Рішення № 65232375, 09.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2017Справа №910/23901/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"

до Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда"

про визнання недійсними нікчемних правочинів та стягнення грошових коштів

та

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес"

про визнання зобов'язань припиненими

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Степаненко О.М. (представник за довіреністю)

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Іщенко Г.М. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 09 березня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У грудні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" (позивач) до акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" (відповідач) про стягнення 38 356 119,30 грн. та визнання недійсними нікчемних правочинів, а саме:

- договору про наміри купівлі-продажу квартири № 13-67 від 04.04.2016 року;

- договору про наміри купівлі-продажу квартири № 13-107 від 04.04.2016 року;

- договору про наміри купівлі-продажу квартири № 13-5 від 04.04.2016 року;

- договору про наміри купівлі-продажу квартири № 13-3 від 04.04.2016 року;

- договору про наміри купівлі-продажу квартири № 13-110 від 04.04.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані договори про наміри були укладені з численними порушеннями законодавства, що в свою чергу дає підстави стверджувати про нікчемність зазначених договорів, а також про наявність ознак недійсності зазначених нікчемних правочинів. Позивач за первісним позовом зазначає, що сторони погодили в договорах про наміри строк протягом якого повинні бути укладені договори купівлі-продажу квартир, а також те, що договори купівлі-продажу квартир повинні бути укладені на умовах встановлених цими договорами про наміри. Позивач за первісним позовом вказує, що у зв'язку з нікчемністю договорів про наміри (попередніх договорів), відповідач за первісним позовом зобов'язаний відшкодувати позивачу за первісним позовом збитки в подвійному розмірі, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, в загальному розмірі 38 356 119,30 грн., оскільки при укладенні зазначених правочинів ввів позивача в оману.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/23901/16. Розгляд справи призначено на 18.01.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2016 року вжито заходи до забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року розгляд справи відкладено на 13.02.2017 року.

18.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" надійшла зустрічна позовна заява.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із невиконанням відповідачем за зустрічним позовом п. 2 договорів про наміри, а саме не оплати ціни відповідної квартири (вказаної в кожному конкретному договорі про наміри) протягом 3 (трьох) днів з моменту укладення договорів про наміри та закінченням строку дії договорів про наміри, позивач за зустрічним позовом вважає, що з 08.04.2016 року будь-які зобов'язання, що виникали у позивача по зустрічному позову та у відповідача по зустрічному позову у відповідності до договорів про наміри є припиненими.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2017 року зустрічну позовну заяву прийнято для спільного розгляду з первісним позовом та призначено до розгляду разом з первісним позовом на 13.02.2017 року.

У судовому засіданні, призначеному на 13.02.2017 року, судом оголошено перерву до 01.03.2017 року.

У судовому засіданні, призначеному на 01.03.2017 року, судом оголошено перерву до 09.03.2017 року та на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

07.03.2017 року від представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про залучення до участі у справі за первісним позовом іншого відповідача - Публічне акціонерне товариство «КБ «Хрещатик».

В судовому засіданні 09.03.2017 року представник позивача первісні позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечив в повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення первісних позовних вимог заперечив та дав пояснення по суті спору, зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також заявив усні клопотання про відкладення розгляду справи та залучення до участі у справі третьої особи - Публічне акціонерне товариство «КБ «Хрещатик».

Розглянувши в судовому засіданні 09.03.2017 року клопотання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про залучення до участі у справі за первісним позовом іншого відповідача - Публічне акціонерне товариство «КБ «Хрещатик», суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Статтею 24 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

При цьому, відповідачем у справі може бути лише особа, яка має зобов'язання перед позивачем за обставинами, які є предметом спору.

В свою чергу, невиконання банком платіжних доручень відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом не впливає на право останнього надалі вимагати сплати відповідних коштів від відповідача за первісним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про залучення до участі у справі за первісним позовом іншого відповідача - Публічне акціонерне товариство «КБ «Хрещатик», з огляду на його не обґрунтованість та недоведеність, оскільки у поданому до суду відповідному клопотанні відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом), в аспекті ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, не доведено наявність обставин, які є достатніми підставами для залучення іншого відповідача.

Крім того, розглянувши заявлене в судовому засіданні 09.03.2017 року усне клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про залучення третьої особи - Публічне акціонерне товариство «КБ «Хрещатик», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі (п. 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) усне клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - Публічне акціонерне товариство «КБ «Хрещатик» є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) не доведено, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки останнього щодо однієї з сторін.

Також, розглянувши заявлене в судовому засіданні 09.03.2017 року усне клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, у зв'язку з його необґрунтованістю та обмеженістю процесуального строку вирішення спору, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" (сторона-1, власник нерухомого майна) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (сторона-2) укладено Договір про наміри купівлі-продажу квартири, відповідно до п. 1.1. якого сторони мають наміри укласти та нотаріально посвідчити Договір купівлі-продажу квартири в багатоквартирному будинку на наступних умовах: предмет купівлі-продажу - квартира № 13-67, яка знаходиться на 9 поверсі, загальна площа згідно з технічним паспортом, виданим КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 1-кімнатної квартири - 59,7 кв.м., житлова площа - 15,5 кв.м., поштова адреса: м. Київ, вул. Вишгородська, 45.

04.04.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" (сторона-1, власник нерухомого майна) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (сторона-2) укладено Договір про наміри купівлі-продажу квартири, відповідно до п. 1.1. якого сторони мають наміри укласти та нотаріально посвідчити Договір купівлі-продажу квартири в багатоквартирному будинку на наступних умовах: предмет купівлі-продажу - квартира № 13-107, яка знаходиться на 14 поверсі, загальна площа згідно з технічним паспортом, виданим КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 1-кімнатної квартири - 59,8 кв.м., житлова площа - 15,5 кв.м., поштова адреса: м. Київ, вул. Вишгородська, 45.

04.04.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" (сторона-1, власник нерухомого майна) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (сторона-2) укладено Договір про наміри купівлі-продажу квартири, відповідно до п. 1.1. якого сторони мають наміри укласти та нотаріально посвідчити Договір купівлі-продажу квартири в багатоквартирному будинку на наступних умовах: предмет купівлі-продажу - квартира № 13-5, яка знаходиться на 1 поверсі, загальна площа згідно з технічним паспортом, виданим КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 2-кімнатної квартири - 80,4 кв.м., житлова площа - 29,9 кв.м., поштова адреса: м. Київ, вул. Вишгородська, 45.

04.04.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" (сторона-1, власник нерухомого майна) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (сторона-2) укладено Договір про наміри купівлі-продажу квартири, відповідно до п. 1.1. якого сторони мають наміри укласти та нотаріально посвідчити Договір купівлі-продажу квартири в багатоквартирному будинку на наступних умовах: предмет купівлі-продажу - квартира № 13-3, яка знаходиться на 1 поверсі, загальна площа згідно з технічним паспортом, виданим КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 1-кімнатної квартири - 86 кв.м., житлова площа - 41,8 кв.м., поштова адреса: м. Київ, вул. Вишгородська, 45.

04.04.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" (сторона-1, власник нерухомого майна) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Брокбізнес" (сторона-2) укладено Договір про наміри купівлі-продажу квартири, відповідно до п. 1.1. якого сторони мають наміри укласти та нотаріально посвідчити Договір купівлі-продажу квартири в багатоквартирному будинку на наступних умовах: предмет купівлі-продажу - квартира № 13-110, яка знаходиться на 15 поверсі, загальна площа згідно з технічним паспортом, виданим КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" 3-кімнатної квартири - 102,4 кв.м., житлова площа - 57,0 кв.м., поштова адреса: м. Київ, вул. Вишгородська, 45.

Згідно п. 2.1. договорів про наміри, відповідач за первісним позовом згоден продати на умовах і в порядку, передбачених цим договором, позивач за первісним позовом згоден купити на умовах і в порядку, передбачених цим договором зазначені квартири:

- квартиру 1 - за ціною 2 948 571, 11 грн. без ПДВ. ПДВ не нараховується;

- квартиру 2 - за ціною 2 953 510,09 грн. без ПДВ. ПДВ не нараховується;

- квартиру 3- за ціною 3 970 939,98 грн. без ПДВ. ПДВ не нараховується;

- квартиру 4 - за ціною 4 247 522,87 грн. без ПДВ. ПДВ не нараховується;

- квартиру 5 - за ціною 5 057 515,60 грн. без ПДВ. ПДВ не нараховується.

В п. 3.1. договорів про наміри зазначено, що відповідач за первісним позовом зобов'язується укласти з позивачем за первісним позовом договір купівлі-продажу не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту укладання цього договору; не змінювати в односторонньому порядку строк (термін) укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та умов купівлі-продажу квартири.

Відповідно до п. 4.1. договорів про наміри, позивач за первісним позовом зобов'язується укласти договір купівлі-продажу у термін та на умовах, встановлених цим договором; сплатити ціну квартири, вказану в п. 2.1. цього договору, на умовах визначених цим договором.

В п. 5.1. договорів про наміри визначено, що сторони згодні та взаємно погодились, що укладання та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу здійснюватиметься не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту укладання цього договору, але в усякому разі тільки за умови повної оплати позивачем за первісним позовом ціни квартири передбаченої п. 2.1. цього договору.

Договори набувають чинності з моменту їх підписання сторонами і діють по 07.04.2016 року, але в будь-якому випадку припиняють свою дію з моменту підписання договорів купівлі-продажу (п. 5.2. договорів про наміри).

Судом встановлено, що на виконання умов договорів наведених договорів позивачем за первісним позовом 05.04.2016 року було перераховано на користь відповідача за первісним позовом 19 174 859,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14 від 05.04.2016 р. в розмірі 2 948 571, 11 грн., платіжним дорученням № 11 від 05.04.2016 р. в розмірі 2 953 510,09 грн., платіжним дорученням № 12 від 05.04.2016 р. в розмірі 3 970 939,98 грн., платіжним дорученням № 13 від 05.04.2016 р. в розмірі 4 247 522,87 грн., платіжним дорученням № 16 від 05.04.2016 р. в розмірі 5 054 315,60 грн., а також доплати в розмірі 3200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №22994 від 05.04.2016 р. (копії містяться в матеріалах справи).

Втім, за твердженням позивача за первісним позовом, які не заперечуються відповідачем за первісним позовом, договори купівлі-продажу квартир сторонами не укладено. Крім того, грошові кошти перераховані позивачем за первісним позовом, за твердженнями останнього, відповідач за первісним позовом не повернув.

Як зазначає позивач за первісним позовом, квартири, які є предметом договорів про наміри, належать відповідачу за первісним позовом на праві особистої приватної власності, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №54308811 від 01.03.2016 року, №54561921 від 04.03.2016 року, №54031686 від 25.02.2016 року, №54760312 від 09.03.2016 року, №54524025 від 03.03.2016 року.

Позивач за первісним позовом стверджує, що відповідач за первісним позовом фактично ввів в оману позивача за первісним позовом стосовно своїх намірів продати останньому квартири та укладення в майбутньому відповідних договорів купівлі-продажу, оскільки з моменту укладення договорів про наміри та здійснення оплати позивачем за первісним позовом, відповідачем за первісним позовом не було вчинено жодних дій направлених на укладення основних договорів купівлі-продажу квартир, що свідчить про те, що, незважаючи на здійснення позивачем за первісним позовом повної оплати вартості квартир, що вказує на реальне бажання останнього придбати квартири та укласти відповідні договори купівлі-продажу, відповідач за первісним позовом не мав наміру здійснювати в майбутньому продаж вказаних квартир на користь позивача за первісним позовом, а також фактично вжив всіх заходів, щоб не допустити можливості спонукання останнього до укладення відповідних договорів купівлі-продажу квартир з позивачем за первісним позовом, або будь-яким іншим чином здійснити відчуження зазначених квартир на користь позивача за первісним позовом. Позивач за первісним позовом вказує, що у зв'язку з нікчемністю договорів про наміри, відповідач за первісним позовом зобов'язаний відшкодувати позивачу за первісним позовом збитки в подвійному розмірі, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, в загальному розмірі 38 356 119,30 грн.

Відповідач за первісним позовом у відзиві на позовну заяву проти первісних позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що договори про наміри є саме договорами (угодами) про наміри (протоколами про наміри) у відповідності до ч.4 ст. 635 Цивільного кодексу України та ч.6 ст. 182 Господарського кодексу України, а не попередніми договорами, а твердження позивача за первісним позовом є хибними, такими що ґрунтуються на невірному тлумаченні норм цивільного та господарського права і не відповідають суті та характеру підписаних ним договорів про наміри, отже договори про наміри були дійсними та законними в момент їх підписання, оскільки не вимагали нотаріального посвідчення, а тому в даному випадку відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, що регулює відносини нікчемності правочинів та ст. 216 Цивільного кодексу України, що регулює наслідки недійсності правочинів. Відповідач за первісним позовом також зазначає, що у зв'язку із неоплатою ціни відповідних квартир протягом 3 (трьох) днів з моменту укладення договорів про наміри та закінченням строку дії договорів про наміри, з 08.04.2016 року будь-які зобов'язання, що виникали між сторонами, у відповідності до договорів про наміри, є припиненими, у зв'язку з чим, вимога про стягнення збитків в розмірі 38 356 119,30 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Як вбачається з ч.ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно положень статті 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

В п. 35 інформаційного листа № 01-8/211 від 07.04.2008 року Вищий господарський суд України зазначив, що згідно з частиною четвертою статті 635 ЦК України договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Згідно з частиною шостою статті 182 ГК України угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

При застосуванні зазначених норм слід виходити з того, що документ, який відповідає вимогам частини першої статті 635 ЦК України частин першої та другої статті 182 ГК України, є попереднім договором, незалежно від його назви, навіть якщо сторони визначили його як договір про наміри, протокол про наміри тощо. Такий попередній договір створює для сторін юридичні наслідки. Якщо ж документ, названий сторонами попереднім договором, не відповідає вимогам частини першої статті 635 ЦК України, частин першої та другої статті 182 ГК України, то він не є попереднім договором, хоча б він і містив наміри сторін до співробітництва, до розробки проектів договорів та їх укладення в майбутньому тощо.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

З аналізу пунктів 1.1., 2.1., 3.1.1., 4.1., 5.1., 5.2., 6.1. договорів про наміри вбачається, що сторони обумовили спільний обов'язок щодо укладення в певний строк договорів купівлі-продажу квартир, визначили предмет таких договорів та його вартість, а також порядок переходу права власності на квартири до покупця.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наведені вище договори про наміри за своїм правовим змістом, у відповідності до положень статті 635 ЦК України, є попередніми договорами купівлі-продажу квартир, а відтак назва цих договорів та положення п. 8.4. не мають юридичного значення, оскільки не відповідають істотним умовам цих договорів та їх правовому змісту в цілому.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Враховуючи наведені положення ст.ст. 635, 657 ЦК України вказані вище попередні договори підлягають нотаріальному посвідченню, проте вони укладені у простій письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Положеннями ст. 220 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до п. 2.5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Враховуючи наведене, зазначені вище попередні договори купівлі-продажу квартир є нікчемними та підлягають визнанню недійсними за відповідним позовом.

Як зазначалося вище, позивач за первісним позовом на виконання умов попередніх договорів 05.04.2016 року перерахував на користь відповідача за первісним позовом грошові кошти в загальному розмірі 19 174 859,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14 від 05.04.2016 р. в розмірі 2 948 571, 11 грн., платіжним дорученням № 11 від 05.04.2016 р. в розмірі 2 953 510,09 грн., платіжним дорученням № 12 від 05.04.2016 р. в розмірі 3 970 939,98 грн., платіжним дорученням № 13 від 05.04.2016 р. в розмірі 4 247 522,87 грн., платіжним дорученням № 16 від 05.04.2016 р. в розмірі 5 054 315,60 грн., а також доплати в розмірі 3200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №22994 від 05.04.2016 р. (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідач за первісним позовом зазначає, що 19.05.2016 року з метою повернення помилково, на його думку, сплачених позивачем за первісним позовом коштів підготував та надав до подільського відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» платіжні доручення від 20.05.2016: №860, щодо повернення помилково сплачених 19.05.2016 коштів у зв'язку із втратою чинності договору про наміри від 04.04.2016 на суму 2 948 571,11 грн.; №861, щодо повернення помилково сплачених 19.05.2016 коштів у зв'язку із втратою чинності договору про наміри від 04.04.2016 на суму 2 953 510,09 грн.; №862, щодо повернення помилково сплачених 19.05.2016 коштів у зв'язку із втратою чинності договору про наміри від 04.04.2016 на суму 3 970 939,98 грн.; №863, щодо повернення помилково сплачених 19.05.2016 коштів у зв'язку із втратою чинності договору про наміри від 04.04.2016 на суму 4 247 522,87 грн.; №864, щодо повернення помилково сплачених 19.05.2016 коштів у зв'язку із втратою чинності договору про наміри від 04.04.2016 на суму 5 054 315,60 грн.

У відповідності до приписів ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положеннями ч. 2 ст. 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1073 Цивільного кодексу України визначено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, належними доказами виконання банківської операції є первинні бухгалтерські документи установи банку (в т.ч. банківські виписки по рахунку) або належним чином оформлені платіжні доручення з відміткою банку про їх виконання.

Відповідно, відсутність на наданих відповідачем за первісним позовом платіжних дорученнях відмітки банку про їх виконання, а також відсутність у банку, до якого вони були пред'явлені, документів на підтвердження проведення відповідних банківських операцій (лист банку від 15.02.2017 року № 3/772 - копія в матеріалах справи), свідчить про недоведеність відповідачем за первісним позовом своїх доводів щодо повернення позивачу за первісним позовом сплачених ним на підставі оспорюваних договорів коштів.

Таким чином, відповідач за первісним позовом не виконав свого обов'язку щодо повернення позивачу за первісним позовом безпідставно одержаних коштів.

Крім того, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.04.2016 року № 234 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято Рішення від 05.04.2016 року № 463 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Комерційний банк «Хрещатик» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» та Рішення від 21.04.2016 року № 560 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ Комерційний банк «Хрещатик».

Згідно з даними Рішеннями було розпочато процедуру виведення ПАТ Комерційний банк «Хрещатик» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Комерційний банк «Хрещатик» призначено Костенка Ігоря Івановича (далі - Уповноважена особа Фонду).

Рішенням Правління Національного банку України № 46-рш від 02.06.2016р. ПАТ Комерційний банк «Хрещатик» оголошено про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Комерційний банк «Хрещатик». На підставі Постанови № 46-рш Виконавчою дирекцією Фонду гарантування 03.06.2016р. винесено Рішення, яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ Комерційний банк «Хрещатик» уповноваженою особою Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ Комерційний банк «Хрещатик» Костенку Ігорю Івановичу з 06.06.2016 року до 05.06.2018 р.

Частиною 1 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

У відповідності до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Згідно з п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Таким чином, під час тимчасової адміністрації юридична особа не втрачає статус банку, але її повноваження щодо здійснення банківських операції є обмеженими відповідно до приписів п.п.1,3 ч.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, подача відповідачем за первісним позовом до установи банку відповідних платіжних доручень, у даному випадку, не мало наслідком виконання їх банком, а відтак не звільнило відповідача за первісним позовом від обов'язку сплати на користь позивача за первісним позовом відповідних коштів.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Моментом недійсності нікчемного правочину є момент його вчинення. Але якщо недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

При цьому, твердження відповідача за первісним позовом про те, що відсутня його вина у тому, що позивач за первісним позовом не одержав назад сплачених ним на підставі попередніх договорів коштів не має юридичного значення, оскільки в розумінні ст. 230 ЦК України має значення саме винна поведінка особи при вчиненні обману іншої сторони правочину, яка має наслідком спричинення збитків останній. При цьому, якщо такий факт відбувся, то настання передбачених у ст. 230 ЦК України правових наслідків не ставиться в залежність від подальшого відшкодування завданих збитків винною особою або її намірів стосовно цього.

Крім того, відповідач за первісним позовом об'єктивно будучи обізнаним про наведені вище обставини щодо введення в ПАТ «КБ «Хрещатик» тимчасової адміністрації та відсутність факту виконання банком вказаних вище платіжних доручень, не вчинив дій щодо сплати відповідних коштів на користь позивача за первісним позовом іншим шляхом, а також не довів відсутності можливості та підстав для здійснення цього.

Таким чином, судом встановлено, що всупереч умовам вказаних вище попередніх договорів, договори купівлі-продажу квартир сторонами не укладено, грошові кошти перераховані позивачем за первісним позовом відповідач за первісним позовом не повернув.

Крім того, відповідачем за первісним позовом взагалі не було вчинено жодних дій направлених на укладення основних договорів купівлі-продажу квартир (матеріали справи зворотного не містять) незважаючи на здійснення позивачем за первісним позовом повної попередньої оплати вартості квартир. При цьому, відповідні кошти були одержані відповідачем за первісним позовом за обставин, коли позивач за первісним позовом міг вважати, що у відповідача за первісним позовом існує намір щодо укладення договорів купівлі-продажу квартир, обумовлених у відповідних попередніх договорах. Крім того, відповідачем за первісним позовом не було вчинено належних та достатніх дій для реального повернення позивачу за первісним позовом одержаних від нього коштів, а також не доведено об'єктивних причин неможливості вчинення таких дій, а лише зауважено, що певний банк не виконав певних платіжних доручень на користь позивача за первісним позовом, що на думку відповідача за первісним позовом фактично звільняє його від відповідного обов'язку, протре не є обґрунтованим з правової точки зору. Наведені обставини, як окремо, так і в сукупності, свідчать про те, що відповідач за первісним позовом свідомо та завчасно не мав наміру здійснювати в майбутньому продаж вказаних вище квартир на користь позивача за первісним позовом і мав на меті безпідставне заволодіння коштами останнього.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позовних вимог за первісним позовом та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі.

Судові витрати позивача за первісним позовом відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача за первісним позовом.

Розглянувши зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" про визнання зобов'язань припиненими, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Так, Приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Троянда" звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Брокбізнес" про визнання припиненими з 08.04.2016 будь-яких зобов'язань Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» за договором про наміри купівлі-продажу квартири № 13-67, що розташована в будинку №45 на вул. Вишгородській у м. Києві від 04.04.2016; договором про наміри купівлі-продажу квартири № 13-107, що розташована в будинку №45 на вул. Вишгородській у м. Києві від 04.04.2016; договором про наміри купівлі-продажу квартири № 13-5, що розташована в будинку №45 на вул. Вишгородській у м. Києві від 04.04.2016; договором про наміри купівлі-продажу квартири №13-3, що розташована в будинку №45 на вул. Вишгородській у м. Києві від 04.04.2016; договором про наміри купівлі-продажу квартири № 13-110, що розташована в будинку №45 на вул. Вишгородській у м. Києві від 04.04.2016.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що у зв'язку із невиконанням відповідачем за зустрічним позовом п. 2 договорів про наміри, а саме не оплати ціни відповідної квартири (вказаної в кожному конкретному договорі про наміри) протягом 3 (трьох) днів з моменту укладення договорів про наміри та закінченням строку дії договорів про наміри, позивач за зустрічним позовом вважає, що з 08.04.2016 року будь-які зобов'язання, що виникали у позивача по зустрічному позову та у відповідача по зустрічному позову у відповідності до договорів про наміри є припиненими.

Відповідач за зустрічним позовом проти зустрічних позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що договори про наміри містять всі обов'язкові ознаки попередніх договорів в розумінні ст.635 Цивільного кодексу України, а тому, за своєю правовою природою є попередніми договорами, а відтак, доводи позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на невірному розумінні норм чинного законодавства. Крім того, відповідач за зустрічним позовом зазначив, що позивач за зустрічним позовом своїми діями ввів відповідача за зустрічним позовом в оману, оскільки після отримання коштів на укладання договорів купівлі-продажу, сплачених в строк передбачений договорами про наміри, позивач за зустрічним позовом ухилився від укладання основних договорів. Також, відповідач за зустрічним позовом вказав, що чинним законодавством України передбачено підстави припинення зобов'язань сторін виключно на підставі дійсних правочинів. При цьому, законодавством не передбачається випадків або можливості припинення зобов'язань сторін за недійсними та/або нікчемними правочинами, оскільки такі правочини не породжують виникнення у сторін прав та обов'язків за виключенням тих, що виникають в зв'язку з їх недійсністю та/або нікчемністю. Тобто, в розумінні ст. 216 Цивільного кодексу України, припинення зобов'язань за недійсним (нікчемним) правочином є неможливим, оскільки за вказаними правочинами не виникає прав та обов'язків, які б могли бути припиненими в порядку визначеному чинним законодавством.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст. 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих. що пов'язані з його недійсністю. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України).

В п. 19 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Чи повинен господарський суд, прийнявши судове рішення про визнання недійсним правочину, яким права та обов'язки передбачені лише на майбутнє, вказувати в рішенні про припинення можливості настання таких прав та обов'язків у майбутньому?» Вищий господарський суд України зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, а також припинення можливості настання у майбутньому прав та обов'язків за такими правочинами, імперативно встановлені частинами першою та другою статті 236 ЦК України, і не можуть бути змінені судом. Тому в разі задоволення судом позову про визнання правочину недійсним в рішенні не слід вказувати ні момент, з якого правочин є недійсним, ні про припинення можливості настання прав та обов'язків за правочином у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що припинення зобов'язань за недійсними (нікчемними) правочинами є неможливим, оскільки за вказаними правочинами не виникає прав та обов'язків, які б могли бути припиненими в порядку визначеному чинним законодавством.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених зустрічних позовних вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним нікчемний договір про наміри купівлі-продажу квартири № 13-67 від 04.04.2016 р., укладений між Приватним акціонерним товариством «Агрофірма «Троянда» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес».

3. Визнати недійсним нікчемний договір про наміри купівлі-продажу квартири № 13-107 від 04.04.2016 р., укладений між Приватним акціонерним товариством «Агрофірма «Троянда» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес».

4. Визнати недійсним нікчемний договір про наміри купівлі-продажу квартири № 13-5 від 04.04.2016 р., укладений між Приватним акціонерним товариством «Агрофірма «Троянда» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес».

5. Визнати недійсним нікчемний договір про наміри купівлі-продажу квартири № 13-3 від 04.04.2016 р., укладений між Приватним акціонерним товариством «Агрофірма «Троянда» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес».

6. Визнати недійсним нікчемний договір про наміри купівлі-продажу квартири № 13-110 від 04.04.2016 р., укладений між Приватним акціонерним товариством «Агрофірма «Троянда» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Брокбізнес».

7. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» (код ЄДРПОУ 03359658; адреса: 04123, м. Київ, вул. Осиповського, 1-А) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» (код ЄДРПОУ 20344871, адреса: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, 3) грошові кошти - 38 356 119,30 грн. (тридцять вісім мільйонів триста п'ятдесят шість тисяч сто дев'ятнадцять гривень 30 копійок) та судовий збір - 213 590,00 грн. (двісті тринадцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять гривень). Видати наказ.

8. В задоволені зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.03.2017 року.

Суддя Ю.В.Цюкало