Рішення № 65203531, 20.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/2457/15 Головуючий у 1 інстанції: Головатий А.П.

Провадження № 22-ц/783/591/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:52

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів - Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

секретар Іванова О.І.

З участю: позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 25 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи Орган опіки та піклування Новороздільської міської ради Львівської області про позбавлення батьківських прав,-

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд не врахував , що з моменту розлучення відповідач не цікавиться життям сина, не телефонує, не проявляє бажання спілкуватись з ним та приймати участь у його вихованні. На сьогоднішній день дитина не пам»ятає рідного батька та вважає батьком її цивільного чоловіка ОСОБА_5 Питання про доцільність позбалення батьківських прав відповідача відносно сина ОСОБА_6 розглядалось на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини Новороздільської міської ради та рішенням виконкому №206 від 28.05.2015 року визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав. При розгляді справи, суд не взяв до уваги принцип 6 Декларації прав дитини прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, норми Сімейного кодексу України, ЗУ «Про охорону дитинства», якими передбачено, що дитина повинна рости під опікою і відповідальністю обох батьків, а також роз»яснення надані у Постанові Пленуму ВСУ №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», де роз»яснено, що слід розуміти під «ухиленням» батьків від виконання своїх батьківських обов»язків. Звертає увагу, що відповідач жодним чином не позбавлений інформації стосовно місця проживання дитини, з її боку ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні з дитиною, проте відповідач з власної волі усунувся від виконання своїх батьківських обов»язків покладених на нього законом. Крім цього, судом в порушення вимог ч.4 ст.174 ЦПК України не враховано нотаріально посвідчену заяву відповідача про визнання позову та згоду на позбавлення його батьківських прав. Звертає увагу, що вказана заява свідчить про те, що має місце визнання відповідачем відсутності тісного спілкування з дитиною. Враховуючи наведені обставини просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач по справі ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився, хоч повідомлявся судом про таку явку. 25 січня 2017 року відповідач ОСОБА_4 направив суду заяву про неможливість бути присутнім в судовому засіданні, просить розглядати справу у його відсутності, підтримує нотаріально посвідчену заяву про дачу згоди на позбавлення його батьківських прав.

В судове засідання не з»явився представник органу опіки та піклування Новороздільської міської ради, який належним чином був повідомлений про день і час слухання справи, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст.305 ч.2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що сторони по справі ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 25.09.2008 року ( а.с.8).

Від спільного подружнього життя у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 року народився син ОСОБА_7 ( а.с.7). Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 26 грудня 2006 року батьками дитини зазначені позивачка ОСОБА_8 (після розірвання шлюбу прізвище змінено на ОСОБА_8.) та відповідач по справі ОСОБА_4 ( а.с.7).

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 07.08.2008 року вирішено стягувати з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_8 аліменти на дитину ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частини із всіх видів його заробітку до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Після розірвання шлюбу у 2008 році дитина залишилася проживати з матір»ю ОСОБА_2 , яка займається її вихованням та утриманням.

Так як батько дитини, відповідач по справі ОСОБА_4 не бере участі у вихованні дитини, дитина фактично не знає свого рідного батька, оскільки такий не спілкується з дитиною, не приходить в гості до дитини, навіть, по визначних датах та святах, не цікавиться навчанням дитини у школі, позивачка звернулася в суд про позбавлення останнього батьківських прав.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов»язані піклуватися про здоров»я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім»ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, поважати дитину, зобов»язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, а передача дитини іншим особам не звільняє батьків від обов»язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст.59 Закону України «Про освіту» виховання в сім»ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

У відповідності до статті 164 ч.1 п.2 СК України мати і батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов»язків по вихованню дитини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо сина ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов»язками, а позбавлення батьківських прав є крайньою мірою впливу.

Із висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач ОСОБА_4 взагалі не цікавиться життям дитини, його навчанням, проведенням вільного часу, не бере участі у його вихованні, має заборгованість по сплаті аліментів. Доля дитини та її інтереси для відповідача ОСОБА_4 байдужа.

07.10.2015 року позивачка ОСОБА_2 звернулася в суд про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо сина ОСОБА_7 Згідно ухвали судді про відкриття провадження у справі від 11.11.2015 року та призначення справи до судового розгляду на 10.12.2015 року , відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з»явився та справа була повторно призначена до слухання на 20.01.2016 року. У відповідь на позовну заяву позивачки, відповідач ОСОБА_4 із заявою від 18.01.2016 року звернувся до органу опіки і піклування Новороздільської міської ради про визначення йому днів та годин зустрічей із дитиною. Однак, як в подальшому вбачається із матеріалів справи, останній шість разів подавав клопотання з участю свого представника ОСОБА_9 про перенесення судового засідання та в кінцевому результаті 25.07.2016 року надав суду нотаріально завірену заяву про визнання позову ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та згоду на позбавлення батьківських прав. ( а.с.89). Свою думку відповідач не змінив при розгляді справи в суді апеляційної інстанції та жодного разу не з»явився в суд , а направив суду заяву про те, що підтримує доводи, які зазначені ним у нотаріально посвідченій заяві про згоду на позбавлення його батьківських прав.

Зазначене вище спростовує висновок суду першої інстанції щодо ненадання доказів того, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов»язками.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що внаслідок свідомих дій відповідача щодо небажання бути батьком своєї дитини не може бути надалі взаєморозуміння, прихильність, любов та гармонія почуттів батька та сина.

У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1059 р.( принцип 6) прописано, що «дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості».

Колегія суддів не вбачає у діях відповідача ОСОБА_4 почуття відповідальності за майбутнє дитини, за її долю.

Згідно статті 309 ч.1 п.3, 4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4; 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 25 липня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: А.В.Ніткевич

О.Ф.Павлишин