Постанова № 65226406, 10.03.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7055/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого по справі судді Бжассо Н.В., розглянувши в порядку письмовому провадженні в м. Одеса справe за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратура Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до прокуратура Одеської області, за результатом розгляду якого позивач просить суд:

Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків прокуратури Одеської області О.Саулко від 11 листопада 2016 року № 2594к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру).

Поновити старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року.

Стягнути з прокуратури Одеської області середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 14 листопада 2016 року по день ухвалення судового рішення.

Допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Встановити строк для подання прокуратурою Одеської області до суду звіту про виконання постанови, щодо зобов'язання вчинення вищевказаних дій.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив наступне.

З 09 листопада 1995 року позивач працював в органах прокуратури Одеської області на посадах слідчого, старшого слідчого, слідчого в особливо важливих справах та начальника слідчого управління прокуратури області.

Наказом виконувача обов'язків прокурора Одеської області Саулко О. від 11 листопада 2016 року № 2594к позивача звільнено з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»), а відділу фінансування та бухгалтерського обліку наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні, враховуючи вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст.44 КЗпП України.

Тобто, наведеним Наказом позивача звільнено не лише із займаної посади, а й з органів прокуратури, без зазначення цієї обставини.

На думку позивача, його необґрунтовано та неправомірно звільнено з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», оскільки: не мало місце ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому позивач обіймав керівну посаду, так як органом прокуратури є регіональна прокуратура, а позивач обіймав керівну посаду її структурного підрозділу; реорганізація структурного підрозділу, в якому ОСОБА_1 обіймав керівну посаду, відбулася у вигляді злиття двох слідчих відділів з відділом процесуального керівництва, в ході якої було скорочено 1 посаду заступника начальника другого відділу та введено 1 посаду заступника начальника нового управління, без зміни мети діяльності та функцій реорганізованих підрозділів, без скорочення керівної посади, яку позивач обіймав, без зміни основних умов праці, місцезнаходження, графіку роботу, функціональних обов'язків працівників, тобто не мала місце його ліквідація; вказаною нормою Закону передбачено, у разі дотримання встановлених нею умов, лише звільнення з займаної посади, а не з органів прокуратури.

Позивач та представник позивача під час судового розгляду справи позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх з підстав, викладених в адміністративному позові та додаткових письмових поясненнях. 02.03.2017 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, згідно яких прокуратура Одеської області позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та зазначає, що вони не підлягають задоволенню.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши матеріали справи з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України № 59ш від 10.06.2016 року, з метою удосконалення організації роботи прокуратури Одеської області, керуючись ст. ст. 9, 10, 14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру», ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області: слідче управління, відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури. Їх загальну штатну чисельність 43 одиниці зарахувати до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати.

Утворено у структурі та штатному розписі новоутвореного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 43 одиниці з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі: начальник управління 1, заступник начальника управління 1, перший слідчий відділ 13, другий слідчий відділ 13, відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях 15.

Згідно Додатку 1. Витяг зі штатного розпису слідчого управління та відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області станом на 01.05.2016 року: слідче управління: начальник управління 1 , перший відділ: начальник відділу 1, слідчі 12, другий слідчий відділ: заступник начальника управління начальник відділу 1, заступник начальника відділу 1, слідчі 12. Всього 28.

Відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області: начальник відділу -1, заступник начальника відділу 1, прокурори 13. Всього 15.

Згідно Додатку 2. Витяг зі штатного розпису управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області станом на 10.06.2016 року: начальник управління 1, заступник начальника управління 1, перший відділ: начальник відділу 1, слідчі 12, другий відділ: начальник відділу 1, слідчі 12.

Відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури: начальник відділу 1 , заступник начальника відділу 1, прокурори 13.

Разом по управлінню 43.

З 29.06.2016 року по 12.08.2016 року позивач перебував у відпустці, відповідно до наказу № 1283к від 22.06.2016 року.

З 08.09.2016 року по 22.09.2016 року позивач перебував на лікарняному відповідно листка непрацездатності серії АГЗ № 258297.

Також, відповідно до наказу № 2172к від 13.09.2016 року, позивачу було надано відпустку з 14 вересня по 12 листопада 2016 року.

13.09.2016 року позивач був ознайомлений з попередженням про звільнення № 11-10163ВН-16, згідно якого ОСОБА_2 повідомлено, що відповідно до наказу Генерального прокурора України №59ш від 10.06.2016 року у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області ліквідовано слідче управління, у зв'язку з чим скорочено посаду, яку обіймав позивач. Відповідно до п.1 ч. 1 ст.40, ст. 49-2 КЗпП України та п.9 ч.1ст.51 Закону України "Про прокуратуру" позивача попереджено про звільнення з займаної посади та органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією органу прокуратури, у якому, позивач обіймає посаду та скорочення прокурорів органу з 14 листопада 2016 року.

У зв'язку з цим, позивачу було запропоновано наступні вакантні посади станом на 13.09.2016:

- начальник управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області (оклад 3246 грн.);

- слідчий в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області (оклад 2083 грн.).

Позивач від запропонованих посад відмовився.

Відповідно до наказу № 2594к від 11.11.2016 року позивача звільнено з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14.11.2016 року, у звязку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури ( п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Приписами ч.3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоровя; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, повязане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у звязку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно положень ст. 60 Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом пятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

В свою чергу, підпунктом 4 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідних положень» Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону (тобто до 15.04.2017), прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Оскільки нормам спеціального закону України «Про прокуратуру» не врегульовано порядок звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, судом застосовуються загальні норми законодавства про працю.

Частиною 1 ст.40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до положень ч.1, п.3 ч.2 ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Згідно приписів ст. 49-2 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Таким чином, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільняється всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

У постанові Верховного суду України від 4.03.2016 року №21-8а14 зазначено, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У звязку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, зясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Як встановлено судом, при порівнянні Положення про слідче управління прокуратури Одеської області та Положення про управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області, суттєвих змін зазнали лише назви управлінь та те, що слідче управління та відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури обєднане в одне управління. Завдання новоствореного управління та повноваження начальника управління викладені по-різному, проте зміст та суть залишилися незмінними.

Штатна чисельність ліквідованих, згідно наказу управління та відділу, співпала зі штатною чисельністю новоствореного управління.

У наказі № 59ш від 10.06.2016 року не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої ліквідованих управління та відділу.

Таким чином, враховуючи зазначені норми законодавства, висновки Верховного суду України та встановлені судом обставини, суд приходить висновку, що фактично відбулася реорганізація та обєднання двох структурних підрозділів прокуратури Одеської області в один, зі збереженням штатної чисельності працівників.

Суд зазначає, що в наказі № 59ш від 10.06.2016 року нічого не зазначено про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Щодо посилання відповідача на попередження про звільнення позивача від 01.07.2016 року, в якому позивачу було запропоновано наступні вакантні посади станом на 30.06.2016 року: слідчий в особливо важливих справах першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області (оклад 2083грн.); старший слідчий першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області (оклад 2023грн.); слідчий в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області (оклад 2083 грн.); прокурор відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури області (оклад 2083грн.);

вакантні посади на період відпустки для догляду за дитиною: прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на час відпустки ОСОБА_3 до 17.06.2017 (оклад 2083грн.); прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення на час відпустки ОСОБА_4 до 22.08.2016 (оклад 2083грн.); прокурор відділу забезпечення представництва в суді на час відпустки ОСОБА_5 до 08.11.2016 (оклад 2083грн.); прокурор відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи на час відпустки ОСОБА_6 до 02.05.2019 (оклад 2083грн.) та на те, що зазначені посади залишились поза увагою позивача, суд зазначає наступне.

Відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження факту виклику ОСОБА_1 до відділу роботи з кадрами прокуратури області 01.07.2016 року для ознайомлення з зазначеним попередженням про звільнення, також не надано жодного доказу щодо направлення зазначеного попередження поштою на адресу позивача. У звязку з вищевикладеним, суд вважає, що попередження від 01.07.2016 року є неналежним доказом фактичного попередження позивача.

Як встановлено судом, з листа від 16.01.2017 року, що складений прокурором відділу роботи з кадрами вбачається, що у період з 22.06.2016 року по 08.12.2016 року до управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області призначалися на посади ряд осіб, у тому числі 22.06.2016 року на посади начальників першого слідчого відділу та другого слідчого відділу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно, 12.09.2016 року на посаду заступника начальника управління ОСОБА_9, 01.07.2016 року на посаду начальника управління ОСОБА_10, 29.06.2016 року на посаду начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях ОСОБА_11

Як встановлено судом, 12.09.2016 року прокуратурою Одеської області було подано подання № 11-1794вих-16 Генеральному прокурору України про надання згоди на призначення молодшого радника юстиції ОСОБА_12 на посаду начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області, тоді як 13.09.2016 року зазначена посада була запропонована позивачу.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на п.3 та п.3.1 наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15.09.2014 року, як на підставу невідповідності позивача вакантним посадам заступника начальника слідчого управління, начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді через притягнення позивача відповідно до наказу прокурора області до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення «догани», оскільки в зазначеному пункті наказу Генерального прокурора України № 2гн від 15.09.2014 року йдеться мова про притягнення особи до кримінальної відповідальності або адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, що не відноситься до оголошеної позивачу догани.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що наказ виконувача обов'язків прокуратури Одеської області О.Саулко від 11 листопада 2016 року № 2594к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру) є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач має бути поновлений на посаді начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року.

Відповідно до частини другої ст. 235 Кодексу законів про працю України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 14.11.2016 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно із пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно пункту 8 зазначеної постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки від 23.01.2017 року, заробітна плата позивача за останні два місяці становила: 19390,77 грн..

Таким чином, середньоденне заробітна плата позивача складає 19390,77: (30 днів + 31 день) = 317, 88 коп. Час вимушеного прогулу позивача становить 117 днів з дня звільнення по день постановлення рішення, як акту справедливості, що поновлює порушенні права позивача. Сума стягнення за час вимушеного прогулу становить: 317,88 грн. х 117 = 37191,96 грн.

Згідно п.п. 2, 3 ч.1 ст. 256 КАС України, постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення з відповідача середньомісячне грошове забезпечення позивача у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Позивач в адміністративному позові просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення відповідачем.

Таким чином суд приходить висновку про необхідність зобовязання Прокуратури Одеської області в 30-денний строк з моменту отримання постанови суду подати до суду звіт про виконання судового рішення, а копію цього звіту направити позивачу.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254, 256 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до прокуратура Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків прокуратури Одеської області від 11 листопада 2016 року № 2594к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру).

Поновити старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого управління прокуратури Одеської області з 14 листопада 2016 року.

Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 листопада 2016 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 37191,96 грн. ( тридцять сім тисяч сто девяносто одна гривня девяносто шість копійок).

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині зобов'язання прокуратури Одеської області в Одеській області виплатити середньомісячне грошове забезпечення позивача, у межах суми стягнення, за один місяць.

Зобовязати прокуратуру Одеської області в 30-денний строк з дня звернення ОСОБА_1 з виконавчим листом про негайне виконання постанови суду щодо поновлення на посаді подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови в зазначеній частині.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя Н.В.Бжассо