Ухвала суду № 65222182, 09.03.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/690/17 Головуючий у 1 інстанції: Кравченко Л.Ю.

Є.У.№ 335/6088/16-ц Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

Кримської О.М..

секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_3, 3-тя особа приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Каширнікова Світлана Олександрівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу ,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року Запорізька міська рада звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 26.10.2015 року між відповідачем та ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каширніковою С.О., зареєстровано в реєстрі за № 2492. Укласти договір купівлі-продажу продавці квартири - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 фізично не могли, оскільки померли ІНФОРМАЦІЯ_1 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 року відповідно. Спадкоємці у померлих власників квартири ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відсутні. Таким чином, наявність оспорюваного правочину порушує права територіальної громади м. Запоріжжя, оскільки Запорізька міська рада не має можливості вжити заходів щодо визнання спадщини відумерлою.

Оскільки у ОСОБА_5, ОСОБА_6 на момент вчинення правочину не було необхідного обсягцу цивільної дієздатності посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, 216 просив суд, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 з однієї сторони та померлими ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з другої сторони 26.10.2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каширніковою С.О., за реєстровим № 2492 та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_3, проведену на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каширніковою С.О., за реєстровим № 2492.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 з однієї сторони та померлими ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з другої сторони 26.10.2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каширніковою С.О., за реєстровим № 2492.

Скасовано державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_3, проведену на підставі договору купівлі-продажу від 26.10.2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Запорізької міської ради 2067,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов Запорізької міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, оскільки особи, які вчинили правочин, а саме, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на момент його вчинення не мали обсягу цивільної дієздатності, оскільки померли ІНФОРМАЦІЯ_1 року та ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тому не могли вчинити правочин купівлі-продажу спірної квартири.

З таким висновком суду можна погодитись.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Судове рішення відповідає вимогам ст.ст.213,214 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду є не прийнятними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.ст.317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1,3 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частини 1 і 2,3 ст. 203 ЦК України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ст. 25 ЦК України здатність фізичної особи мати цивільні права та обов'язки є правоздатністю.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється з її смертю.

Отже, правочини, укладені після смерті особи, але від її імені, не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України.

Спірна квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6

За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян актовий запис про смерть №3773 від 22.05.2015 року складений Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області вбачається, що ОСОБА_6 помер 07.05.2015 року.

За даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян актовий запис про смерть №4644 від 04.08.2011 року складений Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Запорізькій області вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року( а.с. 31).

Проте вже після їх смерті 26.10.2015 між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з другої сторони було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каширніковою С.О., зареєстровано в реєстрі за № 2492. ( а.с. 59-60).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 26.10.2015 зареєстроване за ОСОБА_3 ( а.с. 61).

Фактична сторона справи встановлена судом з додержанням норм процесуального права і не оспорюється ОСОБА_3

Суд дав правильну правову оцінку цим обставинам і встановивши, що на час укладення договору купівлі- продажу квартири від 26.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 останніх не було в живих, визнав його недійсним на підставі ст.ст. 203,215ЦК України та застосував положення ст. 216 ЦК України.

Запорізька міська рада не була стороною зазначеної угоди.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Судом першої інстанції встановлено, що спадкоємці у померлих власників спірної квартири ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відсутні.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що наявність оспорюваного правочину порушує права територіальної громади м. Запоріжжя, оскільки Запорізька міська рада не має можливості вжити заходів щодо визнання спадщини відумерлою.

Як роз'яснено в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 09.11.2009року №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Встановивши, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 укладено з порушенням вимог ст.203 ЦК України, чим порушено право позивача щодо ініціювання питання про визнання спадщини відумерлою, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання цього договору недійсним за позовом позивача.

Саме до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 16 березня 2011 року по справі № 6-58632св10.

З огляду на викладене та враховуючи, що спірний договір купівлі-продажу стосується прав та інтересів позивача, останній відповідно до положень ст. ст. 15, 16, 215 ЦК України має право оспорювати його в судовому порядку, тому колегія суддів вважає неприйнятним довід апеляційної скарги, який зводиться до того, що Запорізька міська рада може захистити своє право лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є для того підстави, передбачені ст.ст.387, 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Крім того, відповідно до ст. 387 ЦК України саме власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. На цей час позивач, Запорізька міська рада не є власником вищезазначенї квартри, а лише претендує на неї, в порядку визнання спадщини відумерлою.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів вважає, що ухвалене у справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: