Ухвала суду № 65162053, 27.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року Справа № 876/7499/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В..

за участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року по справі за позовом Державного підприємства «Поліське лісове господарство» до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Поліське лісове господарство» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.06.2016 року: № НОМЕР_1 про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 513 070грн., в тому числі за основним платежем 410 456грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 102 614грн., №0002571401 про збільшення грошового зобовязання з частини чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх обєднань) на суму 762 478грн.50коп., в тому числі за основним платежем 508 319грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 254 159грн.50коп., №0002591401 про збільшення грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 917 746грн.50коп., в тому числі за основним платежем 611 831грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 305 915грн.50коп., №0002601401 про зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість на суму 243 451грн., а також № 000644311 в частині визначення Державному підприємству «Поліське лісове господарство» грошового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18 252грн.46коп. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог покликання маються на те, що здійснення господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_4 «Нордікс» повністю підтверджується первинними документами податкового обліку та носить реальний характер.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено умови виникнення податкових зобовязань платника податків в залежності від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження останніх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів. Порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві платника податків на податковий кредит.

Щодо штрафних санкцій застосованих до підприємства за несвоєчасне перерахування до Державного бюджету податку з доходів фізичних осіб в розмірі 75% від суми несвоєчасно перерахованого податку, тобто як за порушення, що вчинено протягом 1095 днів втретє та більше, то не взято до уваги, що повторність виникає лише в тому випадку, якщо контролюючим органом вже були вчинені дії по визначенню платнику податків грошового зобовязання, водночас ГУ ДФС не встановлювала в попередніх періодах факт порушення термінів сплати вказаного податку, а тому не мала права застосовувати збільшений розмір штрафних санкцій за повторність.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2016 року позовні вимоги задоволено. Суд виходив з того, що ДП «Поліське лісове господарство» та ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_4 «Нордікс» було укладено ряд договорів: про надання послуг (перевезення вантажів) - №6 від 02.01.2015 року, №39 від 02.02.2015 року, №136/1 від 01.09.2015 року та №31 від 31.01.2015 року, №103/15/55 від 01.03.2015 року відповідно, а також договір купівлі-продажу №40 від 04.05.2015 року.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій до матеріалів справи позивачем долучено належним чином завірені копії: договорів купівлі-продажу, надання послуг (перевезення вантажів), платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, акти звірки взаємних розрахунків, акти приймання-передачі тощо.

Висновки про відсутність можливості у ФОП ОСОБА_3 надавати послуги позивачу базуються на припущеннях та запит підприємцю зроблено з приводу підтвердження взаємовідносин вже після проведеної перевірки, а відповідь отримано після складання акту перевірку.

Щодо контрагента позивача ОСОБА_4 «Нордікс» то перевірка на ньому не проводилась, а аналіз його діяльності здійснено в приміщенні контролюючого органу на підставі наявних в інтегрованій автоматизованій інформаційній системі «Податковий блок» даних.

На думку місцевого суду невірне зазначення перевізника при вірно вказаних обсягах лісопродукції та інших фактичних даних не можуть свідчити про нереальність операції з надання послуг перевезення.

З приводу посилань відповідача на заниження частини чистого прибутку (доходу), то на визначення частини чистого прибутку мали безпосередній вплив висновки контролюючого органу щодо завищення позивачем собівартості придбаних товарів (робіт, послуг) у 2015 році, які не знайшли свого відображення в ході розгляду даної справи, відтак не може вважатися обґрунтованим і збільшення суми грошового зобовязання з частини чистого прибутку.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами факт неперерахування позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1 043 893 грн. 42коп., в тому числі 70 897грн. 67коп. за січень-квітень 2013 року (тобто поза межами 1095-денного строку давності). Виходячи з правових норм, застосування штрафу більшого розміру можливе у разі встановлення контролюючим органом повторності порушення протягом 1095 років, яке зафіксоване в акті перевірки та відповідно в податковому повідомленні рішенні, що відсутнє в досліджуваних правовідносинах.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторона відповідача подала апеляційну скаргу, де вказується на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги покликання маються на те, що податковим органом встановлено заниження позивачем податкових зобовязань із сплати податку на прибуток, ПДВ та завищено відємне значення суми податку на додану вартість по операціях позивача з ФОП та ОСОБА_4.

По підприємцю зясовано, що у нього працює три чоловіка, а основний вид діяльності вантажний автомобільний транспорт. В його власності відсутні автомобілі НОМЕР_2 та ЗІЛ АС 5798 ВЕ, не встановлено і оренду таких. Відтак, наявна чисельність працівників недостатня для здійснення навантаження, розвантаження та перевезення лісопродукції. Судом не враховано, що порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 212 ККУ за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ДП..

Крім того, за наслідками перевірки ФОП були встановлені порушення законодавства по взаємовідносинах з ДП.

Не підтверджено ФОП ОСОБА_3В, що працюючі в нього працівники володіють водійськими посвідченнями. Відтак, останнім не спростовано неможливість вчинення господарських операцій у вказаних документах та обсягах, наявними працівниками.

Відносно ОСОБА_4 «Нордікс» - ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. Товарно-транспортні накладні на перевезення деревини автомобільним транспортом, зазначених в актах виконаних робіт, вказано перевізника ПП «Берг». Отже, невірно вказано не лише перевізника, а й транспорт яким здійснювалися дані роботи та жодним чином розбіжності не усунуті. Звіт 1-ДП не надано, відтак, не встановлено чисельність працюючих в ОСОБА_4, відсутні дані чи знаходяться у власності останнього транспортні засоби, приміщення та матеріальні ресурси.

Таким чином у ОСОБА_4 відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині надання послуг з перевезення, так як не немає відповідного персоналу та матеріальних ресурсів.

Судом не надано оцінки з приводу завищення позивачем собівартості за 2015 рік в сумі 4754 грн., коли входячи з позиції ВАС України при збитковості операції, такі можливо відносити до господарських у випадку обґрунтування платником економічних причин чи ділової мети укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

З аналізу ст. 127 ПК України, законодавцем встановлені підстави для застосування більших розмірів штрафів, якими є вчинення таких дій повторно та втретє, законодавець не обумовлює існування (факту) повторності таких дій з їх виявленням та визначеним такому платнику суми грошового зобовязання.

Стороною позивача подано заперечення на апеляційну скаргу де зазначено, що з позиції ВАСУ, відомості отримані під час оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства не є доказами про доведення факту допущених порушень вимог податкового законодавства.

Не є аргументовані доводи відповідача, щодо не врахування акту перевірки ФОП ОСОБА_3, позаяк згідно з позиції ВСУ від 07.07.2015 року (справа № 21-334а15), акт перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень.

Висновки податкового органу базуються на припущеннях.

Є необґрунтованим позиція відповідача і щодо штрафу, оскільки слід було контролюючому органу обчислювати такий, виходячи із ставки штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку. Аналогічна позиція ВАСУ від 03.02.2015 року справа № К/800/59780/14.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що в період з 21.04.2016 року по 23.05.2016 року працівниками ГУ ДФС у Волинській області проведена планова виїзна перевірка Державного підприємства «Поліське лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року.

За результатами перевірки складено акт №174/03-20-14-01/37580075 від 30.05.2016 року, яким зафіксовано порушення ДП «Поліське ЛГ» вимог податкового, валютного та іншого законодавства, в тому числі й тих, що є предметом даного судового розгляду.

На підставі акту перевірки №174/03-20-14-01/37580075 від 30.05.2016 року ГУ ДФС у Волинській області 16.06.2016 року були прийняті оспорені податкові повідомлення-рішення.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (пункт 1 статті 8 Закону № 996-ХІV).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ( 334/94-ВР ) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(чинний на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз значених норм права дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Відтак, з огляду на матеріали справи формується висновок про наявність у контрагентів позивача можливості виконання своїх зобовязань по укладених контрактах з ДП «Поліське лісове господарство», що підтверджується наявними первинними документами, дослідженими в ході судового розгляду.

Щодо покликання апелянта з приводу завищення позивачем собівартості за 2015 рік, то підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК). У зв'язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість. Подібного не спростовано стороною відповідача.

Щодо застосування статті 127 ПК України, то колегія суддів вважає за потрібне звернути увагу на те, що пунктом 127.1 статті 127 ПК передбачено, що ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1096 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Положення статті 126 ПК щодо застосування штрафної санкції застосовується у випадку, коли має місце несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати.

Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.

Статтею 127 ПК встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Крім того, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього. Включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про таку перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку.

Зазначена вище правова позиція суду апеляційної інстанції в досліджуваних правовідносинах відповідає судовій практиці Верховного Суду України (постанова від 26.03.2016 року, 09.06.2015 року, 10.11.2015 року, 13.10.2015 року), яка з урахуванням вимог ст.244-2 КАС України є обовязковою для врахування судами при розгляді справ у подібних спорах.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, постанову Волинського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року по справі № 803/1154/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня виготовлення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

судді Л.П. Ішук

ОСОБА_5

Повний текст виготовлено 06.03.2017 року.