Рішення № 65177384, 09.03.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/529/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Пироженко (В.Д.) В. Д. Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_1суддівОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретаріОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 12 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із вказаним позовом, яким, з урахуванням послідуючих уточнень просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість у загальній сумі 43722,87 дол. США та 250,00 грн., мотивуючи про те, що відповідно до укладеного між сторонами договору відповідач, як позичальник, отримав у позивача кредит, однак, в порушення взятих на себе зобовязань, у встановлені в договорі порядку та строки кошти не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість про стягнення якої просить банк.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 12.12.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вказує на те, що висновки суду про пропуск у справі строків позовної давності з посиланням на здійснення позичальником останнього платежу 15.12.2008 є помилковими, адже в кредитному договорі вказано про продовження строків позовної давності до 5 років, отже банк з позовом звернувся у межах строків позовної давності. Крім того, у 2013 році банк звертався до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача у цій справі, що перервало перебіг строків позовної давності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строки позовної давності, про застосування яких заявлено відповідачем.

Однак погодитися із правильністю таких висновків суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з такого.

При розгляді справи встановлено, що 14.11.2007 між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є позивач у справі, як банком, та ОСОБА_5, як позичальником, укладено кредитний договір №LGY0GK0000000002, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 14.11.2007 по 14.11.2022 включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 10000,00 доларів США на наступні цілі: придбання нерухомості та на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Відповідач відповідно до п. 7.1. Договору зобов'язалася щомісяця в період сплати (з 15 по 20 число кожного місяця) надавати Банку щомісячний платіж в сумі 134,88 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Пунктом 7.4. договору сторони погодили, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні. При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. + 5% від суми позову.

Відповідно до умов п.7.1 кредитного договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Крім того, згідно п.7.1.2 кредитного договору у разі порушення термінів оплати, передбачених п.7.1.1, на 120 календарних днів сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту в повному обсязі в останній день місяця в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Відповідно до п.4.5 кредитного договору сторони узгодили тривалість строку позовної давності в 5 років щодо вимог про стягнення усіх платежів за договором, втому числі і неустойки( пені і штрафів).

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення з цим позовом до суду.

Так відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; ч. 1 ст. 259 ЦК України - позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційним судом встановлено, що останній платіж по кредитному договору відповідачем здійснено 15.12.2008, згідно графіку платежів по кредиту, черговий платіж позичальник мала здійснити 15.01.2009, що не мало місця.

Отже в силу п.7.1.2 кредитного договору через 120 днів після 15.01.2009, в останній день травня 2009 року, строк виконання всіх кредитних зобовязань позичальника є таким, що настав. Саме з останнього дня травня 2009 року почався перебіг строків позовної давності за позовними вимогами у цій справі.

В ході розгляду даної справи встановлено, що 20.06.2013 ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідача у цій справі. Чинним заочним рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 23.10.2013 цей позов задоволено.

Отже відповідно до вимог ч.2 ст.264 ЦК України 20.06.2013 5-ти річний строк позовної давності в даній справі перервався та почав обліковуватися спочатку.

Позивач звернувся з позовом до Соснівського районного суду м. Черкаси 28.07.2015, отже в межах строків позовної давності.

Вирішуючи даний спір по суті колегія суддів виходить з того, що банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином та в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, однак відповідач, як позичальник, свої договірні зобовязання перед банком не виконала кредит банку не повернула у встановлених порядку та строки та не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, а також інші платежі за кредитним договором.

Разом з тим позовні вимоги банку підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з рішення Лисичанського районного суду Лисичанського міського суду Луганської області від 23.10.2013 року з відповідачки на користь банку було звернено стягнення на предмет іпотеки для погашення наявної заборгованості в розмірі 26 795,87 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 214 099,03грн., зокрема заборгованість за кредитом становила 10164,76 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом 5253,13 доларів США, заборгованість по комісії 1020 доларів США. Згідно пояснень сторін по справі, дане рішення суду наразі не виконане.

Виходячи із змісту правової позиції Верховного Суду України, висловлену ним 23 вересня 2015 року у справі №6-1206 цс 15 згідно якої, виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

При цьому Верховний Суд визнав неправильною позицію судів, відповідно до якої нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання не передбачено.

Рішення Верховного Суду України відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх судів України.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи той факт, що в силу п.7.1.2 даного кредитного договору через 120 днів після 15.01.2009, відповідно, в останній день травня 2009 року строк виконання всіх кредитних зобовязань позичальника є таким, що настав, тобто строк дії кредитного договору вважається закінченим.

Оскільки вказаним кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, тому слід дійти висновку, проценти в даному випадку повинні нараховуватись виходячи з облікової ставки Національного банку України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року ( справа № 6-1412цс16).

Однак, банк не надав свої розрахунки заборгованості відповідача, залишившись на позиції, що проценти за користування кредитом повинні нараховуватись відповідно до договору.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 60 ч. 2 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

Грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Якщо в зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

При цьому законом прямо не передбачено обов'язку суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях.

Таким чином, з відповідачки на користь банку має бути стягнуто в рахунок погашення заборгованості: борг за кредитом - 10164,76 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 5253,13 доларів США, заборгованість по комісії 1020 доларів США, 250,00 грн. - штраф (фіксована частина), що підтверджено позивачем належним та допустимими доказами по справі.

Одночасно колегія суддів враховує, що згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно правового висновку, який в силу ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обовязковим для судів України, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства (зокрема справедливість, добросовісність та розумність) та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі №6-100цс14).

Таким чином, враховуючи ті обставини, що заборгованість відповідачки за кредитом становить 10164,76 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 5253,13 доларів США , а розмір неустойки, який банк просить стягнути на свою користь становить 22 046,41 доларів США пеня та 2082,04 долари США штраф (процентна складова) значно перевищує борг по тілу кредиту , колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені до розміру основної заборгованості по кредиту в загальній сумі 10 327 доларів США та стягнути його, згідно до вимог закону, в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення, що становить 244 045,16 грн. - пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором та 34360,52 грн. штрафу (процентна складова).

Колегія суддів враховує, що згідно правового висновку ВСУ у справі №6-1080цс15 від 03.02.2016, який в силу ст. 360-7 ЦПК України є обовязковим для застосування, відповідно до ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої ст..11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобовязанням відсутня.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 12.12.2016 у даній справі слід скасувати у звязку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу задовольнити частково .

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 12 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 14.11.2007 №LGY0GK0000000002 у загальній сумі 16437,86 дол. США та 278 655,68 грн., яка складається з: 10 164,76 дол. США заборгованість за кредитом; 5253,10 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом, 1020 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом, 244 045,16 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 250,00 грн. штраф (фіксована частина), 34360,52 грн. штраф (процентна складова), а також 10824,08 грн. судового збору за розгляд даної справи у суді першої інстанції та апеляційному суді.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий :

Судді :