Рішення № 65181431, 07.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1408/17 Справа № 185/75/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі Гулієві М.І.о.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що 21 червня 2007 року між банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договір Автопакет 8/2007/980-К/842-АП, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит на загальну суму 46.500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,4% на рік, строком до 20 червня 2012 року, а ОСОБА_4 поручилася за належне виконання позичальником своїх зобовязань, повернення кредиту, виплати відсотків за користування кредитом, а також можливої пені та штрафних санкцій.

Вказували, що відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_3 зобовязався повертати кредит та сплачувати нараховані відсотки щомісячно до 18 числа поточного місяця, при цьому щомісячний платіж повинен складати 1.223 грн. 80 коп.

Зазначали, що з метою належного виконання зобовязань ОСОБА_3 за договором Автопакет 8/2007/980-К/842-АП від 21 червня 2007 року, того ж дня, 21 червня 2007 року, між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №8/2007/980-К/842-АП

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 перестав виконувати умови укладеного ним кредитного договору, у звязку з чим, станом на 07 березня 2014 року, допустив заборгованість на загальну суму 52.849 грн.02 коп., з якої 36.184 грн.30 коп. заборгованість за кредитом, 6.632 грн.33 коп. заборгованість зі сплати відсотків, 5.382 грн.39 коп. пеня, 4.650 грн. штраф, яку просили стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року позов ПАТ «КБ «Надра» задоволено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року та ухвалення нового рішення, яким позов банку задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за відсотками та тілом кредиту в розмірі 15.433 грн. та заборгованість за пенею у розмірі 2.309 грн.57 коп.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 ст.303 ЦПК визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно ч.3 вказаної статті апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що за кредитним договором Автопакет №8/2007/980-К/842-АП від 21 червня 2007 року ОСОБА_3 отримав кредит на загальну суму 46.500 грн., зі сплатою відсотків у розмірі 19,4% на рік, з кінцевим строком повернення 20 червня 2012 року.

Відповідно до умов вказаного кредитного договору, ОСОБА_3 зобовязався повертати кредит та сплачувати нараховані відсотки щомісячно до 18 числа поточного місяця, при цьому щомісячний платіж сторонами було визначено у розмірі 1.223 грн.80 коп. (п.2.2.1 кредитного договору).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 ЦК України).

Згідно частини 1 ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Забезпеченням зобовязань позичальника за кредитним договором Автопакет 8/2007/980-К/842-АП від 21 червня 2007 року є порука.

Відповідно до п.3.2.1 поручитель ОСОБА_4 безвідзивно та безспірно зобовязується відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобовязань, що витікають з цього договору (а.с.4-7).

Також з метою належного виконання зобовязання позичальника ОСОБА_3, 21 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №8/2007/980-К/842-АП.

Відповідно до якого поручитель ОСОБА_5В повинен повернути заборгованість по кредиту, сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 19,4% річних, інші платежі передбачені договором "Автопакет" №8/2007/980-К/842-АП від 21 червня 2007 року та можливі штрафні санкції (а.с.14).

Задовольняючи позовні вимоги банку суд першої інстанції виходив з того, щовони повній мірі доведені матеріалами справи та обґрунтовані.

Однак, погодитися з такими висновками суду у повній мірі неможливо, оскільки суд дійшов них через неправильне застосування норм матеріального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, що у відповідності до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст.526,527,530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Нормами ст.ст.553,554 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок як позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст.1054 ЦК України, обовязком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст.ст.610,612 ЦК України).

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник ОСОБА_3 здійснював виконання взятих на себе зобовязань шляхом погашення суми заборгованості за кредитом.

Втім, як вбачається з деталізованого розрахунку заборгованості суми погашення з 19 липня 2007 року по 19 грудня 2007 року повністю відповідали п.2.2.1 та п.2.2.3 кредитного договору, а починаючи з 22 квітня 2008 року суми платежів були спочатку більшими ніж це передбачено договором, потім меншими (а.с.8-12).

Тобто, позичальник дійсно допустив порушення укладеного ним умов договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що договір було укладено на строк до 20 червня 2012 року, позичальник сплачувати щомісячні платежі та таким чином здійснювати погашення заборгованості за кредитом припинив з 15 квітня 2013 року, тобто вже після закінчення строку дії кредитного договору.

Поручителі зобовязалися відповідати за порушення позичальником зобовязань зокрема щодо повернення ним суми кредиту до 20 червня 2012 року.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч.1 ст.553, ч.1 ст.554 ЦК України).

Згідно із ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено,порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від днянастання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк;основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, зобовязання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобовязаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у ч.4 ст.559 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.251 та ч.2 ст.252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Строк, передбачений нормоюч.4 ст.559 ЦК України, є преклюзивним(припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобовязаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обовязок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Сплив строку, передбаченого нормоюч.4 ст.559 ЦК України, зумовлює припинення зобовязань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобовязання за договором поруки слід предявити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року №6-2662цс15, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для усіх судів України.

Зважаючи на те, що кредитний договір діяв до 20 червня 2012 року, останній платіж позичальником було здійснено за межами дії кредитного договору 15 квітня 2013 року, а з позовом банк звернувся лише 05 січня 2015 року, колегія суддів вважає, що вимоги до поручителів задоволенню не підлягають у звязку з пропуском строку, передбаченого ст.559 ЦК України, на їх предявлення та як наслідок цього припинення дії договорів поруки.

Також, договорами поруки, крім строку виконання основного зобовязання до 20 червня 2012 року, чітко визначено, що банк набуває право вимагати від поручителя виконання Зобов'язання, що витікає із цього договору, при умові, якщо в установлений договором строк виконання Позичальником Зобов'язання в цілому чи в будь-якій його частині, вони не будуть виконанні, а також при умові обов'язкового направлення Поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині) (п.3.2.5. договору «Автопакет» №8/2007/980-К/842-АП, п.2.1 договору поруки №8/2007/980-К/842/АП).

Матеріали справи не містять інформації стосовно надсилання банком будь-яких письмових вимог поручителям.

З деталізованого розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 07 березня 2014 року за кредитним договором від 21 червня 2007 року наявна заборгованість на загальну суму 52.849 грн.02 коп., з якої 36.184 грн.30 коп. заборгованість за кредитом, 6.632 грн.33 коп. заборгованість зі сплати відсотків, 5.382 грн.39 коп. пеня, 4.650 грн. штраф.

Позичальник ОСОБА_3 наявність заборгованості не заперечує. Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_3 здійснював оплати по кредиту після закінчення строку на який він укладався.

Колегія суддів звертає увагу на те, що кредитним договором у разу порушення вимог кредитного договору передбачено штраф у розмірі 10% від суми кредиту (п.5.2 кредитно договору), втім відповідно дост.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третястатті 549 ЦК України).

За положеннямистатті 61 Конституції Україниніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно достатті 549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених устатті 61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів за порушення умов договору слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог банку та стягнення з позичальника ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором від 21 червня 2007 року №8/2007/980/-К/842-АП станом на 07 березня 2014 року у загальному розмірі 48.199 грн.02 коп., яка складається з: 36.184 грн.30 коп. заборгованості за кредитом, 6.632 грн.33 коп. заборгованості зі сплати відсотків та 5.382 грн.39 коп. пені.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 528 грн.49 коп.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року скасувати.

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №8/2007/980/-К/842-АП від 21 червня 2007 року станом на 07 березня 2014 року у загальному розмірі 48.199 грн.02 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 36.184 грн.30 коп.; заборгованості зі сплати відсотків у розмірі 6.632 грн.33 коп. та пені в розмірі 5.382 грн. 39 коп.

В іншій частині позову публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» судові витрати в розмірі 528 грн.49 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_6