Постанова № 6523840, 15.09.2009, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

15.09.09                                                                                           Справа № 9/35

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Якімець Г.Г.

суддів                                                  Зварич О.В.

                                                            Давид Л.Л.

розглянув апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міське виробниче управління житлово-комунального господарства»м.Стебник

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2009р.

у справі № 9/35

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-плюс», м.Трускавець

до відповідача Комунального підприємства «Міське виробниче управління житлово-комунального господарства»м.Стебник

про стягнення 369735,11 грн.

За участю представників:

позивача: Шемеляк Г.Т.

відповідача: не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.04.2009р. у справі № 9/35 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-плюс», м.Трускавець та стягнуто з Комунального підприємства «Міське виробниче управління житлово-комунального господарства»на користь позивача 250000 грн. основного боргу, 18739,73 грн. пені, 7417,80 грн. відсотків річних, 45025 грн. інфляційних витрат, 3211,82 грн. державного мита та 102,50 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпеченню судового процесу, в задоволення решти позовних вимог –відмовлено; виключено з числа третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Стебницьку міську раду, яка станом на час розгляду справи, не є юридичною особою, в розумінні норм передбачених Главою 7, підрозділу 2, розділу 2 ЦК України, оскільки Стебницька міська рада не зареєстрована в ЄДР як юридична особа, та не внесена, як юридична особа до ЄДРПОУ, у неї відсутнє Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.91, 92, 203, 215, 258, 525, 526, 530, 547, 548, 549, 611, 625, 626, 627, 628, 629 ЦК України, ст.ст.173, 175, 180, 216, 218, 232 ГК України, умов укладеного сторонами договору та того, що відповідачем у встановлені строки не виконано договірних зобов’язань щодо повернення позивачу сум поворотної фінансової допомоги.

Не погоджуючись з рішенням суду, скаржник, відповідач у справі, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального права, неповного з’ясування обставин справи, недоведеності обставин справи, які суд визнав встановленими, прийняти нове рішення, з підстав викладених в апеляційній скарзі. Зокрема скаржник покликається на те, що судом не взяті до уваги, посилання відповідача на те, що ним виконувалися Розпорядження міського голови від 05.07.2007р. № 74 «Про погашення кредиторської заборгованості КП «Будинкова управа»та Розпорядження міського голови від 17.07.2007р. № 81 «Про використання коштів», а тому відсутня вина відповідача за даним договором; договір ініціювався Стебницькою міською радою і розпоряджалась коштами Стебницька міська рада; відповідач заснований Стебницькою міською радою і підпорядковується їй, а саме рішенням і розпорядженням міської ради; цей договір суперечить принципам господарської діяльності підприємства. Скаржник вважає, що суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про відсутність підстав для залучення виконкому Стебницької міської ради до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, так як рішення з господарського спору у даній справі не може вплинути на права та обов’язки виконкому щодо однієї із сторін і виконком Стебницької міської ради не є стороною за договором про надання поворотної фінансової допомоги, мотивуючи тим, що виконавчий комітет Стебницької міської ради, на думку скаржника, не є окремою юридичною особою, а невід’ємною частиною Стебницької міської ради, тому всі зобов’язання, які взяла на себе Стебницька міська рада за даним договором є зобов’язаннями виконавчого комітету Стебницької міської ради. Скаржник також не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення штрафних санкцій, оскільки вважає, що договором, зокрема п.6.2, передбачено лише нарахування пені, що згідно з розрахунком становить 18739,73 грн., інших штрафних санкцій договором не передбачено.

Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи; про причини неявки не повідомив; пояснень з приводу апеляційної скарги не надав, вимог апеляційної скарги не уточнив; вимог ухвал суду від 16.05.2009р. та 11.08.2009р. не виконав –оригіналу доказу сплати державного мита за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі не подав.

Виходячи з приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача.

Представник позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Розглянувши доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Плюс», м.Трускавець звернулось в господарський суд з позовом до Комунального підприємства «Міське виробниче управління житлово-комунального господарства», м.Стебник, про стягнення 250000 грн. основного боргу неповернутої фінансової допомоги, 61317,31 грн. пені, 7417,80 грн. відсотків річних, 51000 грн. інфляційних витрат та стягнення судових витрат. Позивач та відповідач є юридичними особами, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями установчих документів.

Спір між сторонами виник з приводу укладеного 18.06.2007р. між позивачем (за договором –Сторона-2) та відповідачем (за договором –Сторона-1) договору № ФП-18/06 про надання поворотної фінансової допомоги

Як вбачається з п.1.1 цього договору, Сторона-2 (позивач) зобов’язувалася надати Стороні-1 (відповідачу) поворотну фінансову допомогу.

Як визначено у пункті 1.2 даного договору, під поворотною фінансовою допомогою Сторони розуміють кошти у національній валюті України, що передаються у користування на визначений даним договором строк, та не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Поворотна фінансова допомога використовується Стороною-1 відповідно до своєї статутної діяльності (п.1.3 договору).

Сума поворотної фінансової допомоги за даним договором становить 250000 грн. (п.2.1 договору).

Сторона-2 зобов’язувалася надати поворотну фінансову допомогу протягом 10-ти календарних днів з моменту підписання даного договору у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок Сторони-1 (п.п.3.1, 3.2 договору).

Пунктом 4.1 цього договору, сторони передбачили, що поворотна фінансова допомога надається на строк 6 (шість) місяців з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок Сторони-1. Пунктом 4.2 Сторони за договором передбачили, що строк визначений п.4.1 договору, може бути продовжений виключно за згодою сторін.

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору, по закінченню строку, вказаного у п.4.1 договору, Сторона-1 зобов’язується протягом 10-ти (десяти) календарних днів повернути Стороні-2 суму поворотної фінансової допомоги у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на розрахунковий рахунок Сторони-2.

За порушення умов даного договору сторони, які його уклали, передбачили відповідальність, а саме: за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує завдані збитки, у тому числі втрачену вигоду, в порядку передбаченому законодавством (п.6.1 договору); у випадку прострочення терміну повернення поворотної фінансової допомоги, Сторона-1 сплачує Стороні-2 штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої на суму неповернутої (несвоєчасно повернутої) суми фінансової допомоги за кожен календарний день прострочення плати (п.6.2 договору).

Як вбачається із пункту 9.1 договору, гарантом виконання даного договору виступила Стебницька міська рада (надалі «Гарант») в особі міського голови п.Калапача Р.С., що діє на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Пунктом 9.2 цього договору передбачено, що порядок повернення позики Гарантом, в разі неможливості повернення її Стороною-1, визначається у відповідності до ЦК України.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що він набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту його остаточного виконання.

Згідно з пунктом 9.3 договору, жодна із сторін не має права передавати свої права за даним договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи належним чином засвідченої копії договору № ФП-18/06 про надання поворотної фінансової допомоги від 18.06.2007р. (оригінал договору оглянуто в засіданні суду першої інстанції судовому засіданні), зазначений договір підписано повноважними представниками позивача, відповідача, їх підписи засвідчено печатками сторін. Крім того, зазначений договір підписано Гарантом: «Стебницька міська рада, м.Стебник Львівської області»підпис Калапач Р.С.

Позивач свої зобов’язання за даним договором виконав в повному обсязі і 19.06.2007р. платіжним дорученням № 75 від 19.06.2007р. перерахував на рахунок відповідача 100000 грн. поворотної фінансової допомоги згідно з договором № ФП-18/06 від 18.06.07р., а 02.07.2007р. платіжним дорученням № 82 від 02.07.2007р. - 150000 грн. (всього 250000 грн.), що підтверджується відповідними платіжними документами № 75 від 19.06.2007р. та № 82 від 02.07.2007р.

Відповідач своїх зобов’язань за даним договором не виконав, у строки, визначені п.4.1 договору, та у порядку, передбаченому п.п.5.1, 5.2 договору, коштів у розмірі 250000 грн. поворотної фінансової допомоги позивачу не повернув.

Відповідно до п.5.1 договору строк повернення поворотної фінансової допомоги наступив: 29.12.2007р.в частині суми 100000 грн. та 12.01.2008р. в частині суми 150000 грн., що обчислюється наступним чином: 19.06.07р. (дата перерахування коштів в сумі 100000 грн. позивачем відповідачу) + шість місяців (строк визначений п.4.1 договору), тобто 19.12.2007р., + 10 календарних днів на повернення поворотної фінансової допомоги = 29.12.2007р.; 02.07.2007р. (дата перерахування коштів в сумі 150000 грн. позивачем відповідачу) + шість місяців (строк визначений п.4.1 договору), тобто 02.01.2008р., + 10 календарних днів на повернення поворотної фінансової допомоги = 12.01.2008р.

Позивач з метою врегулювання спору у досудовому порядку 26.12.2008р. направив відповідачу претензію за № 1, у якій просив повернути основний борг та нараховані пеню, відсотки річних та інфляційні витрати. Однак, відповідачем зазначена претензія позивача залишена без задоволення, що підтверджується відповіддю на претензію від 28.01.2009р. № 19.

Статтею 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання обов'язку.

Статтею 175 ГК України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійснені господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором № ФП-18/06 від 18.06.2007р. про надання поворотної фінансовою допомоги, що складає 250000 грн. основного боргу.

Доводи скаржника про те, що судом безпідставно не взяті до уваги, посилання відповідача на те, що ним виконувалися Розпорядження міського голови від 05.07.2007р. № 74 «Про погашення кредиторської заборгованості КП «Будинкова управа»та Розпорядження міського голови 17.07.2007р. № 81 «Про використання коштів», а тому відсутня вина відповідача за даним договором, є необґрунтованими і спростовуються наступним.

Як вбачається із Статуту Комунального підприємства «Міське виробниче управління житлово-комунального господарства», дата державної реєстрації: 08.09.2006р., воно є юридичною особою (пункт 1 розділу ІУ Статуту), має самостійний баланс, поточні, бюджетні ...рахунки в банках, печатку, кутовий штамп, символіку, діє на основі господарського розрахунку, самоокупності (п.2 розділу ІУ Статуту), має право укладати від свого імені угоди, ... бути позивачем, відповідачем, третьою особою в суді, господарському суді, третейському суді (п.3 розділу ІУ Статуту), підприємство здійснює відповідно до законодавства та згідно з цілями своєї діяльності володіння, користування та розпорядження переданим йому у повне господарське відання майном (п.12 розділу ІУ Статуту), підприємство відповідає по своїх зобов’язаннях тільки належним йому майном (п.13 розділу ІУ Статуту), підприємство не відповідає по зобов’язаннях держави, а держава не відповідає по зобов’язаннях підприємства п.14 розділу ІУ Статуту).

У розділі УІІ Статуту «Органи управління підприємства»визначено повноваження Начальника управління Підприємством (п.2 розділу УІІ Статуту), згідно до яких, керівник підприємства наділений повноваженнями, серед інших, укладати договори всіх видів, видавати довіреності, відкривати в установах банків поточні, валютні, бюджетні та інші рахунки, розпоряджатися майном та коштами підприємства у відповідності до чинного законодавства, вирішувати всі питання, віднесені діючим законодавством, розпорядженнями власника, Статутом підприємства, трудовим контрактом, колективним договором до компетенції начальника управління.

З аналізу норм Статуту відповідача вбачається, що відповідач в повному обсязі, як юридична особа, набув відповідно до статей 91 та 92 ЦК України праводієздатності, з дати його державної реєстрації, відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у якій передбачено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи, а відтак відповідає за своїми зобов’язаннями у встановленому законом порядку відповідно до статутної діяльності.

Договір від 18.06.2008р. № ФП-18/06 про надання поворотної фінансової допомоги, а саме: п.п.1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 3.1, 3.2, 4.1, 4.2, 5.1., 5.2, 6.1, 6.2, 7.1, 7.2, розділ 10 договору, в т.ч. розділ 9 договору, не містять жодних посилань на вищевказані розпорядження міського голови. Нормами ЦК України та ГК України не передбачено використання підприємств для «транзиту»коштів.

Відтак, є недостатніми і не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що договір ініціювався Стебницькою міською радою і розпоряджалась коштами Стебницька міська рада, оскільки відповідач заснований Стебницькою міською радою і підпорядковується їй, а саме рішенням і розпорядженням міської ради; цей договір суперечить принципам господарської діяльності підприємства.

Твердження скаржника про те, що виконавчий комітет Стебницької міської ради не є окремою юридичною особою, а невід’ємною частиною Стебницької міської ради, а тому всі зобов’язання, які взяла на себе Стебницька міська рада за даним договором є зобов’язаннями виконавчого комітету Стебницької міської ради, а тому суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для залучення виконкому Стебницької міської ради до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, так як рішення з господарського спору у даній справі не може вплинути на права та обов’язки виконкому щодо однієї із сторін договору - є безпідставними, оскільки виконком Стебницької міської ради, хоч і є на відміну від Стебницької міської ради юридичною особою (що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію серії А 01 № 468149, дата державної реєстрації: 27.04.2006р., код ЄДРПОУ 04372431, дата заміни свідоцтва: 05.09.2008р.), однак, як і Стебницька міська рада, не є стороною за договором про надання поворотної фінансової допомоги № ФП-18/06 від 18.06.2007р.; виконком не виступав гарантом за вказаним договором. Як зазначено у п.9.1 договору, гарантом за даним договором виступила Стебницька міська рада в особі голови п.Калапача Р.С., що є порушенням законодавства, зокрема статті 19 Конституції України, ст.4, п.1 ч.3 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст.1, 4, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.3 ст.14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», у зв’язку з чим Дрогобицькою міжрайонною прокуратурою було внесено Протест від 04.09.2008р. № 1446. На виконання Протесту від 04.09.2008р. № 1446 та у його задоволення міський голова Калапач Р.С. надіслав на адресу відповідача КП «МВУЖКГ», позивача ТзОВ «Альфа Плюс»та Дрогобицької міжрайонної прокуратури Львівської області, повідомлення про скасування дії гарантії за даним договором та про відкликання міським головою Калапач Р.С. свого підпису на договорі, як гаранта, що підтверджується листом від 11.09.2008р. № 1341 «Про скасування дії гарантування договору та відкликання підпису на договорі, як гаранта»за підписом міського голови м.Стебника Романа Калапач, поштовими квитанціями № 621946 від 12.09.08р., № 621954 від 12.09.08р. та повідомленням про вручення відповідачу під розписку 13.09.2008р. рекомендованої кореспонденції за № 621954 з вказаним листом. Відтак, відповідач був своєчасно та належним чином повідомлений - 13.09.2008р. - про скасування міським головою п.Калапач Р.С. дії гарантії за даним договором та про відкликання (Калапач Р.С.) свого підпису на договорі, як гаранта.

З огляду на викладені обставини, не приймаються до уваги посилання відповідача на те, що оскільки міський голова виступив гарантом від імені Стебницької міської ради, відповідно Стебницька міська рада має відповідати по зобов’язаннях за даним договором.

Згідно з ч.3 ст.14 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями надавати гарантії (крім гарантій за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями, або на умовах співфінансування разом із міжнародними фінансовими організаціями).

Крім того, зазначена гарантія суперечить статі 560 ЦК України, оскільки Стебницька міська рада, як орган самоврядування, не є банком, іншою фінансовою установою, страховою організацією і, як зазначено вище, не наділена повноваженнями виступати гарантом перед кредитором (бенефіціантом) за виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. За своєю юридичною природою гарантія є закріплене на письмі одностороннє зобов’язання (односторонній правочин), відповідно до якого гарант зобов’язується виконати бенефіціару - кредитору забезпечене банківською гарантією зобов’язання у разі його порушення принципалом - боржником.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(частина 1 цієї статті), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 цієї статті).

Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 ЦК України).

Стебницька міська рада, як юридична особа, не зареєстрована у встановленому законом порядку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, як це визначено Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», в ЄДРПОУ - не внесена. Отже, Стебницький міський голова п.Калапач Р.С, підписуючи даний договір від імені гаранта - Стебницької міської ради, допустив порушення, крім зазначених у Протесті, ще й частини 2 статті 203 ЦК України, так як Стебницька міська рада не мала обсягу цивільної праводієздатності, встановленої статтями 91 та 92 ЦК України і не могла виступати гарантом.

Недодержання в момент вчинення правочину вимоги, яка встановлена частиною 2 статті 203 ЦК України, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Частиною 2 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмові формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Жодних доказів закріпленого у письмовій формі зобов’язання Стебницької міської ради, відповідно до якого гарант (Стебницька міська рада) зобов’язується виконати бенефіціару-кредитору зобов’язання за договором від 18.06.2008р. № ФП-18/06 про надання поворотної фінансової допомоги у разі його порушення принципалом-боржником –відповідач не представив.

Згідно з ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторін (стаття 629 ЦК України).

Чинним законодавством України не передбачено визнання недійсним договору (правочину), зобов’язання за яким не виконано боржником, у разі скасування гарантії та відкликання підпису гаранта, як таких, що вчинені з порушенням закону (нікчемний правочин), та про що (скасування гарантії та відклик підпису гаранта за договором) сторони за основним зобов’язанням були своєчасно та належним чином повідомлені.

Частиною 3 статті 548 ЦК України передбачено, що недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.

Укладений між позивачем та відповідачем договір № ФП-18/06 від 18.06.2007р. про надання поворотної фінансовою допомоги недійсним в судовому порядку не визнавався, докази протилежного відсутні.

Отже, виходячи із вищенаведеного, заборгованість за договором № ФП-18/06 від 18.06.2007р. про надання поворотної фінансовою допомоги в сумі 250000 грн. основного боргу підлягає стягненню з КП «МВУЖКГ».

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 61317,31 грн., яка нарахована відповідно до п.6.2 договору від 18.06.2007р. № ФП-18/06. Однак, суд першої інстанції, перевіривши розмір нарахованої пені та строк, за який позивач просить стягнути з відповідача пеню (за 1 рік), дійшов вірного висновку, що пеня нарахована позивачем з порушенням вимог частини 6 статті 232 ГК України, оскільки приписами останньої передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Разом з тим з вимогою про стягнення пені можна звернутись лише в межах однорічного строку спеціальної позовної давності, визначеного п.1 статті 258 ЦК України.

У позивача право на нарахування пені від суми 100000 грн. виникло з 30.12.2007р., виходячи з наступного: оплата 100000 грн. позивачем проведена 19.06.2007р. + 6 місяців згідно з п.4.1 договору = 19.12.2007р. + 10 календарних днів на повернення коштів, передбачених п.5.1 договору, = 29.12.2007р. включно.

Право на нарахування пені від суми 150000 грн. у позивача виникло з 13.01.2008р., виходячи з наступного: оплата 150000 грн. позивачем проведена 02.07.2007р. + 6 місяців відповідно до п.4.1 договору = 02.01.2008р. + 10 днів на повернення коштів, передбачених п.5.1 договору, = 12.01.08р. включно).

Отже, відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, пеня повинна нараховуватися відповідно з 30.12.2007р. за 6 місяців по 30.06.2008р. від суми 100000 грн. та з 13.01.2008р. за 6 місяців по 13.07.2008р. від суми 150000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позов подано позивачем до господарського суду 25.02.2009р. за вхідним № 1129.

Відповідно до статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, позивачем пропущено спеціальний річний строк, визначений п.1 статті 258 ЦК України, на звернення до господарського суду за захистом прав та охоронюваних законом інтересів позивача в частині стягнення пені, за період з 30.12.2008р. по 25.02.2008р. та з 13.01.2008р. по 25.02.2008р.

Виходячи з вищенаведеного, пеня нарахована відповідно до п.6.2 договору, частини 6 статті 232 ГК України, частини 2 статті 343 ГК України, в межах п.1 статті 258 ЦК України, складатиме суму 18739,73 грн., основний борг –250000 грн., ставка НБУ, яка діяла на період за який нараховується пеня - 12%, подвійна облікова ставка: (12% х 2 : 100 = 0,24), прострочено 114 днів (250000,00 грн. : 365 днів х 0,24 х 114).

Вищевказаний розрахунок пені на суму 18739,73 грн. не заперечується позивачем та визнається відповідачем в апеляційній скарзі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 7417,80 грн. відсотків річних та 51000 грн. інфляційних витрат, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, не приймаються до уваги доводи скаржника про безпідставність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, як таких, що договором не передбачені.

Однак, перевіривши розмір нарахованої позивачем суми трьох відсотків річних, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір трьох процентів річних мав би складати 8560,27 грн., але оскільки позивач заяви в порядку статті 22 ГПК України про збільшення позовних вимог в цій частині не подав, з відповідача підлягає стягненню сума 7417,80 грн. відсотків річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних витрат, апеляційний господарський суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що у грудні 2007р. право на нарахування інфляційних витрат у позивача від суми боргу 250000 грн. ще не виникло, таке право у позивача виникло: від суми 100000 грн. - з 30.12.2007р., від суми 150000 грн. - з 13.01.2008р., тому з відповідача підлягає стягненню 45025 грн. інфляційних витрат, замість 51000 грн. заявлених до стягнення.

Тому з огляду на викладене в сукупності, виходячи з того, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову не спростовано, а в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення суду фактично не оспорюється; обставин, які відповідно до ст.104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в порядку ст.ст.33, 34 ГПК України скаржником не доведено; оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з нормами права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд вважає, що підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 14.04.2009р. у справі № 9/35 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міське виробниче управління житлово-комунального господарства», м.Стебник - без задоволення.

Стягнути з Комунального підприємства «Міське виробниче управління житлово-комунального господарства»(82172, Львівська область, м.Стебник, вул.І.Мазепи, 15, код ЄДРПОУ 34542875) в дохід Державного бюджету України 1605,91 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Головуючий суддя                                                                      Якімець Г.Г..

Суддя                                                                                          Зварич О.В.

Суддя                                                                                          Давид Л.Л.