Рішення № 65232440, 01.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2017Справа №910/24343/16

За позовом Приватного підприємства "Будпостач"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практікер Україна"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Козлюк П.Г. (представник за довіреністю)

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 01 березня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство "Будпостач", 29.12.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 617/юр від 06.12.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практікер Україна", про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки на умовах реалізації № 70091 від 24.12.2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2016 року порушено провадження у справі № 910/24343/16 та призначено розгляд справи на 08.02.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року розгляд справи відкладено на 01.03.2017 року.

28.02.2017 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 01.03.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 01.03.2017 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 2015 року між Приватним підприємством "Будпостач" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практікер Україна" (надалі - відповідач, практікер) було укладено договір поставки на умовах реалізації № 70091 (надалі - договір), в редакції протоколу погодження розбіжностей, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність практікер, а практікер прийняти та оплатити товари у відповідності до замовлення практікер та товаросопровідною документацією, які складають невід'ємну частину цього договору, на умовах цього договору.

За умовами п. 5.2. договору, в редакції протоколу погодження розбіжностей, підставою для проведення розрахунків з постачальником є реалізація поставлених ним на користь практікера товарів кінцевим споживачам. Один раз на кожні 5 (п'ять) банківських днів (далі - платіжний період) Практікер розраховується з постачальником за товари, реалізовані протягом звітного платіжного періоду. В разі, якщо протягом платіжного періоду не було реалізовано жодної одиниці товару, розрахунок не проводиться. Оплата товарів здійснюється практікер виключно в платіжні для практікер дні, якими є робочі вівторок і четвер. Якщо платіжний день припадає на не робочий або вихідний день, протягом 5 календарних днів після поставки товарів постачальник повинен надати в головний офіс практікер повний пакет документів, а саме - податкову та видаткову накладні з зазначенням номеру приймання замовлення. Практікер приймає до розгляду видаткову накладну тільки разом з податковою накладною, та коригуючу видаткову накладну разом з розрахунком коригувань сум ПДВ. Видаткова накладна/коригуюча видаткова накладна окремо від податкової накладної/розрахунку коригувань сум ПДВ не приймається.

Договір з усіма додатками до нього діє до 31 грудня 2016 року. Строк дії цього договору, за умови відсутності на те заперечень сторін, автоматично подовжується на кожний наступний рік (п. 12.1.1. договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставки на умовах реалізації № 70091 від 24.12.2015 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 94 449,93 грн., що підтверджується видатковими накладними: №№ 352429 від 01.09.2016 року на суму 28 612,15 грн., 363244 від 15.09.2016 року на суму 23 599,92 грн., 377101 від 15.09.2016 року на суму 16 004,66 грн., 388623 від 22.09.2016 року на суму 2 535,36 грн., 390767 від 22.09.2016 року на суму 23 697,84 грн., при цьому, позивач вказує, що відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково в сумі 7869,29 грн., а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 86 580,64 грн. (94 449,93 грн. (сума поставленого товару) - 7869,29 грн. (частково оплачений товар) = 86 580,64 грн.).

Позивач зазначає, що внаслідок неоплати відповідачем в повному обсязі вартості отриманого по видатковим накладним №№ 352429 від 01.09.2016 року на суму 28 612,15 грн., 363244 від 15.09.2016 року на суму 23 599,92 грн., 377101 від 15.09.2016 року на суму 16 004,66 грн., 388623 від 22.09.2016 року на суму 2 535,36 грн., 390767 від 22.09.2016 року на суму 23 697,84 грн. товару, звернувся до відповідача з претензією № 615/юр від 01.12.2016 року з проханням сплатити суму заборгованості за отриманий на підставі договору поставки на умовах реалізації № 70091 від 24.12.2015 року товар (копія претензії міститься в матеріалах справи), втім, відповідач залишив претензію позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 24.12.2015 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як практікер, було укладено договір поставки на умовах реалізації № 70091, в редакції протоколу погодження розбіжностей, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність практікер, а практікер прийняти та оплатити товари у відповідності до замовлення практікер та товаросопровідною документацією, які складають невід'ємну частину цього договору, на умовах цього договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору поставки на умовах реалізації № 70091 від 24.12.2015 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 94 449,93 грн., що підтверджується видатковими накладними: №№ 352429 від 01.09.2016 року на суму 28 612,15 грн., 363244 від 15.09.2016 року на суму 23 599,92 грн., 377101 від 15.09.2016 року на суму 16 004,66 грн., 388623 від 22.09.2016 року на суму 2 535,36 грн., 390767 від 22.09.2016 року на суму 23 697,84 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк в повному обсязі не здійснив оплату поставленого йому товару, в результаті чого станом у відповідача існує заборгованість перед позивачем за поставлений товар в розмірі 86 580,64 грн. (94 449,93 грн. (сума поставленого товару) - 7869,29 грн. (частково оплачений товар) = 86 580,64 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок неоплати відповідачем в повному обсязі вартості отриманого по видатковим накладним №№ 352429 від 01.09.2016 року на суму 28 612,15 грн., 363244 від 15.09.2016 року на суму 23 599,92 грн., 377101 від 15.09.2016 року на суму 16 004,66 грн., 388623 від 22.09.2016 року на суму 2 535,36 грн., 390767 від 22.09.2016 року на суму 23 697,84 грн. товару, позивач звернувся до відповідача з претензією № 615/юр від 01.12.2016 року з проханням сплатити суму заборгованості за отриманий на підставі договору поставки на умовах реалізації № 70091 від 24.12.2015 року товар (копія претензії міститься в матеріалах справи).

Однак, відповідач залишив претензію позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки на умовах реалізації № 70091 від 24.12.2015 року в розмірі 86 580,64 грн.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення якого був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку щодо оплати товару, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Практікер Україна" (код ЄДРПОУ 39320208; адреса: 02094, м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, 14, офіс 32) на користь Приватного підприємства "Будпостач" (код ЄДРПОУ 24267110; адреса: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, к. 208) основного боргу - 86 580,64 грн. (вісімдесят шість тисяч п'ятсот вісімдесят гривень 64 копійки) та судовий збір - 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). Видати наказ.

3. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/24343/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.03.2017 року.

Суддя Ю.В.Цюкало