постановою судової палати у господарських справах Верховного суду України від 20.04.16 р., встановлено наявність пропуску позовної давності.

Однак, даними судовими рішеннями не встановлювались обставини поважності причин пропуску позовної давності і відповідне клопотання позивачем про це суду не подавалось.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду , що до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва у справі №5/160-8/41, яким визначалась вартість обєкту інвестування після проведених робіт, позивач не мав можливості встановити власну частку в Об'єкті інвестування та як наслідок звернутись до відповідача 1 з вимогою виконати всі наступні етапи зобов'язання відповідача 1 щодо розподілу часток у праві спільної часткової власності на Об'єкт інвестування, що є поважною причиною пропуску позовної давності.

Зазначене в силу ч. 5 ст. 267 ЦК України дає право позивачу на захист його порушених прав та законних інтересів шляхом визнання за ТОВ Енергополіс права власності на частку в розмірі 5295/10000 (п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять десятитисячних) частки спального корпусу В, загальною площею площею 2399,3 кв.метри, розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка Полонини, будинок 1 а (реєстраційний номер об'єкта в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 41905821240).

Також, позивач також просить суд визнати протиправним здійснене Підприємством Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва без згоди ТОВ Енергополіс відчуження у власність ТОВ Центр Квітка (спального корпусу В в цілому, загальною площею 2399,3кв.м., розташованого за адресою: Закарпатська область, Свалявський район, село Солочин, санаторій Квітка Полонини, будинок 1 а.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГК України апеляційний господарський суд не зв язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованність рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Положення ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Чинним законодавством України не встановлено чіткого визначення юридичних фактів, однак із практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції слідує, що юридичними фактами є передбачені законом конкретні обставини, які тягнуть правові наслідки у вигляді виникнення, зміни або припинення правовідносин. Залежно від наявності зв'язку із волею суб'єкта юридичні факти поділяються на події та дії.

Судом встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб. Суд встановлює факти, що мають юридичне значення, у випадках неможливості їх посвідчення в іншому порядку.

Рішення суду є правозахисним актом, однак способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимога про встановлення факту не може бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. Встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

В силу положень ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору.

Тож, з вищенаведеного випливає, що встановлені господарським судом факти мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.

Проаналізувавши зміст позовних вимог про визнання протиправним здійснене Підприємством Центр соціально-трудової реабілітації інвалідів м. Києва без згоди ТОВ Енергополіс відчуження у власність ТОВ Центр Квітка обєкт інвестування, суд дійшов висновку, що фактично такі вимоги не відповідають встановленим законом або договором способам захисту прав, а спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що не віднесено до компетенції суду, який, як орган державної влади, зобов'язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, вимоги позивача про встановлення юридичних фактів можуть бути досліджені та встановлені лише під час вирішення спору про право, відтак, зазначені вимоги не можуть виступати самостійним предметом спору і відповідно способом захисту.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені вимоги не узгоджуються із способами захисту прав і інтересів, не призводять до поновлення порушеного права позивача, а також не відповідають визначеним ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України способам захисту прав та інтересів, у зв язку із чим позивачу правомірно у цій частині відмовлено у позові.

Статтею 82 ГПК України визначено, зокрема, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Верховний Суд України у постанові від 13.07.2004 р. у справі №10/732 зазначив, що дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способах захисту прав, суд зобов'язаний відмовити у позові.

ОСОБА_5 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведені вище норми матеріального права та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, у звязку із чим згідно із ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи в апеляційному порядку слід покласти на ТОВ Центр Квітка.

Керуючись ст. ст. 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.12.2016 р. у цій справі без змін.

2. Судові витрати покласти на ТОВ Центр Квітка.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-І Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 13.03.2017р.

Головуючий суддяДубник О.П.

СуддяЗварич О.В.

СуддяМатущак О.І.