Постанова № 65231439, 06.03.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2017 р. Справа № 920/594/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 за довіреністю № 2-549 від 28.12.2016 року.

відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю № 139 від 30.12.2016 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ УКРТРАНСГАЗ (вх. № 208С/1) на рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2016 р. у справі № 920/594/16

за позовом ПАТ УКРТРАНСГАЗ, м. Київ

до ТОВ СУМИГАЗ ЗБУТ, м. Суми

про стягнення 16684503,87 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2016 р. ПАТ УКРТРАНСГАЗ звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з ТОВ СУМИГАЗ ЗБУТ суму основного боргу у розмірі 12257987,75 грн., пеню у розмірі 2126471,51 грн., інфляційні втрати у розмірі 261531,28 грн., 3 % річних у розмірі 149291,81 грн., 7 % штрафу у розмірі 1889221,52 грн., відповідно до укладеного між сторонами договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, а також витрати по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.12.2016 р. в частині позовних вимог щодо стягнення 12257987,75 грн. основного боргу провадження у праві припинено. В частині позовних вимог щодо стягнення 2126471,51 грн. пені, 261531,28 грн. інфляційних втрат, 149291,81 грн. 3 % річних та 1889221,52 грн. штрафу відмовлено.

Позивач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Здійснити перерозподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування. Так, заявник зазначає, що оскільки сторонами не вносилися зміни до договору ні відносно строків виконання відповідачем грошового зобовязання за договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, ні щодо порядку здійснення розрахунків, то у звязку з порушенням відповідачем його зобовязання щодо оплати наданих йому послуг протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року в сумі 12257987,57 грн., позивач правомірно нарахував відповідачеві пеню в сумі 2126471,51 грн. за кожний з періодичних платежів, починаючи з моменту виникнення прострочення, протягом періоду прострочення, що не перевищує шести місяців, штраф у сумі 1889221,52 грн. від суми боргу за зобовязаннями, прострочення по яким тривало понад 30 днів, 3 % річних від простроченої суми, розрахованих за фактичний період прострочення за кожним з періодичних платежів в сумі 149291,81 грн. та інфляційні втрати в сумі 261531,28 грн., розраховані за фактичний період прострочення за кожним з періодичних платежів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.02.2017 р.

Відповідач 02.02.2017 р. надав за вх. № 1177 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. Так. Відповідач зазначає, що підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаємних розрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету, які, в силу положень договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, мають перевагу перед положеннями цього договору, їх сторони, в тому числі позивач, погодили порядок і строки погашення заборгованості, а тому безпідставними є твердження позивача про порушення відповідачем строків оплати, що передбачені договором, та притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, пені та 7 % штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за вказаним договором.

В судовому засіданні 20.02.2017 р. колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 06.03.2017 р.

Позивачем 03.03.2017 р. були надані письмові пояснення в обгрунтування апеляційної скарги.

Відповідачем 03.03.2017 р. були надані додаткові пояснення в обгрунтування своєї позиції у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного між сторонами договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року (далі - договір), позивач зобовязувався надати відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій, а відповідач зобовязувався сплатити за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у строки та у порядку, передбаченому умовами цього договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що тарифи, визначенні в п. 5.1 договору, є обовязковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами договору.

Згідно абзацу 2 п. 11.1 договору, договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Пунктами 3.1 та 3.4 договору встановлено, що послуги з транспортування газу магістральними газопроводами оформляються відповідачем і позивачем актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, які є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника (відповідача) з Газотранспортним підприємством (позивачем).

Згідно пункту 5.4 договору, вартість фактично наданих позивачем відповідачу послуг за звітний місяць визначається на підставі акту наданих послуг.

Позивач зазначає, що факт надання ним протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року послуг відповідачу за договором підтверджується належно оформленими актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а саме: № 07-15-1506000180/Н036 від 31.07.2015 року за липень 2015 року на загальну суму 1235319,64 грн.; № 08-15-1506000180/Н036 від 31.08.2015 року за серпень 2015 року на загальну суму 1307954,38 грн.; № 09-15-1506000180/Н036 від 30.09.2015 року за вересень 2015 року на загальну суму 1254143,58 грн.; № 10-15-1506000180/Н036 від 31.10.2015 року за жовтень 2015 року на загальну суму 2941490,05 грн.; № 11-15-1506000180/Н036 від 30.11.2015 року за листопад 2015 року на загальну суму 4011521,72 грн.; № 12-15-1506000180/Н036 від 31.12.2015 року за грудень 2015 року на загальну суму 5624617,25 грн.; № 01-16-1506000180/Н036 від 31.01.2016 року за січень 2016 року на загальну суму 13096653,74 грн.; № 02-16-1506000180/Н036 від 29.02.2016 року за лютий 2016 року на загальну суму 8486512,13 грн. та № 03-16-1506000180/Н036 від 31.03.2016 року за березень 2016 року на загальну суму 7898583,67 грн.

Вартість наданих позивачем послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року була визначена з урахуванням тарифів, встановлених постановами НКРЕ КП Про встановлення загального тарифу на транспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та газорозподільними трубопроводами, постачання природного газу від 30 червня 2015 року № 1888, від 24 вересня 2015 року № 2383, від 29 грудня 2015 року № 3159.

Пунктом 5.5 договору визначено, що оплата послуг за транспортування природного газу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватись транспортування газу. Відповідач самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані послуги у звітному місяці проводиться відповідачем до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він виконуючи взяті на себе зобовязання, протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року протнаспортував природний газ для відповідача загальним обсягом 241079,716 тис. м3 на загальну суму 45856796,16 грн. (включно з ПДВ), а відповідач порушив взяті на себе зобовязання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у звязку з чим останньому нараховано пеню відповідно до пункту 7.2 договору, інфляційні збитки та 3 % річних.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує на те, що укладаючи спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, позивач фактично погодився на зміну умов договору в частині порядку, умов та строків проведення розрахунків.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи правову кваліфікацію колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обовязок субєктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 цього ж Кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 зазначеного Кодексу передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Вимогами позивача у даній справі, з посиланням на положення статей 526, 530, 536, 612, 625, 953 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, та на неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, щодо повного та своєчасного розрахунку за надані послуги з транспортування природного газу, є стягнення з останнього 12257987,75 грн. заборгованості щодо оплати наданих протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року послуг з транспортування природного газу, а також 2126471,51 грн. пені, 1889221,52 грн. штрафу, 149291,81 грн. 3% річних

Разом з тим, між позивачем, відповідачем, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Національною акціонерною компанією Нафтогаз України, відповідно до вимог Постанови КМУ від 11.01.2005р. № 20 укладено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний га та теплопостачання, а саме: № 1981/у від 18.09.2015 року, № 2143/у від 19.10.2015 року., № 215/у від 21.01.2016 року, № 532/у від 17.02.2016 року, № 974/у від 18.03.2016 року, № 1255/у від 18.04.2016 року, № 1596/у від 20.05.2016 року, № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року (а.с. 132-156), якими фактично сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за транспортування природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, ним протягом липня-грудня 2015 року та січня-березня 2016 року надано відповідачу послуги з транспортування природного газу на загальну суму 45856796,16 грн. (включно з ПДВ).

У свою чергу, на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом відповідач за отримані послуги розрахувався лише частково, у звязку з чим, станом на 31.05.2016 року сума основного боргу відповідача перед позивачем складала 12275987,75 грн.

Разом з тим, розрахунок за надані послуги на суму 25033129,92 грн. відповідач здійснив - за рахунок коштів, отриманих на підставі спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, а саме: № 1981/у від 18.09.2015 року, № 2143/у від 19.10.2015 року, № 215/у від 21.01.2016 року, № 532/у від 17.02.2016 року, № 974/у від 18.03.2016 року, № 1255/у від 18.04.2016 року та № 1596/у від 20.05.2016 року.

Водночас, після порушення провадження у даній справі, відповідачем, на підставі спільних протокольних рішень № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог Постанови КМУ від 11.01.2005р. № 20, укладених між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Національною акціонерною компанією Нафтогаз України, позивачу перераховано згідно платіжного доручення № 14 від 22.06.2016 року (оплачено 24.06.2016) кошти у розмірі 3500000,00 грн. та згідно платіжного доручення № 15 від 24.06.2016 року (оплачено 30.06.2016) кошти у розмірі 10476349,02 грн. за послуги з транспортування газу, надані у липні-грудні 2015 року та січні-березні 2016 року.

Укладаючи спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету на надання пільг, субсидій і компенсацій населенню, позивач і відповідач керувалися не умовами договору, а спеціальними нормативно-правовими актами, якими передбачається процедура розрахунку і надання населенню не тільки теплової енергії, а і пільг, субсидій та компенсацій на оплату тепло-, водопостачання, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, якою затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, наказом Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688, яким затверджено Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Порядку, проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688, цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією Нафтогаз України, ДП Енергоринок та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20. Розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню (далі - акти звіряння) або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) (далі - договори), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку. Схеми розрахунків узгоджують відповідні департаменти фінансів спільно з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг). Відповідні органи Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) контролюють проведення розрахунків від початку розрахунків до зарахування податків до Державного бюджету України або на рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно з пунктів 2.1 - 2.3 вищевказаного Порядку постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг), які виявили бажання здійснити розрахунки відповідно до Порядку, складають щомісяця до 10 числа з розпорядниками коштів акти звіряння, а в разі проведення відповідних розрахунків з попередньої оплати ресурсів (товарів, послуг) на строк не більше одного місяця постачальники та/або транспортувальники ресурсів (товарів, послуг) визначають договірну величину споживання ресурсів (товарів, послуг), про що укладають відповідний договір з розпорядниками коштів. Один примірник акта звіряння або договору надається місцевому фінансовому органу для складання зведеного реєстру актів звіряння або договорів. Зведені реєстри актів звіряння або договорів підписуються керівниками місцевих фінансових органів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг) та надаються відповідним департаментам фінансів. Відповідні департаменти фінансів узагальнюють отримані дані та подають їх щомісяця до 20 числа Державній казначейській службі України (далі - Казначейство України) та відповідним головним управлінням Державної казначейської служби України в областях, місті Києві (далі - головні управління Казначейства) у формі узгоджених з постачальниками та/або транспортувальниками ресурсів (товарів, послуг) спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків разом з відповідними зведеними реєстрами актів звіряння або реєстрами договорів за підписами керівників відповідних департаментів фінансів, постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг).

Пунктом 2.6 зазначеного Порядку встановлено, що розпорядники коштів за рахунок отриманих субвенцій із загального фонду Державного бюджету України здійснюють розрахунки за природний газ, теплопостачання та електроенергію шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників та/або транспортувальників ресурсів (товарів, послуг), відкриті в органах Казначейства, в разі проведення розрахунків за електроенергію на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, відкриті в уповноваженому банку.

Відповідно до пункту 7 Порядку, для проведення розрахунків відповідно до цього Порядку всі учасники відкривають рахунки в органах Казначейства, крім енергопостачальних компаній, державного підприємства Енергоринок, які проводять розрахунки за спожиту електроенергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку. Розрахункове обслуговування цих рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та суб'єктами підприємницької діяльності. Розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Таким чином, підписавши спільні протокольні рішення, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України у справах: № 908/2215/15-г від 15.12.2015 року, № 922/364/15 від 15.10.2015 року, № 907/216/16 від 29.11.2016 року, № 926/502/16 від 22.11.2016 року, а також у постановах Верховного Суду України: № 5011-35/1272-2012-42/527-2012 від 09.09.2014 року, № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 від 09.09.2014 року, № 917/2519/14 від 23.09.2015 року та № 927/1733/14 від 11.11.2015 року.

Стосовно доводів позивача про те, що сторони договору на транспортування природного магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року не вносили зміни до його умов в частині виконання відповідачем грошових зобовязань з оплати послуг по транспортуванню природного газу, а також не визначали, що останній здійснює розрахунки за вказаним договором виключно шляхом оформлення спільних протокольних рішень відповідно до вимог Постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 року, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до статті 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Згідно статті 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність субєктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій субєктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

З огляду на це, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, шляхом прийняття, зокрема, Закону України Про житлово-комунальні послуги, Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, згадану вище Постанову КМУ № 20 від 11.01.2005 року.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобовязання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому, при визначенні обсягу грошових зобовязань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд повинен виходити з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на таке, оформлення та підписання документів, зокрема, таких як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Станом на момент розгляду зазначеної справи у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року.

Зі змісту вищевказаних спільних протокольних рішень вбачається, що розрахунки між сторонами, проведені на підставі спільних протокольних рішень здійснювались в межах договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та були одночасно процедурою погашення зобовязань відповідача з остаточної оплати вартості поставленого природного газу у визначеному місяці в розмірі отриманих за спільним протокольним рішенням сум пільг і субсидій населенню. Тобто, підписання сторонами спільних протокольних рішень і виконання їх положень, а також положень Постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005, Наказу Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії Нафтогаз України, Державного казначейства України від 03.02.2009 № 55/57/43, свідчить, що сторони фактично погодились, що оплата послуг за транспортування природного газу магістральними трубопроводами за договором № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року відбувається шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного спільного протокольного рішення.

Таким чином, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків та підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року, тому для застосування санкцій у вигляді пені та інших наслідків порушення грошового зобовязання необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, відповідно до пунктів 15, 16 яких сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору, та поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями.

Вищевказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 30.09.2014 року у справі № 5011-35/1534-2012-42/553-2012, від 16.09.2014 року у справі № 5011-42/1230-2012-69/542-2012, № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 від 09.09.2014р. (№ 3-105гс14), № 5011-35/1272-2012-42/527-2012 від 09.09.2014р. (№ 3-102гс14), правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постановах від 19.01.2016 року № 922/4596/15, від 15.12.2015 року № 908/2215/15-г.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не мав можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за транспортування природного газу, у зв'язку з чим вина відповідача з прострочення платежів за спірним договором відсутня, в зв'язку з чим відсутній склад правопорушення і відповідно до статті 217 ГК України та статті 614 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності та у свою чергу тягне за собою відсутність підстав для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 23.09.2014 року у справі № 5011-35/1271-2012; від 01.07.2015 року у справі № 924/1230/14; від 09.09.2014 року у справі № 5011-1/11043-2012-42/528-2012, № 5011-35/1272-2012-42/527-2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Враховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 12257987,75 грн. на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у звязку зі сплатою відповідачем цієї частини боргу згідно спільних протокольних рішень № 1786/у від 21.06.2016 року та № 1814/у від 24.06.2016 року про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог Постанови КМУ від 11.01.2005р. № 20, укладених між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, Національною акціонерною компанією Нафтогаз України.

Так, колегією суддів встановлено, що прострочення оплати на умовах договорів про організацію взаєморозрахунків та на умовах спільних протокольних рішень відповідачем не допущено.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає неправомірними та необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних збитків, 3% річних, які нараховані виходячи з суми основного боргу в розмірі 12257987,75 грн. за липень-грудень 2015 року та січень-березень 2016 року, оскільки оплата вказаної суми вартості послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року була здійснена на умовах спільних протокольних рішень, без прострочення виконання грошового зобовязання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Таким чином, для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобовязання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобовязання.

Відповідно до частини другої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, встановлено що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення повязане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобовязання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобовязання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого статтею 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: 1) якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; 2) якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; 3) якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, повязаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року в справі № 3-4гс10, від 20 грудня 2010 року у справі № 3-41гс10, від 28 лютого 2011 року у справі № 3-11 гс11.

Так, правовідношення в якому відповідач зобовязаний оплатити надану послугу грошима, а позивач має право вимагати від замовника відповідної оплати є грошовими зобовязаннями, а отже до них не може бути застосовано приписи частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Пунктом 5.2 спільних протокольних рішень встановлено що вони набирають чинності з моменту їх підписання всіма сторонами і діють до повного виконання сторонами зобовязань за спільним протокольним рішенням.

Таким чином, для застосування санкцій, передбачених пунктами 7.2 і 7.3 договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року та наслідків порушення грошового зобовязання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених протокольними рішеннями, які діяли на момент розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних збитків та 7 % штрафу задоволенню не підлягають, оскільки, підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до договору № 1506000180/Н036 від 01.07.2015 року та прострочення їх оплати на умовах спільних протокольних рішень відповідачем не допущено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що провадження у справі в частині позовних вимог позивача щодо стягнення суми основного боргу підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 3 % річних, інфляційних збитків та 7 % штрафу задоволенню не підлягають у звязку з безпідставністю їх нарахування.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі зясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у звязку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ УКРТРАНСГАЗ на рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2016 р. у справі № 920/594/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 07.12.2016 р. у справі № 920/594/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.