Рішення № 65232441, 22.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017

Справа №910/23341/16

За позовом Державної установи «Кам’янська виправна колонія (№ 34)»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіністи Київ»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Східний офіс Держаудитслужби,

про стягнення 1 458,21 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився;

від третьої особи: не з’явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Дніпродзержинська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіністи Київ» про стягнення 1 458,21 грн. надмірно сплачених коштів та витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на завищення відповідачем вартості виконаних підрядних робіт за договором №05/05 від 05.05.2016 та, як наслідок, зайво сплачених позивачем коштів за ремонтні роботи у розмірі 1 458, 21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/23341/16 та призначено до розгляду на 01.02.2017. Цією ж ухвалою за власною ініціативою судом залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Державну фінансову інспекцію у Дніпропетровській області (Східний офіс Держаудитслужби).

27.01.2017 на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції, у якому останній зазначає, що на базі Державної установи «Кам’янська виправна колонія №34» є технічні можливості для проведення дистанційного судового провадження, просить розглядати справу в режимі відеоконференції. Крім того, позивач повідомив суд, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України №3797/5 від 26.12.2016 змінено назву та юридичну адресу позивача з Дніпродзержинська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) на Державну установу «Кам'янська виправна колонія (№34)» (Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Михайла Грушевського, 214), а також затверджено положення про неї у новій редакція.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2017 судом відмовлено задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 задоволено клопотання про зміну назви позивача на Державну установу «Кам’янська виправна колонія (№34)» та відкладено розгляд справи на 22.02.2017.

У судові засідання 01.02.2017 та 22.02.2017 уповноважені представники сторін не з’явились.

Про дату, час і місце розгляду даної 01.02.2017 справи позивач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: № 0103040870354 та № 0103040870370.

Копія ухвали суду від 23.12.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, б. 12/15, та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 01.02.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 01.02.2017, яка направлялась позивачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 51912, Дніпропетровська область, м. Кам’янське (Дніпродзержинськ), вул. М. Грушевського (Димитрова), 214 на час проведення судового засідання 22.02.2017 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041739111, в якому зазначено, що станом на 22.02.2017 поштове відправлення вручено адресату особисто 21.02.2017.

Копія ухвали суду від 01.02.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, б. 12/15 на час проведення судового засідання 22.02.2017 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 01.02.2017, яка направлялась третій особі на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 49600, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, 22, кор. 2 на час проведення судового засідання 22.02.2017 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103041739138, в якому зазначено, що станом на 22.02.2017 поштове відправлення надійшло до відділення зв’язку «Дніпро 101» та адресату не вручено.

Інші адреси, за якими можливо встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі – Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що сторони повідомлені про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання № 34/10-384 від 24.01.2017 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено. Клопотання разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 22.02.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення №04-25-17/784 від 30.01.2017 третьої особи – Східного офісу Держаудитслужби та клопотання щодо процесуально правонаступництва, які судом долучено до матеріалів справи.

Так, у вказаному клопотанні у зв’язку з реорганізацією Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» шляхом приєднання до Східного офісу Державної аудиторської служби України третя особа на підставі ст. 25 ГПК України просить суд здійснити у справі процесуальне правонаступництво третьої особи – Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на його правонаступника – Східний офіс Держаудитслужби.

На підтвердження вказаного клопотання третьою особою надано копію вказаної постанови КМУ та відповідні витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. 25 ГПК України у разі припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

З положень ст. 25 ГПК України по суті випливає, що господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу за наявності підтвердження факту правонаступництва відповідними доказами, обов’язок доказування чого лежить на особі, яка звертається до суду з відповідною заявою, а саме: стороні судового процесу або на заінтересованій в тому стороні.

У пункті 1.4 постанови № 18 зазначено, що статтею 25 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 25 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин, але з повідомленням сторін, оскільки інше суперечило б приписам частини другої статті 22 ГПК України стосовно прав сторін у судовому процесі.

Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Виходячи зі змісту ст.104 Цивільного кодексу України реорганізація юридичної особи, як, зокрема, приєднання - є формою припинення товариства, яке має наслідком правонаступництво новоутвореною юридичною особою прав та обов’язків першого.

Відповідно до ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Статтею 89 Цивільного Кодексу України встановлено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Зміни до установчих документів юридичної особи, які стосуються відомостей, включених до єдиного державного реєстру, набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості про юридичну особу або фізичну особу – підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, за змістом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо відповідача – Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області (код 20233640), остання припинена в результаті реорганізації 14.11.2016., на підставі постанови КМУ № 266 від 06.04.2016 утворено юридичну особу публічного права – Східний офіс держаудитслужби (код 404777689), до якої приєднано реорганізовані територіальні органи Державної фінансової інспекції та яка є правонаступником останніх.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за доцільне задовольнити клопотання третьої особи про заміну третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області на його правонаступника – Східний офіс Держаудитслужби.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та правової позиції, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судових засідань позивачем та третьою особою суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 23.12.2016 та 01.02.2017р., відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представників відповідача та третьої особи в судові засідання 01.02.17 та 22.02.2017р. суд не повідомлено.

Відповідно до пункту 2.3. постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно підпункту 3.9.2. пункту 3.9. Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін у судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористалися належним їм процесуальним правом приймати участь у судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Зважаючи на нез’явлення у судове засідання представників сторін на підставі ч. 8 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України засідання господарського суду по розгляду даної заяви проведено без допомоги звукозаписувального технічного засобу. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Відводу судді сторонами не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, та перевіривши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 05 травня 2016 року між Дніпродзержинською виправною колонією Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альпіністи Київ» (підрядник за договором, відповідач справі) укладено договір №05/05/Г-159 на надання послуг з поточного ремонту будівель (далі – Договір), за умовами якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до дефектного акту та кошторису виконання утеплення гуртожитку № 1 (сходова клітина, коридор, сушарка) з матеріалів підрядника.

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені дефектним актом та кошторисом, які є невід’ємною частиною Договору. Склад та обсяги робіт можуть буті переглянуті в процесі ремонту у разі внесення змін до документації або виявлення в ході ремонту непередбачених видів робіт (п. 1.3. Договору);

- договірна ціна визначається на основі кошторису, що є невід’ємною частиною Договору (додатки №№1-3), є твердою і складає: 43 463,21 грн. (п. 2.1. Договору);

- договірна ціна може уточнюватися у разі необхідності виконання додаткових робіт. Уточнення договірної ціни буде здійснюватися у разі виникнення обставин, передбачених у пунктах 24, 27 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005 (далі – Загальні умови), за взаємною згодою сторін (п. 2.2. Договору);

- фінансування робіт здійснюється за рахунок спеціального фонду державного бюджету (п. 2.3. Договору);

- розрахунки за виконані роботи здійснюються поетапно на підставі актів виконаних підрядних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма КБ-3) протягом 3-х днів після підписання їх замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника (п. 2.5. Договору);

- вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті визначається в межах вартості робіт, передбачених договірною ціною, із урахуванням виконаних обсягів робіт та їх вартості за одиницю виміру (п. 2.6. Договору).

Розділами 2 – 9 Договору сторони узгодили договірну ціну і порядок розрахунків, строки виконання робіт, права та обов’язки сторін, особливі умови договору, приймання - передачі робіт ,відповідальність сторін тощо.

Вказаний Договір підписаний представниками замовника та підрядника та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який регулюється нормами §1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 837, ч. 1 ст. 843, ч. 1 ст. 844, ч. 2 ст. 845 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.

Статтею 875 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Статтею 877 Цивільного кодексу України визначено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Зокрема, у відповідності до умов Договору сторонами узгоджені та підписані дефектний акт на гуртожиток № 1 утеплення фасаду, Договірна ціна до Договору, Локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-1 розрахунок загальновиробничих витрат по акту КБ-2, підсумкова відомість ресурсів об’єкт: утеплення гуртожитку № 1, загальновиробничі витрати на будову та підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису № 2-1-1 тощо, копія яких наявні в матеріалах справи.

Згідно частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Пунктами 98, 99, 100 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005 встановлено, що оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду. Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання. Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи. Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду. У разі виявлення невідповідності робіт, пред'явлених до оплати, встановленим вимогам, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін, розцінок та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю підрядника скоригувати суму, що підлягає сплаті.

За наданими позивачем матеріалами судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем виконані, а позивачем прийняті по обсягу та якості роботи (теплоізоляція стін та колон прямокутних виробами з пінопласту на бітумі, високоякісне штукатурення стін гладких та установлення та розбирання зовнішніх металевих трубчастих інвентарних риштувань) на загальну суму 43 463,21 грн., що підтверджується підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками обох підприємств актом №1 приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3) за травень 2016 року, копії яких наявні у матеріалах справи.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Як вбачається із наданого позивачем акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) за травень 2016 року, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаним актом, а також відсутні заперечення щодо визначеного актом переліку, обсягів та якості робіт та їх ціни відсутні.

Доказів пред'явлення позивачем претензій щодо виявлення відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також термінів виконання робіт, як і приписів про їх усунення до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови від приймання виконаних робіт та підписання акту приймання останнього (форма №КБ-2в) за травень 2016 року, а також заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем умов Договору з боку позивача відсутні.

Таким чином, зміст акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідки про вартість будівельних робіт та матеріалів (форма КБ-3) за травень 2016 року щодо обсягу та вартості виконаних робіт по Договору повністю відповідає умовам Договору та додатків до нього.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Пунктами 98, 99, 100 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №668 від 01.08.2005 встановлено, що оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду. Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання. Розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи. Порядок подання підрядником документів про обсяги і вартість виконаних робіт, проведення перевірки їх достовірності, підписання та оплати замовником визначається у договорі підряду. У разі виявлення невідповідності робіт, пред'явлених до оплати, встановленим вимогам, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін, розцінок та інших помилок, що вплинули на ціну виконаних робіт, замовник має право за участю підрядника скоригувати суму, що підлягає сплаті.

За наданими позивачем матеріалами судом встановлено, що на виконання умов Договору відповідачем виконані, а позивачем прийняті по обсягу та якості роботи (теплоізоляція стін та колон прямокутних виробами з пінопласту на бітумі, високоякісне штукатурення стін гладких та установлення та розбирання зовнішніх металевих трубчастих інвентарних риштувань) на загальну суму 43 463,21 грн., що підтверджується підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками обох підприємств актом №1 приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3) за травень 2016 року, копії яких наявні у матеріалах справи.

В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Як вбачається із наданого позивачем акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) за травень 2016 року, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаним актом, а також відсутні заперечення щодо визначеного актом переліку, обсягів та якості робіт та їх ціни відсутні.

Доказів пред'явлення позивачем претензій щодо виявлення відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також термінів виконання робіт, як і приписів про їх усунення до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови від приймання виконаних робіт та підписання акту приймання останнього (форма №КБ-2в) за травень 2016 року, а також заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем умов Договору з боку позивача відсутні.

Таким чином, зміст акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) за травень 2016 року щодо обсягу та вартості виконаних робіт по Договору повністю відповідає умовам Договору та додатків до нього.

Положеннями ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно частини 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У відповідності до умов Договору позивачем платіжними дорученнями №718 від 13.05.2016 та №861 від 30.05.2016 було перераховано грошові кошти у розмірі 13038,96 та 23 961,04 грн. відповідно за виконані підрядні роботи, копії платіжних доручень долучено до матеріалів справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов'язання по виконанню будівельних робіт (утеплення гуртожитку), обумовлених Договором та кошторисом, в обсягах, зазначених в акті №1 приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) та довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3) за травень 2016, а позивачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт без будь - яких зауважень та, відповідно, здійснено оплату.

Відповідно до визначення ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

В свою чергу будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору, в тому числі щодо ціни та змісту робіт, на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

При цьому оскільки позивачем не доведено існування розбіжностей між вартістю будівельних робіт, зазначених у Договорі, та вартістю виконаних робіт, яка зазначена в акті приймання виконаних будівельних робіт, а також виходу відображеної в цьому акті їх вартості за межі договірної ціни, локального кошторису, підсумкових відомостей ресурсів, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, суд доходить до висновку про дотримання сторонами такої істотної умови, як ціна договору.

Доказів наявності додаткових угод до спірного Договору щодо зміни кошторисної вартості та змісту робіт, узгоджених під час укладення вказаного правочину, сторонами суду не надані.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Окрім цього, суд зазначає, що Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначаються правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні, зокрема, згідно т.. 1 вказаного Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі – орган державного фінансового контролю).

У відповідності до т.. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов’язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб’єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі – підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Як встановлено судом за матеріалами справи, органом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області під час планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року, за результатами якої складено Акт № 08-20/27 від 13.09.016 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи, якою встановлено невірне застосування РЕКНр і усереднених коефіцієнтів для визначення розміру адміністративних витрат та кошторисного прибутку призвело до завищення вартості виконаних підрядних робіт у Акті (форми №КБ-2в) №1 за травень 2016 року, чим порушено п. 6.4.4.1. ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Так, внаслідок включення до первинних документів (актів форми №КБ-2в) недостовірних даних/, призвело до завищення вартості будівельних робіт та, як наслідок, Дніпродзержинською виправною колонією Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) зайво сплачено коштів Товариств уз обмеженою відповідальністю за ремонтні роботи у загальній сумі 1 458,21 грн. (2016, СФ, КФКВ 3606020, КЕКВ 2240), чим порушено п. 1 ст. 3, п. 5 ст. 9 Закону України «Про бух облік» та п. 2.16 Положення №88 від 24.05.1995.

Таким чином, за розділом «Видатки на капітальне будівництво, реконструкцію та ремонт» ревізією встановлено завищення вартості виконаних будівельних робіт, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) Державній установі «Кам’янська виправна колонія (№34)» на загальну суму 1 458,21 грн. У ході ревізії порушення не усунуто.

З метою усунення виявленого порушення, Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області звернулась до Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) з письмовою вимогою №04-08-05-15/7224 від 22.09.2016 про усунення виявлених порушень, копія якої наявна в матеріалах справи.

У свою чергу позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями №34/10-6466 від 23.09.2016 та №34/10-6716 від 05.10.2016, копії яких наявні в матеріалах справи та в яких вимагав повернути зайво сплачені кошти у сумі 1 458,21 грн. Разом з тим, зазначені вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач в якості підстав для задоволення позовних вимог посилається на вищезазначений акт ревізії № 08-20/27 від 13.09.2016 щодо завищення вартості ремонтних робіт (з урахуванням загальновиробничих та адміністративних витрат, прибутку, ПДВ) та претензії про повернення зайво сплаченої за Договором суми, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення, в зв’язку з чим позивач зазначає про наявність заборгованості у розмірі 1458,21 грн., за наявності якої позивач звернувся до Господарського суду міста Києва та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіністи Київ» 1 458,21 грн. завищеної останнім вартості підрядних робіт, виконаних відповідно до укладеного між сторонами Договору.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 05/05-на надання послуг з поточного ремонту будівель від 05.05.2016 та/ або окремих його положень суду не надано.

У свою чергу, Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області було проведено планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Дніпродзержинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№34) за період з 01.01.2014 року по 30.06.2016 року, в ході якої було встановлено, зокрема, завищення Товариством з обмеженою відповідальністю «Альпіністи Київ» вартості виконаних підрядних робіт за договором№05/05/Г-159 від 05.05.2016 на надання послуг з поточного ремонту будівель внаслідок наступного:

- у акті приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ-2в) №1 за травень 2016 року (далі – Акт ф.№КБ-2в) застосовані ресурсно-економічні норми (РЕКНр) на ремонтні роботи з утеплення гуртожитку №1 (сходова клітина, коридор, сушарка): РН19-26-1 «Теплоізоляція стін та колон прямокутних виробами з пінопласту» (поз. 1), РН11-42-1 «Високоякісне штукатурення стін гладких» (поз. 10) та РН12-50-2 «Силікатне фарбування нових фасадів з риштувань з підготовленням поверхні» (поз. 12). Проте, відповідно до Збірника №15 «Оздоблювальні роботи» Ресурсних елементних кошторисних норм на будівельні роботи ДСТУ Б Д.2.2-15:2012, наявна пряма ресурсна елементна кошторисна норма ЕН15-78-1 «Утеплення фасадів мінеральними плитами товщиною 100 мм з опорядженням декоративним розчином за технологією «Cerezit». Стіни гладкі», якою враховано повний комплекс робіт, трудовитрат та матеріалів на проведення робіт по утепленню стін фасадів, порядок застосування зазначеної норми наведено у ресурсних елементних кошторисних нормах на ремонтно-будівельні роботи п. 4 ДСТУ-Н Б Д.2.4-21:2012 «Вказівки щодо застосування», затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2012 №668. Невірне застосування РЕКНр призвело до завищення трудовитрат робітників будівельників у прямих витратах Акту ф.№КБ-2в.

- при визначенні розміру прибутку та адміністративних витрат, підрядною організацією – Товариством з обмеженою відповідальністю «Альпіністи Київ» застосовано усереднені коефіціенти для визначення розміру адміністративних витрат у розмірі 1,38 та кошторисного прибутку 2,96 «Об’єкти будівництва ІІ категорії складності», які слугують для визначення прибутку та адміністративних витрат при новому будівництві об’єктів, замість усереднених коефіціентів для визначення розміру адміністративних витрат 1,23 та кошторисного прибутку 2,71 «Ремонт житла, об’єктів соціального сфери, комунального призначення та благоустрою», які призначені для використання при проведенні робіт на існуючих об’єктах, що призвело до завищення адміністративних витрат та прибутку.

Так, в ході ревізії, на підставі п. 6.4.7. ДСТЬУ Б Д.1.1-1:2013 виконано перерахунок Акту ф.№КБ-2в з урахуванням виявлених порушень, за результатами якого встановлено завищення вартості ремонтних робіт підрядною організацією - Товариством з обмеженою відповідальністю «Альпіністи Київ» на загальну суму 1 458,21 грн. (з урахуванням загальновиробничих і адміністративних витрат, прибутку, ПДВ), що призвело до збитків на відповідну суму.

При цьому суд зазначає, що акт перевірки (ревізії) – це документ про результати проведеної перевірки (ревізії), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 року № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція) визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, діяльність якої пов'язана з фінансовим контролем використання і збереження державних фінансових ресурсів, аналізом документів, пов'язаних з використанням бюджетних коштів для забезпечення їх цільового та ефективного використання, і не має на меті перевірку виконання сторонами господарських угод, фактів проведення робіт та їх відповідності умовам договорів.

Так, згідно з п. 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. № 550, акт ревізії – це документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Відповідно до п. 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, в тому числі, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до п. 6.2 роз'яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визначенням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000р. №02-5/35 акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 10.09.2013 р. у справі №21-237а13 зазначив, що акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Судом врахована правова позиція Верховного Суду України, наведена в Постанові від 22.01.2013 р. № 3-69гс13, відповідно до якої виявлені ревізією порушення не можуть впливати на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.

Тобто, в даному випадку, посилання на акт ревізії № 08-20/27 від 13.09.2016 як на підставу для задоволення позовних вимог, є необґрунтованим, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

Аналогічна правова позиція щодо правової природи акту ревізії також визначена у постанові Вищого господарського суду України від 29 липня 2015 року у справі № 904/5130/14.

Таким чином, акт ревізії Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Зазначена довідка не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто довідка ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.

Враховуючи вищевикладене, суд не розцінює вказаний акт ревізії як належний та допустимий доказ на підтвердження завищення ціни та вартості будівельних робіт за Договором, оскільки встановлені підрозділами державної фінансової інспекції при проведенні контрольних заходів факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним господарським процесуальним кодексом України.

Так, відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частина 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що укладання сторонами по справі договору підряду, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі проведення відповідних робіт відповідачем, їх прийняття та оплата позивачем є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах підряду.

Таким чином, обсяг прав, обов'язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних робіт та Договором.

Згідно з частиною 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 2 ст. 844 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, Договір підряду укладався у формі вільного волевиявлення сторін та виконаний сторонами, на даний час Договір не є розірваним або визнаним недійсним у судовому порядку.

При цьому Акт приймання виконаних робіт форми КБ-2в був складений у двосторонньому порядку та підписаний представниками обох сторін за відсутності жодних зауважень або заперечень під час прийняття виконаних відповідачем робіт з боку позивача.

Доказів зміни умов Договору щодо узгодженої сторонами вартості робіт або відмови від Договору у встановленому законодавством порядку позивачем не надано.

Також, укладений між сторонами Договір в частині визначення договірної ціни не визнано недійсним повністю або частково з підстав її завищення, у зв'язку з чим, в силу вимог ст. 204 Цивільного кодексу України презюмується правомірність цього Договору в цілому, в тому числі і в частині такої істотної умови як ціна договору.

Щодо посилання позивача та третьою особою на нанесення відповідачем збитків внаслідок завищення ціни на підрядні роботи, то слід зазначити, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в грошовій сумі у повному обсязі.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (ст. 224 Господарського кодексу України).

Крім того, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті неналежного виконання (або невиконання) умов договору (ст. ст. 224, 225 Господарського України, ст. 623 Цивільного кодексу України) або внаслідок завдання шкоди без договірних правовідносин (глава 82 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення: протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. При цьому чинне законодавство передбачає принцип вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, як підставу для відшкодування заподіяних збитків (шкоди): за приписами ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Суд зазначає, що звертаючись із даним позовом позивачем розмір заявлених до стягнення збитків в сумі 1458,21 грн. визначено виходячи з факту здійснення надмірної сплати за будівельні роботи на підставі завищених кошторисних розрахунків за Договором. Проте, під час розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами весь склад правопорушення, необхідного для настання цивільно – правової відповідальності виконавця, а саме наявності причинно-наслідкового зв'язку між заподіяними збитками та діями відповідача, а також вини останнього в завданні шкоди.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, зобов’язання за Договором в частині виконання обумовлених кошторисом робіт та за узгодженою ціною відповідачем виконані, вказане виконання прийнято та оплачено позивачем у відповідності до умов Договору.

Окрім цього виходячи з встановлених фактичних обставин справи суд зауважує, що в контексті спірних правовідносин, що склалися між сторонами, та виходячи із законодавчо визначеного змісту терміну «збитки», заявлена до стягнення з відповідача перерахована йому як виконавцю будівельних робіт за Договором сума не розцінюється судом як збитки в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Замінити Державну фінансову інспекцію в Дніпропетровській області на її правонаступника – Східний офіс Держаудитслужби (вул. Володимира Антоновича, 22, корпус 2, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49600, код 34047020).

2. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Повний текст рішення складено та підписано 09 березня 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон