Рішення № 6522862, 28.10.2009, Господарський суд Чернігівської області

28.10.09

Господарський суд Чернігівської області

____________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20                                                                      Тел. 698-166, факс 77-44-62

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"22" жовтня 2009 року                               Справа №20/134

Суддя Цимбал –Нарожна М.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Краєвид”

17151, вул. Українська,5, с.Ганнівка, Носівський р-н,

Чернігівська обл.;

до відповідача: сільськогосподарського закритого акціонерного товариства

„Агрофірма ім. Давиденка”

17151, вул. Українська,5, с.Ганнівка, Носівський р-н, Чернігівська обл.;

предмет спору: про стягнення 131 714,84 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Нудненко М.М. –адвокат, угода від 17.08.09р. та додаток № 1 від 14.09.09р. до угоди від 17.08.09р.

відповідача: не з’явились;

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Краєвид»(далі - ТОВ «Краєвид») звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до сільськогосподарського закритого акціонерного товариства «Агрофірми ім. Давиденка»(далі –СЗАТ «Агрофірма ім.Давиденка») про стягнення 131714,84 грн. заборгованості за договором комісії №14/03-06 від 14.03.2006р., з яких 80369,50грн. основної заборгованості та 31345,34грн. пені, а також позивач просить стягнути з відповідача 20000,00грн. витрат на послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24.09.2009р. розгляд справи відкладено до 13.10.2009р. та 22.10.2009р.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Чернігівської області від 12.10.2009р. за № 02-01/83 у зв’язку з перебуванням судді Цимбал-Нарожної М.П. у відпустці, справу №20/134 передано для розгляду судді Лавриненко Л.М.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Чернігівської області від 19.10.2009р. за № 02-01/95, справу №20/134 передано для розгляду судді Цимбал-Нарожній М.П.

В судовому засіданні 13.10.2009р. представником позивача надано до суду уточнення до позовної заяви від 12.10.2009 року № 02/10-1. Заява судом прийнята.

Відповідач в судові засідання представника не направив, відзив на позов не надав, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення відправлень № 1413738 від 26.09.09р. та № 1430889 від 15.10.2009 року.

Згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Так, позивачем подано клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та банківські рахунки відповідача в межах суми заявлених позовних вимог.

Суд, враховуючи положення ст.ст. 66, 67 ГПК України, відмовив позивачу у забезпеченні позову, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери, тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Позивачем належним чином не обґрунтовано клопотання щодо забезпечення позову та не надано належних доказів на підтвердження заявленого клопотання про забезпечення позову.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14.03.2006р. між ТОВ «Краєвид»- позивачем та СЗАТ «Агрофірма ім. Давиденка»- відповідачем укладено договір комісії №14/03-06.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно п-п.1.1,1.2 Договору Комісіонер (відповідач) зобов’язався за дорученням комітента (Позивача) за комісійну плату укласти за рахунок Комітента, але від свого імені, договори щодо придбання для Комітента такої продукції: пшениці І-V класів, жито, овес, горох, ячмінь, кукурудза, цукровий буряк, насіння соняшника, рапс та іншої сільськогосподарської продукції. Конкретні умови щодо кількості, якості, умов та строків поставки, мінімальної/максимальної ціни покупки продукції, а також інші умови та вказівки наводяться у Додаткових угодах до цього Договору, які є невід’ємними частинами цього Договору.

14.03.2006р. між Позивачем (комітентом) та Відповідачем (комісіонером) укладено додаткова угода №1 до Договору №14/03-06 від 14.03.2006р., згідно якої сторони домовилися про поставку пшениці в кількості 100,00тонн, на загальну суму 100000,00грн.

14.07.2006р. Позивачем (комітентом) та Відповідачем (комісіонером) укладено додаткова угода №2 до Договору №14/03-06 від 14.03.2006р., згідно якої сторони домовилися про поставку пшениці в кількості 30,00тонн на загальну суму 37500,00грн.

Відповідно до п.7.1. Договору, комісіонер зобов’язаний виконати доручення щодо придбання продукції протягом терміну, визначеного додатковими угодами до договору.

Додатковими угодами № 1 та № 2 сторони встановили, що комісіонер поставляє, а комітент приймає відповідно пшеницю кількістю 100 тонн вартістю 100000грн. та пшеницю 30 тонн вартістю 37500грн. Пунктами 6 вказаних додаткових угод сторони встановили строки, суми оплати та строки поставки сільськогосподарської продукції.

Виходячи з викладеного, сторони, укладаючи Додаткові угоди №1 та №2 до спірного Договору, доповнили Договір №14/03-06 від 14.03.2006р. умовами поставки.

Отже, Договір комісії №14/03-06 від 14.03.2006р. з врахуванням додаткових угод до нього за юридичною природою є змішаною формою договору комісії та договору поставки, а відтак спірні правовідносини регулюються нормами глав 54 та 69 ЦК України.

На виконання умов Договору, а саме Додаткових угод до нього, позивач сплатив відповідачу 115369,50грн. авансу, як передоплату за пшеницю, що повинен поставити відповідач, про що свідчать копії видаткових касових ордерів, платіжних доручень та банківських виписок, наявних в матеріалах справи, а отже відповідач в свою чергу мав поставити позивачу на сплачену суму пшеницю, згідно до додаткових угод №1 та №2 до Договору.

Відповідачем обов’язок щодо поставки продукції, виконаний частково, а саме - передано позивачу сільськогосподарську продукцію на суму 20000грн., що підтверджується накладною №1 від 17.09.2007р. та передано продукцію на суму 15000 грн., що підтверджується накладною №4 від 08.12.2008р.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Так, Додатковою угодою №1 від 14.03.2006р. до Договору та Додатковою угодою №2 від 14.07.2006р. до Договору встановлені як графіки перерахування коштів, так і строки поставки продукції (пшениці). Останній строк поставки за додатковою угодою №1 сплив 30.11.2008р., а додатковою угодою №2 –31.12.2008року

Відповідачем терміни поставки пшениці дотримані не були.

          Враховуючи заяву ТОВ „Краєвид” про уточнення позовних вимог від 12.10.2009р. позивач просить стягнути кошти в сумі 80369,50грн. на підставі ст. 693 ЦК України.

          Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

02.01.2009 року позивачем на адресу відповідача направлена претензія №02/01-1 з вимогою перерахувати на протязі 10 днів з дня отримання претензії на розрахунковий рахунок ТОВ „Агрофірма „Краєвид” борг в сумі 80369,50 грн.

Відповіді на претензію від відповідача не надійшло.

Станом на дату прийняття рішення відповідач кошти в сумі 80369,50 грн. не повернув, що також підтверджується актом звірки від 01.01.2009 року.

Отже, враховуючи факт невиконання з боку відповідача зобов’язань по поставці продукції, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 80369,50 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 80369,50грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення штрафних санкцій в розмірі 31345,34грн. нарахованих відповідно до п.8.2 Договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.8.2 Договору, у разі невиконання доручення Комітента в строк до першого календарного числа наступного місяця, з дня отримання доручення оформленого у вигляді Додаткової угоди до договору, Комісіонер повинен сплатити на користь Комітента пеню в розмірі 0,04% від суми, що була перерахована Комісіонеру для виконання доручення Комітента за кожен день прострочення виконання доручення.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується наступними ознаками а) застосування виключно у грошових зобов’язаннях; б) можливість встановлення за такий вид порушення зобов’язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання; г) триваючий характер –нарахування пені за кожен день прострочення.

Отже, пеня повинна обчислюватися у відсотках від суми несвоєчасного виконаного саме грошового зобов’язання.

В даному випадку в п.8.2 Договору, мова йде про нарахування пені у зв’язку з невиконання Комісіонером доручень Комітента, а не виконання грошових зобов’язань.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, п. 8.2 Договору суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України, проте сам Договір відповідає вимогам законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Виходячи з викладеного, господарський суд користується правом, передбаченим ст.83 ГПК України та визнає недійсним п.8.2 Договору.

Виходячи з вищевикладеного, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені.

Частиною 6 ст. 84 ГПК України передбачено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Згідно ч.5 статті 49 ГПК України, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем нараховані витрати на послуги адвоката в сумі 20000 грн.

В матеріалах справи наявні: угода б/н про надання юридичної допомоги від 17.08.2009 року, акт звірки взаєморозрахунків №1 до угоди про надання правової допомоги від 17.08.2009р., видатковий касовий ордер від 17.08.2009р., свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 3841, додаток № 1 до угоди про надання правової допомоги від 17.08.2009 року та калькуляція витрат на послуги адвоката.

Згідно до калькуляції витрат на послуги адвоката за угодою від 17.08.2009р. про надання правової допомоги заявлена сума складає 20000 грн., а саме: підготовча робота –1000 грн., юридична експертиза договорів, первинної документації –1000 грн., юридичний аналіз спору –1000 грн., проведення аналізу та інвентаризації заборгованості –1000 грн., проведення досудового врегулювання спору –2000 грн., складання позовної заяви –1000 грн. та представництво інтересів в господарських судах України усіх рівнів –13000 грн.

Згідно до протоколів судових засідань господарського суду Чернігівської області від 24.09.2009р., 13.10.2009р. та від 22.10.2009р. загальний час судових засідань, в яких брав участь представник позивача складає 2 години, а тому, враховуючи п. 1.1 Додатку до Постанови № 590 від 27 квітня 2006 року Кабінету Міністрів України, суд дійшов висновку, що вартість наданих юридичних послуг під час судових засідань становить 520грн.

Виходячи з викладеного, позивачем надано належні докази надання юридичних послуг в сумі 4520грн., які є обґрунтованими і підлягають стягненню.

В стягненні іншої частини адвокатських послуг господарський суд відмовляє.

Разом з цим, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача держмито в сумі 803,69грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 144,00 грн.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним п.8.2.Договору комісії №14/03-06 від 14.03.2006р.

3.          Стягнути з сільськогосподарського закритого акціонерного товариства з „Агрофірма „ім. Давиденка” (17157, Чернігівська область, Носівський район, с. Ганівка, вул. Українська, 5, р/р 26007059994483 ЗАТ КБ Приватбанк, м. Чернігів, МФО 353586, код 30942004, ІПН 309420025157, св-во № 33680470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма „Краєвид” (17151, Чернігівська область, Носівський район, с. Ганівка, вул.. Українська, 5, р/р 26006032134001 в АКБ „Інтербанк” м. Києва, МФО 300216, код 32995676) 80369,50 грн. основного боргу, 4520,00 грн. витрат за послуги адвоката, 803,69 грн. державного мита та 144,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                         М.П. Цимбал-Нарожна