Рішення № 65180097, 02.03.2017, Бобровицький районний суд Чернігівської області

Справа 729/1265/16-ц

2/729/41/17 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

02 березня 2017 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі: судді Бойко В.І.,

при секретарі Шлапак Н.А.

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника органу опіки та піклування Шаманської І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бобровиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, стягнення аліментів за минулий період, стягнення додаткових витрат на дитину, оголошення у розшук відповідача,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка в позовних вимогах до суду та уточнюючи їх в судовому засіданні, просить позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4; стягнути з нього на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4, в твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн. щомісячно з моменту звернення до суду до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача на її користь аліменти за минулий період на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі у розмірі 2 000 грн. щомісячно з моменту розлучення, а саме - з 14.06.2013; стягнути з відповідача на її користь додаткові витати на дитину у розмірі 2273,69 грн.; оголосити відповідача в розшук та стягнути з нього судові витрати.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.07.2007 вона уклала з ОСОБА_3 шлюб, який був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 607.

Від шлюбу мають дочку, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

27 червня 2013 року рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області шлюб між ними було розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 з нею та з дитиною поступово припинив спілкування, своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини не виконував. І хоч після розірвання шлюбу він провідував час від часу дочку (це продовжувалося на протязі року після розлучення) це завдало неабиякої шкоди психологічному і, як наслідок, фізичному здоров'ю дитини, оскільки вона тяжко переживала відсутність батька, а батько з'являвся один раз в 1-2 місяці на кілька годин. З березня місяця 2015 року відповідач життям доньки не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та приймати участь у її вихованні.

Відповідач допомоги на утримання дитини не надавав і не надає по цей час, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Донька не отримує від батька жодного подарунку на день народження.

Відповідач по справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не цікавився життям, не відвідував і не відвідує її вдома, в школі.

Вони з відповідачем проживають окремо, дитина проживає зі нею. Спорів стосовно міста проживання дитини не було, відповідач не заперечував, що дитина буде проживати з нею. Вони з донькою проживають з її батьками в приватному будинку. Дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між нею, дитиною і батьками склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, її повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей.

Враховуючи те, що відповідач жодним чином не був позбавлений інформації стосовно міста перебування дитини, а з її боку ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дитини з ним та прийманні - участі батька в вихованні, вищевикладені обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання виконувати відносно дитини батьківські обов'язки, покладені на нього законом.

Все вищезазначене свідчить виключно про одне: відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. До того ж, обставини, за яких він припинив спілкування з дитиною, дають підстави вважати, що така поведінка останнього не була спровокована поважними причинами, наявність котрих, відповідно до законоавства, могли б розглядатися як підстави для звільнення від сімейно-правової відповідальності. У ході чергової бесіди вона наполягала частіше зустрічатися з дитиною та вимагала від нього коштів на утримання дитини. Він повідомив, що має нову сім'ю і йому тяжко утримувати їхню спільну дитину та приділяти їй більше часу він не має змоги. ОСОБА_3 твердо, без жодних вагань запропонував їй порушувати питання про позбавлення його батьківських прав, після чого зник.

Серед іншого, вона як законний представник своєї доньки, не має необхідного обсягу повноважень для вчинення деяких видів правочинів в інтересах та від імені дитини, що, в свою чергу, спричиняє грубе порушення її прав.

Наявні всі правові підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Відповідно до частини 32ст. 166 СКУ, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Вважає, що позиція відповідача спрямована на свідоме та необгрунтоване ухилення від виконання своїх прямих батьківських обов'язків, шляхом покладання останніх на неї в повному обсязі, порушує права та законні інтереси їхньої спільної дочки.

За змістом ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На підставі ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру частки заробітку (доходу) відповідача, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, просить суд взяти до уваги наступні обставини: відповідач після розлучення не приймав участі у вихованні доньки та майже не надавав фінансової (матеріальної) підтримки. Враховуючи стрімке знецінення гривні за останній час та стрімке зростання цін на всі товари, у тому числі дитячі, розмір її доходу не дозволяє забезпечувати рівень життя дитини, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Відповідач має молодий вік, є працездатною особою, на хронічні захворювання не страждає, він одразу після розлучення уклав новий шлюб, а це свідчить про те, що за своїм матеріальним станом відповідач у змозі організувати своє життя таким чином, щоб надавати грошову допомогу на утримання своєї неповнолітньої доньки.

Крім того, дитина має слабе здоров'я, часто хворіє і потребує санаторно-курортного лікування, що підтверджується.

Беручи до уваги той факт, що в період, протягом якого вони з відповідачем підтримували дружні стосунки (з моменту знайомства - серпень 2006 року по березень 2015 року), останній працював без оформлення трудового договору, що дає підстави вважати, що він і зараз не отримує регулярного офіційного доходу у вигляді заробітної плати за трудовим договором або ж прибутку від здійснення господарської діяльності, зареєстрованого суб'єкта господарювання (юридичної особи чи фізичної особи-підприємця), що не дає можливості визначити розмір частку від його заробітку, який можливо офіційно підтвердити, - що є тими істотними обставинами, які надають підстави суду, згідно ч. 1 ст. 184 СК України, визначити аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі.

При таких обставинах, на утримання неповнолітньої дитини, необхідно стягнути з відповідача аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, і обсяг яких, на її думку, є тим мінімально необхідним розміром для утримання та виховання їхньої доньки.

Підставою, котра дає їй право заявляти вимогу про присудження аліментів за минулий час є те, що відповідач з моменту розірвання шлюбу свідомо ухиляється від виконання свого обов'язку щодо утримання дочки. У добровільному порядку батько відмовляється надавати таке утримання, а на шляху до реалізації права своєї дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку, довелося зіштовхнутися з труднощами, котрі ускладнюють вирішення цього питання на користь дитини. Відповідач після їхнього розлучення ніколи не повідомляв про місце свого проживання, за місцем реєстрації він не проживає з 2008 року, про що свідчать відповідні листи Данилівської сільської ради. Крім того, з березня місяця 2015 року він взагалі обірвав зв'язок з ними - змінив номер телефону, видалив свої дані із соціальних мереж. Їй відомо лише те, що він проживає в Києві (зі слів спільних знайомих, котрі повідомили, що час від часу зустрічають його в Дарницькому районі міста Києва). Місце роботи їй також не відоме.

Вважає вищенаведені та документально підтверджені доводи достатніми та належними доказами, які підтверджують факт ухилення останнього від сплати аліментів та вжиття з її боку заходів щодо одержання аліментів, котрі є достатньою підставою для стягнення з відповідача аліментів за минулий період.

Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батьків незалежно від сплати ними аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Враховуючи те, що за час відсутності в житті дитини відповідача нею були понесені відповідні витрати, вважає, що з останнього має бути стягнена сума коштів у розмір 2273,69 грн., з них: витрати на санаторно-курортне лікування, в тому числі вартість проїзду до місця призначення та назад.

Відповідач досить тривалий час переховується з метою ухилення від виконання свого обов'язку щодо виховання та утримання своєї дитини, при цьому її зусилля, спрямовані на розшук його не принесли бажаного результату, з метою негайного відновлення порушених прав дитини шляхом вирішення питання по суті в судовому порядку, вважає за необхідне оголосити відповідача у розшук.

Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в позовній заяві. Окрім того заявила клопотання про визнання Висновку органу опіки та піклування Бобровицької РДА про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 від 08.07.2016 №01-20/1152 необгрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини та постановлення окремої ухвали з подальшим ї направленням органу опіки та піклування для усунення недоліків в роботі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки відповідно до ч. 1 ст.77 ЦПК України (а.с. 73) та шляхом розміщення оголошення в пресі про його виклик (а.с. 81).

Враховуючи згоду позивача на ухвалення заочного рішення суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів відповідно до ст. 224 ЦПК України та відповідно до вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.

Вислухавши позивачку, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, та керуючись законом, суд приходить до наступноговисновку.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася народилася ОСОБА_4, батьком якої є ОСОБА_3, матір'ю - ОСОБА_1 (а.с. 12).

27.06.2013 рішенням Бобровицького районного суду шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 15).

Відповідно до довідки Марковецької сільської ради від 25.05.2016 № 310, за адресою: АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_4, батьком ОСОБА_6, матір'ю ОСОБА_7 (а.с. 27).

Згідно характеристики Марковецької ЗОШ І-ІІІ ступенів від 26.05.2016 № 51, на протязі року вихованням ОСОБА_4 займалися позивачка, бабуся та дідусь. Контроль з боку матері достатній. (а.с. 22).

Довідкою Марковецької ЗОШ І-ІІІ ступенів від 23.05.2016 № 49 підтверджується, що ОСОБА_3 не займається вихованням своєї доньки ОСОБА_4: не відвідує батьківські збори, не спілкується з класоводом. Шкільним життям дівчинки батько не цікавиться (а.с. 26).

Відповідно до акту про участь батьків у вихованні ОСОБА_4 від 25.05.2016, мати ОСОБА_1 добре виконує свої батьківські обов'язки, утримує, виховує та доглядає за своєю дочкою. Батько дитини ОСОБА_3 свої обов'язки не виконує, участі у вихованні дитини не приймає (а.с. 28).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимоги щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 164 СК України виключними підставами позбавлення батьківських прав матері або батька є: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засудженні за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з п.16 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до п. 18 Постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Згідно зі ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та встановлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У відповідності з висновком органу опіки та піклування Бобровицької РДА № 01-20/1152 від 08.07.2016, у Комісії відсутні будь які об'єктивні дані, які б свідчили про те, що батько дитини, ОСОБА_3 поінформований про намір заявниці ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав та про дату і місце розгляду даного питання. Кожен громадянин України має право бути особисто присутнім при розгляді питань, які стосуються його особистих прав та законних інтересів, надавати пояснення, клопотання, заперечення з питання, що розглядається. Заявниця особисто заявила, що їй невідоме місце перебування батька дитини і Комісія не може виключити можливості, що він тяжко хворіє, перебуває у місцях примусового утримання, мобілізований до Збройних Сил України тощо, тобто під впливом об'єктивних непереборних обставин позбавлений можливості захищати свої права щодо участі у вихованні дитини.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується у випадках, коли інші заходи впливу, а саме: проведення роз'яснювальних бесід з батьком, розгляд питання про стан виконання батьківських обов'язків на засіданні Комісії, попередження батька про необхідність належним чином виконувати батьківські обов'язки, при необхідності встановлення соціального супроводу РЦСССДМ з метою відновлення психологічного контакту батька з дитиною, залучення психологів тощо, не дали позитивних результатів. ОСОБА_1 з питань неналежного виконання батьківських обов'язків ОСОБА_3, психологічних проблем у спілкуванні дитини з батьком, раніше не зверталася, питання про стан виконання батьківських обов'язків на засіданні Комісії не розглядалося, ОСОБА_3 не був попереджений про необхідність належного виконання батьківських обов'язків. Сім'я ОСОБА_1 під соціальним супроводом Бобровицького РЦСССДМ не перебувала. Орган опіки та піклування РДА не вважає вимоги ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4 достатньо обґрунтованими, а тому позбавлення зазначеної особи батьківських прав вважає недоцільним (а.с. 45).

Відповідно до ч. 3 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Разом з цим, держава повинна забезпечувати схоронність сім'ї.

Позивачкою не було надано до суду переконливих доказів доведеності винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.

Доводи позивачки про те, що ОСОБА_3 запропонував їй порушувати питання про позбавлення його батьківських прав та те, що вона не має необхідного обсягу повноважень для вчинення деяких видів правочинів в інтересах та від імені дитини, що, в свою чергу, спричиняє грубе порушення її прав не знайшли підтвердження в судовому засіданні та не є підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

У судовому засіданні представник органу опіки та піклування не підтримала вимоги ОСОБА_1 щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4, вважає їх не обґрунтованими, а тому позбавлення зазначеної особи батьківських прав вважає недоцільним

Ураховуючи наведене, висновок органу опіки та піклування РДА щодо недоцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, слід дійти висновку, що доводи, на які посилається позивачка, вимагаючи позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки, не є такими, що заслуговують на застосування такого крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав на дитину, а тому враховуючи інтереси дитини, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Вирішуючи питання стосовно вимоги щодо стягнення аліментів із ОСОБА_3 на користь дитини, суд вважає за необхідне частково задовольнити дану частину позову, виходячи з наступного.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зазначеної норми та з урахуванням положень ч. 2 ст. 182 СК України, суд визначає аліменти у твердій грошовій сумі в чітко визначеному розмірі, який не залежить від розміру прожиткового мінімум для дитини відповідного віку чи відсотків на нього.

За рішенням суду аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі згідно ст. 181 СК України.

Конституцією України визначено основні права й обов'язки держави та громадян щодо забезпечення захисту дітей. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 51 Основного Закону - батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до положень Конвеції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року) дитина, враховуючи її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. Відповідно до положень ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України " Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У частині 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" закріплено, що сім'я є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько (- ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно із ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів, інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Неявка відповідача в судове засідання позбавила суд можливості дослідити вищезазначені обставини, що мають істотне значення для вирішення справи.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач добровільно не надає матеріальну допомогу на утримання доньки, а також враховуючи вимогу позивачки на стягнення з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі, суд приходить до обгрунтованого висновку про необхідність стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, яка відповідо до ч. 2 ст. 182 СК України не залежить від розміру прожиткового мінімум для дитини відповідного віку чи відсотків на нього.

Таким чином, виходячи з того, що сторони зобов'язані однаково на рівних умовах забезпечувати рівень життя їхньої дитини, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, суд вважає, що відповідач повинен виплачувати суму аліментів у розмірі 1000 гривень щомісячно.Такий розмір аліментів буде відповідати принципу відповідальності відповідача за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку малолітньої доньки і він не погіршить критично матеріальний стан відповідача, буде відповідати принципу справедливості, соціальної захищеності і розумності.

Вирішуючи питання стосовно вимоги щодо стягнення аліментів з ОСОБА_3 за минулий період, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні даної частини позову, виходячи з наступного.

Статтею 191 СК України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Вимога про стягнення аліментів на дитину може бути подана до суду протягом усього строку існування права на утримання, тобто до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час у відповідності до ч. 2 ст. 191 СК України,аліменти за минулий час можуть бути присуджені тільки при наявності підстав, установлених законом. Саме позивач повинен надати суду докази, того, що він вжив заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їхньої сплати.

За загальним правилом, визначеним СК України вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів, в тому числі не подав позов про стягнення аліментів.

Позивач мала право звернутися до суду з заявою про стягнення аліментів на утримання дитини - з моменту її народження і до її повноліття, однак таким правом не скористалась, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення аліментів за минулий час.

Вирішуючи питання стосовно вимоги щодо стягнення додаткових витрат з ОСОБА_3, суд вважає за необхідне задовольнити дану частину позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з довідки Бобровицького районного центру первинної медико-санітарної допомоги від 27.05.2016 ОСОБА_4 часто хворіє та потребує санаторно-курортного лікування (а.с. 31).

Згідно довідки Бобровицького районного центру первинної медико-санітарної допомоги від 01.11.2016 № 38487834, ОСОБА_4 одержала путівку на санаторно-курортне лікування (а.с. 32).

Згідно зі ст. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв'язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 60 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що призвели до додаткових витрат на дитину, можуть бути документи, які свідчать про витрати на її навчання у платному навчальному закладі, на проведення з нею додаткових занять, на придбання спеціальних інструментів, призначених для розвитку здібностей дитини, і спеціальних допоміжних засобів, необхідних для дитини з вадами фізичного розвитку, висновки МСЕК, судово-медичної експертизи, довідки медичних закладів, а також інші документи, які підтверджують те, що дитина страждає на тяжке захворювання або їй заподіяно травму, і свідчать про необхідність у зв'язку з цим збільшення витрат на придбання ліків, спеціальний медичний і звичайний догляд за дитиною, її побутове обслуговування, санаторно-курортне лікування тощо.

Розмір додаткових витрат на дитину має обґрунтовуватись відповідними документами.

Витрати на оздоровлення дитини ОСОБА_4 в санаторно-курортному закладі знайшли своє підтвердження відповідно до чека № 18092015131054 від 18 вересня 2015 року, згідно якого ОСОБА_1 сплатила 3978, 00 грн. за санітарно-курортну путівку, банк отримувач ДЗ ДС (С) С Бердянський МОЗУ (а.с. 46).

Згідно дитячих проїзних документів від 15,16 вересня 2015 року, на ім'я ОСОБА_4 придбано квитки Київ-Бердянськ та Запоріжжя-Київ на загальну суму 250,30 грн. (а.с. 47, 48).

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачка під час судового розгляду довела ті обставини, що кошти витрачені нею на санаторно-курортне лікування та проїзд до оздоровчого закладу є додатковими витратами на дитину, тому підлягають стягненню з відповідача.

Вирішуючи питання стосовно вимоги щодо оголошення ОСОБА_3 в розшук, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні даної частини позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з довідки Данилівської сільської ради від 11.07.2016 № 291, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1, але за вищевказаною адресою не проживає з 2008 року (а.с. 17).

У відповідності до ст. 78 ЦПК України, якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.

У якості доказів, що вказують на необхідність оголошення розшуку відповідача, позивачка надала лише відомості, які отримано від виконавчого комітету сільської ради. Вказані докази є недостатніми для оголошення розшуку відповідача. Між тим, не надано відомостей податкової служби щодо джерела доходів відповідача, органів внутрішніх справ щодо можливого засудження та відбування покарання, а також інших доказів, що надавали можливість встановити місцезнаходження відповідача, у зв'язку із чим, вимоги позивачки щодо оголошення у розшук відповідача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачка звернулася до суду з позовом не тільки про стягнення аліментів, а й про позбавлення батьківських прав відповідача, про стягнення з нього додаткових витрат на дитину, що виключає в даному випадку оголошення відповідача в розшук.

Дослідивши клопотання позивачки про визнання Висновку органу опіки та піклування Бобровицької РДА про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 від 08.07.2016 №01-20/1152 та постановлення окремої ухвали з подальшим її направленням органу опіки та піклування для усунення недоліків в роботі, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні даного клопотаня, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.

Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Юридична кваліфікація правопорушення судом не здійснюється.

Суд приходить до висновку про відсутность підстав для постановлення окремої ухвали, не вбачає підстав для задоволення клопотання, так як клопотання не вмотивоване та не обґрунтоване, відсутні аргументи, докази, які підтверджують наявність підстав для постановлення окремої ухвали, обставини, які були покладені в основу клопотання не доведені, обставини, на які посилається позивачка, не передбачені ст. 211 ЦПК України в якості підстав для постановлення окремої ухвали.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 36 постанови Пленуму Верховного Суду України від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову ( частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір ( наприклад його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом №3674-УІ).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано квитанцію про сплату судового збору у сумі 1653,60 грн., у зв'язку з тим, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати в сумі 1196 грн. 20 коп.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст. ст. 10, 78, 213- 215, 224- 233 ЦПК України, ст.ст. 19 ,141 , 150, 164, 180 , 184 , 185 , 191 СК України, п.15 ,16,18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 " Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав " , Законом України " Про охорону дитинства ", Конвенцією " Про захист прав дитини " суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, стягнення аліментів за минулий період, стягнення додаткових витрат на дитину, оголошення у розшук відповідача задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, уродженця с. Каменівка Васильківського району Київської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 аліменти в розмірі 1000 (тисяча) гривень 00 копійок щомісячно, на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 17 листопада 2016 року, і продовжуючи до її повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному обовязковому виконанню .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на дитину ОСОБА_4 у розмірі 2273( дві тисячі двісті сімдесят три ) гривні 69 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 551 гривень 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 196 грн ( одна тисяча сто дев'яносто шість ) гривень 20 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копія заочного рішення направляється відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням не пізніше 3 днів з дня його проголошення.

Відповідачем може бути подано заяву до Бобровицького райсуду про перегляд заочного рішення протягом 10 днів з дня отримання його копії.

На рішення позивачем може бути подано до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький райсуд апеляційну скаргу протягом десяти днів після проголошення рішення, а особами , які були в судовому засіданні і не були присутні при оголошенні рішення суду,протягом десяти днів після отримання копії рішення суду.

Суддя В.І. Бойко