Рішення № 65243740, 02.03.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21463/16-ц

Провадження № 2/761/951/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі: Кияшко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач 1), ОСОБА_3 (далі - відповідач 2) про визнання недійсними договорів дарування та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період 2013-2014 років ОСОБА_2 заволоділа належними позивачу грошовими коштами у розмірі 1300000,00 доларів США та 3464000,00 гривень. 09 лютого 2015 року відповідачем 1 було складено розписку, у якій вона підтвердила наявність грошового боргу, зобов'язалась сплатити позивачу гроші або передати його довіреній особі у заставу будь-яке належне їй майно та визначила строк повернення - до 20 лютого 2015 року. У встановлений розпискою строк ОСОБА_2 свої зобов'язання не виконала, у зв'язку із чим позивач надав згоду на відкладення терміну остаточного повернення грошей - до 1 травня 2015 року. У травні 2015 року ОСОБА_2 повернула частину грошей у розмірі 663000,00 доларів США. Решта - до цього часу залишається неповернутою. Позивачу стало відомо, що у період з 20 по 26 серпня 2015 року ОСОБА_2 через договори дарування переоформила на ім'я свого сина ОСОБА_3 право власності на сім належних їй на час складання розписки об'єктів нерухомого майна. 24 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильського Л.С. за реєстровим № 723 був посвідчений договір дарування ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 17 жовтня 2005 року. Також, 24 серпня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильського Л.С. за реєстровим № 726 був посвідчений договір дарування ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 машиномісця під АДРЕСА_2, яке належало ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності від 05 червня 2006 року. Позивач вважає, що вказані правочини є недійсними, оскільки укладені без наміру створення правових наслідків, а лише з метою приховати майно від кредитора, уникнути цивільно-правової відповідальності та звернення стягнення на майно.

Тому, позивач просив суд визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2), який 24 серпня 2015 року посвідчений Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (запис у реєстрі № 723); застосувати наслідки недійсності правочину - визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) право власності на квартиру АДРЕСА_1; скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 10905899 здійснений 24.08.2015 р. державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Ларисою Семенівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23874647 від 24.08.2015 р.; визнати недійсним договір дарування машиномісця під АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2), який 24 серпня 2015 року посвідчений Рильською Л.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (запис у реєстрі № 726); застосувати наслідки недійсності правочину - визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) право власності на машиномісце під АДРЕСА_2; скасувати запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 10905928 здійснений 24.08.2015 р. державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Ларисою Семенівною на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23874700 від 24.08.2015 р.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. До матеріалів справи додано заперечення.

Відповідача 2 в судове засідання в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на позовну заяву не подав.

Суд, заслухавши надані пояснення, дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розписки від 09 лютого 2015 року, ОСОБА_2 підтвердила отримання наступних коштів в ОСОБА_1 та свій борг перед ОСОБА_1 в наступному розмірі: 1300000 (мільйон триста тисяч) доларів США, та 34640000 (тридцять чотири мільйони шістсот сорок тисяч) гривень та зобов'язалась повернути їх ОСОБА_1 в наступному порядку: не пізніше 20 лютого 2015 р. передати ОСОБА_1 готівкові кошти у розмірі 300000 (триста тисяч) доларів США; не пізніше 20 лютого 2015 р. зобов'язалась передати у власність довіреної особи ОСОБА_1 будинок (заг. пл. 646,8 кв.м.) та земельну ділянку (0,2230 га, кадастровий номер НОМЕР_3) за адресою АДРЕСА_3, та забезпечити їх продаж і повернення готівкових коштів ОСОБА_1 в домовлений строк; не пізніше 20 лютого 2015 р. зобов'язулась передати у власність довіреної особи ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4; та повністю погасити боргу розмірі 1300000 (мільйон триста тисяч) доларів США; не пізніше 20 лютого 2015 р. в забезпечення повернення 34000000 грн. зобов'язалась передати в заставу довіреній особі ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_6; нежилі приміщення за адресою: АДРЕСА_7 (площа 567 кв.м.), будь-яке інше нерухоме майно, що належить їй та афілійованим особам на праві власності, та повністю погасити борг у розмірі 34640000 грн..

Як зазначено у Висновках Верховного суду України Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за друге півріччя 2013 року, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядку встановлені договором.

24 серпня 2015 року між відповідачем 1 (дарувальник) та відповідачем 2 (обдарований) було укладено Договір дарування квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстровано в реєстрі за № 723, відповідно до умов якого, дарувальник передає майно - квартиру під АДРЕСА_1 - у власність обдарованого безоплатно. Згідно п. 1.2 договору, квартира, що відчужується, належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності, серія НОМЕР_4, виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18 жовтня 2005 року та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 21 жовтня 2005 року за реєстраційним № 9782. Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 35302628, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербинською О.М. 23 березня 2015 року, номер запису про право власності: 9139598, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 603276980000. Відповідно п. 3.1 Договору, право власності на вказану в цьому договорі квартиру виникає у обдаровуваного з моменту його прийняття.

Також, 24 серпня 2015 року між відповідачем 1 (дарувальник) та відповідачем 2 (обдарований) було укладено Договір дарування машиномісця, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстровано в реєстрі за № 726, відповідно до умов якого, дарувальник передає майно - машиномісце під АДРЕСА_2 - надалі машиномісце, у власність обдарованого безоплатно. Згідно п. 1.2 договору, машиномісце, що відчужується, належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_5, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05 червня 2006 року та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 06 червня 2006 року за реєстровим № 48781. Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Щербинською О.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 23 березня 2015 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 35310394, номер запису про право власності: 9141556, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 603423380000. Відповідно п. 3.1 Договору, право власності на вказане в цьому договорі машиномісце виникає у обдаровуваного з моменту його прийняття.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК України).

Частиною 1 ст. 718 ЦК передбачено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною 1 та ч. 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. (ст. 41 Конституції України).

В обґрунтування своїх вимог, позивач в поданій позовній заяві зазначає, що укладенні відповідачем 1 договори дарування є недійсними, оскільки укладені без наміру створення правових наслідків, а лише з метою приховати майно від кредитора, уникнути цивільно-правової відповідальності та звернення стягнення на майно, посилаючись на ст. 234 ЦК України.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном (Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-1873цс16).

Проте, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 07.06.2016 року № 60820463, майно, яке було передано ОСОБА_2 за Договором дарування квартири від 24 серпня 2015 року та Договором дарування машиномісця від 24 серпня 2015 року у власність ОСОБА_3, на день укладення вказаних договорів, не перебувало в іпотеці; заставі; на нього не було накладено арешт чи заборону на відчуження, користування; не укладалися інші договори стосовно відчуження даного майна третім особам, відсутні рішення суду щодо звернення стягнення на вказану квартиру та машиномісце та відсутні рішення про стягнення грошових коштів, а отже судом встановлено, що відповідач 1 мала право розпоряджатися своїм майном. Крім того, позивачем не надано доказів того, що відповідачі уклали вищезазначені договори без наміру створення правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У п. 8 даної постанови зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Згідно до ч. 1-3, ч. 5-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом не встановлено підстав недійсності правочину, укладеному між відповідачами під час його вчинення.

Згідно з до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Частино 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Разом з тим перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ч. 1 та ч. 2 ст. 57 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦК України).

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 та ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Згідно ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим по справі доказам, беручи до уваги те, що відповідач 1 мав право на укладання вищевказаних договорів, отже, в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що вказані договори дарування були укладені між відповідачами у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 179, 208, 209, 212-218, 224, 294 ЦПК України; ст.ст. 15, 16, 202, 203, 215, 316, 317, 319, 321, 626, 627, 628, 629, 717, 718, 719, 722, 1046, 1049 ЦК України; п. 7, п. 8, п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; ст. 41 Конституції України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя