Рішення № 65225075, 09.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/1132/17 Головуючий у 1 інстанції: Федорець С.В.

Є.У.№ 330/900/16-ц Суддя-доповідач: Крилова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Колос-12» на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Колос-12» про визнання договору оренди земельної ділянки розірваним та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що бабуся позивача, ОСОБА_4, була власницею земельної ділянки площею 12,17 га, розташованої на території Чорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області. 24.04.2000 року вона склала заповіт, яким заповідала вказану земельну ділянку позивачеві. 28.09.2006 року ОСОБА_4 уклала з відповідачем договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 15 років - до 28.09.2021 року. 28.04.2015 року бабуся позивача померла. 11.12.2015 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цю земельну ділянку. У грудні 2015 року, отримуючи орендну плату за договором, укладеним бабусею, позивач повідомив голову Фермерського господарства «Колос-12» про бажання розірвати договір оренди. Однак, голова господарства не погодився із цим і позивачеві було запропоновано підписати Додаткову угоду до вище вказаного договору оренди. Позивач відмовився від підписання Додаткової угоди і, вважаючи, що його права, як власника земельної ділянки, порушуються, звернувся до суду з позовом про визнання договору розірваним, посилаючись на незаконність дій відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд, визнати Договір оренди земельної ділянки, укладений 28.09.2006 року між ОСОБА_4 та Фермерським Господарством «Колос-12», площею 12.17 га, розташованої на території Чеорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області, зареєстрований Якимівським районним відділом Запорізької регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 25.10.2006 року за №040626400004, - розірваним, а також усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні відповідачем цією земельною ділянкою після збору врожаю 2016 року.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року позов задоволено повністю.

Визнано договір оренди земельної ділянки, укладений 28.09.2006 року між ОСОБА_4 та Фермерським Господарством «Колос-12», площею 12.17 га, розташованої на території Чеорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області, зареєстрований Якимівським районним відділом Запорізької регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 25.10.2006 року за №040626400004, - розірваним.

Усунуто перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 12.17 га, розташованої на території Чеорноземненської сільської ради Якимівського району Запорізької області, належною ОСОБА_3, шляхом заборони Фермерському Господарству «Колос-12» після збору врожаю 2016 року вчиняти будь-які дії на цій земельній ділянці.

Не погоджуючись з рішенням суду ФГ «Колос-12» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказаних вимог судом не дотримано.

Задовольняючи позов про визнання розірваним договору оренди, суд першої інстанції виходив з того, що є сукупність обставин, які надають право позивачеві вимагати розірвання договору.

Так, земельна ділянка площею 12,17 га на території Чорноземненської сільської ради Якимівського району належала ОСОБА_4, яка . 28.09.2006 року уклала з відповідачем - ФГ «Колос-12» договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 15 років (а.с. 13-16), але померла 10.04.2015 року.

Після смерті орендодавця ОСОБА_4, 11.12.2015 року позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом та зареєстрував своє право власності на зазначену земельну ділянку.

Судом першої інстанції було встановлено, що за життя орендодавець ОСОБА_4 не оспорювала договір оренди та встановлена договором орендна плата виплачувалася орендодавцю своєчасно і ніяких спорів з цього приводу між сторонами договору не виникало.

Суд першої інстанції зазначив, що посилання позивача на те, що орендна плата складала 1,5%, що суперечить положенням Указу Президента України від 02.02.2002 року №92/2002, є безпідставними, оскільки сторони договору при його укладенні досягли згоди щодо розміру орендної плати, що однією із суттєвих умов договору.

Разом з тим, суд висловив думку, за якою є обґрунтованими доводи позивача з того приводу, що п. 4.5 спірного договору оренди передбачає необхідність перегляду розміру орендної плати, зокрема, у разі підвищення цін, але такий перегляд розміру орендної плати фактично не відбувався, що становить одну із складових, яка тягне визнання припиненим договору оренди.

Досліджуючи правильність висновку суду першої інстанції в цій частині, судова колегія виходить з наступного.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 21 Закону розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України.

Відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Під систематичною несплатою орендної плати є така несплата два і більше рази, тобто ознакою систематичності можна вважати кожен наступний (другий) випадок несплати орендної плати.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12.

Як вже зазначалося, судом не було встановлено факту несплати орендарем орендної плати.

Частиною 2 ст. 23 Закону орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Пунктом Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" внесено зміни до Указу Президента № 92/2002 та встановлено розмір орендної плати не менше 3 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування. У його тексті відсутнє посилання на те, що його дія розповсюджується на договори, укладені до набрання ним чинності, а тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін.

Доказів того, що позивач, чи попередній власник - ОСОБА_4 зверталися з пропозицією про зміну розміру орендної плати, матеріали справи не містять.

Виходячи з наведеного Указ Президента № 92/2002 (у редакції зі змінами, внесеними Указом Президента № 725/2008) має рекомендаційний характер, він був прийнятий після укладення сторонами договорів у 2006 році і є підставою для перегляду за ініціативою сторін розміру орендної плати, установленої умовами договору, а не для автоматичної зміни умов договору оренди та підвищення розміру орендної плати до 3 %.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі № 6-17цс11.

Частинами 1, 2 ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відтак посилання суду на те, що орендна плата не підвищувалася, з урахуванням того, що жодна зі сторін не ініціювала такого питання, не може бути підставою для розірвання договору.

Крім зазначеного, іншою підставою для розірвання договору на думку суду є посилання позивача на те, що на теперішній час змінилися суттєві умови договору оренди, передбачені ст. 13 Закону України «Про оренду землі», а саме, розмір земельної ділянки.

Так, у відповідності до наданої копії свідоцтва про право на спадщину та копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, на теперішній час змінився розмір земельної ділянки з 12,17 га (зазначено у договорі) на 12,1699 га. Також у договорі оренди не було зазначено кадастровий номер земельної ділянки. Таким чином, змінився предмет договору.

Такі посилання суду взагалі не є обґрунтованими.

По-перше, жодним чином не доведено, що нібито «зміна розміру земельної ділянки» будь-яким чином впливає на права та інтереси позивача. Так, цей розмір, визначений у документах є майже тотожним, тому що різниця становить 1 кв. м. До того ж навіть якщо така різниця утворилася не внаслідок округлення десяткових дробів, а з інших причин, то це не порушує права позивача, позаяк за договором оренди площа належної йому земельної ділянки є більшою на 1 метр, що відповідно і впливає на розмір орендної плати в бік її збільшення, а не зменшення. По-друге, позивачем не зазначено, яким чином не зазначення кадастрового номеру земельної ділянки у договорі перешкоджає позивачеві як орендодавцеві у здійснені своїх прав.

Наступною підставою для розірвання договору, як зазначив суд, є смерть орендодавця ОСОБА_4, внаслідок якої змінилася сторона договору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 4 ст. 32 Закону України "Про оренди землі", який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до даних правовідносин, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

З договору оренди, який є предметом дослідження, зокрема п. 12.5 вбачається, що сторони прямо передбачили що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Тобто вони на власний розсуд закріпили своєю згодою у договорі положення ст.32 Закону «Про оренду землі».

Крім зазначеного суд першої інстанції послався на те, що позивач наразі є власником земельної ділянки, а відтак не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Разом з тим, наявність договору оренди не є обмеженням права власника, позаяк відповідно до ст. ст. 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору. Позивач успадкував як права так і обов'язки орендодавця за договором оренди, а відтак саме пособі бажання самостійно обробляти земельну ділянку не є підставою для розірвання договору оренди.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову та визнання розірваним договору оренди.

Керуючись ст. ст. 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Колос-12» - задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2016 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Фермерського господарства «Колос-12» про визнання договору оренди земельної ділянки розірваним та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: