Рішення № 65178815, 27.01.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/28428/16-ц

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2017 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретарів Сторожук Є.Ю., Кравченко Х.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_3, Генеральної прокуратури України за участі третьої особи Громадської організації "Громадське радіо" про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду і вимогами до Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 , Генеральної прокуратури України, і просить ухвалити рішення, на підставі якого визнати вислови та інформацію, що поширює Головний Військовий прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 на Громадському Радіо щодо адвоката ОСОБА_1 недостовірними та такими, що посягають на честь, гідність та ділову репутацію адвоката і підлягає спростуванню; зобов'язати Головного Військового прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 спростувати недостовірну інформацію, а саме виступ, в ефірі громадського радіо від ІНФОРМАЦІЯ_8., викладений у вигляді інтерв'ю на сторінці в мережі Інтернет; зобов'язати Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 негайно з'явитися на інтерв'ю в ефір Громадської організації «Громадське радіо» та надати інформацію, висловлену щодо адвоката ОСОБА_1 такого змісту: „Мною, Головним Військовим прокурором ОСОБА_3 була надана недостовірна інформація щодо адвоката ОСОБА_1 про те, що за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень у липні 2014 року було зареєстровано впровадження. Були проведені ті чи інші слідчі дії. Відповідно, якщо люди співмешкали разом і дійшло до не сприйняття один одного й це закінчилося неодноразовими зазіханнями з колючо-ріжучими предметами, яким являється кухонний ніж, на свого співмешканця, з яким обіймалися й ділили спільний бюджет, то, напевно, когось щось дістало. Якщо людина, яка співмешкала з громадянкою ОСОБА_1 прийшла та наполягала на її розшуку та притягненні до кримінальної відповідальності, то є зобов'язання українського законодавця та правоохоронця виконати ті чи інші дії. Ось за цими результатами оперативно-розшукових, слідчих і негласно-слідчих дій, які в межах чинного законодавства проводила під процесуальним керівництвом прокуратура Київської області, віднайдено предмет злочину, тобто кухонний ніж. Він ідентифікований, проведено експертизи, і адвокату ОСОБА_1, яка зірвала останнє судове засідання, нібито пішовши для проведення слідчих дій прокуратури Київської області, оголошено підозру. Таким чином, я підтверджую, що вищезазначена інформація була мною, Головним Військовим Прокурором ГПУ розповсюджена, з метою дискредитації адвоката ОСОБА_1 шляхом мого втручання безпосереднього в її особисте життя; виступ від ІНФОРМАЦІЯ_8. в ефірі Громадського радіо не відповідає дійсності, є очевидною брехнею; на час мого інтерв'ювання Громадським радіо ОСОБА_1 не було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України; адвокат ОСОБА_1 - захисник ОСОБА_6 не зривала судове засідання, що відбулося 27 січня 2016 року о 10.00 год. в Голосіївському районному суді м. Києва; 27.01.2016р. ОСОБА_1 перебувала на допиті у Прокуратурі Київської області; я не володію інформацією щодо особистого життя ОСОБА_1 та не мав права вчиняти дії, направлені на дискредитацію адвоката. За свої слова та інтерв'ю прилюдно вибачаюсь перед адвокатом ОСОБА_1»; зобов'язати ОСОБА_3 ідентифікувати джерело інформації, розповсюдженої про адвоката ОСОБА_1 щодо знайдення знаряддя злочину, проведення експертизи, проведення негласних слідчих дії, оперативно- розшукових дій щодо адвоката ОСОБА_1 тощо та надати докази отримання інформації Головним Військовим прокурором Генеральної прокуратури України щодо інформації та документів, які становлять таємницю слідства. Стягнути з Головного Військового прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч гривень)грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. ІНФОРМАЦІЯ_8 року в ефірі громадського радіо Головний військовий прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 публічно звинуватив позивача, адвоката, захисника , у вчиненні кримінального правопорушення - нанесення ножових поранень, що підтверджується матеріалами, викладеними на сторінці в мережі Інтернет. З зазначеного інтерв'ю чітко вбачається втручання в діяльність захисника, особисте життя громадянина та дискредитація адвоката ОСОБА_1 За наслідками інтерв'ю була оформлена стаття, яка містить недостовірну та неправдиву інформацію щодо позивача, зокрема: «За фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень у липні 2014 року було зареєстровано впровадження» «Ось за цими результатами оперативно-розшукових, слідчих і негласно-слідчих дій, які в межах чинного законодавства проводила під процесуальним керівництвом прокуратура Київської області, віднайдено предмет злочину, тобто кухонний ніж. Він ідентифікований, проведено експертизи, і адвокату ОСОБА_1, яка зірвала останнє судове засідання, нібито пішовши для проведення слідчий дій прокуратури Київської області , оголошено підозру.» «Вона не прийшла взагалі ні н суд, ні на допит». «Хай витягнуто всю брудну спільну й внутрішню білизну з кривавими потьоками, які зробила співмешканка своєму співмешканцю».

Вислови, проголошені Відповідачем у прямому ефірі Громадського радіо є такими, що не відповідають дійсності, містять недостовірну та непідтверджену інформацію щодо позивача. Так, Відповідач визнав позивача винною у завданні ножових поранень потерплому у справі; повідомив про оперативно-розшукові заходи, вчинені щодо неї, а також зазначив про знайдення предмету злочину - кухонного ножа, що явно не відповідає реальним обставинам справи та не може бути розповсюджено Головним військовим прокурором, який підтримує обвинувачення у кримінальному провадженні №42015000000001788 щодо мого підзахисного -ОСОБА_6

Окрім того, Відповідачем вчиняються зазначені дії задля дискредитації захисника у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 та усунення подальшої її участі у справі під час судового розгляду в Голосіївському районному суді м. Києва.

На час звернення з цим позовом до суду жодної підозри позивачу пред'явлено не було; позивач з'явилася за викликом до Прокуратури Київської області 27.01.2016р., що підтверджується відміткою прокурора відділу прокуратури Київської області ОСОБА_7; жодних дій, направлених на завдання будь-кому тілесних ушкоджень не вчиняла. Таким чином, поширена Відповідачем інформація про діяльність Позивача, яка є адвокатом - захисником ОСОБА_6 є негативною і недостовірною та підлягає спростуванню.

Позивач вважає, що Відповідач навмисно розповсюдив недостовірну інформацію, намагаючись в такий спосіб завдати шкоду честі, гідності та діловій репутації адвоката, а також з метою дискредитації Позивача.

У відповідно ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Частиною 1 ст. 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема: забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності; адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками провадження, дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості; життя, здоров'я, честь і гідність адвоката та членів його сім'ї, їх майно перебуває під охороною держави, а посягання на них тягнуть відповідальність, передбачену законом.

Вчинення у будь-якій формі перешкод означає створення перепон для здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги шляхом застосування психічного чи фізичного насильства, підкупу, безпідставної відмови у наданні таким особам необхідних для виконання ними своїх повноважень документів чи іншої інформації, неправомірне позбавлення зазначених осіб права захищати особу чи представляти її інтереси в суді або у будь-який інший спосіб.

Порушення встановлених законом гарантій діяльності захисника чи представника особи - це будь-які протиправні дії, які, зокрема: посягають на встановлений законом порядок запрошення чи призначення захисника або допуску представника особи до участі у справі; пов'язані з безпідставним усуненням їх від участі у справі; позбавляють їх можливості відповідно до закону реалізувати свої повноваження у повному обсязі.

Згідно ст. 269 Цивільного кодексу України кожна особа має особисті немайнові права, які належать їй від народження або за законом.

Конституція України закріплює види особистих немайнових прав, наданих людині , серед яких право на право на повагу до гідності та честі.

Частиною 1 статті 299 Цивільного кодексу України передбачено право на недоторканість моєї ділової репутації.

Названі вище права були порушені Відповідачем внаслідок розповсюдження недостовірної інформації.

Згідно зі ст. 273 Цивільного кодексу України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

Як вбачається зі ст. 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Стаття 276 даного Кодексу передбачає обов'язок особи, діями якої порушено особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Найважливішим порушенням особистих немайнових прав, які допустив ОСОБА_3 є передчасне звинувачення Позивача у завданні тілесних ушкоджень співмешканцю до розгляду обставин компетентними судовими органами.

Статтею 62 Конституції України закріплено принцип презумпції невинуватості. Так, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Порушення принципу презумпції невинуватості також підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. У справі «Буткявічюс проти Литви»: Обстоятельства данного дела следующие. ІНФОРМАЦІЯ_1 г. в крупнейшей национальной ежедневной газете «LIETUVOS RYTAS», в статье под названием «ІНФОРМАЦІЯ_2» было сказано: Генеральный прокурор подтвердил, что имеются достаточно веские доказательства виновности ОСОБА_18». ІНФОРМАЦІЯ_3 г. в той же самой «LIETUVOS RYTAS», в статье под зазванием «ІНФОРМАЦІЯ_4» бьшо сообщено: -Отвечая на вопрос, сомневается ли он или нет в том, что ОСОБА_18 получил взятку, председатель Сейма сказал: «Основываясь на имеющихся у меня материалах, я не испытываю сомнений».

Під час розгляду цієї справи Європейський суд звернув увагу на те, що презумпція невинуватості є одним з елементів справедливого судового розгляду кримінального обвинувачення. Вона порушується, якщо заяви офіційної особи відносно підозрюваного, обвинуваченого у кримінальному злочині відображає думку, що він винен до кого, як це буде встановлено у законному порядку. Достатньо навіть за відсутності формальних підтверджень наявності деяких підстав вважати, що дана офіційна особа вважає підозрюваного винним. Більш того, презумпція невинуватості може бути порушена не лише суддею або судом, але й іншими органами влади.

Суд підкреслив, що оскаржувані заяви були зроблені Генеральним прокурором й головою Сейму в контексті, не пов'язаному з самим провадженням у кримінальній справі, тобто в формі інтерв'ю в національній пресі. Крім того, Суд визнав той факт, що заявник є важливим політичним діячем на момент пред'явленого йому злочину, вимагав від вищих посадових осіб держави, в тому числі Генерального прокурора й голову Сейму, інформування громадськості про можливе правопорушення та наступне кримінальне провадження. Проте, Європейський Суд не погодився, що ця обставина може виправдати будь-яке формулювання, що використовуються офіційними особами в їх інтерв'ю пресі.

Крім того, заяви, що стали предметом спору в рамках цієї справи, були зроблені всього через декілька днів після арешту заявника. Проте, на цій початковій стадії, навіть до порушення кримінальної справи відносно заявника, було особливо важливо не робити будь- яких публічних стверджень, які могли б тлумачитися як підтвердження вини заявника зі сторони певних офіційних осіб. Фактично, ці заяви стали фактом визнання вини заявника, але були отримані не уповноваженими на те особами, поза межами кримінального переслідування, що змусило громадськість вважати заявника винним, а також передчасному засудженню до розгляду обставин компетентним судовим органом. Так, Суд визнав порушення ст. 6 ч. 2 Конвенції 1950 року відносно ОСОБА_18.

Також факти порушення принципу презумпції невинуватості встановлено рішеннями ЕСПЛ «Хужин та інші проти Російської Федерації», «Шагін проти України» тощо.

Суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі "Альне де Рібемон проти Франції" від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія А, N 308). Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом (див. висновки з відповідної практики Суду, наприклад, в рішенні у справі "Хужин та інші проти Росії", N 13470/02, п. 93, від 23 жовтня 2008 року). Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним «див. рішення у справі "Бьомер проти Німеччини", N 37568/97, п. 54, від 3 жовтня 2002 року). У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині (див. рішення у справі "Дактарас проти Литви", N 42095/98, п. 41, ЕСНК 2000-Х). Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі "Ісмоїлов та інші проти Росії", п. 166, від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (див. згадане вище рішення у справі Дактараса, п. 43).

Незважаючи на це, посадові особи України не гидують висловлювати в Засобах масової інформації щодо внутрішньої білизни з кривавими потьоками, які зробила ОСОБА_1 своєму співмешканцю - потерпілому у справі.

Позивач також звертала увагу суду, що пан Відповідач є посадовою особою Генеральної прокуратури України, відтак на нього розповсюджуються всі вимоги, передбачені Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» (який діяв на момент прийняття присяги Відповідачем) Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. Особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" такого змісту: "Я. (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури".

Так, незважаючи на зміст присяги, Відповідачем було порушено основний закон України - Конституцію України, а також інші процесуальні кодифіковані акти, які є в розумінні Конституції України нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 3 Закону «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується на засадах: верховенства права та визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності; презумпції невинуватості; незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків; недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади.

Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права.

Крім того, відповідно до ст. 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 підтримала вимоги, наполягала на їх задоволенні, в обґрунтування посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та докази отримані під час судового розгляду, звертаючи увагу на відсутності з боку відповідачів належних та допустимих доказів на спростування її доводів.

Відповідач Головний військовий прокурор Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за місцем своєї роботи, в судове засідання не з'явився, представника не направив, письмових заперечень не подав.

Представники Генеральної прокуратури України ОСОБА_8, ОСОБА_9, а в подальшому також представник ОСОБА_10 вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, надавши в тому числі письмові пояснення наступного змісту. У силу ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури інформують суспільство про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації. Діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих ЗМІ і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури. Зазначені положення відтворено також наказом Генерального прокурора України від 18.09.2015 № 218 «Про організацію інформування суспільства щодо діяльності органів прокуратури України», яким визначено необхідність належного забезпечення реалізації принцип}-' гласності як одного з важливих засобів зміцнення законності та формування у суспільстві об'єктивної думки щодо діяльності органів прокуратури, підвищення рівня довіри до них.

На забезпечення виконання положень нормативно-правових актів заступником Генерального прокурора України - Головним військовим прокурором ОСОБА_3 вживаються заходи щодо інформування громадськості з окремих питань діяльності органів прокуратури.

Як вбачається з позовної заяви, ІНФОРМАЦІЯ_5 в ефірі громадського радіо ОСОБА_3 поширено оскаржувану інформацію.

За приписами ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 60 ЦПК України). Проте, ОСОБА_1 не надано належні докази, які б підтверджували обставини, на які вона посилається.

Слід зазначити, що зазначена у позові інформація стосується кримінального провадження № 120151000900006595 від 09.07.2015 за фактом спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_11 (співмешканець позивачки) за ч. 1 ст. 121 КК України, досудове розслідування в якому проводить слідче управління Головного управління Національної поліції в Київській області.

За результатами розслідування прокурором Київської області ОСОБА_1 21.01.2016 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Проте, ОСОБА_1 відмовилася від отримання повідомлення про підозру, що засвідчено протоколом від 21.01.2016 та зафіксовано за допомогою відеокамери. Під час проведення 16.12.2015 обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 виявлено та вилучено ніж з чорною ручкою, розміром близько 22 см., довжина леза близько 13 см. клиновидної форми.

Наразі досудове розслідування кримінального провадження зупинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 280 КПК України у зв'язку із захворюванням підозрюваної.

Згідно із ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

За ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можуть розголошуватися лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Оцінка доказам згідно із ст. 94 КПК України надається слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом при прийнятті відповідного процесуального рішення. Втручання суду, який розглядає цивільну справу, у цей процес шляхом вирішення спору про спростування документально підтвердженої інформації органу досудового розслідування неприпустимо.

Таку правову позицію викладено у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова Пленуму ВСУ № 1). Відповідно до його змісту у порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Конституційний Суд України також неодноразово висловлював в своїх рішеннях позицію щодо юрисдикції спорів, пов'язаних з оскарженням рішень, дій та бездіяльності органів та посадових осіб під час розслідування кримінальних справ.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 п.п. 4.2 п. 4 рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до управлінської сфери.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 щодо відповідності вимогам закону проведення окремих процесуальних дій, їх хід та результати, зобов'язання ідентифікації джерела інформації, пов'язаної із зазначеним кримінальним провадженням, не можуть бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства. Згідно з вимогами чинного законодавства такі питання підлягають розгляду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлено нормами ст. ст. 23, 1167 ЦК України.

За змістом ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом (шкода, завдана каліцтвом, ушкодженням здоров'я, незаконним засудженням тощо).

На підставі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Відсутність хоча б одного зі вказаних чинників виключає цивільно- правову відповідальність.

З наведеної у позові інформації, яку позивачка вважає недостовірною, вбачається, що поширені відомості стосуються згаданого кримінального провадження, які є достовірними. Будь-якої оцінки здобутим у ході досудового розслідування фактичним даним, яка б вказувала на вчинення незаконних діянь саме ОСОБА_1 чи доведення її вини у вчиненні кримінального правопорушення, в інформації немає.

За роз'ясненнями п. 20 постанови Пленуму ВСУ № 1 «якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені».

Посилання у позовній заяві на положення ч. 3 ст. 277 ЦК України, якою вводилося поняття «негативної інформації», надавалося його тлумачення та встановлювалося підстави та порядок визнання її недостовірною, є недоречним, оскільки цю норму виключено на підставі Закону України від 27.03.2014 № 1170-VII.

Крім того, ОСОБА_1 відповідачем у справі визначено Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 Разом з тим, ОСОБА_3 є заступником Генерального прокурора України - Головним військовим прокурором.

Також запропоноване позивачкою повідомлення з метою спростування ОСОБА_3 поширеної інформації за своїм змістом не відповідає предмету спору.

За правилами ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Третя особа Громадська організації «Громадське радіо» в судове засідання представника не направила, подала письмові заперечення щодо залучення даної організації до участі у даній справі наступного змісту. Громадська організація не є власником веб-сайтів таких як www.youtube.com , засіб масової інформації, котрий розмістив в ефірі прогрмаму «ІНФОРМАЦІЯ_6» , або ж власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_7/. Громадська організація «Громадське радіо» не є власником вищезазначених веб-сайтів, а також ніколи не розміщувало в ефірі програму «ІНФОРМАЦІЯ_6» з ОСОБА_12. Так само Громадське радіо ніколи не розміщувало чи іншим чином не поширювало інформацію, про яку йде мова у позовній заяві Позивача.

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представників відповідача Генеральної прокуратури України ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, допитавши свідка ОСОБА_13, дослідивши письмові докази у справі, суд прийшов до наступного висновку.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 року в ефірі громадського радіо Головним військовим прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 було надано інтерв'ю, яке в подальшому викладене та знаходиться в мережі Інтернет на сторінці Громадського радіо, наступного змісту:

«ОСОБА_14: Во время рассмотрения этого дела, появляется другое - в отношении адвоката ОСОБА_15 - это адвокат ОСОБА_16. В июле 2014 года, то есть полтора года назад, был вроде инцидент - она нанесла ножевые ранения своему сожителю. Это произошло в июле 2014 года, а дело открыто только сейчас.

ОСОБА_17: Кожен випадок потрапляння особи з нанесеними та тілесними ушкодженнями, які загрожують життю, реєструється за повідомленнями чи «швидкої допомоги», чи лікарів, чи самого потерпілого. За фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень у липні 2014 року було зареєстровано впровадження. Були проведені ті чи інші слідчі дії. Відповідно, якщо люди співмешкали разом і дійшло до несприйняття один одного й це закінчилося неодноразовими зазіханнями з колючо-ріжучими предметами, яким являється кухонний ніж, на свого співмешканця, з яким обіймалися й ділили спільний бюджет, то, напевно, когось щось дістало. Якщо людина, яка співмешкала з громадянкою ОСОБА_1 прийшла та наполягала на її розшуку та притягненні до кримінальної відповідальності, то є зобов'язання українського законодавця та правоохоронця виконати ті чи інші дії. Ось за цими результатами оперативно-розшукових, слідчих і негласно-слідчих дій, які в межах чинного законодавства проводила під процесуальним керівництвом прокуратура Київської області, віднайдено предмет злочину, тобто кухонний ніж. Він ідентифікований, проведено експертизи, і адвокату ОСОБА_1, яка зірвала останнє судове засідання, нібито пішовши для проведення слідчих дій прокуратури Київської області, оголошено підозру.

ОСОБА_14: А почему сорвала? У нее была повестка.

ОСОБА_17: У неї була повістка на 11 годину дня, а засідання - на 10.30. Вона не прийшла взагалі ні на суд, ні на допит. Я не хочу коментувати цю справу, якщо ви хочете деталі знати, звертайтеся до прес-служби прокуратури Київської області. Це не відноситься до компетенції військової прокуратури. Тим більше не є предметом справи ОСОБА_6 та ОСОБА_19. Але закон є рівний для всіх. І він говорить, що той суб'єкт, яким являється народний депутат, депутати відповідних рівнів, серед яких і адвокати, кримінальне впровадження й підозра може бути підписана заступником або прокурором відповідного рівня.

ОСОБА_14: Вопрос только в одном - почему в июле 2014 был инцидент, а в августе, спустя год, только было зарегистрировано дело.

ОСОБА_17: З чого це ви взяли?

ОСОБА_14: Из разговоров с тем же потерпевшим ОСОБА_11, который говорил, что несколько раз обращался, а не хотели регистрировать.

ОСОБА_17: Я не переймаюся справами приватноособистих стосунків окремо взятого адвоката десь на території її мешкання. Моє завдання - довести злочин військових, вчинений на території України. Якщо хтось щось коментує, у тому числі й потерпілий, це його право. Після оголошення підозри надаються матеріали сторонам процесу, у тому числі підозрюваному. Вона вивчає, знайомиться й відправляється в суд. Якщо дуже комусь буде цікаво, і хтось вважає себе невинним, то зробимо все це публічно. Хай витягнуть всю брудну спільну й внутрішню білизну з кривавими потьоками, які зробила співмешканка своєму співмешканцю.»

Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Згідно ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

В пункті 4 постанови Пленуму ВС України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Виключення становить надане в статті 2 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III ( 2121-14 ) "Про банки і банківську діяльність" поняття ділової репутації, яка визначається як сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.

Відповідно пункт 15 вказаної постанови вказує на те, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пункт 21 вказаної постанови вказує на те, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету

Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Пункт 26 вказаної постанови вказує на те, що відповідно до статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Під час допиту свідок ОСОБА_13 підтвердила ту обставину, що саме на її прохання Головним військовим прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_3, як посадовою особою вказаного органу, було надано інтерв'ю щодо обставин розгляду справи по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_19.

Отже вимоги позивача ОСОБА_1 як до фізичної особи ОСОБА_3, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки вказана особа, виступала як посадова особа відповідного органу, в даному випадку Генеральної прокуратури України.

Ретельно вивчаючи текст інтерв'ю що стосується позивача та прослухавши запис вказаного інтерв'ю слід зазначити наступне.

Відповідачем Генеральною прокуратурою України під час судового розгляду було надано підтвердження того, що в липні 2015 року було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12015100090006595 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч1 ст.121 КК України. 16 грудня 2015 року було проведено обшук та складено відповідний протокол. 21 січня 2016 року складено повідомлення про підозру у вчиненні вказаного злочину ОСОБА_1 Також надано протокол огляду відеозапису вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру від 21 січня 2015 року.

Позивачем надано копію ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29 лютого 2016 року щодо відмови у задоволенні клопотання слідчого СУ ГУ НП України в Київській області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 Слідчий суддя відмовляючи у задоволенні клопотання, окрім іншого зазначив про наявність сумнівів щодо належного здійснення вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру.

В даному випадку слід врахувати те, що питання про обставини вказаного кримінального провадження на яке посадова особа Генеральної прокуратури України надала відомості про наявність такого кримінального провадження, те які дії у ньому проводяться, були поставлені під час надання інтерв'ю щодо іншого кримінального провадження, в якому позивач приймала участь в якості захисника одного з обвинувачених.

При цьому у відповідях прокурора відсутні твердження про винність позивача, або наявність таких доказів які достовірно підтверджують її причетність до вчинення кримінального правопорушення, що можуть створити враження у оточуючих про її винуватість .

Слід визнати те, що посадова особа Генеральної прокуратури України на яку покладено обов'язок щодо інформування суспільства про свою діяльність шляхом повідомлень у засобах масової інформації, мала б бути більш стриманішою у своїх відповідях які стосуються приватного життя особи, яка є адвокатом та приймає участь у іншому кримінальному провадженні в якості захисника. Однак вказані вислови з урахуванням встановлених обставин не є недостовірними, та такими, що порушують особисті права позивача .

Отже слід виходити з того, що інформація яка була поширена посадовою особою Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України в ефірі громадського радіо ІНФОРМАЦІЯ_8 року відповідає тому, що в провадженні прокуратури Київської області дійсно знаходилось кримінальне провадження яке було внесено до ЄРДР. У цьому кримінальному провадженні проводились слідчі (розшукові) дії та було складено повідомлення про підозру ОСОБА_1

Та обставина, що інформація містить неточності у часі реєстрації кримінального провадження та відомостях щодо невручення повідомлення про підозру, не свідчить про її недостовірність, та не може бути спростована.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15,16,277 ЦК України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного військового прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_3, Генеральної прокуратури України за участі третьої особи Громадської організації "Громадське радіо" про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування інформації, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення ,- в той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя Цокол Л.І.