Рішення № 65230876, 06.03.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2017р. Справа № 914/45/17

За позовами:Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», м. Львівдо відповідача:Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м. Львівтреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: про: ОСОБА_1 підприємство «Ріел-Фінанси», м. Перемишляни ОСОБА_1 фірма науково-виробниче підприємство «Комтех-плюс», м. Львів ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів стягнення збитків (упущеної вигоди) Суддя Крупник Р.В. Секретар Цяпка О.І.

Представники сторін:Від позивача: ОСОБА_3 представник (довіреність б/н від 25.10.2016р.);Від відповідача: від третіх осіб на стороні позивача: від третьої особи на стороні відповідача: не зявився; не зявилися;Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

05.01.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до КП «Адміністративно-технічне управління» про стягнення 2246,49 грн. збитків (упущеної вигоди) завданих внаслідок демонтажу спеціальної конструкції зовнішньої реклами, що знаходилась на вул. Луганській (непар. стор. місце №14).

Ухвалою суду від 06.01.2017р. у справі №914/45/17 порушено провадження, її розгляд призначено на 23.01.2017р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПП «Ріел-Фінанси» та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради. Ухвалою від 23.01.2017р. суд відклав розгляд справи на 02.02.2017р.

Крім цього, 05.01.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до КП «Адміністративно-технічне управління» про стягнення 2246,49 грн. збитків (упущеної вигоди) завданих внаслідок демонтажу спеціальної конструкції зовнішньої реклами, що знаходилась на вул. Луганській (непар. стор. місце №12).

Ухвалою суду від 06.01.2017р. у справі №914/46/17 порушено провадження, її розгляд призначено на 23.01.2017р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПП «Ріел-Фінанси» та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради. Ухвалою від 23.01.2017р. суд відклав розгляд справи на 02.02.2017р.

Також, 06.01.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до КП «Адміністративно-технічне управління» про стягнення 1224,72 грн. збитків (упущеної вигоди) завданих внаслідок демонтажу спеціальної конструкції зовнішньої реклами, що знаходилась на вул. Луганській (непар. стор. місце №4).

Ухвалою суду від 10.01.2017р. у справі №914/57/17 порушено провадження, її розгляд призначено на 23.01.2017р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 фірму науково-виробниче підприємство «Комтех-плюс» та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради. Ухвалою від 23.01.2017р. суд відклав розгляд справи на 02.02.2017р.

Окрім цього, 06.01.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» до КП «Адміністративно-технічне управління» про стягнення 1224,72 грн. збитків (упущеної вигоди) завданих внаслідок демонтажу спеціальної конструкції зовнішньої реклами, що знаходилась на вул. Луганській (непар. стор. місце №6).

Ухвалою суду від 10.01.2017р. у справі №914/58/17 порушено провадження, її розгляд призначено на 23.01.2017р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 фірму науково-виробниче підприємство «Комтех-плюс» та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради. Ухвалою від 23.01.2017р. суд відклав розгляд справи на 02.02.2017р.

Ухвалою суду від 01.02.2017р. суд об'єднав в одне провадження справи №914/45/17, №914/46/17, №914/57/17, №914/58/17 для спільного розгляду, присвоїв об'єднаній справі №914/45/17.

Ухвалою суду від 02.02.2017р. розгляд справи відкладено на 23.02.2017р. В подальшому розгляд справи відкладено на 06.03.2017р.

Представник позивача в судове засідання 06.03.2017р. зявився, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити повністю.

В засіданні зазначив, що між позивачем та ПП «Комтех-Плюс», а також ПП «Ріел-Фінанси» укладено договори про надання рекламних послуг, згідно умов котрих позивач в смузі відведення Львівської залізниці розмістив спеціальні рекламні конструкції вказаних підприємств. За розміщення рекламних конструкцій треті особи здійснювали позивачу оплату. В липні 2016 року ОСОБА_2 економічної політики Львівської міської ради направив позивачу вимогу про демонтаж рекламних конструкцій, так як останній розмістив вказані рекламні конструкції самовільно без відповідних дозволів на розміщення зовнішньої реклами, передбачених положеннями ст. 16 ЗУ «Про рекламу». Оскільки позивачем самостійно не було демонтовано рекламні конструкції, 08.08.2016р. ОСОБА_2 економічної політики Львівської міської ради видав Наказ №59-Д «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами». В період 19-20.10.2016р. відповідачем було примусово демонтовано рекламні конструкції, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти демонтажу.

Як зазначив представник позивача, примусовий демонтаж відповідачем рекламних конструкцій є протиправним, оскільки реклама, яку розміщував позивач не являється зовнішньою рекламою. Вказана реклама є рекламою на транспорті і відповідно до положень ст.18 ЗУ «Про рекламу» жодних дозволів та погоджень на її розміщення не вимагається. Внаслідок неправомірного демонтажу конструкцій, позивач зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди, котрі просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача в судове засідання 06.03.2017р. не зявилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце його проведення.

Як вбачається із заперечень на позовну заяву, відповідач зазначає про безпідставність позовних вимог, оскільки позивач не вправі був розміщувати рекламні конструкції в смугах відведення залізниці, так як землі транспорту надаються в користування для виконання покладених на підприємства транспорту завдань. Закон не надає права землекористувачу, якому земельна ділянка надана в постійне користування ані передавати земельну ділянку в субкористування, ані стягувати плату за її використання. Однак, всупереч цьому позивач використовує земельні ділянки та, окрім того, надає на платній основі ці ділянки в користування третім особам для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами.

Крім того, в запереченнях на позов, відповідач заявляє, що реклама котру розміщував позивач являється зовнішньою рекламою і відповідно до положень ст.16 ЗУ «Про рекламу» та Типових правил розміщення реклами, затверджених постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р. розміщення такої реклами потребує відповідних дозволів, які у позивача відсутні. Розміщена позивачем реклама не може вважатися рекламою на транспорті, так як землі транспорту не відносяться до обєктів транспорту. Також на думку відповідача, у його діях є відсутньою протиправність, оскільки відповідач здійснював демонтаж конструкцій відповідно до рішення виконкому ЛМР №596 від 21.05.2010р. «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» та Наказу ОСОБА_2 економічної політики Львівської міської ради «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами»№59-Д від 08.08.2016р.

Представники третіх осіб в судове засідання 06.03.2017р. не зявилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце його проведення.

ПП «Комтех-Плюс» надало письмові пояснення по справі, в котрих позовні вимоги підтримує. Вважає, що у відповідача відповідно до чинного законодавства України відсутні повноваження на здійснення демонтажу рекламних конструкцій. На думку третьої особи, відповідач як субєкт господарської діяльності у непередбачений Конституцією України і Законами України спосіб втрутився у господарську діяльність інших субєктів господарювання (позивача та третьої особи), у результаті чого були порушені їхні майнові права, зміст яких визначений положеннями ст. 190 ЦК України.

ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради надав письмові пояснення у справі, зміст котрих зводиться до доводів про безпідставність позовних вимог. На думку третьої особи, позивач вправі розміщувати рекламу виключно на підставі дозволів органу місцевого самоврядування, які у позивача відсутні.

06.03.2017р. позивачем через канцелярію суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог. Разом з тим, в цей же день ним було подано заяву про її відкликання. Враховуючи відкликання позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд не розглядає цієї заяви та не приймає жодних рішень відносно неї.

В судовому засіданні було розглянуте клопотання ОСОБА_2 економічного розвитку ЛМР про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення господарського суду Львівської області у справі №914/3213/16. Вказане клопотання третя особа заявила в письмових поясненнях по справі.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши думку позивача, який заперечив щодо його задоволення, суд зазначає наступне.

Як вбачається з клопотання, третя особа обґрунтовує його тим, що на даний час в провадженні господарського суду Львівської області перебуває справа №914/3213/16 про визнання недійсним Наказу №59-Д від 08.08.2016р. та зобовязання здійснити монтаж рекламних конструкцій. Враховуючи те, що відповідач здійснював демонтаж рекламних конструкцій на підставі наказу ОСОБА_2 економічної політики ЛМР №59-Д від 08.08.2016р., на думку третьої особи, розгляд даної справи можливий лише після завершення розгляду справи №914/3213/16.

Як зазначено в п. 3.16 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

В даному випадку суд зазначає, що наказ ОСОБА_2 економічної політики ЛМР №59-Д від 08.08.2016р. передбачає конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, а відтак являється ненормативним актом (актом індивідуальної дії), застосовується одноразово і після реалізації вичерпує свою дію. Як наголосив Пленум ВГСУ в п.3.17.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» акти індивідуальної дії оцінюються господарським судом нарівні з іншими доказами у справі і не мають для нього заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи зазначене, відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі, оскільки суд не позбавлений можливості самостійно оцінити Наказ №59-Д від 08.08.2016р., як доказу у справі, при розгляді даної справи і прийняти рішення у відповідності до положень чинного законодавства України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.04.2015р. між ДТГО «Львівська залізниця» (Розповсюджувач) та ПП «Ріел-Фінанс» (Рекламодавець) укладено Договір про надання рекламних послуг №Л/П-15550п/НЮ (далі Договір №Л/П-15550п/НЮ), згідно п.2.1 котрого за цим Договором та відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» (в частині реклама на транспорті), розповсюджувач розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на території залізниці, а рекламодавець здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на території залізниці у сумі, визначеній у п.2.2 Договору.

Відповідно до п.2.2 Договору розповсюджувач розміщує дві двосторонні рекламні конструкції (два біг-борди) по вул. Луганській у м. Львові. Загальна кількість площин: 4 площини, їх загальна площа 72 кв.м. Період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) з 01.05.2015р. до 31.12.2020р.

25.12.2015р. у Договір №Л/П-15550п/НЮ було внесено зміни згідно Додаткової угоди №01, а саме замінено розповсюджувача із ДТГО «Львівська залізниця» на правонаступника - ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», а також зазначено, що виконання зобовязань за Договором від імені розповсюджувача здійснюватиме Виробничий підрозділ «Львівська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

29.06.2016р. у Договір №Л/П-15550п/НЮ було внесено зміни згідно Додаткової угоди №02, зокрема, змінено загальну вартість послуг в місяць, яка з моменту підписання додаткової угоди становить 2246,49 грн. в т.ч. ПДВ.

Крім цього, 01.01.2014р. між ДТГО «Львівська залізниця» (Розповсюджувач) та ОСОБА_1 фірмою науково-виробничим підприємством «Комтех-Плюс» (Рекламодавець) укладено Договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ (далі Договір №Л/ДН-1-14138п/НЮ), згідно п.2.1 котрого за цим Договором та відповідно до вимог Закону України «Про рекламу» (в частині реклама на транспорті), розповсюджувач розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на території залізниці, а рекламодавець здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на території залізниці у сумі, визначеній у Додатках до цього Договору.

Відповідно до Додатку №01 до Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ розповсюджувач розміщує рекламні конструкції у м. Львові на вул.Персенківка/вул.Луганська, ст.Клепарів/вул.Шевченка та в м. Стрию на вул. Вокзальна, 7. Загальна кількість площин: 12 площин, їх загальна площа 216кв.м. Період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) з 01.01.2014р. до 31.12.2014р.

Судом встановлено, що сторонами неодноразово вносилися зміни до Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ, а саме продовжувався період проведення рекламної кампанії (розміщення реклами) та змінювалася загальна вартість послуг.

Зокрема, згідно Додаткової угоди №07 до Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ сторони погодили, що Договір набирає чинності з моменту його підписання та відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України поширює свою дію на відносини, що виникли між сторонами з 01.01.2014р. та діє до 31.12.2016р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Загальна вартість послуг в місяць становить 7302,96 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідно до Додаткової угоди №02 від 25.12.2015р. у Договір №Л/ДН-1-14138п/НЮ було внесено зміни, а саме замінено розповсюджувача із ДТГО «Львівська залізниця» на правонаступника - ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», а також зазначено, що виконання зобовязань за Договором від імені розповсюджувача здійснюватиме Виробничий підрозділ «Львівська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Матеріалами справи підтверджується та жодною із сторін не заперечується той факт, що рекламні конструкції, які виступають предметом Договору №Л/П-15550п/НЮ та Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ позивачем було розміщено на землях залізничного транспорту, зокрема, в смузі відведення залізниці.

Судом встановлено, що 15.07.2016р. ОСОБА_2 економічної політики Львівської міської ради на адресу позивача було направлено Вимогу №23/Р-7-2896 та Вимогу №23/Р-7-2898 в яких зазначено, що позивачем порушено вимоги ч.1 ст.16 ЗУ «Про рекламу», а саме: самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на газоні по вул. Луганській (непарна сторона, місце 12) та (непарна сторона, місце 14) та запропоновано позивачу в термін до 27.07.2016р. усунути вказані порушення.

З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2016р. ОСОБА_2 економічної політики видав Наказ №59-Д «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» відповідно до котрого наказав КП «Адміністративно-технічне управління» до 31.12.2016р. демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами за адресами, зокрема, м. Львів, вул. Луганська (непарна сторона, місце №4, місце №6, місце №12 та місце №14).

Жодною із сторін не заперечується той факт, що рекламні конструкції у м. Львові на вул. Луганська (непарна сторона, місце №4 та місце №6) це ті рекламні конструкції, які позивач розміщував на виконання умов Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ, а рекламні конструкції у м. Львові на вул. Луганська (непарна сторона, місце №12 та місце №14) на виконання умов Договору №Л/П-15550п/НЮ. Саме демонтаж цих конструкцій являється предметом розгляду даної справи.

16.08.2016р. відповідачем - КП «Адміністративно-технічне управління», на адресу позивача було направлено попередження №2410-06-6 649, №2410-06-6 657, №2410-06-6 659 та №2410-06-6 664 про добровільний демонтаж встановлених конструкцій до 24.08.2016р. В протилежному випадку демонтаж буде здійснено відповідачем примусово з 24.08.2016р. у будь-який робочий день.

При цьому, судом встановлено що у вказаних попередженнях відповідачем було допущено механічну помилку, а саме зазначено Наказ ОСОБА_2 економічної політики №59-Д від 10.08.2016р. замість №59-Д від 08.08.2016р. Як пояснила представник відповідача 10.08.2016р. це дата візи керівника, яка стояла на наказі. І саме це стало причиною помилки у попередженнях.

Як вбачається із матеріалів справи, у звязку із відмовою позивача добровільно демонтувати встановлені конструкції, 19-20.10.2016р. спірні рекламні конструкції були демонтовані на замовлення відповідача силами ТОВ «Благоустрій-Захід» про що складено відповідні акти проведення демонтажу, які знаходяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи протиправним здійснений відповідачем демонтаж, звернувся за захистом своїх прав до суду з вимогою стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, яку б він міг отримати у звязку з виконанням Договору №Л/ДН-1-14138п/НЮ та Договору №Л/П-15550п/НЮ.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст.22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також, частиною 2 ст.224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З огляду на викладене, суд зазначає, що для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність своєї протиправної поведінки, оскільки позивач розміщував зовнішню рекламу без одержання дозволів, передбачених статтею 16 ЗУ «Про рекламу» та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р., а тому відповідач у відповідності до рішення виконкому ЛМР №596 від 21.05.2010р. «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» та Наказу ОСОБА_2 економічної політики Львівської міської ради «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» №59-Д від 08.08.2016р. здійснив демонтаж рекламних конструкцій.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Основні засади рекламної діяльності в Україні визначає Закон України «Про рекламу» №270/96-ВР від 03.07.1996р., котрий також регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Відповідно до ст.1 даного Закону реклама буває наступних видів:

- внутрішня реклама реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються;

- зовнішня реклама реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

- реклама на транспорті реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

З наведеного вбачається, що реклама на транспорті є окремим рекламним засобом, що має багато спільних рис із зовнішньою та внутрішньою рекламою, проте в той же час, має і певні особливості, а також окремий порядок регулювання її розповсюдження.

Зокрема, на відміну від зовнішньої реклами, порядок розповсюдження котрої регулюється статтею 16 ЗУ «Про рекламу», порядок розповсюдження реклами на транспорті регулюється статтею 18 ЗУ «Про рекламу», яка передбачає, що розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється. Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху. За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Таким чином для розміщення реклами на транспорті не потрібно отримувати дозволи органів місцевого самоврядування, як це потрібно при розміщенні зовнішньої реклами. Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками обєктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами).

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що земельна ділянка (смуга відведення залізниці) на котрій розміщувалася реклама позивача не належить до обєктів транспорту, а тому вказана реклама не являється рекламою на транспорті, а є зовнішньою рекламою. На думку відповідача, рекламою на транспорті являється реклама розміщена на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Таке твердження відповідача суд оцінює критично, враховуючи наступне.

Як було викладено вище, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про рекламу» рекламою на транспорті є реклама, яка розміщується на території підприємств транспорту загального користування.

Слід зазначити, що відповідно до п.4 ч.1 ст.13 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів» територія підприємства належить до обєктів благоустрою населених пунктів.

Положеннями статті 1 вказаного Закону визначено поняття території, як сукупності земельних ділянок, які використовуються для розміщення обєктів благоустрою населених пунктів, зокрема, обєктів промисловості та інших обєктів у межах населеного пункту.

Відповідно до ст. 67 ЗК України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту.

Положеннями ст. 68 ЗК України, котрі є аналогічними із положеннями ст.6 ЗУ «Про залізничний транспорт» передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що реклама розміщена на землях смуг відведення залізниці є рекламою розміщеною на території підприємства залізничного транспорту, а відтак рекламою на транспорті, а тому при запереченні на позовні вимоги необґрунтованими є покликання відповідача на Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р., оскільки вони регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що розміщення реклами на землях транспорту потребує дозволів органу місцевого самоврядування, оскільки відповідно до ч.3 ст.11 ЗУ «Про транспорт» розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Таке твердження відповідача суд вважає безпідставним, так як із наведеної частини статті вбачається, що в ній зазначено отримання погодження із врахуванням особливостей, передбачених спеціальним законом. В даній справі таким спеціальним законом являється ЗУ «Про рекламу», котрий зазначає про відсутність необхідності в отриманні будь-яких погоджень органу місцевого самоврядування при розміщенні реклами на транспорті.

В своїх запереченнях на позовну заяву відповідач звертає увагу суду, що відповідно до ч.1 ст.11 ЗУ «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Так як здійснення рекламної діяльності не відповідає меті надання земельних ділянок, відтак розміщення позивачем спірних рекламних конструкцій є протиправним.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 Статуту ПАТ «Українська залізниця», вказане товариство є юридичною особою, що утворене відповідно до ЗУ «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» та постанови Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014р. «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Метою діяльності товариства є задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб у безпечних та якісних залізничних перевезеннях у внутрішньому та міжнародному сполученні, роботах та послугах, що виконує (надає) товариство, забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, створення умов для підвищення конкурентоспроможності галузі, а також отримання прибутку від провадження підприємницької діяльності (п.6 Статуту).

Відповідно до пп.57 п.6 Статуту предметом діяльності товариства є провадження поліграфічної, видавничої, рекламної діяльності та надання повязаних з ними послуг.

Згідно п.7 Статуту відповідно до мети, визначеної цим Статутом, товариство має право провадити, крім передбачених у п.6 цього Статуту, також інші не заборонені законодавством види діяльності.

Таким чином, оскільки провадження рекламної діяльності та надання повязаних з ними послуг є видом діяльності позивача для досягнення передбаченої в Статуті мети, зокрема щодо забезпечення ефективного функціонування та розвитку залізничного транспорту, а землі транспорту, згідно ч.1 ст.11 ЗУ «Про транспорт», це землі, які надаються підприємствам транспорту для виконання покладених на них завдань щодо такого забезпечення, то розповсюдження позивачем реклами в смузі відведення залізниці не суперечить меті надання земельної ділянки та не може вважатися протиправним. Більше того, оскільки землі смуги відведення є територією позивача, розміщення на ній реклами дозволяється положеннями ЗУ «Про рекламу».

Не заслуговує на увагу твердження відповідача, що нецільовим використанням земельної ділянки, позивач порушує права законного власника землі територіальної громади м. Львова.

Так, за змістом положень ст. 6 Закону України від 4 липня 1996 р. N 273/96-ВР «Про залізничний транспорт», статей 11, 23 Закону України від 10 листопада 1994 р. N 232/94-ВР «Про транспорт», ст. 68 ЗК України земля, на якій розташовано нерухоме майно, передане підприємству залізничного транспорту, належить до категорії земель державної власності. З тих обставин, що зазначене майно не зареєстровано за залізницею на праві власності, категорія землі не змінюється. Отже, розпоряджатися цією земельною ділянкою мають органи державної влади, визначені ч. 2 ст. 84 ЗК України. Відповідно, органи міської ради такими повноваженнями не наділені (постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 р. у справі N 3-150гс14).

В судовому засіданні представником відповідача наголошувалося на відсутності його протиправних дій, оскільки демонтаж відбувався на виконання Наказу «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами» №59-Д від 08.08.2016р. Про вказане зазначає також ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради в письмових поясненнях по справі.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1.1 Статуту КП «Адміністративно-технічне управління», підприємство створене шляхом реорганізації КП «Інспекція благоустрою та екології м. Львова» та підпорядковане департаменту містобудування, яке є представником власника територіальної громади м. Львова і органом, до сфери управління якого входить комунальне підприємство.

Основними напрямками діяльності Підприємства є, зокрема, виконання функцій визначених окремими ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями департаменту містобудування (пп.2.2.4 Статуту).

21.05.2010р. Львівська міська рада прийняла Рішення №569 «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові» (Рішення №569) відповідно до умов котрого КП «Адміністративно-технічне управління» виступає оператором зі справляння плати та нагляду за станом зовнішньої реклами (далі оператор).

Відповідно до п.3.4 Рішення №569 оператор:

- у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України «Про рекламу», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, цими Правилами порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів. Інформує робочий орган про виявлені порушення, готує проекти вимог та надсилає рекламорозповсюджувачам вимоги робочого органу про усунення виявлених порушень законодавства у сфері реклами у встановлений у вимогах термін (пп.3.4.1);

- за результатами нагляду за станом зовнішньої реклами інформує відповідним поданням робочий орган про рекламні засоби, що підлягають примусовому демонтажу, готує проект наказу про примусовий демонтаж та здійснює демонтаж рекламних засобів у відповідності до вимог п.8 цих Правил (пп.3.4.3);

- організовує або проводить власними силами демонтаж самовільно розміщених рекламних засобів у порядку, визначеному у розділі 8 цих Правил (пп.3.4.7).

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач згідно статутних документів та Рішення №569 уповноважений лише здійснювати нагляд за дотриманням розміщення зовнішньої реклами, а також уповноважений на здійснення демонтажу рекламних конструкцій із зовнішньої реклами. Однак відповідач не вправі здійснювати нагляд та демонтаж рекламних конструкцій із реклами на транспорті. Відтак покликання відповідача на Рішення №569 «Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові», як на підставу правомірності його дій, є необгрунтованим.

Крім цього, з Рішення №569 прослідковується, що ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради видає наказ про примусовий демонтаж рекламних засобів, проте всі дії щодо підготовки проекту такого наказу, підготовки проектів вимог про усунення виявлених порушень законодавства у сфері реклами, виявлення та інформування ОСОБА_2 про рекламні засоби, що підлягають примусовому демонтажу вчиняє саме відповідач.

Як було зазначено, Наказ ОСОБА_2 економічної політики ЛМР №59-Д від 08.08.2016р. передбачає конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, а відтак являється ненормативним актом (актом індивідуальної дії), застосовується одноразово і після реалізації вичерпує свою дію.

Враховуючи той факт, що матеріалами справи підтверджується розповсюдження позивачем реклами на транспорті, а не зовнішньої реклами, суд не вважає Наказ №59-Д від 08.08.2016р. належним доказом у справі, котрий доводив би відсутність протиправності в діях відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1 ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Положеннями ч.1 ст.543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З огляду на те, що до протиправного демонтажу спірних рекламних конструкцій призвели спільні дії відповідача та ОСОБА_2 економічного розвитку Львівської міської ради, саме вони несуть солідарну відповідальність перед позивачем. При цьому, як вбачається з позовної заяви, позивач реалізував своє право на предявлення вимоги лише щодо одного із них.

Також з позову прослідковується, що при його поданні позивач керувався положеннями ст.ст. 1173, 1174 ЦК України про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування та відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Разом з тим, на думку суду, при вирішенні даної справи повинні застосовуватися положення, які викладено судом вище, а не ті, котрі зазначені позивачем в позовній заяві.

Як наголосив Пленум ВГС України в п. 3.12. постанови №18 від 26.12.2011р., посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

З приводу розміру збитків, які зазнав позивач, то суд наголошує на наступному.

З матеріалів справи вбачається, що за розміщення двох рекламних конструкцій у м. Львові на вул. Луганська (непарна сторона, місце №12 та місце №14) позивач, за умовами Договору №Л/П-15550п/НЮ отримував 2246,49 грн. в місяць. Період проведення рекламної кампанії становив з 01.05.2015р. до 31.12.2020р.

За розміщення двох рекламних конструкцій у м. Львові на вул. Луганська (непарна сторона, місце №4 та місце №6) позивач, за умовами Договору №Л/П-15550п/НЮ отримував 1224,72 грн. в місяць. Період проведення рекламної кампанії становив з 01.01.2014р. до 31.12.2016р.

Разом з тим, у звязку із демонтажем спірних рекламних конструкцій, позивач направив ПП «Ріел-Фінанс» лист №НКМ-9/1240 від 27.10.2016р. в якому зазначив про призупинення дії Договору №Л/П-15550п/НЮ, а також про те, що оплата за надання рекламних послуг виставлятися не буде. Аналогічний за змістом лист №НКМ-9/1254 від 28.10.2016р. позивачем було направлено ПФ НВП «Комтех-Плюс».

З позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача упущену вигоду у розмірі двомісячної оплати за рекламні конструкції згідно Договору №Л/П-15550п/НЮ та Договору №Л/П-15550п/НЮ (за листопад-грудень 2016р.). Перевіривши подані розрахунки, суд зазначає, що такі зроблені позивачем правильно. В матеріалах справи міститься довідки про розмір упущеної вигоди станом на 02.02.2017р., в котрих зазначено більший розмір збитків, разом з тим, суд не бере їх до уваги, оскільки позивачем не подавалася заява про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідно до положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що в процесі розгляду справи позивачем належними доказами було доведено протиправність дій відповідача щодо демонтажу рекламних конструкцій, розмір спричинених збитків, а також причинний звязок між протиправними діями відповідача та збитками, відповідачем, в свою чергу, не було спростовано вину у заподіяних збитках, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Судовий збір відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача у розмірі 5512,00 грн. (враховуючи те, що справи №914/45/17, №914/46/17, №914/57/17, №914/58/17 були обєднані для спільного розгляду з присвоєнням об'єднаній справі №914/45/17).

Керуючись ст.ст. 2, 4-3, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» (79012, м. Львів, вул. Сахарова, 42; код ЄДРПОУ 13804591) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» (79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1; код ЄДРПОУ 40081195) 6942,42 грн. збитків, спричинених демонтажем спеціальних конструкцій зовнішньої реклами місце №4, 6, 12, 14, непарна сторона вул. Луганської у м. Львові та 5512,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

4.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2017 р.

Суддя Крупник Р.В.