Рішення № 65243744, 20.02.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/30057/16-ц

Провадження № 2/761/1455/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого - судді Маліновської В.М.

при секретарі - Кріт І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент», про визнання недійсним іпотечного договору, -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2016 року ОСОБА_1 (Позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_2 (Відповідач-1), Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (Відповідач-2), треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» про визнання недійсним договору іпотеки.

Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. Позивачці випадково стало відомо про існування договору іпотеки другої черги від 18.09.2007р., укладеного між її мамою ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (на момент укладення Акціонерний банк «Брокбізнесбанк»), відповідно до якого квартира, в якій мешкає Позивачка із дитинства, а саме квартира АДРЕСА_1 передана в іпотеку для забезпечення Кредитного договору від 17.09.2007р. № 07Ф-178. Про укладення зазначеного договору Позивачці стало відомо з Єдиного реєстру судових рішень (заочне рішення у справі № 761/19359/15-ц від 18.02.2016р.). Позивачка вважає, що вказаний договір іпотеки має бути визнаний недійсним, виходячи з наступного. Позивачка народилась 17.10.1989р. Право власності на спірну квартиру у Відповідача-1 виникло в 2003 році, з 31.08.2004р. та по теперішній час Позивачка зареєстрована у вказаній квартирі. На момент укладення спірного Іпотечного договору Позивачці було 17 років, тобто на момент укладення вказаного Договору вона була неповнолітньою і проживала в квартирі, що стала предметом іпотеки. Таким чином, для укладення договору іпотеки обов'язково повинна була бути попередня згода органу опіки та піклування. Оскільки Позивачка є членом сім'ї Відповідача-1, який є власником квартири на законних підставах, разом з ним, має право на користування вказаним житлом відповідно до закону, проте в тексті заочного рішення від 18.02.2016р. у справі №761/19359/15-ц є посилання на те, що ТОВ «ФК «Капітал Гарант», до якого перейшли права за іпотечним договором, має намір звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього. Відтак спірний Іпотечний договір, укладений із порушення чинного законодавства та прав і інтересів Позивачки, а тому підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.09.2016р. (а.с.60 т.1) Позивачка просила визнати недійсним договір іпотеки другої черги від 18.09.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та АБ «Брокбізнесбанк».

Разом з позовною заявою представником Позивача було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.29-31 т.1). Ухвалою суду від 26.08.2016р. в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення позову у вказаній справі, - відмовлено (а.с.36-37 т.1).

02.09.2016р. представником позивача - адвокатом ОСОБА_4 через канцелярію суду було подано заяву про забезпечення позову (а.с.45-47 т.1). Ухвалою суду від 05.09.2016р. заяву про забезпечення позову - задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, заборонено будь-яким фізичним та/або юридичним особам вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження квартири АДРЕСА_1, заборонено державним реєстраторам вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с.62-63 т.1).

Третьою особою-2 - ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» було подано суду заяву про застосування строків позовної давності (а.с.78-81 т.1), в яких зазначено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень персональні дані фізичної особи та адресу об'єкта нерухомості замінено словами «Особа» та «Адреса» відповідно, тобто, для осіб, які попередньо не володіють інформацією про дану справу, зі змісту рішення на яке посилається Позивачка абсолютно не відомо ні про його сторін, ані щодо якого саме об'єкту виник спір. Таким чином, Позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду позову про визнання іпотечного договору недійсним від укладення якого пройшло вже 9 років.

27.09.2016р. представником позивача - адвокатом ОСОБА_4 через канцелярію суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам чинити перешкоди ОСОБА_1 та членам її сім'ї в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам вчиняти дії, направлені на виселення ОСОБА_1 та членів її сім'ї з вказаної квартири (а.с.119-121 т.1). Ухвалою суду від 03.10.2016р. в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про забезпечення позову у вказаній справі зазначеним видом - відмовлено (а.с.133-134 т.1).

Позивачкою подано суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (а.с.146 т.1), в якій вона зазначила, що про ситуацію з квартирою АДРЕСА_1 та про існування спірного іпотечного договору вона дізналась лише в березні 2016 року в телефонній розмові зі своєю матір'ю, яка повідомила, що можливо Позивачці ніде буде проживати, коли вона приїде з Англії, та в подальшому повідомила про прийняте судове рішення по справі № 761/19359/15-ц від 18.02.2016р. за позовом ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест», яким вказану квартиру було звільнено з-під арешту з метою подальшого звернення останнім стягнення на вказану квартиру. Окрім того, Позивачка зазначила, що оскільки ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест» є лише третьою особою у справі № 761/30057/16-ц, тому суд не може застосовувати позовну давність за його заявою відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦК України.

Протокольною ухвалою суду від 14.11.2016р. за клопотанням представника Позивача (а.с.149 т.1) до участі у справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент» (а.с.153-154 т.1).

Третьою особою - ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» подано суду письмові пояснення (а.с.231-232 т.1), в яких зазначено, що Позивачем не доведено факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, що дає право звернутись до суду за їх захистом, оскільки останньою не наведено в позовній заяві в чому саме полягає порушення її прав у зв'язку із укладенням її матір'ю оспорюваного Іпотечного договору, як конкретно даний правочин в момент його вчинення вплинув на баланс її прав та інтересів, яким чином її право може бути захищене на даний час в випадку задоволення позову, зважаючи що станом на час розгляду справи Позивачці вже 27 років. Оспорюваний Іпотечний договір не містить положення щодо обмеження права користування квартирою Іпотекодавцем чи членам його сім'ї. Окрім того, доводи Позивача, якими вона обгрунтовує свої позовні вимоги не відповідають дійсним обставинам та є завідомо неправдивими, оскільки згідно довідки про склад сім'ї та зареєстрованих осіб, виданої ТОВ «Екопінжбуд» жодних інших осіб, в т.ч. ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано (прописано) не було. Саме на підставі вказаного документу і було посвідчено оспорюваний договір іпотеки без отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування, адже ні сторона Іпотекодержателя, ані нотаріус не знали та не могли знати про факт проживання у даній квартирі неповнолітніх осіб.

Відповідач-1 подала суду відзив на позовну заяву (а.с.16-17 т.2), в якому зазначила, що на момент укладення договору іпотеки другої черги між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 від 18.09.2007р., відповідно до якого квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку для забезпечення кредитного договору від 17.09.2007р. № 07Ф-178, у вказаній квартирі була прописана позивачка, яка є донькою ОСОБА_2 При укладенні спірного іпотечного договору і його нотаріальному посвідченні нотаріусу пред'являвся паспорт ОСОБА_2, в якому є відмітка про народження ОСОБА_1, копія паспорту надавалась також працівникам банку для долучення до кредитної справи. Тобто, на момент укладення спірного договору і банк, і приватний нотаріус не могли не знати про наявність у ОСОБА_2 неповнолітньої доньки, будь-яких документів щодо місця її реєстрації працівники ПАТ «Брокбізнесбанк» у ОСОБА_2 не вимагали, про необхідність отримання згоди органу опіки і піклування при укладенні іпотечного договору ОСОБА_2 ніхто не повідомляв. Окрім того, Відповідач-1 зазначила, що досить довгий час дійсно не говорила своїй доньці ОСОБА_1 про укладення спірного іпотечного договору, а про наявність такого договору Позивачці стало відомо лише в березні 2016 року в телефонній розмові, коли вона повідомила про свій намір повернутися додому з Англії.

ПАТ «Брокбізнесбанк» подав суду заперечення (а.с.18-20 т.2), в яких зазначив, що на момент звернення Позивача до суду із позовною заявою ПАТ «Брокбізнесбанк» вже не був стороною Кредитного договору № 07Ф-178 від 17.09.2007р. та Іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р., що посвідчений приватним нотаріусом Краковецькою А.М. та зареєстрований у реєстрі за № 7245, у зв'язку із відступленням права вимоги за вказаними договорами та переходом права вимоги до ПАТ «Банк Національний кредит» на підставі укладеного між Банками договору факторингу від 31.01.2014р. Таким чином, ПАТ «Брокбізнесбанк» не є належним відповідачем у вказаній справі. Окрім того, Банк зазначив, що Позивачка не мала і не має права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка передана в іпотеку для забезпечення кредитного договору № 07Ф-178 від 17.09.2007р. У Позивачки на момент укладення спірного правочину було лише право користування житлом - зазначеною квартирою, як член сім'ї власника, а отже, хоч укладення Іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р. і відбулось без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітньої ОСОБА_1 на користування житлом (предметом іпотеки). Більше того, на момент укладення спірного Іпотечного договору ОСОБА_1 було 17 років 11 місяців 1 день, наразі Позивачці вже повних 27 років, а отже звернення стягнення на предмет іпотеки ніяким чином не порушує прав та інтересів неповнолітньої дитини - ОСОБА_1

В судовому засіданні представник Позивачки - ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник Відповідачки-1 ОСОБА_2 - ОСОБА_7 позов визнала та просила його задовольнити.

Представник Відповідача-2 ПАТ «Брокбізнесбанк» - Примак К.В., представник третьої особи ТОВ «Кантрі Девелопмент» - ОСОБА_9 проти позову заперечили та просили відмовити в його задоволенні.

Третя особа - Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання свого представника не направила, надіслало на адресу суду клопотання № 40-3147 від 20.09.2016р., в якому просило в зв'язку з тим, що по даній справі неповнолітні діти відсутні, провести слухання справи без їх участі, при винесенні законного та обґрунтованого рішення покладались на справедливий розсуд суду (а.с.152 т.1).

Представник третьої особи - ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест» в судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі представника від 16.02.2017р. (а.с.5 т.2).

Суд, заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судом встановлено, що 17.09.2007р. між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 07Ф-178, за умовами якого Банк відкриває Позичальнику відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості в сумі у розмірі 1 250 000,00 доларів США, на строк з 17.09.2007р. по 17.09.2008р. зі сплатою процентів за користування Кредиту у розмірі 13,00% річних для споживчих потреб (а.с.202-205 т.1).

18.09.2007р. між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір другої черги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрований в реєстрі за №7245 (а.с.51-56, 233-235 т.1), за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення Основного зобов'язання, що випливає з Кредитного договору № 07Ф-178, укладений 17.09.2007р. між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2, а також усі додаткові угоди до нього, якщо такі укладені або будуть укладені між Сторонами в майбутньому, передає в іпотеку, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку Предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, право власності Іпотекодавця на яку підтверджується Свідоцтвом про право власності, виданим Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 03.04.2003р. № 537-С/КІ) 17.04.2003р. (а.с.12 т.1) та зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 25.04.2003р. у реєстрову книгу № 366-4 за реєстровим № 43570 (а.с.13 т.1).

10.11.2008р. між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про внесення змін №1 до іпотечного договору другої черги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. 18.09.2007р. за реєстровим № 7245, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрований в реєстрі за № 5264, за умовами якого Сторони погодили викласти в новій редакції термін «Основне зобов'язання» розділу «Терміни та їх тлумачення», зокрема «Основне зобов'язання» - Зобов'язання Позичальника перед Кредитодавцем (Іпотекодержателем), що випливають із умов Кредитного договору, а саме, зокрема до 02.11.2009р. повернути Іпотекодержателю розмір відкличної кредитної лінії у сумі 1 250 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 16% річних тощо (а.с.57-58 т.1).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14.09.2012р. у справі № 2-5347/11 (а.с.82-84 т.1) з урахуванням рішення Апеляційного суду м. Києва від 01.11.2012р. (а.с.85-87 т.1) за позовом ПАТ «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за об'єднаним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про визнання кредитного договору недійсним, - позов ПАТ «Брокбізнесбанк» задоволено в повному обсязі та звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2; стягнення провести в рахунок заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту № 07Ф-178 від 17.09.2007р. в розмірі 2 101 024,49 доларів США; визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а саме: проведення прилюдних торгів; визначено початкову ціну для реалізації предмету іпотеки - 5 419 400,00 грн. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовлено (а.с.82-84 т.1).

В ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 29.05.2014р. у справі № 761/12583/14-ц (а.с.88-89 т.1), за результатами розгляду заяви ТОВ «Фінансова компанія «Капітала Гарант Інвест», заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, ОСОБА_2, про заміну сторони у виконавчому провадженні, встановлено, що 07.03.2013р. постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України ОСОБА_10, було відкрите виконавче провадження ВП№36921704 за виконавчим листом №2-5347/11, виданим 17.01.2013р. Шевченківським районним судом м.Києва про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк», в рахунок заборгованості ОСОБА_2 за договором кредиту №07ф-178 від 17.09.2007р. в розмірі 2101024,49 доларів США.

Судом встановлено, що за договором факторингу ПАТ «Брокбізнесбанк» відступив на користь ПАТ «Банк національний кредит» права вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором №07ф-178 від 17.09.2007р. А також, 05.02.2014 р. було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у т.ч. за іпотечним договором, що був укладений на забезпечення вищевказаного кредитного договору із ОСОБА_2

В подальшому, 07.02.2014р. між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір Факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Банк національний кредит» відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» права вимоги за кредитами, зокрема, за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_2 кредиту за кредитним договором №07ф-178 від 17.09.2007р.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.04.2015р. у справі № 761/38213/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Банк Національний Кредит», ТОВ «Фінансова Компанія «Капітал Гарант Інвест», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатолієвна, про визнання недійсним в частині договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, встановлено, що 12.02.2014р. між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» було укладено Договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами. Відповідно до пункту 1.1 цього Договору ПАТ «Банк національний кредит» як новий кредитор 1 відступив (передав) права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», як Новий кредитор 2 прийняв відступлені (передані) права вимоги за кредитними договорами та права Іпотекодержателя в зобов'язанні за Іпотечними договорами, які забезпечують виконання зобов'язань Позичальниками за Кредитним договором, в тому числі за Іпотечним договором другої черги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. від 18.09.2007р. за реєстровим № 7245, укладеним між Первісним кредитором ПАТ «Брокбізнесбанк» (Іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (а.с.97-98 т.1).

Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 29.05.2014р. у справі № 761/12583/14-ц, залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.07.2014р. (а.с.90-91 т.1) та відповідно до неї здійснено заміну стягувача ПАТ «Брокбізнесбанк» у виконавчому провадженні ВП № 36921704 від 07.03.2013р., відкритому з виконання виконавчого листа № 2-5347/11, виданого 17.01.2013р. Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 2-5347/11, на стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України , до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, новим кредитором (Іпотекодержателем) за зобов'язаннями по Кредитному договору № 07Ф-178 від 17.09.2007р. та по Іпотечному договору другої черги від 18.09.2007р., посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрованому в реєстрі за № 7245, які були укладені між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 в результаті відступлення права вимоги є ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест».

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «Кантрі Девелопмент» на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 29.08.2016р., складеного між ТОВ «Кантрі Девелопмент» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» (номер запису про право власності 16354761, дата державної реєстрації: 05.09.2016р., державний реєстратор: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяна Миколаївна), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 68082703 від 14.09.2016р. (а.с.123-126,150-151 т.1).

Позивачка в обгрунтування своїх вимог зазначила, що з 31.08.2004р. та по теперішній час вона зареєстрована у АДРЕСА_1. На момент укладення спірного Іпотечного договору Позивачці було 17 років, тобто на момент укладення вказаного іпотечного договору вона була неповнолітньою і проживала в квартирі, що стала предметом іпотеки, а тому для укладення договору іпотеки обов'язково повинна була бути попередня згода органу опіки та піклування.

Судом встановлено, що Позивачка - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., є донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_13, що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1, виданим Відділом РАЦС Мінського РВК м. Києва 02.11.1989р. (а.с.11 т.1).

З копії паспорту ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2., вбачається, що остання з 31.08.2004р. по 11.05.2006р., та в подальшому з 08.08.2006р. та станом на час розгляду справи була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4-9 т.1), що також підтверджується Довідкою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмельницький» вих. № 400/7 від 14.02.2017р. (а.с.13 т.2) та довідкою Ф3 № 6 від 14.02.2017р. (а.с.14 т.2).

На запит суду (а.с.188 т.1), приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою Аллою Миколаївною було надано належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких нотаріусом був посвідчений Іпотечний договір другої черги від 18.09.2007р. за реєстровим № 7245, що був укладений між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 (а.с.196-226 т.1).

З наданих документів вбачається, що при посвідченні Іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р. за реєстровим № 7245, що був укладений між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2, нотаріусу сторонами було надано копію кредитного договору № 07Ф-178 від 17.09.2007р. (а.с.202-205 т.1), Договір іпотеки № PCL-009/343/2006 від 17.05.2006р., укладений між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. та зареєстрований в реєстрі за № 3239 (а.с.206-211 т.1), лист-згода ЗАТ «ОТП Банк» № 009/2309/07 від 14.09.2007р. на укладення ОСОБА_2 з АБ «Брокбізнесбанк» договору іпотеки другої черги відносно квартири АДРЕСА_1, що є предметом іпотеки по Договору іпотеки № PCL-009/343/2006 від 17.05.2006р., укладеному між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З., реєстровий номер 3239 (а.с.212 т.1), Свідоцтво про право власності від 17.04.2003р. на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.213 т.1), Довідку-характеристику, видану Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 22.08.2007р. № 1270828 (а.с.214 т.1), Довідку (виписка з домової книги про склад сім'ї та реєстрації), виданої ТОВ «ЕКОПІНЖБУД» № 228 від 18.09.2007р., в якій вказано про реєстрацію у квартирі лише 1 особи - власника ОСОБА_2 (а.с.215 т.1), довіреність АЮ «Брокбізнесбанк» від 11.01.2007р. на Голову правління Банку Волощука В.В. (а.с.219-220 т.1), заяву ОСОБА_2 від 18.09.2007р., посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстровану в реєстрі за № 7244, про не перебування на момент придбання квартири АДРЕСА_1 у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах (а.с.223 т.1), паспорт та ідентифікаційний номер ОСОБА_2 (а.с.224-225 т.1).

Згідно ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, зокрема: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців , для іпотекодавця та іпотекодержателя-фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів ; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Окрім того, згідно п.п. 2.2. спірного Іпотечного договору передбачено, що Іпотекодавець гарантує, що Предмет іпотеки, не переданий третім особам в користування, в тому числі в найм, оренду, лізинг, чи на підставі будь-якого іншого правочину, не проданий, не подарований, не відчужений будь-яким іншим способом, не є предметом судового спору і не перебуває під забороною, арештом, податковій заставі, не знаходиться у спільній власності, не є часткою, паєм і не є вкладом до статутного капіталу/фонду юридичної особи, не обтяжений будь-яким іншим Обтяженням, крім встановлених в цьому Договорі і Договорі іпотеки першої черги.

Іпотекодавець гарантує, що Предмет іпотеки знаходиться у особистій приватній власності Іпотекодавця, оскільки на момент його придбання Іпотекодавець у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала (п.2.5. Іпотечного договору).

Окрім того, відповідно до п.п.5.3.3., 5.3.6. Іпотекодавець зобов'язаний негайно повідомляти Іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану Предмету іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права Іпотекодержателя за цим Договором; без письмової згоди Іпотекодержателя не здійснювати дій, пов'язаних зі зміною права власності на Предмет іпотеки, а також дій по передачі Предмета іпотеки в наступну іпотеку, найм (оренду), в безоплатне користування, лізинг, спільну діяльність третім особам.

При укладенні Іпотечного договору Відповідачка-1 не повідомила нотаріуса та Іпотекодержателя про наявні права третьої особи - ОСОБА_1 щодо користування предметом іпотеки - АДРЕСА_1.

Окрім того, судом встановлено, що при посвідченні Іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р. за реєстровим № 7245, що був укладений між АТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2, нотаріусу було надано зокрема Довідку, видану ТОВ «ЕКОПІНЖБУД» № 228 від 18.09.2007р., з якої вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована та проживає лише власник - ОСОБА_2 з 31.08.2004р., будь-яких інших осіб, в тому числі і неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 згідно вказаної довідки у зазначеній квартирі зареєстровано не було (а.с.215 т.1).

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 9 листопада 2009 року, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Так, в обгрунтування своїх позовних вимог Позивачка зазначила, що на момент укладення спірного Іпотечного договору Позивачці було 17 років, тобто на момент укладення вказаного Договору вона була неповнолітньою і проживала в квартирі, що стала предметом іпотеки, а тому, для укладення договору іпотеки обов'язково повинна була бути попередня згода органу опіки та піклування, в зв'язку з чим договір іпотеки другої черги від 18.09.2007р., укладений між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 слід визнати недійсним.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що при укладенні Іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 7245 Відповідачка-1 свідомо приховала той факт, що право користування житлом має неповнолітня дитина - ОСОБА_1 й попереднього дозволу на вчинення оспорюваного правочину органу опіки та піклування не надавала.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

В судовому засіданні встановлено, що Позивачка не мала та не має права власності на квартиру АДРЕСА_1, вона набула права користування житлом, - зазначеною квартирою, як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування квартири в іпотеці.

Таким чином, оскільки укладення іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р. між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 7245, хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітньої на той час - ОСОБА_1 на користування житлом - квартирою АДРЕСА_1.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору № 07Ф-178 від 17.09.2007р. та в зв'язку з цим звернення банком стягнення на передану в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту, шляхом визнання недійсними іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р., примарного права вже повнолітньої ОСОБА_1 на збереження саме цієї квартири як місця його проживання.

Так, відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Верховний Суд України в складі судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-1892цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, справи № 1630цс15 - постанову від 11 листопада 2015 року, справи № 6-1061цс15 - постанову від 25 листопада 2015 року, в яких піддав аналізу правильне застосування приписів статті 39 Закону України «Про іпотеку» в поєднанні зі статтею 40 цього Закону та статтею 109 ЖК УРСР, і сформував наступний правовий висновок.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Тобто особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 20.01.2016р. у справі № 6-2940цс15.

Окрім того, Верховний Суд України в складі Судової палати у цивільних справах за результатами розгляду справи № 6-384цс15 прийняв постанову від 30 вересня 2015 року, в якій сформував правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування.

В зв'язку з тим, що Відповідач-1 при укладенні спірного іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р. повідомила нотаріусу неправдиві відомості про те, що в квартирі ніхто інший, крім неї, не проживає, в тому числі не проживають і неповнолітні діти, на підтвердження чого надала відповідну довідку про склад сім'ї та зареєстрованих осіб, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_2 під час укладення спірного іпотечного договору не можуть вважатися добросовісними, при цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - банку, не встановлено.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, як встановлено судом при укладенні між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 Іпотечного договору другої черги від 18.09.2007р., сторонами в момент вчинення правочину додержано вимог, необхідних для його чинності і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про іпотеку".

Окрім того, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а позовні вимоги щодо визнання недійсним Іпотечного договору від 18.09.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 7245 не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 9, 18, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 20.01.2016р. у справі № 6-2940цс15, постанови Верховного Суду України від 30.09.2015р. у справі № 6-384цс15, та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218, 222, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк», третя особа: Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент», про визнання недійсним іпотечного договору, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: