Рішення № 6516466, 26.10.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.09 Справа № 17/204

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Музичний центр», м. Київ

до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ

про стягнення 22030 грн. 49 коп.

Суддя Фонова О.С.

Представники:

від позивача –не прибув;

від відповідача –не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача боргу у сумі 6005,84 грн., пені у сумі 6024,65 грн., та збитків в розмірі 10000 грн.

26.10.2009 до канцелярії суду надійшла, надіслана позивачем, заява про укладення мирової угоди, підписана з боку обох сторін.

Однак, суд дійшов висновку про невідповідність даної мирової угоди вимогам діючого законодавства і неможливість її затвердження з огляду на наступне.

Зазначена заява містить наступний зміст мирової угоди:

«Ми, Товариство з обмеженою відповідальністю «Музичний центр»та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, з метою врегулювання спору у справі № 17/204 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Музичний центр»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми боргу 6005,84 грн., пені в розмірі 6024,65 грн., а також 523,63 витрат по сплаті державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що дорівнює загалом 12866,62 грн., уклали мирову угоду відповідно до ч. 3 ст. 78 Господарського-процесуального кодексу України про наступне.

Від витрат на юридичне обслуговування ТОВ «Музичний центр»при розгляді справи у суді в розмірі 10000 грн. ТОВ «Музичний центр»відмовляється.

Для Відповідача встановити наступний графік оплати боргу:

До 30 вересня 2009 р. сплатити 3216,65 грн.;

До 31 жовтня 2009 р. сплатити 3216,65 грн.;

До 30 листопада 2009 р. сплатити 3216,65 грн.;

До 31 грудня 2009 р. сплатити 3216,65 грн.;

Оплату боргу Відповідачу здійснювати на наступні банківські реквізити Позивача: ТОВ «Музичний центр»р/р 26004243251 у Лівобережне відділення № 53 ВАТ АБ «Укргазбанк», м. Київ, МФО 300090, код ЄДРПОУ 32531882, ІПН 325318826591, Свідоцтво платника ПДВ № 39038866.

У випадку, якщо Відповідач буде несвоєчасно сплачувати згідно графіку оплати вищевказаний борг ТОВ «Музичний центр»залишає за собою право відновити провадження по справі і стягнути в судовому порядку суму боргу.»

В прохальній частині вказаної заяви зазначені вимоги про визнання укладеною між сторонами мирової угоди, закриття провадження у справі та покладення судових витрат по справі на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ГПК України, до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Суд зазначає, що такої процесуальної дії як закриття провадження у справі чинним господарським процесуальним законодавством не передбачено.

Згідно з ч. 4 ст. 78 ГПК України, про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

З тексту мирової угоди вбачається, що сторони встановили для відповідача певний графік погашення заборгованості, в яку включили борг у сумі 6005,84 грн., пеню у сумі 6024,65 грн., 523,63 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Однак, в прохальній частині вказаної заяви зазначені вимоги про визнання укладеною між сторонами мирової угоди, закриття провадження у справі та покладення судових витрат по справі на відповідача , що є неможливим, оскільки в такому разі відбувається подвійне відшкодування відповідачем судових витрат.

Крім того, за даним позовом, ціна якого складає 22030,49 грн., державне мито повинно сплачуватись у сумі 220,30 грн., відповідно до пункту «а»частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993.

Отже, покладення на відповідача надмірно сплаченого державного мита є порушенням статей 44,49 Господарського процесуального кодексу України та пункту «а»частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

З тексту мирової угоди вбачається, що у випадку несвоєчасної оплати сум, згідно графіку оплати боргу, позивач залишає за собою право відновити провадження у справі та стягнути в судовому порядку суму боргу.

З наявності вищевказаних положень у тексті мирової угоди, суд робить висновок про необізнаність сторін з наслідками укладення мирової угоди.

Роз’яснити такі наслідки суд також не має можливості з причин відсутності представників сторін у всіх судових засіданнях. Зазначене також унеможливлює затвердження наданого сторонами тексту мирової угоди.

Положення про відновлення провадження у справі та стягнення боргу у судовому порядку, суперечить приписам господарського процесуального законодавства, яке, зокрема, передбачає, що у разі затвердження мирової угоди у справі провадження по ній припиняється , що унеможливлює повторне звернення з даними вимогами у разі невиконання мирової угоди. Такого поняття як відновлення провадження в господарському процесі взагалі не існує.

Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і при її невиконанні у позивача з’являється право на звернення з даною ухвалою до органу виконання рішень для виконання умов мирової угоди в примусовому порядку.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відмову у затвердженні наданого сторонами тексту мирової угоди та необхідність розгляду справи по суті.

Відповідач витребувані судом документи не надав, явку повноважних та компетентних представників у судові засідання 21.09.2009, 12.10.2009, 26.10.2009 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Як зазначив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 13.08.2008 № 01-8/482 Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України (п. 19)… дана відмітка , за умови, що її оформлено відповідно до вимог п. 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затв. наказом ВГСУ від 10.12.2002 № 75 (з подальшими змінами), є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо такі відомості, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, станом на час розгляду справи.

Про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, суд

в с т а н о в и в:

Між Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2, як Постачальником, та Фізичною особою – підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі), як Покупцем, було укладено договір № 011206-1К від 01.12.2006 (далі –Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, Постачальник постачає та передає у власність Покупцеві аудіовізуальні твори на носіях в оригінальній упаковці з іменними контрольними марками України, (далі –товар), а Покупець приймає і оплачує товар відповідно до товаротранспортної документації, що є невід’ємною частиною Договору.

Пунктами 2.2-2.3 Договору встановлено, що ціна товару вказується в накладній і може змінюватись на кожну партію поставки.

Розрахунок за поставлений Товар проводиться з відстрочкою у 14 календарних днів з моменту поставки.

Як вказано у пункті 3.1 Договору, товар відвантажується зі складу Постачальника, датою поставки вважається дата приймання товару по видатковим накладним.

На виконання умов Договору Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 було поставлено за видатковою накладною № РН-000014/03 від 14.03.2007 товар на суму 40000 грн.

Також між відповідачем та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2 була підписана додаткова угода № 1 від 06.12.2007 до Договору, згідно якої сума заборгованості на момент її укладання складає 32130 грн., і відповідач повинен сплатити її до 15.01.2008.

02.04.2009 між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2, як Первісним кредитором, та позивачем, як Новим кредитором, був укладений договір про відступлення права вимоги, згідно якого, Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором № 011206 від 01.12.2006 (далі – Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1.

За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов’язань за Основним договором (п. 1.2 Договору).

Як зазначає позивач, суму заборгованості, яка існувала, відповідач частково погасив, і залишилася несплаченою сума лише 6005,84 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 6024,65 грн. за 383 дня без зазначення періоду стягнення, та збитків в розмірі 10000 грн. на юридичне обслуговування.

Відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, відзиву та пояснень по суті спору не надав.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги);

У статті 514 ЦК України вказано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст.516 ЦК).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 поставила відповідачу товар на загальну суму 40000 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-000014/03 від 14.03.2007, підписаною нею та відповідачем (а.с.16).

Зазначена видаткова накладна, що підтверджує момент поставки продукції, є підставою для здійснення розрахунків, які повинні були до 15.01.2008, відповідно до Додаткової угоди № 1 від 06.12.2007

Судом встановлено, що 02.04.2009 між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_2, як Первісним кредитором, та позивачем, як Новим кредитором, був укладений договір про відступлення права вимоги, згідно якого, Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором № 011206 від 01.12.2006 (далі –Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1.

Таким чином, новим кредитором по зобов’язанням сплатити заборгованість по Договору став позивач.

У зв’язку з викладеним, вимога про стягнення основного боргу в сумі 6005,84 грн. є такою, що підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає до задоволення.

Стосовно вимоги про стягнення пені суд дійшов висновку про залишення її без розгляду з наступних підстав.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 6024,65 грн. за 383 дня без зазначення періоду її стягнення, що унеможливлює встановлення дати, з якої позивач почав рахувати цю штрафну санкцію та встановлення вірного періоду нарахування, адже згідно приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, тоді як позивачем взято 383 дні.

З метою повного та всебічного розгляду даної справи по суті господарським судом ухвалами від 21.09.2009, 12.10.2009, 26.10.2009 позивача у справі було зобов’язано чітко визначити період нарахування пені.

Проте, повноважний представник позивача у справі жодного разу не прибув в судові засідання, що призначалися господарським судом, не виконав жодної вимоги щодо надання суду витребуваних документів, нормативного та документального підтвердження позовних вимог.

З урахуванням викладеного вище вимога позивача про стягнення пені у сумі 6024,65 грн. підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України з покладенням на позивача судових витрат у справі в цій частині.

Позивачем також заявлені до стягнення з відповідача в якості збитків 10000 грн. на юридичне обслуговування, однак, дана вимога не підлягає задоволенню.

До матеріалів справи позивачем додано договір про надання юридичних послуг від 19.03.2009 № б/н, укладений між позивачем, як Замовником, та громадянином ОСОБА_3, як Виконавцем, згідно якого Виконавець зобов’язується надати Замовнику визначені Договором юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в загальних та господарських судах загальної юрисдикції України, а Замовник зобов’язується оплатити такі послуги.

Згідно з розділом 2 зазначеного договору, послуги надаються Виконавцем Замовнику шляхом: усного та письмового консультування; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та позовних заяв; надання послуг щодо захисту інтересів Замовника в органах судової влади (представництва Замовника в загальних та господарських судах України).

Відповідно до пункту 4.1 договору про надання юридичних послуг, за надані послуги Замовник виплачує Виконавцеві плату в розмірі 10000 грн. за кожну виграну в суді справу незалежно від судової інстанції.

Як встановлено у пункті 5.1 вказаного договору, Замовник здійснює оплату за цим Договором одноразово в безготівковій формі платіжним дорученням на поточний рахунок Виконавця.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічне положення міститься і у статті 22 ЦК України.

Стаття 225 ГК України визначає склад та розмір відшкодування збитків, зокрема, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За загальним правилом збитки –це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов’язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об’єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; противоправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов’язання; причинний зв’язок між протиправними діями боржника та збитками. Суб’єктивну сторону утворює вина.

Важливим елементом об’єктивної сторони правопорушення є причинний зв’язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні взятих на себе зобов’язань Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки –наслідком протиправної дії.

Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов’язання. На нього покладений обов’язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов’язання, прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язання і завданими збитками.

Однак, в даному випадку, між несплатою частини боргу та понесенням витрат на юридичне обслуговування прямий причинний зв’язок не вбачається, оскільки необхідність скористатись юридичними послугами сторонньої особи та плата за них в заявленій до стягнення сумі є вибором самого позивача.

Крім того, з тексту договору про надання юридичних послуг вбачається, що за надані послуги Замовник виплачує Виконавцеві плату в розмірі 10000 грн. за кожну виграну в суді справу незалежно від судової інстанції (п. 4.1).

Однак, факту виграшу справи на момент заявлення збитків на юридичні послуги до стягнення не було, тобто не настала подія, з якою договір пов’язує виплату 10000 грн.

Також позивачем не подано суду доказів перерахування такої суми ОСОБА_3, а отже доказів понесення, як зазначає позивач, збитків.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту наявності збитків , прямого причинного зв’язку між неналежним виконанням зобов’язання відповідачем та негативними наслідками у вигляді збитків, у зв’язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З урахуванням викладеного, позов слід задовольнити частково. Позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 6005,84грн. підлягають задоволенню. В частині стягнення пені у сумі 6024,65 грн. позов слід залишити без розгляду, а в частині стягнення збитків у сумі 10000 грн. –відмовити.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають судові витрати у складі державного мита у сумі 60,06 грн., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 64,34 грн.

Відповідно до пункту «а»частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993, державне мито з заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна позову складає 22030,49 грн., отже державне мито складатиме 220,30 грн., тоді як позивачем сплачено 523,63 грн. Зайве сплачене держане мито у сумі 303,33 грн. підлягає поверненню позивачу.

Позивачем за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачено 312,50 грн. однак, відповідно до Постанови КМУ № 825 від 05.08.2009 «Про внесення змін до постанови КМУ від 21.12.2005 № 1258», що набрала чинності 13.08.2009, плата за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу складає 236 грн. Таким чином, зайве сплачені 76,50 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, п. 5 ч. 1 ст. 81, 82, 84, 85 ГПК України, п. «а»ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Музичний центр», юридична адреса: м. Київ, вул. Пимоненка, буд. 3, кв. 61-62, фактична адреса: юридична адреса: м. Київ, пр-т Московський, буд. 3б, ідентифікаційний код 32531882, основний борг у сумі 6005,84 грн.; витрати по сплаті держмита у сумі 60,06 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 64,34 грн., видати наказ.

3. В частині стягнення пені у сумі 6024,65 грн. позов залишити без розгляду.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Музичний центр», м. Київ, вул. Пимоненка, буд. 3, кв. 61-62 ідентифікаційний код 32531882, зайве сплачене державне мито у сумі 303,33 грн. та зайве сплачені 76,50 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Підставою для повернення державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу є дане рішення, засвідчене печаткою господарського суду Луганської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Суддя О.С. Фонова