Ухвала суду № 65170267, 06.03.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

06 березня 2017 року м. Київ К/800/1485/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Алена Володимирівна, про визнання неправомірною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулося з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Товариство, Департамент відповідно), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Алена Володимирівна в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 26 листопада 2015 року, прийняту у виконавчому провадженні № ВП 49481808 про відмову у відкритті виконавчого провадження (далі - спірна постанова); визнати неправомірним бездіяльність Департаменту, що виразилась в несвоєчасному направленні на адресу позивача спірної постанови.

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що спірна постанова відповідача не ґрунтується на вимогах закону, порушує права позивача і була направлена на його адресу поза межами строку, встановленого законодавством, а тому Товариство просило про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нову постанову, якою позов задоволено, визнано неправомірною та скасовано спірну постанову Департаменту, визнано неправомірною бездіяльність відповідача щодо її несвоєчасного направлення на адресу Товариства.

Відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2017 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 3 лютого 2017 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде повернуто.

У встановлений судом процесуальний строк скаржником виконано вимоги ухвали у повному обсязі, однак у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач не мав правових підстав для винесення спірної постанови, яка до того ж направлена на адресу позивача з порушенням строку, встановленого законом.

Як встановлено судами, позивачем 23 листопада 2015 року було подано на примусове виконання виконавчий напис виданий третьою особою і зареєстрований в реєстрі під № 2107 за наслідком розгляду якого відповідачем винесено спірну постанову в якій зазначено, що документ, пред'явлений стягувачем, не є виконавчим написом у розумінні Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, в редакції періоду спірних правовідносин) і не підлягає примусовому виконанню.

Зокрема, до такого висновку державний виконавець дійшов з огляду на назву документа, а саме «-чий напис» не взявши до уваги посилання стягувача на допис «виконав» зроблений чорнильною ручкою на спеціальному бланку.

Спірну постанову направлено на адресу позивача 2 грудня 2015 року, що підтверджується копією конверта з відбитком штемпеля відділення поштового зв'язку з відповідною датою.

Так, в силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Відповідно до статті 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець роз'яснює особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону. Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 17 вказаного Закону визначено перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою.

Згідно наведеної статті примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі написи нотаріусів (пункт 4 частина 2 статті 17 Закону № 606-XIV.

Пунктом 1 частини 1 статті 18 Закону № 606-XIV визначено, що у виконавчому документі зазначаються, назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали.

Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 затверджено Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у відповідності до підпунктів 5.1, 5.2 пункту 5 якого виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість. Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.

На підставі аналізу наведених положень законодавства апеляційний суд дійшов висновку, що «виконавчий напис» вчинюється саме на документі, що встановлює заборгованість та у випадку, якщо він не вміщується на такому документі, він може бути продовжений на прикріпленому до документа спеціальному бланку нотаріальних документів.

Судами встановлено, що на останній сторінці договору застави від 14 вересня 2011 року, яким встановлено заборгованість, починається виконавчий напис «виконав-» та продовжується на спеціальному бланку нотаріальних документів «-чий напис».

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказаний виконавчий напис вчинений у відповідності до норм чинного законодавства та відповідає вимогам Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Окрім цього, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 26 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується подання позивачем належного виконавчого документа, передбаченого статтею 17 Закону № 606-XIV, а саме виконавчого напису нотаріуса, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна постанова винесена Департаментом необґрунтовано, за відсутності встановлених законодавством підстав і є такою, що порушує права та інтереси позивача, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.

Також, щодо вимог позивача стосовно неправомірної бездіяльності Департаменту щодо несвоєчасного направлення на адресу Товариства спірної постанови суд зазначив наступне.

За правилами частини 2статті 26 Закону № 606-XIV про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Суд встановив, що спірна постанова винесена відповідачем 26 листопада 2015 року та була направлена на адресу позивача лише 2 грудня 2015 року, тобто з пропуском встановленого вищезазначеною нормою Закону № 606-XIV строку.

Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або порушив норми процесуального права.

Крім того, у своїй заяві від 6 лютого 2017 року відповідач просив повернути йому судовий збір в частині, внесеній в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, ухвалою судді від 16 січня 2017 року, на підставі приписів правових норм Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI) визначено розмір ставки судового збору за подачу до суду цієї касаційної скарги на рішення суду 661,44 гривень.

Натомість, на виконання вимог зазначеної ухвали скаржником надіслано до касаційного суду платіжне доручення від 18 січня 2017 року № 97, згідно якого Департамент сплатив судовий збір у розмірі 1920,00 гривень.

За правилами пункту 1 частини 1, частини 2 статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною 1 цієї статті, - повністю

Враховуючи наведене, сплачений відповідачем судовий збір у розмірі 1258,56 гривень (в частині внесеного у більшому розмірі, ніж встановлено законом) підлягає поверненню.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Алена Володимирівна, про визнання неправомірною та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, відмовити.

Заяву представника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення судового збору, внесеного в більшому розмірі, ніж встановлено законом, задовольнити.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України сплачений ним судовий збір у розмірі 1258,56 гривень згідно платіжного доручення від 18 січня 2017 року № 97.

Копію цієї ухвали разом з доданими до скарги матеріалами і документом про сплату судового збору направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк