Ухвала суду № 65227091, 06.03.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 березня 2017 рокусправа № 808/3857/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.

судді: Чередниченко В.Є. Головко О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю., у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача що полягає у невключенні даних про позивача, до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 06.11.2014 на суму 200000,00 грн. Зобов'язати відповідача включити дані про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по договору банківського рахунку НОМЕР_1 від 06.11.2014 на суму 200000,00 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 109 КАС України, відповідно до якого суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, оскільки ПАТ «Банк Михайлівський» знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із неплатоспроможністю, даний спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що посилання суду першої інстанції на висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року, в якій Верховний суд України послався на правову позицію викладену у постанові від 16.02.2016, про віднесення спорів, які виникають на стадії ліквідації банку, до юрисдикції господарських судів, як на підставу для відмови у відкритті провадження у справі є помилковими, оскільки

предметом спору згідно постанови Верховного суду України від 16.02.2016 є включення до реєстру акцептованих вимог кредитора, які задовольняються за рахунок коштів одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку, а не за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів.

У відповідності до статті 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Положеннями статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.( пункт 1 частини 1 статті 3 КАС України)

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, відповідно до вказаних норм законодавства до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спір між фізичною особою та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виник на стадії ліквідації (банкрутства) банку то відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України цей спір підвідомчій господарським судам, що виключає можливість його розгляду адміністративним судом в порядку адміністративного судочинства.

При цьому, суд першої інстанції посилався на правову позицію Верховного суду України, яка висловлена у постановах від 16.02.0016р. у справі №21-4846а15 та від 15.06.2016р. у справі №21-286а16.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Положеннями статей 3, 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку й ліквідації банків у випадках встановлених цим Законом, отже основний завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і для виконання своїх завдань Фонд наділений певними функціями, серед яких є - здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продажу неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідних фінансових санкцій та накладення адміністративних штрафів, що свідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень, що у свою чергу з урахуванням положень пункту 7 частини 3 КАС України, який надає визначення суб'єкта владних повноважень, дає можливість зробити висновок про те, що Фонд є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що спір між вкладником банку та Уповноваженою особою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення відповідної фізичної особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду є публічно правовим спором і на такий спір з урахуванням положень статті 17 КАС України поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Щодо посилань суду першої інстанції на правову позицію Верховного суду України, яка висловлена ним у постановах від 16.02.0016р. у справі №21-4846а15 та від 15.06.2016р. у справі №21-286а16, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у цих рішеннях Верховний суд України зазначив, що господарським судам підвідомчий спір між управлінням Пенсійного фонду України та банком, у якого виник обов'язок щодо перерахування коштів зі сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів на рахунок ПФУ, а кошти не надійшли через неплатоспроможність банку, що з урахуванням суб'єктного складу учасників даного спору та змісту заявлених позовних вимог свідчить про те, що правовідносини у даному випадку не є подібними.

Оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись п.3 ч.1 ст.199, п. 4 ч. 1 ст.202, ст.ст. 204, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року у справі № 808/3857/16 - скасувати.

Справу №808/3857/16 повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: О.В. Головко