Рішення № 65251620, 07.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2017Справа №910/15623/16

За позовом Державного підприємства "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами

до Товариства з обмеженою відповідальністю "САКЦЕНТ ПЛЮС"

про стягнення 58429,46 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача: Марчик О.А. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 Державне підприємство "Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САКЦЕНТ ПЛЮС" про стягнення 58 429,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб останньому був поставлений товар на загальну суму 58 770,50 грн. Оскільки відповідач оплату отриманого товару здійснив частково, заборгувавши позивачу 50 849,40 грн., останній просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості. Крім того, позивач просив стягнути 3 694,61 грн. пені, 325,99 грн. 3 % річних та 7 % штрафу в розмірі 3 559,46 грн.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

02.03.2017 позивач надав до суду через відділ діловодства та документообігу заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 50 849,40 грн. основного боргу, 10 559,32 грн. пені, 4 134,06 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 1 241,28 грн.

У судовому засіданні 07.03.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, відповідно до вищевказаної заяви, та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача уповноваженого представника в судове засідання 07.03.2017 не направив, хоча про час та місце розгляду справи був сповіщений у встановленому законом порядку.

Разом із цим, у запереченнях на позов відповідач зазначив, що залишок неоплаченого товару становить менше, ніж заявлено позивачем, оскільки залишок частини нереалізованої продукції уточнюється за результатами інвентаризації.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 58 770,50 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних та скріплених печатками обох сторін, а саме: видатковою накладною № 5441 від 07.11.2014 на суму 3 598,10 грн., № 5442 від 07.11.2014 на суму 347,00 грн., № 5737 від 20.11.2014 на суму 2 982,50 грн., № 5735 від 20.11.2014 на суму 421,75 грн., № 5736 від 20.11.2014 на суму 13 930,10 грн., № 6120 від 03.12.2014 на суму 1 522,00 грн., № 6655 від 24.12.2014 на суму 1 926,50 грн., № 6670 від 25.12.2014 на суму 276,00 грн., № 6671 від 25.12.2014 на суму 51,50 грн., № 2762 від 08.07.2015 на суму 12 467,65 грн., № 2913 від 23.07.2015 на суму 174,55 грн., № 3788 від 11.09.2015 на суму 4 111,50 грн., № 3789 від 11.09.2015 на суму 481,65 грн., № 5234 від 24.11.2015 на суму 1 489,20 грн., № 5236 від 24.11.2015 на суму 13 080,00 грн., № 5560 від 04.12.2015 на суму 92,90 грн., № 5936 від 17.12.2015 на суму 230,00 грн., № 126 від 14.01.2016 на суму 395,35 грн., № 127 від 14.01.2016 на суму 213,20 грн., № 1105 від 15.03.2016 на суму 208,30 грн., № 1106 від 15.03.2016 на суму 144,20 грн., № 1710 від 28.04.2016 на суму 461,65 грн., № 1711 від 28.04.2016 на суму 141,45 грн. та № 1894 від 05.05.2016 на суму 23,45 грн.

Відповідач, у свою чергу, оплату отриманого товару здійснив не в повному обсязі, заборгувавши позивачу 50 849,40 грн.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст.ст.11, 509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Ураховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом поставки товарів відповідачу та підписання між ними видаткових накладних, що не суперечить вимогам ст.181 ГК України.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, після отримання відповідачем товару за вищезазначеними видатковими накладними, у останнього виник обов'язок щодо його оплати не пізніше наступного дня з дати підписання вказаних накладних.

Отже, строк виконання обов'язку відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Суду доведено, що за вказаними видатковими накладними позивач у повному обсязі виконав покладені на нього зобов'язання, а саме: товар поставлений відповідачу в строки, комплектності та якості, що підтверджується підписаними видатковими накладними та відсутністю претензій з боку відповідача. Накладні, які наявні в матеріалах справи, містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містить підписи представників позивача та відповідача, а також печатки обох юридичних осіб.

Разом із цим, позивач звертався до відповідача з вимогою від 27.04.2016 № 101-514-к про сплату заборгованості за поставлений товар до 15.05.2016. За даними інтернет-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, вказаний лист не було вручено під час доставки відповідачу 07.05.2016.

Одночасно, відповідач фактично визнав наявну перед позивачем заборгованість у розмірі 50 849,40 грн., про що свідчать підписані та скріплені печатками обох сторін акти звірки взаємних розрахунків за період з липня 2013 по жовтень 2016 на суму 38 381,75 грн. та за період з січня 2015 по жовтень 2016 на суму 12 467,65 грн.

Крім того, з метою визначення розміру заборгованості за поставлений товар, судом призначалась судова експертиза. Проте, у зв'язку з не здійсненням позивачем оплати вартості експертизи, матеріали справи повернулись до суду без висновку судового експерта.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 50 849,40 грн. є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 02.03.2017, нараховані на вказану суму боргу 3 % річних у розмірі 1 241,28 грн. за період з 15.05.2016 до 07.03.2017 та 4 134,06 грн. інфляційних втрат за період з травня 2016 до січня 2017.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обґрунтовуючи заявлений період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат з 15.05.2016, позивач послався на те, що з урахуванням дати оформлення поштовим підприємством повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення 07.05.2016 (листа-вимоги позивача від 27.04.2016 № 101-514-к) та встановленого ч.2 ст.530 ЦК України строку, датою прострочення виконання зобов'язання є 15.05.2016.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення компенсаційних виплат за обрахований позивачем період, суд вважає його арифметично вірним, а позовну вимогу про стягнення з відповідача вищевказаних сум такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені в розмірі 10 559,32 грн., нарахованої на суму основного боргу за період з 15.05.2016 до 07.03.2017 з посиланням на ст. 230 ГК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (ст. 547 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У той же час судом встановлено, що між сторонами відсутня письмова угода щодо забезпечення виконання оплати відповідачем поставленого товару шляхом застосування до останнього штрафних санкцій у вигляді пені. Таке забезпечення не встановлено й законом, зокрема, ст. 230 ГК України, яка зазначена позивачем як підстава для нарахування пені.

З наведеного слідує, що підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені за прострочення оплати поставленого йому товару відсутні, у зв'язку з чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Також, у позовній заяві містилась вимога про стягнення з відповідача 7 % штрафу в розмірі 3 559,46 грн., нарахованого на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Разом із цим, у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 02.03.2017 вказана вимога про стягнення з відповідача 7 % штрафу відсутня, тобто в цій заяві позивач фактично відмовився від зазначеної позовної вимоги.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що коли у справі заявлено кілька позовних вимог і позивач відмовився від деяких з них, провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України припиняється у частині тих вимог, від яких було заявлено відмову (за умови, що судом не буде застосовано припис ч. 6 ст. 22 ГПК України щодо неприйняття відмови від позовних вимог), а розгляд решти позовних вимог здійснюється в загальному порядку (п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року № 18).

Таким чином, оскільки відмова від даної позовної вимоги не суперечить чинному законодавству та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про припинення провадження в справі в частині стягнення з відповідача 7 % штрафу в розмірі 3 559,46 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Одночасно, суд зазначає про наслідки, визначені ч. 2 ст. 80 ГПК України, щодо неможливості повторного звернення з цією вимогою.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сакцент Плюс" (04205, м. Київ, пр-кт Оболонський, буд. 14-Г; ідентифікаційний код 32528639) на користь Державного підприємства Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами (03047, м. Київ, пр-кт Перемоги, буд. 50; ідентифікаційний код 05905668) 50 849 (п'ятдесят тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 40 коп. основного боргу, 1 241 (одну тисячу двісті сорок одну) грн. 28 коп. трьох процентів річних, 4 134 (чотири тисячі сто тридцять чотири) грн. 06 коп. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 347 (одна тисяча триста сорок сім) грн. 02 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Провадження у справі № 910/15623/16 у частині стягнення 3 559 (трьох тисяч п'ятсот п'ятдесяти дев'яти) грн. 32 коп. 7 % штрафу припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 13.03.2017

Суддя Я.В. Маринченко