Ухвала суду № 65174435, 07.03.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 366/2401/16-ц Головуючий у І інстанції Слободян Н. П.Провадження № 22-ц/780/1287/17 Доповідач у 2 інстанції Сліпченко О. І.Категорія 46 07.03.2017

УХВАЛА

Іменем України

07 березня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого: Сліпченка О.І.,

суддів: Гуля В.В., Іванової І.В.,

за участю секретаря: Бобка О.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Блідчанської сільської ради Іванківського району Київської області про визнання недійсним і скасування рішень сільської ради, Державних актів на право власності на земельні ділянки та встановлення земельного сервітуту.-

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, вислухавши учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів,-

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що має у власності дві земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_1 (0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,1885 га - для ведення особистого селянського господарства). Житловий будинок належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Пройти до своєї земельної ділянки позивачка може по стежці, яка належить до категорії земель загального користування та проходить між земельними ділянками, які належать відповідачці. Цим проходом користувались ще батьки позивачки. Проте, цей прохід шириною 1 м не дозволяє їй проїхати транспортним засобом до її житлового будинку, а іншого проїзду із земель загального користування немає.

Просила встановити земельний сервітут по фактичному використанню на право її, ОСОБА_2, проїзду (проходу) через земельні ділянки ОСОБА_3, що розташовані за адресою АДРЕСА_2 шляхом проїзду (проходу) з вулиці Шевченка до її земельної ділянки та домоволодіння через прохід (стежку) загального користування між земельними ділянками ОСОБА_3, площею 0,0118 га (118 кв.м) НОМЕР_1 від 09.12.2009 р. та НОМЕР_2 від 09.12.2009 р. безстроково на безоплатній основі по першому варіанту, який наведений у висновку експертного земельно-технічного дослідження від 04.07.2016 року № 1/16.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задовольнити її позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в матеріалах справи достатньо належних та допустимих доказів та на підставі експертного дослідження для задоволення вимог.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку судом першої інстанції ці вимоги закону у повному обсязі виконано.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вимог. При цьому позивачкою не надані докази, що вона зверталась до відповідача з проектом договору про встановлення сервітуту та не враховуються можливі збитки, що будуть завдані земельній ділянці, яка є власністю ОСОБА_3, не передбачаються заходи по відновленню її попереднього стану, позивачем не доведено підстав для встановлення безоплатного сервітуту та необхідності використання земельної ділянки відповідача для цілодобового проходу (проїзду) та стороною позивача не представлено доказів того, що нормальне використання належної їй нерухомості неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Окрім того, не доведено, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити іншим способом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно зі ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ст. 403 ЦК України).

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання меліорації, тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ст. 404 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок ( а.с. 13,14. 16,17);

Рішенням Блідчанської сільської ради від 02.10.2015 року за № УІ-35/336 вулицю Леніна в с. Блідча перейменовано на вулицю Шевченка.

Позивачка є власником будинку в с. Блідча, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а.с.15).

Місцевим судом, крім того, досліджено висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 24.02.2016 року за № 12806/15-41, наданий позивачкою, в якому експертом зазначено, що для надання варіантів встановлення сервітуту і вигляді проїзду (проходу) від земель загального користування до домоволодіння по АДРЕСА_1, необхідно привести у відповідність фактичні межі земельних ділянок по АДРЕСА_2 відповідно до правовстановлюючих документів, зокрема державних актів на право власності на земельні ділянки НОМЕР_3, серія НОМЕР_1, НОМЕР_2(висновок по справі №366/4710/15-ц).

В ході розгляду даної справи, сторони привели у відповідність фактичні межі земельних ділянок до правовстановлюючих документів, на підтвердження чого надали місцевому суду технічну документацію

Позивач надала висновок експертного земельно-технічного дослідження № 1/16 від 04.07.2016 року, у якому запропоновано два варіанти встановлення земельного сервітуту: перший передбачає розширення існуючої стежки до 3,5 метрів за рахунок землі, яка належить відповідачу, а другий - створення нового за рахунок знесення двох господарських споруд відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та критично відноситься до доводів апеляційної скарги, яка ґрунтується на висновку спеціаліста, натомість апелянт вважає висновок (а.с.34-50) який датується 04.07.2016 року, (до звернення до суду) висновком експерта.

В даному випадку, колегія суддів не вбачає порушення судом норм процесуального права, а саме - ст.ст. 10, 53-54, 57, 59, 60, 66, 143-146, 212, 213 ЦПК України.

Відповідно до зазначених норм ЦПК України суд вирішує спір на засадах змагальності.

Кожна сторона доказами повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

У випадку виникнення у сторін труднощів щодо витребування доказів під час попереднього судового розгляду або до початку розгляду справи по суті за клопотанням сторін суд сприяє їй у витребуванні доказів, в тому числі і шляхом призначення судових експертиз.

Для з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Експертиза проводиться з дотриманням правил, встановлених цивільно-процесуальним законом.

Зокрема, експерт повинен бути попереджений судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі висновку.

Суд може ухвалою залучити до участі у справі спеціаліста - особу, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Однак, висновок спеціаліста не заміняє висновку експерта і не може бути використаний як доказ у справі.

Судом першої інстанції враховано, що висновки спеціалістів не являються доказами у справі і не можуть бути покладені в обґрунтування судового рішення, якщо інші учасники судового процесу проти таких висновків заперечують та відповідно тільки під час розгляду даної справи, сторони привели у відповідність фактичні межі земельних ділянок до правовстановлюючих документів.

При таких обставинах до доводів скарги про те, що допитаний як свідок спеціаліст є належним доказом з вищенаведених підстав колегія судді відноситься критично.

Також, як вбачається з матеріалів справи (державного акта на право власності позивача) та підтверджено позивачем в процесі апеляційного розгляду справи, позивачка не надала доказів того, що немає можливості зробити проїзд до її земельної ділянки з інших сторін, оскільки її земельна ділянка також межує з землями загального користування, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які не притягнуті до участі у справі й таким чином не перевірено можливість задоволення вимог позивача іншим чином.

Враховуючи що право на захист порушених прав у судовому порядку могло виникнути у позивачки лише за відсутності умов для проїзду з інших сторін земельної ділянки, не зайнятих будівлями та спорудами, тому у даному випадку звернення позивача до суду з даним позовом є передчасним.

Також враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки сервітут - це право обмеженого користування чужим майном і потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Проте, апелянт обґрунтовуючи свої заяву не надав належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог, які б дали місцевому суду вважати, що позивач не може захистити своє порушене право та задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, як встановлення права земельного сервітуту по ділянці відповідача та чи є зазначений у позові такий вид права земельного сервітуту найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Доводів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленого судом рішення апеляційні скарги в собі не містить. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана відповідна оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: