Рішення № 6521860, 23.10.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2009 р. Справа № 57/226-09

вх. № 7128/3-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Таран Н.О., дов. від 01.09.2009 р.; відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом ЗАТ "Український мобільний зв"язок" м. Київ

до Закритого акціонерного товариства Науково-виробниче підприємство "Е.Г.П.-Регулятор", м. Харків

про стягнення 798,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Закрите акціонерне товариство „Український мобільний зв’язок” звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача –Закритого Акціонерного товариства “НВПЕГП Регулятор” заборгованості в сумі 798грн. 81 коп., з яких 228,90грн. – заборгованість за надані послуги мобільного зв'язку; 14,31 грн. - збір до Пенсійного фонду України, 555,60 грн. - договірних санкцій, а також просить стягнути з відповідача витрати по сплаті держмита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 вересня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Позивачем через канцелярію господарського суду надано додаткові документи (вх. № 12606 від 14.10.2009 р.), які долучені до матеріалів справи.

14 жовтня 2009 року через канцелярію суду відповідачем надано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 24624) та зобов’язання позивача направити на адресу претензію з достовірними розрахунками заборгованості.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2009 року, відкладено розгляд справи на 2 жовтня 2009 року об 11:00 год.

Розглянувши клопотання відповідача щодо позивача направити на адресу претензію з достовірними розрахунками заборгованості, суд зазначає, що в матеріалах справи є належні докази надіслання позивачем на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів - чек (а.с.5), опис вкладення у цінний лист, (а.с. 6), у тому числі копії претензії та розрахунків до претензії.

Судом встановлено, що місцезнаходження відповідача, згідно з наданої позивачем довідки Головного управління статистики у Харківській області (витяг Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) від 01.10.2009 р., станом на 01.10..2009 р., є: 61030, м. Харків, вул.. Сидоренківська, 58 , саме на цю адресу позивачем надсилались позовна заява та додаткові документи, а судом були надіслані процесуальні документи.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов’язок з’ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач – ЗАТ НВП „Е.Г.П.-Регулятор” належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Суд зазначає, що згідно ст.. ст.. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими до суду доказами.

Таким чином, якщо у відповідача є заперечення щодо наданих позивачем розрахунків заявленої до стягнення заборгованості, він не позбавлений скористатись встановленим ст.. 59 Господарського процесуального кодексу України правом на надати до суду відзив на позов та документи в його обґрунтування. Проте, на час прийняття рішення по справі відповідач не надав суду відзиву на позов, документів в його обґрунтування та інших витребуваних судом доказів.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні 23 жовтня 2009 року не реалізував, причини неявки суду не повідомив, про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Присутній в судовому засіданні позивач у судовому засіданні позов підтримує та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що строк вирішення спору, встановлений ст.. 69 Господарського процесуального кодексу України скінчується,

Суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши уповноваженого представника позивача, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем укладено наступні договори про надання послуг мобільного зв'язку:

-          №2462050 від 26.09.05 та додаткова угода до нього №2170099 від 26.09.05,

-          №487992 від 25.04.01 та додаткова угода до нього №2166224 від 23.06.05

          Відповідачу було надано особовий рахунок №1.10383529

Згідно з договорами та додатковими угодами, укладеними відповідно до договору, позивач зобов'язався надавати відповідачу послуги мобільного зв'язку відповідно до Правил користування мережами мобільного зв'язку UМС та Тарифів позивача (п. 1.1, п.3 договорів), а відповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг за тарифами позивача, які є невід'ємною частиною договорів в строк до 15 числа місяця (п. 2.4.2, 3.3 договорів), наступного за розрахунковим. Також, сторони домовились, що кількість та вартість наданих послуг у розрахунковому періоді, визначається у відповідності до показників належних позивачу засобів виміру (п.3.5 договорів).

Відповідно до п. 1.1. додаткових угод, починаючи з дати їх підписання сторонами та протягом 730 календарних днів, абонент (відповідач) не має права відмовитись від основного договору та/або від цієї додаткової угоди, зокрема - від послуг голосової телефонії за основним договором, а надання послуг, передбачених основним договором, відбувається з урахуванням умов, встановлених цією додатковою угодою. У випадку тимчасового обмеження (призупинення) надання послуг за основним договором, включаючи обмеження послуг голосової телефонії, за ініціативою UМС з підстав, обумовлених основним договором, або за заявою абонента в період строку, встановленого цим пунктом, період дії додаткової угоди продовжується на весь період, протягом якого надання послуг було призупинено.

Як вказує позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 228,90грн. за надані послуги мобільного зв'язку; 14,31 грн. - збору до Пенсійного фонду України та 555,60 грн. договірних санкцій, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець)зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Станом на момент розгляду справи відповідач в порушення домовленості сторін прийняті послуги за договорами та додатковими угодами до них не сплатив, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати наданих послуг за наступними договорами: №2462050 від 26.09.05 та додаткова угода до нього №2170099 від 26.09.05,№487992 від 25.04.01 та додаткову угоду до нього №2166224 від 23.09.05.

          Також позивачем заявлена до стягнення з відповідача заборгованість по сплаті збору до Пенсійного фонду України в сумі 14,31 грн., яка нарахована позивачем відповідно до п.11 ст.4 Закону України "Про збір на обов'язкове пенсійне страхування" та підтверджується копією звіту про баланс з особистого рахунку відповідача, матеріалами справи.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за надані послуги, або документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 228,90 грн. - сума простроченої заборгованості за надані послуги мобільного зв'язку; 14,31 грн. - збору до Пенсійного фонду України є обґрунтованою, підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, не спростована відповідачем та суд вважає її такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.1.3 додаткових угод до договорів, забезпеченням виконання зобов'язання абонента перед UМС не відмовлятись від основного договору та/або від додаткової угоди, зокрема - від послуг голосової телефонії за основним договором, є договірна санкція, встановлена на підставі ст.546 Цивільного кодексу України. В разі, якщо абонент відмовляється від основного договору та/або від додаткової угоди, зокрема - від послуг голосової телефонії, до закінчення строку, встановленого пунктом 1.1. додаткової угоди (за винятком, коли причиною відмови є невиконання UМС своїх зобов'язань згідно з основним договором), або коли дія основного договору достроково припиняється на підставі п.5.2. основного договору в зв'язку з несплатою абонентом наданих йому послуг зв'язку, абонент несе відповідальність у вигляді сплати на корить UMC договірної санкції в розмірі 1,92 грн. за кожен день, що залишився до закінчення терміну дії додаткової угоди, починаючи з дня відмови або припинення дії. На підставі ст.259 Цивільного кодексу України строк позовної давності до вимоги про стягнення договірної санкції встановлюється у три роки. Початок перебігу позовної давності визначається згідно з цивільним законодавством України.

Таким чином, сторони при укладанні договорів погодили між собою встановлення такої відповідальності у вигляді штрафу, який нараховується у розмірі 1,92 грн. за кожний день, що залишився до закінчення терміну дії додаткової угоди, починаючи з дня відмови або припинення дії.

За наданими розрахунками позивача, у відповідача перед позивачем склалась заборгованість по сплаті договірної санкції в сумі 555,60грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України та статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, зокрема, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Суд зазначає про те, що у відповідності до ст.627 ЦК України: відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов’язковість сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи вимоги ст.629 ЦК України, а саме те, що договір є обов’язковим для виконання сторонами, приймаючи до уваги те, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов’язок щодо оплати послуг зв’язку, позовна вимога щодо стягнення санкцій за невиконання відповідачем зобов’язань, підлягає задоволенню у сумі 555,60 грн.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спір по даній справі виник з вини відповідача, суд, відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 204, 509, 512, 513, 514, 516, 526, 530, 610, 627, 629, 901, 903,Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, ст.ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства Науково-виробниче підприємство "Е.Г.П.-Регулятор" (ідент. код 31151895, адреса: 610630,м. Харків, вул. Сидоренківська, буд. 58 рахунок №26001351591001 в „Приватбанку ”,МФО 351533) на користь Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька,15, п/р 26008526 в Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 300335, код ЗКПО 14333937) заборгованість в сумі 798,81 грн., 102,00 грн. держмита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Повний текст рішення підписано 28.10.2009 р.

справа № 57/226-09