Ухвала суду № 65227879, 06.03.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2017 р.Справа № 816/2321/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Старостіна В.В. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2017р. по справі № 816/2321/16

за позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Горішньоплавнівської міської ради

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідного-каналізаційного господарства "Горішньоплавнівської міської ради" (далі - КП "ВУВКГ") звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.12.2016 № 0005551401.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2017 року вказаний позов задоволено у повному обсязі.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 17.10.2016 по 11.11.2016 ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку КП "Виробниче управління водопровідного-каналізаційного господарства "Горішньоплавнівської міської ради" по питанню дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2013 по 30.06.2016, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01.01.2011 по 30.06.2016.

За результатами проведеної перевірки складений акт від 18.11.2016 № 528/16-31-14-01-09/24388032, яким зафіксовані порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 60667 грн., в т.ч. за жовтень 2015 року - 60667 грн.

В матеріалах справи наявна копія заперечення КП "ВУВКГ" на акт перевірки, в якому позивач вказує про незгоду із висновками акту від 18.11.2016 № 528/16-31-14-01-09/24388032. За наслідками розгляду заперечень на акт перевірки, ГУ ДФС у Полтавській області його висновки залишені без змін.

У зв'язку із встановленням в ході перевірки порушень вимог податкового законодавства, ГУ ДФС у Полтавській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 01.12.2016 № 0005551401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 60667 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 15166,75 грн.

Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту не відповідають дійсним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах закону, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення було винесено відповідачем без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс, ПК України), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг;

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до вимог п.200.2. ст.200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Між тим, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як свідчать письмові докази, фактичною підставою для відображення в акті від 18.11.2016 № 528/16-31-14-01-09/24388032 року порушень і винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував викладений в акті висновок відповідача про неможливість підтвердження реальності проведення операцій по придбанню вугілля у ТОВ "Дагор Менеджмент".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено реальність спірних господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2015 між ТОВ "Дагор Менеджмент" (постачальник) та КП "ВУВКГ" (покупець) укладений договір поставки №137, згідно якого постачальник зобов'язується поставити вугілля кам'яне, а покупець прийняти и оплатити товар на умовах договору (т. 1 а.с. 143-145).

В рамках виконання вказаного договору, позивачем у вересні 2015 року придбано у ТОВ "Дагор Менеджмент" кам'яне вугілля на загальну суму 364000 грн., в т.ч. ПДВ 60666,67 грн.

Реальність виконання умов укладеного правочину підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку: видатковою накладною від 31.08.2015 №01-07/08-15; рахунком-фактурою №DM 31-08/15 від 31.08.2015; податковими накладними від 03.09.2015 №11, №1, №1.

Як встановлено перевіркою, на підставі вищезазначених податкових накладних позивачем було включено до складу податкового кредиту за жовтень 2015 року суму 60667 грн.

Оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ "Дагор Менеджмент", що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжного доручення та виписки з банку, що не заперечується відповідачем.

Представником позивача до матеріалів справи надано прибутковий ордер №626 від 11.09.2015 (т.1 а.с. 158), з якого вбачається оприбуткування товару, придбаного у ТОВ "Дагор Менеджмент" за перевіряємий період, операції по поставці в повному обсязі відображені в бухгалтерському обліку позивача, що не заперечується відповідачем.

На підтвердження реальності транспортування придбаного товару у ТОВ "Дагор Менеджмент" представником позивача надано до матеріалів справи копії залізничних накладних, довідки про перевезення вантажу залізничним транспортом (т. 1 а.с. 157-162).

Перевезення вантажу здійснювалося залізничним транспортом до ПАТ "Полтавський ГЗК" для КП "ВУВКГ" згідно п.1.1 договору на транспортне обслуговування №3982, укладеного ПАТ "Полтавський ГЗК" (виконавець) та КП "ВУВКГ" (замовник) 25.12.2014, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені копії: договору від 25.12.2014 №3982, акту виконання робіт на транспортне обслуговування від 30.09.2015, рахунки, акту загальної форми, відомості плати за користування вагонами, виписки з банку (т. 1 а.с. 150-182).

Крім того, перевезення придбаного у ТОВ "Дагор Менеджмент" товару від ПАТ "Полтавський ГЗК" здійснювалось власним транспортним засобом КП "ВУВКГ" - тракторами колісними та автомобілем КрАЗ 256 Б, які, відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу є власністю ТОВ "ВУВКГ" (т. 2 а. с. 27-38).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Вищевикладені обставини спростовують висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 18.11.2016 № 528/16-31-14-01-09/24388032 про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

Щодо посилання апелянта в акті перевірки на податкову інформацію, отриману згідно бази даних "Податковий блок" стосовно ланцюга постачання придбаного товару, колегія суддів зазначає наступне.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Водночас, колегія суддів відхиляє посилання контролюючого органу на відсутність сертифікатів відповідності на товар, як на підставу для висновку про безтоварність господарської операції, оскільки зберігання даних документів, як первинних, не передбачено Законом України від 16.07.99 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", адже вони не містять інформації про господарські операції та не підтверджують їх здійснення, і їх наявність не передбачена правилами ведення бухгалтерського та/або податкового обліку на підприємстві. Зазначені документи можуть свідчити лише про відповідність якість товару, що постачається згідно з договором, діючим ГОСТам.

Отже, надання документів, підтверджуючих якісні характеристики товару, стосується лише правовідносин між продавцем і покупцем щодо підтвердження першим дотримання ним умов договору стосовно предмету поставки.

Щодо посилання апелянта на ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496 (далі - Інструкція №281/171/578/155) визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку витрат операційної діяльності та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до статті 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

З огляду на викладене, та з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку та суворої звітності, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не являються єдиними та безумовними документами, що підтверджують факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, сама по собі наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, а так само недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Як свідчать письмові докази, вугілля кам'яне придбавалося позивачем у ТОВ "Дагор Менеджмент" з метою використання у своїй господарській діяльності для забезпечення населення та інших споживачів міста опаленням житлових та промислових будівель (т. 2 а.с 3-22, 49-82).

Основним видом діяльності позивача є забір, очищення та постачання води (т. 1 а.с. 138). З метою здійснення діяльності у відповідності до мети та предмету визначених в статуті позивача з початком опалювального періоду позивачем використовувалося вугілля в котельнях цехів водопостачання.

Отже, придбання позивачем вугілля кам'яного відповідає меті та змісту господарської діяльності підприємства.

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи в повному обсязі підтверджено товарність спірних господарських операцій, наявність в діях позивача ділової мети, а також рух активів в ході здійснення господарської діяльності.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами, та як наслідок, правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2017 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Ухвалою судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження у справі відстрочено апелянту сплату судового збору до вирішення справи по суті, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 88, 94 КАС України з відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1515 (тисяча п'ятсот п'ятнадцять) гривень 80 копійок.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02.02.2017р. по справі № 816/2321/16 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області судовий збір у розмірі 1515 (тисяча п'ятсот п'ятнадцять) гривень 80 копійок до спеціального фонду Державного бюджету України - отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О.Судді(підпис) (підпис) Старостін В.В. Рєзнікова С.С.

Повний текст ухвали виготовлений 10.03.2017 р.