Рішення № 65252123, 06.03.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2017 р.Справа № 916/223/17

За позовом: Приватного підприємства «РЕМЕРЦЕНТР»

До відповідача: Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

про стягнення

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 21.12.2016р.;

Від відповідача: не зявився;

Від третьої особи: не зявився.

СУТЬ СПОРУ: 27.01.2017р. Приватне підприємство «РЕМЕРЦЕНТР» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості, що складається з 3% річних в розмірі 636893,62 грн., нарахованих за період з 11.05.2016р. по 11.01.2017р. та інфляційних втрат в сумі 2157443,08 грн., нарахованих за період з червня по грудень 2016р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.01.2017 року порушено провадження у справі № 916/223/17 призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

13.02.2017р. до господарського суду Одеської області від Приватного підприємства «РЕМЕРЦЕНТР» надійшло уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 714563,57грн. нарахованих за період з 11.05.2016р. по 10.02.2017р. та інфляційні витрати в розмірі в загальному розмірі 2527669,24 грн. нарахованих за період з червня 2016р. по січень 2017р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.02.2017р. залучено до участі у справі № 916/223/17 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

Відповідач в засідання суду не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 «Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Враховуючи викладене, справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 06.03.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

16.11.2011р. між Приватним підприємством «РЕМЕРЦЕНТР» (учасник) та Біляївською міською радою (замовник) було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти № 101, відповідно до п. 1.1 якого позивач як учасник зобов'язується у листопаді 2011 року - грудні 2013 року виконати генпідрядні роботи на обєкті «Реконструкція системи водовідведення та очистка господарсько-побутових стоків Біляївка Одеської області», а замовник - прийняти і оплатити виконані роботи за цінами, на умовах та у порядку, встановленому договором про закупівлю робіт за державні кошти.

В подальшому 27.12.2011р. між замовником як первісним кредитором та ГУ розвитку інфраструктури та енергозабезпечення Одеської ОДА як новим кредитором укладено договір про відступлення права вимоги № 48/ВПВ, згідно п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги та функції замовника і головного розпорядника коштів, що належить первісному кредитору, і стає замовником за основним договором. У відповідності до п. 1.2 договору відступлення новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) виконувати функції головного розпорядника коштів по об'єкту, вимагати від генпідрядника за основним договором належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Як стверджує позивач, учасником було виконано роботи на суму 31499481,12 грн., а замовником/новим кредитором прийняті такі роботи без зауважень та заперечень, що підтверджується актами приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік. Однак, за ствердженнями позивача, замовником/новим кредитором не було здійснено оплати робіт по договору на суму 31499481,12 грн. на користь учасника. У звязку з викладеним ПП «РЕМЕРЦЕНТР» звернулось до господарського суду міста Києва за захистом свого порушеного майнового права із позовом до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів. Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014 у справі №910/20575/14 вказаний позов до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації було задоволено та з останнього стягнуто на користь ПП «РЕМЕРЦЕНТР» 31499481,12 грн. заборгованості, 3466668,92 грн. 3% річних, 23452161,99 грн. інфляційних втрат , 70644 грн. судового збору за подання позову, 35931 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 36174,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

На виконання вказаного рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. (підписане 21.12.2015 р.) у справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили 02.01.2016р. був виданий наказ від 11.01.2016р. про примусове виконання рішення по справі № 910/20575/14. Таким чином, позивач стверджує, що наявне судове рішення по справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили 02.01.2016р. та чинне на сьогоднішній день, проте не виконане у встановленому законом порядку виконання судових рішень. Так, погашення існуючої заборгованості за встановлений судом період відповідачем не здійснено.

В травні 2016р. Приватне підприємство «РЕМЕРЦЕНТР» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості в загальній сумі 1925936,77 грн., що складається з 3% річних в розмірі 333980,80 грн. та інфляційних втрат в сумі 1591955,97 грн., нарахованих за період з 03.01.2016 р. по 10.05.2016 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.07.2016р. позов Приватного підприємства «РЕМЕРЦЕНТР» до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 управління Державної казначейської служби в Одеській області, про стягнення 1925936,77 грн. Задоволено; стягнено з Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 33659544) на користь Приватного підприємства «РЕМЕРЦЕНТР» (65026, м. Одеса, вул. Пастера, 64; код ЄДРПОУ 30766702) 3% річних в сумі 333980/триста тридцять тисяч девятсот вісімдесят/грн. 80 коп., інфляційні втрати в сумі 1591955/один мільйон пятсот девяносто одна тисяча девятсот пятдесят пять/грн. 97 коп., витрати на оплату судового збору в сумі 28889/двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят девять/грн. 05 коп.

Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2014 р. у справі № 910/20575/14, яке набрало законної сили, не виконано, позивач вказує, що право ПП «РЕМЕРЦЕНТР» до сьогоднішнього дня залишається порушеним, а тому у позивача наявні правові підстави для звернення до суду за його захистом шляхом стягнення суми 3% річних в сумі 714563,57грн. нарахованих за період з 11.05.2016р. по 10.02.2017р. та інфляційних втрат в розмірі в загальному розмірі 2527669,24 грн. нарахованих за період з червня 2016р. по січень 2017р.

Дослідивши матеріали справи аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між позивачем як учасником та замовником договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому з огляду на зміст правовідносин суд зазначає, що вказаний договір за своєю суттю відповідає зобовязальним правовідносинам, що виникають з договорів підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

У відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Також за приписами ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

В силу положень ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Також частиною 4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як випливає з матеріалів справи, позивачем як учасником були виконані роботи, обумовлені договором на закупівлю робіт, на загальну суму 31499481,12 грн., а замовником/новим кредитором прийняті такі роботи без зауважень та заперечень, що підтверджується актами приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття замовником виконаних позивачем робіт є підставою виникнення у замовника (відповідача) зобов'язання оплатити вказані роботи на підставі оформлених сторонами актів приймання виконаних робіт, як це передбачено умовами договору та приписами чинного законодавства. Так, за умовами п. 4.1, 4.2 договору оплата виконаних робіт здійснюється згідно календарного плану виконання робіт, проводиться залежно від наявного фінансування. Остаточний розрахунок у розмірі 5 % відсотків від вартості робіт за договором сплачується після підписання акта вводу об'єкта в експлуатацію.

Відповідно до п.п. 18.5, 18.6 основного договору підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами. Акт приймання-передачі підписується замовником та учасником. Підпис учасника свідчить, що він передав роботи, підпис замовника свідчить, що прийняв роботи, які зобов'язується сплатити.

Однак, як зясовано судом, замовником/новим кредитором не було здійснено оплати робіт по вказаному договору на суму 31499481,12 грн. згідно актів приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік.

У звязку з цим позивачем було подано до господарського суду міста Києва позов до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державної казначейської служби України про зобов'язання вчинити дії та стягнення грошових коштів. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував невиконанням відповідачем своїх зобовязань на підставі договору № 101 від 16.11.2011 р. на суму 31499481,12 грн. згідно актів приймання виконаних робіт №№ 1-8 та б/н за 2011 рік, а також невиконанням Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державною казначейською службою казначейства України як розпорядників бюджетних коштів своїх обовязків перерахувати кошти.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2014 р. у справі № 910/20575/14 вказаний позов до Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації було задоволено та з останнього стягнуто на користь ПП «РЕМЕРЦЕНТР» 31499481,12 грн. заборгованості, 3466668,92 грн. 3% річних та 23452161,99 грн. інфляційних втрат, 70644 грн. судового збору за подання позову, 35931 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 36174,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги. Також вказаним рішенням суду у задоволенні позову ПП «РЕМЕРЦЕНТР» до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та Державної казначейської служби України відмовлено.

Згідно до положень пункту 9) частини 3 статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

В даному випадку питання обов'язкового виконання рішень суду узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) указаний суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Згідно з положеннями частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно до пункту 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Враховуючи викладене, розмір заборгованості не вимагає доведення в даній справі.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на існування у відповідача заборгованості по спірному договору, що не спростовано відповідачем, про що також свідчить невиконання рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2015 року у справі № 910/20575/14, відповідач є таким, що прострочив виконання зобовязання. При цьому судом встановлено, що за вказаними судовими рішенням з відповідача були стягнуті 3% річних та інфляційні, нараховані за попередній період, який не накладається на спірний період.

Судом встановлено, що основна заборгованість на момент винесення рішення не погашена, право ПП «РЕМЕРЦЕНТР» до сьогоднішнього дня залишається порушеним, а тому у позивача наявні правові підстави для звернення до суду за його захистом шляхом стягнення суми 3% річних в сумі нарахованих за період з 11.05.2016р. по 10.02.2017р. та інфляційних втрат, нарахованих за період з червня 2016р. по січень 2017р.

Так, виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому суд зазначає, що згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі 11/466, з огляду на положення частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобовязання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Так, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11; від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11; від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11; від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11.

Також в п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт, яке не виконано на момент розгляду справи, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних в сумі за період з 11.05.2016р. по 10.02.2017р. однак у звязку з допущенням арифметичних помилок, за вказаний період задоволенню підлягає сума в розрахунку господарського суду Одеської області а саме: 712901,24грн.

Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 2527669,24 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок за період з червня 2016р. по січень 2017р. (включно) на існуючу суму простроченого грошового зобовязання здійснено цілком правомірно з обранням відповідного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення а тому підлягає задоволенню в редакції позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «РЕМЕРЦЕНТР» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту розвитку інфраструктури та житлово-комунального господарства Одеської обласної державної адміністрації (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 33659544) на користь Приватного підприємства «РЕМЕРЦЕНТР» (65026, м. Одеса, вул. Пастера, 64; код ЄДРПОУ 30766702) 3% річних в сумі 712901,24 грн., інфляційні втрати в сумі 2527669,24грн, та витрати на оплату судового збору в розмірі 48608,56грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.03.2017р.

Суддя Оборотова О.Ю.