Вирок № 65187304, 16.02.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.02.2017 Справа №607/11131/16-к

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Ломакіна В.Є.

при секретарі с/з Репетівській В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тернополі матеріали кримінального провадження № 12016210010002036 від 10 червня 2016 року про обвинувачення:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Тернополя, громадянки України, з вищою освітою, не одруженої, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, приватного підприємця, проживаючої та зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1,раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, за участю сторін кримінального провадження: прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Середзінського І.В., потерпілого ОСОБА_4, представника потерпілого ОСОБА_5, обвинуваченої ОСОБА_2,-

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачена ОСОБА_2 10 червня 2016 року о 16 год. 06 хв. керуючи технічно справним автомобілем «MERCEDES-BENZ-Е290ТD» реєстраційний номер НОМЕР_1, без пасажирів, рухалася лівою смугою руху транспортного потоку вул. Генерала Тарнавського м. Тернополя, в напрямку від перехрестя з просп. Злуки до перехрестя з вул. Київська. Рухаючись лівою смугою руху транспортного потоку вказаного напрямку та наближаючись до зупинки громадського транспорту на якій розташований будинок № 28А (ресторан «Бахус»), водій ОСОБА_2, не була достатньо уважна, належно не стежила за дорожньою обстановкою та відповідно не реагувала на її зміну, чим порушила вимоги пунктів 1.5 ч. 1, 2.3 (б, д) Правил порожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, які зобов'язували її не створювати своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Так, під час подальшого руху та наближення до нерегульованого дохідного переходу, що встановлений перед вказаною вище зупинкою транспорту та позначений горизонтальною дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра»), дорожніми знаками: 1.32, 5.35.1, 5.35.2 («пішохідний перехід») ПДР України, водій ОСОБА_2, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити те, що водій маршрутного автобуса «Еталон» реєстраційний номер 00-41 рухаючись попереду неї, правою смугою руху попутного напрямку, перед врегульованим пішохідним переходом зменшив швидкість та в подальшому зупинився, таким чином надаючи перевагу в русі пішоходу ОСОБА_4, який в цей час переходив проїзну частину дороги вул. Генерала Тарнавського, по нерегульованому пішохідному переході, в напрямку зліва-направо по ходу руху автомобіля «MERCEDES-BENZ-Е290ТD», а в порушення вимог п. 18.4 Правил дорожнього руху України не зменшила швидкість руху керованого автомобіля «MERCEDES-BENZ-Е290ТD» та не зупинилася перед пішохідним переходом, щоб переконатися, що на ньому немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, а продовжила рух у зазначеному напрямку.

Внаслідок порушення вказаних пунктів Правил, ОСОБА_2 не забезпечила безпеку дорожнього руху та поставила себе в такі умови, що несвоєчасно застосувала екстрене гальмування, чим позбавила себе технічної можливості зупинити керований автомобіль «MERCEDES-BENZ-Е290ТD» до початку пішохідного переходу та виїхавши на нерегульований пішохідний перехід допустила наїзд передньою правою (боковою) частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_4, який завершуючи перехід проїзної частини дороги по пішохідному переході при наближенні до правого тротуару, розвернувся та в подальшому розпочав перехід дороги по пішохідному переході у зворотному напрямку, тобто справа-наліво по ходу руху автомобіля «MERCEDES-BENZ-Е290ТD». У результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді: травми ділянки правого колінного суглобу із закритим переломом медіального (присереднього) виростка великогомілкової кістки, розриву великогомілкової колатеральної зв'язки і медіального меніска, гемартрозу (скупченням крові у порожнині суглоба), які за ознакою тривалого (більше як 21 день) розладу здоров'я, належать до тілесних ушкоджень середньої тяжкості (п.п. 2.2.1 (в) і 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» - МОЗ України, Київ, 1995).

Порушення водієм ОСОБА_2 вимог пунктів: 1.5 ч. 1, 2.3. (б, д), 18.4 Правил дорожнього руху України затверджених постановою Кабінету міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_4

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України визнала повністю, підтвердила зазначені в обвинувальному акті обставини та показала, що 10 червня 2016 року приблизно о 16 год. 06 хв. вона керуючи автомобілем марки «MERCEDES-BENZ-Е290ТD» р.н. НОМЕР_1 рухалася лівою смугою руху транспортного потоку на вул. Генерала Тарнавського м. Тернополя, в напрямку від перехрестя з просп. Злуки до перехрестя з вул. Київська, не зупинилася перед пішохідним перехід, по якому в цей час переходив проїзну частину потерпілий та здійснила на нього наїзд. У вчиненому вона щиро розкаюється, просить вибачення у потерпілого, а також не карати її суворо та зокрема, не позбавляти її права керування транспортними засобами. Заявлені прокурором та потерпілим цивільні позови про відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину - ОСОБА_4 на суму 3640 гривень та відшкодування матеріальної шкоди на суму 5701,46 гривень відповідно, визнала в повному обсязі.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 суду показав, що завдана йому шкода, внаслідок вчинення до нього злочину не відшкодована, а тому просить цивільний позов задовольнити, а щодо призначення покарання покладається на думку суду.

Крім власного визнання вини, обвинувачена ОСОБА_2 повністю погодилася зі всіма доказами, що були зібрані під час досудового розслідування і підтверджували її винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, згідно повідомлення про підозру та обвинувального акта, відмовившись від їх дослідження під час судового розгляду.

З'ясувавши думку учасників судового провадження про визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, суд, у відповідності до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, з'ясувавши правильність розуміння обвинуваченою зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності її позиції, а також роз'яснивши їй, що у такому випадку вона буде позбавлена права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, проаналізувавши вищевказані обставини та докази, суд, приходить до переконання про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_2 у вчиненні злочину та вважає, що органами досудового розслідування її дії кваліфіковано вірно за ч.1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Суд при вирішенні питання відповідальності обвинуваченого звертає увагу на роз'яснення, наведені у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», якими передбачено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного, і вирішувати питання стосовно доцільності застосування до винного додаткового покарання.

А тому, при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_2, суд відповідно до вимог ст.ст. 50, 65КК України, враховує ступінь тяжкості, характер та наслідки вчиненого злочину, її ставлення до нього та поведінку після його вчинення, особу винної, зокрема те, що вона раніше не судима, стан її здоров'я, за місцем проживання характеризується позитивно, наявність на її утриманні неповнолітні дочка ОСОБА_6, 2002 року народження, яка хворіє на цукровий діабет та дочка ОСОБА_7, 2002 року народження, обставини, які пом'якшують покарання - визнання нею своєї вини, щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину. Обставини, які обтяжують покарання - відсутні. Підстав для застосування ст. 69 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому, суд не вбачає.

Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що з метою виправлення та перевиховання обвинуваченої ОСОБА_2, їй слід призначити покарання в межах санкції статті обвинувачення у виді обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки єдиним джерелом доходу сім'ї обвинуваченої є дохід від здійснення нею підприємницької діяльності, а керування транспортними засобами сприяє отриманню нею цього доходу. Вищевказане покарання суд вважає необхідним та достатнім для досягнення мети не лише кари за вчинене обвинуваченої, а й буде слугувати для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів як обвинуваченою так і іншими особами.

Разом з тим, суд вважає за можливе звільнити обвинувачену ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, встановивши їй іспитовий строк, оскільки виправлення останньої можливе без відбування покарання.

Приймаючи рішення про звільнення обвинуваченої ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, з встановленням їй іспитового строку, у порядку визначеному ст. 75 КК України, суд взяв до уваги те, що обвинувачена повністю визнала свою вину, щиро розкаялася у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину, із врахуванням її характеризуючих даних, ступеню тяжкості вчиненого злочину.

Водночас, суд, вважає, що з метою забезпечення належної поведінки ОСОБА_2 в період дії іспитового строку, відповідно до ч.1, 2 ст. 76 КК України, на неї слід покласти обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішуючи заявлений прокурором Тернопільської місцевої прокуратури інтересах держави в особі Фінансового управління Тернопільської обласної ради про відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину в сумі 3640 грн., понесених закладом охорони здоров'я, суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, при цьому, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності або власності територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 липня 1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» роз'яснено, що витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно довідки КЗТОР «Тернопільська університетська лікарня» №01-3/1877 від 14 вересня 2016 року, потерпілий ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділенні з 10 червня 2016 року по 24 червня 2016 року (14 ліжко/днів) та сума витрачених коштів на його лікування склала 3640 гривень.

Таким чином, з урахуванням належного підтвердження заявлених прокурором позовних вимог, які, крім цього, визнані обвинуваченою, в силу ст.ст. 127-129 КПК України, ст. 1206 ЦК України, заподіяна злочином шкода у вигляді витрат на лікування потерпілого підлягає стягненню з обвинуваченої у повному обсязі.

Крім цього, по справі є цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 про стягнення із обвинуваченої ОСОБА_2 матеріальної шкоди на суму 5701,46 гривень в користь потерпілого, який підлягає до задоволення виходячи із наступних міркувань.

Згідно ч.2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. Відповідно до ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільний позов про стягнення із обвинуваченої ОСОБА_2 матеріальної шкоди на суму 5701 (п'ять тисяч сімсот одна) гривня 46 коп.- потерпілий обґрунтовує тим, що йому заподіяно внаслідок ДТП фізичного болю, та для поновлення свого особистого немайнового права на життя він поніс витрати на придбання медикаментів, призначених для лікування здоров'я, у розмірі 4475 грн.86 коп., про що свідчить розрахункові документи - товарні чеки. Крім цього, до суми матеріальної шкоди входить вартість мобільного телефону, спортивних штанів та куртки, що були пошкодженні внаслідок ДТП, на суму 1225 грн. 60 коп.

Зважаючи на вищевикладене, цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 5701 грн. 46 коп. підлягає до задоволення відповідно до наданих доказів в межах заявлених вимог, оскільки на підтвердження факту спричинення потерпілому матеріальних збитків внаслідок протиправних дій обвинуваченої, суд вважає належними та допустимими доказами - товарні чеки про понесені витрати на лікування на загальну суму 4475 грн. 86 коп. Щодо вартості мобільного телефону, спортивних штанів та куртки потерпілого, що були пошкодженні внаслідок ДТП - на суму 1225 грн. 60 коп., то розмір збитків в цій частині позову не підтверджується доказами, однак такі вимоги були визнанні обвинуваченою ОСОБА_2 в судовому засіданні та вартість таких нею не оспорювалась, а тому обставини, визнанні сторонами доказуванню не підлягають. У зв'язку з цим, суд прийшов до переконання, що із обвинуваченої ОСОБА_2 слід стягнути 5701грн. 46 коп. завданої матеріальної шкоди.

Згідно з положеннями ст. 124 КПК України, з обвинуваченої підлягають стягненню на користь держави витрати за проведення товарознавчих, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і призначити їй покарання за цією статтею у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, встановивши їй 1 (один) рік іспитового строку.

Зобов'язати ОСОБА_2, відповідно до ч.1, 2 ст. 76 КК України, в період дії іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави в особі Фінансового управління Тернопільської обласної ради (одержувач: ГУК у Тернопільській обл. 24060300 р/р №31414544700001 в ГУДКСУ у Тернопільській обл., м. Тернопіль код ЄДРПОУ 37977599, МФО 838012) заподіяну шкоду у виді витрат, понесених на лікування потерпілого від злочину, в сумі 3640 (три тисячі шістсот сорок) гривень.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 задовольнити, стягнувши із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 - 5701 (п'ять тисяч сімсот одна) гривню 46 коп.завданої матеріальної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави (УК у м. ТЕРНОПОЛІ /м. Тернопіль/ 24060300 р/р 31110115700002 в ГУ ДКСУ у Тернопільській області, МФО 838012, код ЕДРПОУ 37977726), процесуальні витрати за проведення автотехнічної експертизи №5-325/16 в розмірі 660 грн. 30 коп., транспортно-трасологічної експертизи №5-326/16 в розмірі 880 грн. 40 коп., товарознавчої експертизи №6-491/16 в розмірі 351 грн. 84 коп., товарознавчої експертизи №6-492/16 в розмірі 439 грн. 80 коп., на загальну суму 2332 грн. 34 коп. (дві тисячі триста тридцять дві гривні 34 копійок).

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий суддя В.Є. Ломакін

Головуючий суддяВ. Є. Ломакін