Рішення № 65177569, 02.03.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/598/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 34 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2016 року у справі за позовом військової частини А4167 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої під час виконання трудових обовязків та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до військової частини А4167 про стягнення недоплаченої заробітної плати, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року військова частина А416 7 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_6 працював водієм автотранспортних засобів цієї частини і з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. Під час роботи він допустив недостачу товарно-матеріальних цінностей на суму 10 161 грн. 75 коп. Наказом командира військової частини від 08 квітня 2014 року із його заробітної плати відраховувалась частина на погашення нестачі, всього погашено шкоди на суму 4 718 грн. 43 коп.

Тому позивач просив стягнути з ОСОБА_6 матеріальну шкоду у розмірі 5 443 грн. 32 коп., тобто залишок недостягнутої суми збитків.

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом, посилаючись на те, що він не погоджувався з наказом командира військової частини про притягнення його до матеріальної відповідальності, не здійснював добровільного відшкодування шкоди, не надавав згоди на утримання коштів із своєї заробітної плати.

На підставі викладеного просив суд стягнути з військової частини А4167 недоплачену заробітну плату у розмірі 4 181 грн. 76 коп.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2016 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення міськрайонного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 до військової частини А4167.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову військової частини А4167 не оскаржується, тому не підлягає перегляду відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 міськрайонний суд виходив з того, що на момент звільнення він знав про порушення його прав щодо утримання із заробітної плати у розмірі 4 718 грн. 43 коп., проте пропустив тримісячний строк звернення до суду, що встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

З такими висновками колегія суддів не погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_6 з 30 листопада 2013 року працював водієм автотранспортних засобів відділення централізованого підвозу взводу забезпечення (а.с. 8).

Договором № 107 від 05 грудня 2013 року на ОСОБА_6 покладено повну матеріальну відповідальність за забезпечення схоронності довірених йому матеріальних цінностей (а.с. 35).

Наказом командира військової частини А4167 № 57 від 28.02.2014 року водія автотранспортного засобу взводу забезпечення працівника ЗСУ ОСОБА_6 за порушення вимог Положення з бухгалтерського обліку в Збройних Силах України, п. 4.6.3 Тимчасового керівництва з обліку військового майна у Збройних Силах України, що призвело до нестачі військового майна, яке було передане йому на відповідальне зберігання, притягнуто до повної матеріальної відповідальності в сумі 10161 грн. 75 коп. (а.с. 28-30). ОСОБА_6 був ознайомлений із наказом (а.с. 197 зворот).

З червня 2014 року і до березня 2015 року, на підставі наказу командира в/ч А4167 № 57 від 28.02.2014 року про притягнення його до повної матеріальної відповідальності, із заробітної плати ОСОБА_6 проводились відрахування в рахунок відшкодування завданої шкоди.

Всього із заробітної плати ОСОБА_6 було відраховано 4 718 грн. 43 коп.

У зустрічному позові ОСОБА_6 посилався на те, що з наказом командира військової частини про притягнення до матеріальної відповідальності не погоджувався, добровільного відшкодування шкоди не здійснював, згоду на утримання коштів зі своєї заробітної плати не надавав.

Відмовляючи в задоволенні позову військової частини до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність укладення договору про повну матеріальну відповідальність з водієм ОСОБА_6, оскільки посада водія не належить до переліку посад, з якими установою можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність.

Рішення в цій частині набрало законної сили, тому колегія суддів, керуючись принципом преюдиційності, враховує його при ухваленні цього рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оплату праці» забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатись своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Отже прийшовши до висновку про незаконність притягнення працівника до матеріальної відповідальності, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 не оскаржував наказ командира військової частини про притягнення його до матеріальної відповідальності а обґрунтував свій позов порушенням його права на отримання своєчасно та в повному обсязі належної йому заробітної плати.

Тому колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_6 за зустрічним позовом.

Посилання представника військової частини про необхідність застосування позовної давності, безпідставні, оскільки спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України, де у ст. 233 цього Кодексу встановлено строк звернення до суду, а не позовна давність. Цей строк може бути застосовано і без заяви сторони у спорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На вказане суд першої інстанції не звернув уваги, помилково застосував ч. 1 ст. 233 КЗпП України до даних правовідносин

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову не відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Як видно з матеріалів справи позивач за зустрічним позовом був звільнений від сплати судового збору за позовом про стягнення заробітної плати, тому стягненню з відповідача за зустрічним позовом на користь держави підлягає 1559 грн. 04 коп. судового збору.

Що стосується стягнення судових витратна у вигляді витрат на правову допомогу, то згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України відшкодування стороні, на користь якої ухвалено рішення суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Надані до суду розрахунки витрат на правову допомогу колегія суддів визнає обґрунтованими і такими що відповідають витраченому часу на участь у судових засіданнях різних інстанцій та підготовки до справи та складання процесуальних документів. Отже стягненню з військової частини на користь позивача за зустрічним позовом підлягає сума витрат на правову допомогу в сумі 3 000 грн. 00 коп. та сума судового збору 584 грн. 64 коп., помилково сплаченого до суду касаційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2016 року в частині зустрічного позову - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення яким позов ОСОБА_6 до військової частини А-4167 задовольнити. Стягнути з військової частини А-4167 на користь ОСОБА_6 4 181 грн. 76 коп. належної йому заробітної плати.

Стягнути з військової частини А-4167 на користь держави судові витрати в розмірі 1559 грн. 04 коп.

Стягнути з військової частини А-4167 на користь ОСОБА_6 3 584 грн. 00 коп. судових витрат.

В іншій частині - рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :