Ухвала суду № 65237044, 02.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/4178/16-ц Головуючий у І інстанції Чернишова Є. Ю.Провадження № 22-ц/780/1298/17 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 47 02.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

02 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Білоконь О.В.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Фастівської районної державної адміністрації про дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона з 11 листопада 2007 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, яким було розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2013 року. Вказувала, що від спільного шлюбу вони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які залишились проживати разом з нею та знаходяться на її утриманні. Зазначала, що вона влаштувалась на роботу в Італії, де забезпечила себе житлом, має відповідне утримання та бажає щоб діти проживали разом з нею в Італії. Однак відповідач забрав паспорти дітей. Вважає, що відповідач такими діями порушує права дітей на вільне пересування у супроводі матері та такі дії суперечать інтересам дітей. З урахуванням наведеного, позивач просила визнати безпідставною відмову відповідача на виїзд дітей за кордон, дозволити їй без згоди батька ОСОБА_3 оформити документи для тимчасового виїзду неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за межі України та на їх виїзд до Італії.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2016 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення. яким задовольнити її позов, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення судових повісток (а.с.84-86).

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.305 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, колегія суддів визнала неявку сторін такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не зазначено строку перебування дітей за кордоном та не враховано, що надання судом дозволу на виїзд за кордон малолітніх дітей без згоди та супроводу другого із батьків, який не позбавлений батьківських прав, без зазначення строку, діючим законодавством України не передбачено.Суд зазначив, що надання за рішенням суду дозволу на постійні виїзди дітей за кордон без згоди батька, порушуватиме його права на рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, а також позбавить його можливості брати участь у їх вихованні та можливості спілкування з ними. Також суд виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що вона зверталась до відповідача з такими вимогами та останній їй відмовив у вчинені таких дій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 11 листопада 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області 05 грудня 2013 року. Від шлюбу сторони мають малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторони є громадянами України та зареєстровані на території України.

Статтею 150 СК України встановлено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до вимог ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Конвенцією ООН про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції).

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Згідно зі ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено, зокрема, Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Проїзний документ дитини видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (зі змінами і доповненнями) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_2 зверталась безпосередньо до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дітей за кордон та останній відмовив їй у наданні такого дозволу і таких доказів позивач у порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України суд не надала.

При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив, що посилання позивачки на те, що відповідач забрав документи дітей не підтверджені буд-якими доказами та не свідчать про наявність відмови відповідача у надання дозволу на виїзд дітей за кордон.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не спілкується з нею, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 вживала заходів щодо письмового звернення до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дітей за кордон, а саме, направлення листів на відомі їй адреси відповідача тощо.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не зазначено строку перебування дітей за кордоном, не зазначено дату виїзду дітей до Італії та дату їх повернення до України, оскільки надання судом дозволу на виїзд за кордон малолітніх дітей без згоди та супроводу другого із батьків, який не позбавлений батьківських прав, без зазначення строку діючим законодавством України не передбачено.

Також, відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що відповідач ухиляється від свого обов'язку по вихованню дітей. Судом встановлено, не заперечувалось позивачем та підтверджено показами свідків, що під час перебування позивача в Італії у період з травня 2015 року по травень 2016 року діти проживали з відповідачем. Відповідач приймає участь в утриманні дітей, періодично перераховує грошові кошти на їх утримання.

Установивши наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, оскільки позивачем у порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України не доведено тих обставин, на які вона посилається, які на підставу своїх вимог.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для скасування рішення суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_3 з травня 2016 року проживає в Італії, а тому позивач вважає, що відповідач не буде позбавлений можливості спілкуватися з дітьми, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді