Ухвала суду № 65237514, 09.03.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/722/14-ц 09.03.2017 09.03.2017 09.03.2017

Провадження №22-ц/784/707/17

Головуючий у першій інстанції-Гуденко О.А.

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,

із секретарем Богуславською О.М.,

за участю позивача - ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3, його представника - ОСОБА_4,

третіх осіб - ОСОБА_5, Захаренко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_3

(треті особи - ОСОБА_5, приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І.В.)

про визнання правочину недійсним

У С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного ним 6 липня 2009 року на користь ОСОБА_9, спадкоємцем якої є відповідач ОСОБА_8

Позивач посилався на те, що будучи особою похилого віку, тяжко хворим, не мав наміру дарувати своє єдине житло, помилявся щодо характеру угоди внаслідок обману з боку подружжя ОСОБА_8 та вважав, що укладає договір довічного утримання.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_7 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_8

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2015 року позивача ОСОБА_7 замінено його спадкоємицею - ОСОБА_1, а як правонаступника відповідача ОСОБА_8 - залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_10.

Третьою особою на стороні позивача залучено іншу спадкоємицю ОСОБА_7 - ОСОБА_5, а третьою особою на стороні відповідача - приватного нотаріуса Захаренко І.В.

Позивачка ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги лише до відповідача ОСОБА_3 (а.с. 161-165 том 2) та, посилаючись на вік її батька, стан його здоров'я, потребу в зв'язку з цим у сторонньому догляді, наявність спірного житла як єдиного та подальше проживання у спірній квартирі після укладення договору, просила визнати недійсним договір дарування від 6 липня 2009 року як укладений внаслідок помилки (стаття 229 ЦК), а також визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру ОСОБА_3, як спадкоємця ОСОБА_8, та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, посилаючись на відсутність доказів помилки ОСОБА_7 щодо істотних умов договору дарування, чітке усвідомлення ним всіх своїх дій по передачі прав на нерухомість, а також пропуск позовної давності.

Справа неодноразово розглядалась судами.

Останнім рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 6 липня 2009 року, укладений ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Захаренко І.В. та зареєстрований за № 1805. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Другою Миколаївською нотаріальною конторою 2 лютого 2015 року, зареєстроване за № 5-32, на право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2. Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 від 2 лютого 2015 року за № 8576797 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на ті ж обставини, якими заперечував позов, та невірну оцінку судом зібраних доказів, в тому числі висновків судової психіатричної експертизи щодо усвідомлення ОСОБА_7 своїх дій.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, а саме - зміст правочину не може суперечити закону; особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення має відповідати внутрішній волі та бути вільним; правочин має бути спрямованим на настання правових наслідків; а правочин, вчинений батьками, не може суперечить інтересам їх дітей.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилялась сторона, мають існувати саме на момент вчинення правочину і особа на підтвердження своїх вимог повинна довести, що така помилка дійсно мала місце та істотне значення (пункт 19 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

При цьому особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Такими обставинами, зокрема, є вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Така правова позиція щодо застосування правил статті 229 ЦК запроваджена Верховним Судом України та викладена у постановах від 19 березня 2014 року ( справа №6-9цс13), від 21 жовтня 2015 року (справа №6-202цс15), від 27 квітня 2016 року (справа №6-372цс16).

З матеріалів справи вбачається, що з 12 грудня 1978 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований та постійно проживав у АДРЕСА_4 (а.с. 6 том 1).

5 травня 2009 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на житло, видане Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, яке зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 травня 2009 року (а.с.7,8 том 1).

З вересня 2008 року ОСОБА_7 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок ішемічного інсульту та інших хронічних хвороб, проходив амбулаторне лікування за місцем проживання, знаходився на «Д» обліку у ЦПМСП №5 з діагнозом дисцикуляторна енцефалопатія ІІ ст. змішаного гінезу 3 стадії декомпенсації ( а.с.206-207 том 1, а.с.175-181 том 2).

6 липня 2009 року ОСОБА_7 уклав договір дарування квартири АДРЕСА_3, за яким передав нерухомість у дар ОСОБА_9 (а.с. 165, 166 том 1).

Іншого житла у користуванні та власності ОСОБА_7 не мав.

Після укладення договору дарування ОСОБА_7 продовжував постійно проживати у спірній квартирі, утримував житло, сплачував всі витрати.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9 померла.

26 липня 2010 року свідоцтво про право на спадщину за законом отримав її чоловік - спадкоємець ОСОБА_8 (а.с.9 том1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_7, спадкоємцями якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 65, 96-103 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_8.(а.с.120 том 1).

Свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру після смерті ОСОБА_11 отримав його син - ОСОБА_3 (а.с. 140 том 1).

У період 2009-2014 років ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 спірною квартирою не володіли, не користувались, витрат на утримання не здійснювали.

Після смерті ОСОБА_7 квартира перебуває у розпорядженні його спадкоємиці - ОСОБА_1

Встановивши вік ОСОБА_7 (80 років) на час укладення угоди, стан його здоров'я, потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі, наявність у нього єдиного житла, відсутність фактичної передачі квартири обдарованій, продовження користування цим майном за життя та інш., суд першої інстанції дійшов висновку про неправильне сприйняття ОСОБА_7 дійсних умов дарування, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення цього договору замість договору довічного утримання. Будь-яких дій, спрямованих на передачу ОСОБА_9 у володіння, користування чи розпорядження спірної квартири на час укладення договору у липні 2009 року, ОСОБА_7 не вчинив.

Зазначені судом обставини свідчать про наявність помилки в уяві ОСОБА_7 щодо обставин правочину, які мають істотне значення, що є підставою для визнання договору дарування недійсним за статтею 229 ЦК.

Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання апелянта ОСОБА_3 на висновки судово-психіатричної експертизи №221 від 27 травня 2016 року (а.с.175-187 том 2) як доказ безпідставності цього позову.

Можливість розуміти свої дії та керувати ними під час укладення угоди є критеріями психічного стану особи, а відсутність психічного розладу, про що і свідчить висновок експерта, не усуває можливість помилки щодо дійсного характеру угоди.

Недоведеність обставин, передбачених статтею 225 ЦК, не позбавляє права на доведення інших підстав недійсності правочину, в тому числі і за статтею 229 ЦК.

Посилання ОСОБА_3 на недоведеність обману ОСОБА_7 з боку ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не має правового значення, оскільки підставою заявленого позову (після уточнення його підстав) є помилка, а не умови, передбачені статтею 230 ЦК.

Не можна погодитись і з доводами апелянта про те, що судове рішення ґрунтується лише на припущеннях, а доказом протилежного є свідчення нотаріуса Захаренко І.В., як підтвердила ретельне роз'яснення ОСОБА_7 змісту дарування, а також його усвідомлення наслідків укладення угоди.

Такі докази свідчать про волевиявлення дарувальника, тобто про зовнішній прояв, який не завжди відповідає дійсному бажанню, наміру або уяві особи про зміст вчинених нею дій, та не можуть бути достатнім доказом відповідності дійсної волі її зовнішньому прояву - волевиявленню.

Оцінка відповідності волі дарувальника його волевиявленню, як зазначалось вище, є наслідком оцінки всіх обставин, що можуть свідчити про вірне усвідомлення та наміри особи, в тому числі і його наступні дії щодо об'єкту дарування.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується на системному аналізі всіх фактичних обставинах справи (похилий вік, стан здоров'я ОСОБА_7 , потреба у допомозі, відсутність іншого житла, продовження володіння та утримання подарованого майна, звернення до суду тощо ), та їх оцінці в сукупності з положенням статті 203 ЦК щодо відповідності волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі, та статті 717 ЦК щодо дійсного характеру договору дарування.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які би спростовували висновок суду чи доводили би порушення норм цивільного та процесуального законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.І.Темнікової

Т.В. Крамаренко