Ухвала суду № 65222276, 09.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 335/8399/15 Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В.

Провадження № 22-ц/778/365/17 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«09» березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 06.08.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0711/0808/45-041, згідно якого позичальнику надано кредит у розмірі 45400 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,9 % на рік.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 також укладено договір іпотеки №0711/0808/45-041-Z-1 від 06.08.2008 року, згідно якого ОСОБА_3 передав банку в іпотеку однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» набуло статус нового кредитора у зобов'язанні.

Позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку з чим має заборгованість, яка станом на 28.07.2015 року складає 488 060,83 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 444 974,08 грн.; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 43 086,75 грн.

На підставі зазначеного просило в рахунок виконання грошового зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 488 060,83 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, загальною площею 27,47 кв.м., житловою площею 15,09 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом визнання права власності на квартиру за ПАТ «Дельта Банк». Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 26 липня 2016 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішення суду та порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення суду про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.08.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0711/0808/45-041, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 45400 дол. США зі сплатою 11,9 % на річних за весь час фактичного користування кредитом, на строк по 06 серпня 2017 року включно.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором 06.08.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки №0711/0808/45-041-Z-1, відповідно до умов якого відповідач передав у іпотеку нерухоме майно: однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить йому на праві власності.

На підставі договору про купівлю-продаж прав вимоги, укладеного між ПАТ «Сведбанк» (який є правонаступником ВАТ «Сведбанк») та ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Сведбанк» (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі й за кредитним договором № 0711/0808/45-041 від 06.08.2008 року та договором іпотеки № №0711/0808/45-041-Z-1.

Відповідач ОСОБА_3 обов'язок по сплаті кредиту належним чином не виконував, через що має заборгованість за кредитом.

Згідно з пунктом 12 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим п. 12.3 цього договору (а.с. 18-19).

Згідно із зазначеним вище пунктом договору у випадку настання будь-якої з підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених п. 11 цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: п. 12.3.1. шляхом прийняття іпотеко держателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реалізації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим, порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, проаналізувавши положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.

У пункті 38 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку»), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що умови договору відповідач не виконував, кредит не погасив, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки у визначеному в договорі позасудовому порядку.

Відповідно до п.12.3.1 сторони свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає державній реєстрації незалежно від претензій Іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності може бути оскаржене Іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання.

Матеріали справи не містять доказів та банк не посилався на ті обставини, що він намагався реалізувати своє право в передбаченому договором позасудовому порядку шляхом звернення до державного реєстратора. Не надано зазначених доказів і в суді апеляційної інстанції.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові з зазначених підстав.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався банк в суді першої інстанції, як на підстави своїх доводів, полягають у власному тлумаченні законодавства та умов договору, вони фактично оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні і його висновків не спростовують.

Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись статтями 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: